Юрій Немирич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Немирич
Nemirich.jpg
Юрій Немирич і його герб «Клямри»
Народився 1612(1612)
Овруч
Помер 1659(1659)
Чернігівщина
вбитий
Громадянство Річ Посполита, Гетьманщина
Національність русин
Ім'я при народженні Юрій Немирич
Діяльність канцлер
Титул шляхтич
Звання полковник
Конфесія протестант
православний
Батько Степан Немирич
Матір Марта з Войнаровських
Родичі Роман Гойський (або Госцький; вуй)
Дружина Ельжбета Ізабелла Слупецька (кальвіністка)
Herb Klamry.PNG

Юрій Немирич (1612, Овруч — початок вересня 1659, Свидовець) — український магнат, державний діяч і дипломат доби Хмельниччини. Автор проекту Гадяцького договору.

Життєпис[ред.ред. код]

Ранні роки. Освіта[ред.ред. код]

Народився 1612, року в м. Овручі. Походив із старовинного роду Немиричів. Батько — Степан (Стефан) Немирич — був социніанином, київським підкоморієм.

Розпочав навчання у Раківській социніанській академії (Польща; її професор Йоахім Штеґманн присвятив йому розділ з геометрії свого підручника з математики (1630 року), заохочував молодого Ю. Немирича студіювати в цьому напрямку[1]). У 1630 виїхав з групою одновірців під опікою Анджея Рутковича на захід. Пізніше поповнив багаж знань в університетах Лейдена, Амстердама, Оксфорда, Кембриджа та Парижа.

Навчаючись у Сорбонні, захистив і опублікував дисертацію магістра права, присвячену порівнянню політичних та юридичних систем Речі Посполитої і Московської держави. Також його перу належать декілька теологічних трактатів — зокрема, надрукований у Парижі «Опис і виклад духовного арсеналу християн».

Магнат-аріанин[ред.ред. код]

Закінчивши «свої університети», молодий амбітний магнат повернувся на батьківщину — і відразу ж очолив протестантську шляхту Київщини. Брав участь на чолі власної хоругви у війнах Польщі з Московщиною та Швецією (1630-ті роки).

За даними подимного реєстру 1640 року мав 4907 «димів» у Київському воєводстві (2-й після Яреми Вишневецького[2]). З 1641 року, як і батько — підкоморій київський. Володів 12 містечками та 75 селами на Правобережжі. 1643 року придбав значні земельні володіння і на Лівобережжі. Будучи протестантом-аріанином, боронив права своїх одновірців у різних інституціях. Фундатор протестантської академії у Кисилині (Волинь).

Хмельниччина[ред.ред. код]

На початку Хмельниччини воював проти Хмельницького як генеральний полковник Київського воєводства. Будучи прихильником семигородського князя Ракочія, у 1655 році перейшов на бік шведського короля Карла X Густава.

Гучні перемоги козаків змусили Немирича, як і лідера православної антикозацької «партії» Адама Киселя, шукати компромісу з Хмельницьким. 1657 року Юрій Немирич переїхав до Чигирина, під протекцію гетьмана, де прийняв релігію своїх предків — «руську віру». Прибуття Немирича, котрий повернувся до України разом з самовільно полишившим союзників корпусом Ждановича, вдивовиж збіглося зі скорою кончиною Хмельницького.

Знатність і багатство гарантували Немиричу блискучу кар'єру в гетьманській старшині. Відразу (по прибутті до Чигирина) дістав чин полковника. Як дипломат проводив переговори зі Швецією, які закінчилися Корсунською угодою 1657 року, що визнавала незалежність України.

Після смерті Хмельницького, завдяки певній освіченості, став Генеральним писарем при Івані Виговському. Своєю дезінформацією призвів до вигідного Швеції договору[3]. Від Виговського одержав підтвердження[4] на лівобережні маєтності під час поновлення котрих, зокрема, загарбав частину землі Полтавського полку, чим сприяв виникненню повстання на Лівобережжі.

Велике Князівство Руське[ред.ред. код]

Один із творців концепції Великого Князівства Руського, очолював українську делегацію на сейм 1659 року (для ратифікації Гадяцького договору, автором проекту якого був). Учасник Конотопської битви 1659 року.

