Юхименко Іван Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Юхименко.
Юхименко Іван Якович
Народився 14 жовтня 1892(1892-10-14)
Харків
Помер 6 лютого 1943(1943-02-06) (50 років)
Казань
Громадянство  СРСР
 Російська імперія
Діяльність актор
Вчителі Алексєєв Володимир Сергійович
Дружина Тимошенко Клеопатра Василівна
Нагороди та премії
Заслужений артист України
Заслужений артист України

Іва́н Я́кович Юхи́менко (2 (14) жовтня 1892(18921014), Харків — 6 лютого 1943, Казань) — український актор, режисер і педагог. Заслужений артист УРСР (1935).

Біографія[ред. | ред. код]

Родом з Харкова; там дебютував 1914 на сцені міського театру.

Працював у «Молодому театрі» Леся Курбаса.[1]

31 серпня 1922 року в Харкові утворено молодіжний драматичний театр «Наш шлях» з етнографічним ухилом, фундатором став Юхименко — головний режисер Українського державного драматичного театру ім. І. Франка.

Згодом викладач Харківського музично-драматичного інституту (1925—1927) і режисер Театру для дітей (1924—1925), режисер Полтавського театру української драми імені І. П. Котляревського (1926—1928), далі в Дніпропетровському театрі імені Тараса Шевченка (1928—1930), Харківському театрі Ленінського Комсомолу (1931), Одеському (1933—1937) і Харківському (1937—1938) театрах Революції.

З 1940 року — художній керівник Чернівецького державного українського драматичного театру.

Там разом з дружиною й іншими акторами відвідав Ольгу Кобилянську.[2] Іван Якович розповів письменниці про творчі плани театру.

З початком нацистсько-радянської війни разом з театром переїхав у Харків, а пізніше евакуйований далі на схід. З 1943 року у Єлабузі (Татарська АРСР).[3]

Репресований. Помер у Казані. За іншими даними, Іван Юхименко разом з дружиною і дітьми був спалений живцем разом з іншими політичними в'язнями Харківської в'язниці під час відступу з міста частин Червоної армії у 1941 році.[4]. Натомість, за словами доньки Ярослави, що проживає зараз у Харкові, Іван Якович помер у Казані у 1943 році, а не був спалений з жінкою та дітьми у 1941 році у харківській в'язниці (уточнення обставин смерті внесені за проханням доньки. 28.03.2019).

Творчість[ред. | ред. код]

Вистави:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Василь Василько. Театру віддане життя. — К.: Мистецтво, 1984. — с. 152.
  2. ↑ Науковий вісник Чернівецького університету. — 2004. — с. 166
  3. ↑ Історія акторської трупи Чернівецького театру. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 7 жовтня 2013.
  4. ↑ Спалені живцем / В.Кисиленко // Газета «Главное». 2012. 10 брезеня. Архів оригіналу за 8 липня 2012. Процитовано 22 березня 2012.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Юхименко І. Я. — Пройдений шлях. — У кн.: Перший драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка. — Харків: Літ. і мистецтво, 1931. — с. 8.
  • Голота В. В. Творче кредо Івана Юхименка // Театральна культура: Щорічник. — 1984. — № 10


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юхименко_Іван_Якович&oldid=40426117