Юси

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юси
Cyrillic letter Little Yus.png
Cyrillic letter Big Yus.svg
Cyrillic letter Iotified Little Yus.png
Cyrillic letter Iotified Big Yus.png
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ А̄ А̊ Ӓ Ӓ̄ Ә Ә́
Ә̃ Ӛ Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄
Ӻ Ӷ Ԁ Ԃ
Ԫ Ԭ Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈
Ӂ Җ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ
Ԑ Ԑ̈ Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ
Ӥ Қ Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ
Ԛ Ӆ Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ
Ӎ Ӊ Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ
Ԋ О̆ О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄
Ӫ Ҩ Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ
Ҫ Ԍ Ҭ Ԏ
У̃ Ӯ Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́
Ұ Х̑ Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈
Ԧ Ӽ Ҵ Ҷ Ӵ
Ӌ Ҹ Ҽ Ҿ
Ы̆ Ы̄ Ӹ Ҍ Э̆ Э̄ Э̇
Ӭ Ӭ́ Ӭ̄ Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄
Я̆ Я̄ Я̈ Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ѕ Џ Ҁ Ѻ
Ѹ Ѡ Ѽ Ѿ
Ѣ ІЯ Ѥ Юси
Ѧ Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ
Ѱ Ѳ Ѵ Ѷ
           
Літери кирилиці

Юси — назва літер первісних глаголиці й кирилиці, де юси позначали носові голосні.

Історія[ред.ред. код]

Етимологія[ред.ред. код]

Етимологія слова «юс» неясна. З огляду на те, що в «Паризькому абецедарії» («Abecedarium bulgaricum») «юсом» названа літера «ю», можна припустити, що це первісно так називалася саме вона, а перенесення назви на знаки для носових сталося вже в Стародавній Русі, де носові голосні зникли вже до XI ст.[1]

Фонетична природа[ред.ред. код]

У староцерковнослов'янській мові в І-му тисячолітті н. е. існували носові голосні — звуки, під час вимовляння яких повітря проходило як через ротову, так і через носову порожнини. Вони були успадковані старослов'янською з праслов'янської мови, де виникли зі сполучень голосних з наступними сонорними *m, *n у закритих складах: сполучення *en, *in, *em, *im дали носовий переднього ряду, сполучення *an, *on, *un, *am, *om, *um — носовий непереднього ряду. У праслов'янській фонетичній транскрипції носовий переднього ряду позначають як , непереднього — як (їхні йотовані варіанти відповідно *ję, *jǫ).

У глаголиці і ранній кирилиці для передавання носових були передбачені особливі літери. У кирилиці це були Ѧ, («юс малий») і Ѫ, («юс великий»), йотовані варіанти мали накреслення Ѩ, Ѭ. Втім, існує малопереконлива гіпотеза (М. С. Трубецькой та ін.), що Ѭ позначав носовий [ö], a Ѩ — носовий [а]. У найдавнішому варіанті глаголиці, очевидно, були лише два знаки для носових: у давніх абеткових молитвах (початкові літери яких розташовувалися за порядком літер в алфавіті) присутні лише два молитовні стихи на «юси»[1].

Щодо основного звукового характеру звуків, позначуваних цими літерами, то для юса малого переконливо приймається голосний типу носового [е] (переднього ряду), а для юса великого — типу носового [о] (непереднього ряду). Першим природу «юсів» як носових голосних визначив російський філолог О. Х. Востоков, виклавши своє відкриття у праці «Рассужденіе о славянскомъ языкѣ», написаній ним у 1820 році (опублікована в 1856, повністю — у 1865). Цього висновку науковець дійшов, порівнюючи старослов'янські лексеми зі словами сучасної польської мови, де носові збереглися до теперішніх часів. У більшості випадків «малому юсу» відповідав носовий ę, а «великому» — носовий ą:

Староцерковнослов'янська мова Польська мова Староцерковнослов'янська мова Польська мова
зѫбъ ząb пѧть pięć
мѫжь mąż десѧть dziesięć
голѫбь goląb свѧтыи święty
ѫзъкыи wązki ѩзыкъ język
сѫть агнѧ jagnię

Проте, не у всіх випадках польському ę відповідає ѧ, а польському ą — ѫ. Так, на місці праслов'янського ми спостерігаємо як ą, так і ę (ręka — «рука», mogę — «можу», mężowie — «мужі», але rąk — «рук», mogą — «можуть», mąż — «муж»), так само на місці давнього може бути як ę, так і ą (rąd — «ряд»). Очевидно, відповідні польські фонеми можуть замінювати одна одну у різних граматичних формах, існувало це явище і в праслов'янській мові, колишнє чергування помітне в таких парах старослов'янських слів, як запрѧгати — сѫпрѫгъ, трѧсти — трѫсъ, мѧкъкъ — мѫка (пор. також укр. запрягати, супруга, супряга, трясти, трус, м'який, мука).

Додаткові аргументи
Існують і інші доводи правильності висновків Востокова. У старослов'янській мові з «малим юсом» можуть чергуватися сполучення простих голосних переднього ряду з сонорним приголосним -ен, -ин, -ьн (врѣмѧ — врѣмене, жѧти — жьнѫ), а з «великим» — сполучення з сонорним голосних непереднього ряду -он, -ъм (пѫто — опона, звѫкъ — звонъ, дѫти — дъмѫ).

В інших індоєвропейських мовах старослов'янському ѧ відповідає сполучення en, em, in або im, а літері ѫ — сполучення am, an, om, on, um, un: стцерк.-слов. гѫсь («гуска») — давн.в-нім. hans, стцерк.-слов. пѧть — грец. πέντε і лит. penki, стцерк.-слов. рѫка — лит. ranka, стцерк.-слов. зѫбъ — грец. γόμφος («кілочок»), англ. comb («гребінець»), стцерк.-слов. пѫть («путь») — лат. pons, род. відм. pontis («міст»).

