Яблочкін Олексій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Олексій Яблочкін
Особисті дані
Повне ім'я Олексій Миколайович Яблочкін
Народження 27 лютого 1912(1912-02-27)
  Санкт-Петербург, Російська імперія
Смерть 1984(1984)
  Ленінград, СРСР
Зріст 175 см
Вага 74 кг
Громадянство СРСР СРСР
Позиція півзахисник
Юнацькі клуби
СРСР «Більшовик» (Л)
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1932—1935 СРСР «Більшовик» (Л) ? (?)
1936—1939 СРСР «Електрик» (Л) 59 (0)
1941—1947 СРСР «Зеніт» (Л) 60 (1)
1948—1949 СРСР «Суднобудівник» (Л) ? (?)
1950 СРСР «Калев» (Т) ? (0)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1954
1956—1958
1959
1960
1961
1961—1962
1963
1966
1967—1968
СРСР «Калев» (Т)
СРСР «Зеніт» (Іж)
СРСР «Трудові резерви» (Л)
СРСР «Металург» (Ч)
СРСР «Ільмень»
СРСР «Зірка» (П)
СРСР «Спартак» (Ор)
СРСР «Зірка» (Кр)
СРСР «Нефтовик» (Ф)
Звання, нагороди
Нагороди
медаль «За оборону Ленінграда» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Олексій Миколайович Яблочкін (рос. Алексей Николаевич Яблочкин; нар. 27 лютого 1912, Санкт-Петербург, Російська імперіяпом. 1984[1], Ленінград, СРСР) — радянський російський футболіст та тренер, виступав на позиції півзахисника. Майстер спорту СРСР.

Кар'єра гравця[ред. | ред. код]

Вихованець клубу «Більшовик» (Ленінград), в якому розпочав кар'єру гравця. У 1936 році перейшов до команди «Червоної зарі» (Ленінград), яка незабаром змінила назву на «Електрик». На початку 1941 року на запрошення головного тренера Костянтина Лемешева перейшов у «Зеніт», за який грав до 1947 року. У 1948 році опинився в ленінградському «Суднобудівнику». Футбольну кар'єру завершив 1950 року в футболці «Калева» (Таллінн).

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Тренерську діяльність розпочав по завершенні кар'єри гравця. Спочатку допомагав тренувати «Калев» (Таллінн) та «Таллінн Балтік Лаевастік». Після цього тренував уфинський «Девон», який згодом змінив назву на «Будівельник». У 1954 році очолив «Калев» (Таллінн), а з 1956 по 1958 рік — «Зеніт» (Іжевськ). У 1958 році приєднався до тренерського штабу «Трудові резерви» (Ленінград), а наступного року став головним тренером команди. Потім очолював клуби «Металург» (Череповець), «Ільмень» (Новгород), «Зірка» (Перм) та «Спартак» (Орджонікідзе). У 1965 році разом зі збірною Ленінграда завоював срібні медалі на Всесоюзній Спартакіаді школярів. До червня 1966 року тренував кіровоградську «Зірку»[2]. У 1967 році призначений головним тренером «Нефтовика» (Фергана), яким керував до 1968 року. Потім тренував дітей у ленінградській ДЮСШ.

Помер у Ленінграді 1984 року у 72-річному віці.

Досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

«Електрик» (Ленінград)
«Зеніт» (Ленінград)

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • СРСР Майстер спорту СРСР

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]