Загибель[ред.ред. код]

Загинув під час перевороту в Ніжині, що стався внаслідок змови ніжинських заколотників Васюти Золотаренка з переяславським полковником Тимофієм ЦецюроюПереяславі промосковський переворот влаштований Цецюрою відбувся 23-24 серпня). Цецюра відправив загін переяславських козаків на допомогу Золотаренкові. Захоплення Ніжина промосковською партією відбулося не пізніше 30 серпня, на цю дату посилається київський воєвода Шереметєв, нагадуючи про чолобитні Цецюри, ніжинського, чернігівського і київського полковників перед царем, які «добили челомъ въ винахъ», після цього воєвода згадує про вбивство Немирича в Ніжині під час перевороту «Немирича убили жъ и казаковъ, единомышленниковъ… Ивашка Выговского побили жъ» та присягу ніжинського полковника (Василя Золотаренка) царю, яку він виконав у Ніжині 1 вересня (АЮЗР. — Т. ХV. — № 11 (ІІІ). — С. 436—437). Козацький літописець Самовидець датував переворот в Ніжині Новим роком за московським календарем (1 вересня), за його повідомленням Немирич встиг під час перевороту покинути Ніжин та рятувався втечею, але повсталі «пана Немірича, за Кобижчою, под селом Свидовцем нагнавши, забыли, и хто при нему был, никого не живячи».[5]

Юрій Немирич належить до визначних українських державотворців. Автор суспільно-політичних праць, зокрема «Роздуми про війну з Московією» (1634), та з теології, написав поему «Паноплія» (1653), польською мовою аріанські молитви. Ця людина по праву може бути названа першим українським гуманістом, попередником великого Сковороди.

Сім'я[ред.ред. код]

В 1635 чи 1636 одружився з Ельжбетою Ізабеллою[6] (чи Барбарою) Слупецькою (кальвіністка, донька каштеляна любельського), став родичем родини Лещинських (з неї походила теща Барбара). Мав дітей:

  • Теодор — сеймовий посол
  • Томаш — загинув учнем школи в Киселині (зламав шию під час гонитви в полі)
  • Варвара (Барбара) — дружина: 1) Гієроніма Ґратуса Москоржевського; 2) з 1660 року — київського підкоморія Марціана Чаплича.[7]

Праці Юрія Немирича[ред.ред. код]

  • Discursus de bello Moscovitico ad illustrum Romanum Hojski Vlodimiriensem Capitaneum, affinem. — Paris, 1634
    Український переклад: «Роздуми про війну з московитами, 1634 року» // «Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т.», т. 2, кн. 2. — Перша половина XVII ст. — К: Дніпро, 2001. — С. 434—451. — ISBN 966-578-081-6; Юрій Немирич. Роздуми про війну з московитами / Пер. з лат. мови В. Д. Литвинова, Я. М. Стратій. — К.: Академперіодика, 2014. — 60 с.
  • «Гадяцький трактат» // Слюсаренко А. Г., Томенко М. В."Історія української конституції". — К: Знання України, 1993. — c. 19-24. — ISBN 5-7770-0600-0.
  • «Опис і виклад духовної зброї християнина, або Паноплія». — Париж, 1653. Барокова поема, видана під псевдонімом Єжи Зміцерина[8].
  • аріанські молитви

В мистецтві[ред.ред. код]

Оцінка діяльності[ред.ред. код]

Російська вчена Таїрова-Яковлєва вважає його політичним авантюристом.[9],

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

В селищі Черняхів існує вулиця Юрія Немирича[10].

В місті Овруч також існує вулиця Юрія Немирича[11].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Tazbir J. Niemirycz (Niemierzyc) Jerzy h. Klamry (1612—1659)… — S. 811.
  2. Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький (видання друге, виправлене і доповнене). — Львів : Світ, 1990. — С. 15—16.
  3. Таїрова-Яковлєва Т. Гетьманщина у другій половині 50-х років XVII століття. Причини і початок Руїни. — К., 1998. — С. 247.
  4. Згідно Таїрової-Яковлєвої самочинно, без відома Виговського
  5. Літопис Самовидця. — К., 1971. — C. 81-82.
  6. Tazbir J. Niemirycz (Niemierzyc) Jerzy h. Klamry (1612—1659)… — S. 812.
  7. Там само. — S. 814.
  8. «Національно-культурний рух XVI — першої половини XVII ст. та значення протестантизму» // портал osvita.ua
  9. Таїрова-Яковлєва Т. Гетьманщина… — С. 246.
  10. В Черняхові з'явилися вулиці Івана Франка, Юрія Немирича та Юліана Мовчана
  11. Овруцька міська рада. ovruch.ovruch-rayvlada.org.ua. Процитовано 2016-04-21. 

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.