У слов'янських запозиченнях з германських і романських мов «юси» теж присутні на місці сполучень in, an, un у мові-джерелі: стцерк.-слов. пѣнѧзь («пінязь») — давн.в-нім. pfenning («пфеніг»), стцерк.-слов. кънѧзь — давн.в-нім. kuning, стцерк.-слов. хѫдогъ («митець», «художник») — гот. handungs, стцерк.-слов. ѫгринъ («угорець») — лат. Ungarus.

Це підтверджують і дані ранніх слов'янізмів у балтських і фіно-угорських мовах, де юсам відповідають сполучення in, am, an, un: стцерк.-слов. ѫда («вудка») — латис. unda, ест. und, стцерк.-слов. рѧдъ — угор. rend («порядок»), стцерк.-слов. голѫбь — угор. galamb.

Судячи з письмових пам'яток, східні слов'яни на ХI ст. вже не мали носових. У старослов'янському письмі руського ізводу спостерігають змішування ѧ з іа і ѫ з у. Йотовані юси у Давній Русі теж практично не вживалися: замість ѩ писали ѧ або іа, замість Ѭ — «ю».

Носовий резонанс цих голосних у протоукраїнських говірках був утрачений найпізніше в середині Х ст., при чому носовий [о] змінився на [у] (дуб < дѫбъ), а носовий [е] — на [а] з пом'якшенням попереднього приголосного у південних говірках, а в більшості північних говірок — на [а] з пом'якшенням попереднього приголосного під наголосом, але на [е] без пом'якшення попереднього приголосного в ненаголошених складах (півд.-укр. десять, десятий, півн.-укр. десеть, десятий < десѧть, десѧтии). Оскільки в час запровадження письма на теренах України мова вже не мала носових голосних, юси в давніх пам'ятках уживано хаотично: юс великий усуміш з у, а юс малий усуміш з я. Вживання юса великого припинилося від середини ХІІІ ст.; під так званим другим південнослов'янським впливом його відновлено в XV — XVI ст., але з вимовою таки [у], як суто графічний варіант, і не надовго. Щодо юса малого, то він утримався на письмі аж до запровадження гражданки завдяки тому, що було встановлено правило писати я (точніше, йотоване а, ІА) на початку складу, а юс малий після приголосного, незалежно від того, чи походив ['a] від праслов'янського , чи від *ja (десѧть, землѧ, але якъ, языкъ, моя). Сучасну кириличну літеру я, що стала використовуватись у гражданському шрифті замість цих двох літер, трактують і як графічний різновид йотованого а, і як похідну від курсивного варіанту малого юса.

Малий юс[ред.ред. код]

Рукописний малий юс
Докладніше: Малий юс

Малий юс мав накреслення Ѧ і передавав звук (носовий [e]). У пам'ятках руського ізводу часто змішувався з літерою іа.

У польській кирилиці (варіант «юсовиця») символ ѧ передавав носовий [e] і відповідав латинському ę («e з огонеком»).

Великий юс[ред.ред. код]

Докладніше: Великий юс

Великий юс мав накреслення Ѫ і передавав звук (носовий [o]). У пам'ятках руського ізводу Ѫ зазвичай замінявся літерою «ук» чи «у».

У болгарській мові великий юс (болг. голям юс», «голяма носовка», «широко ъ») існував до реформи 1946 року, хоча голосний до того часу вже давно перестав бути носовим. До 1910-х років також використовувався його йотований різновид — Ѭ, причому, над його і-подібною лівою частиною часто ставили таку ж крапку, як над літерою і.

У румунській кирилиці великий юс використовувався для позначення звука [ɨ]. Літера «ы», що передає цей звук в інших кириличних абетках, була присутня і в румунській, але практично не використовувалася.

У польській кирилиці (варіант «юсовиця») символ ѫ передавав носовий [o] і відповідав латинському ą («a з огонеком»).

Малий йотований юс[ред.ред. код]

Докладніше: Малий юс

Малий йотований юс мав накреслення ѩ і являв собою лігатуру літер І і Ѧ. Передавав *ję — йотований звук . Відомий лише в найдавніших пам'ятках. У руському ізводі замінявся ѧ або іа.

У польській кирилиці (варіант «юсовиця») символ ѩ передавав йотований носовий [je] і відповідав латинським сполученням ję, ię.

Великий йотований юс[ред.ред. код]

Докладніше: Великий юс

Великий йотований юс йотований юс мав накреслення Ѭ і являв собою лігатуру літер І і Ѫ. Передавав *jǫ — йотований звук . У руському ізводі замінявся на «ю».

У польській кирилиці (варіант «юсовиця») символ ѭ передавав йотований носовий [jo] і відповідав латинським сполученням ją, ią.

Числове значення[ред.ред. код]

Здебільшого вважається, що юси числового значення ні в кирилиці, ні в глаголиці не мають, хоча малий юс інколи використовувався для позначення числа 900 — з тієї причини, що він дещо схожий на архаїчну (відсутню в класичному грецькому алфавіті) давньогрецьку букву сампі (Ϡ), котра мала те ж числове значення.

Юси в Unicode[ред.ред. код]

Літера Код
Ѧ U+0466
ѧ U+0467
Ѩ U+0468
ѩ U+0469
Ѫ U+0470
ѫ U+0471
Ѭ U+0472
ѭ U+0473

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Т. А. Иванова Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 31. (рос.)