Яворський Матвій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Яворський Матвій Іванович
Matvij Javorski.jpg
Народився 15 листопада 1885(1885-11-15)
Корчмин, Сокальський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (51 рік)
Сандармох, ГУЛАГ, Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic.svg РРФСР
Поховання Сандармох
Країна Австро-Угорщина Австро-Угорщина, Західноукраїнська Народна Республіка, СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність історик
Alma mater Львівський університет, Віденський університет
Галузь історія
Заклад Всеукраїнська асоціація марксистсько-ленінських інститутів
Ступінь дійсний член ВУАН
Науковий керівник відділення історії Інституту марксизму
Членство НАН України
OR-6 USR Feldwebel.svg Підхорунжий (фельдфебель)

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
CMNS: Яворський Матвій Іванович у Вікісховищі

Матві́й Іва́нович Яво́рський (15 листопада 1885, с. Корчмин, Сокальський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 3 листопада 1937, Сандармох, ГУЛАГ, РРФСР) — український історик, політичний діяч, академік ВУАН. Репресований.

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Народився в с. Корчмин в Галичині (с. Корчмин нині в Томашівському повіті Люблінського воєводства, Польща).

Вивчав право у Львівському й Віденському університетах.

За Першої світової війни був старшиною австрійської армії. Після підписання Берестейської мирової угоди прибув до Києва у складі підрозділу Австрійської армії, де був політичним референтом-перекладачем генерала Олександра Лінзінгена. Після виведення австрійських військ з України 1918 року повернувся на батьківщину, вступив до Української Галицької армії, був сотником.

1919 року прибув до Києва, згодом переїхав до Харкова, де 1920 року вступив до КП(б)У і став офіційним історіографом марксистської історичної школи, протегованої московською владою.

У 1920-х роках у Харкові Яворський деякий час завідував управлінням Укрнауки, згодом очолював історичний відділ Українського інституту марксизму, а деякий час весь інститут. Співпрацював з Миколою Скрипником. Рівночасно викладав історію України у вишах Харкова.

Весною 1929 року московською владою була ініційована «дискусія серед істориків України». Яворський був звинувачений в «антибільшовицькій системі поглядів», у «фактичному запереченні закономірностей пролетарської революції на Україні»[1].

5 вересня 1929 року харківська преса оприлюднила допис М. І. Яворського «Про мої помилки в концепції історії України». [1] Після цього «каяття» Яворського обрано дійсним членом ВУАН. Відтоді він працював у Києві, бувши членом президії І Відділу (Історико-філологічного) ВУАН, його секретарем і фактичним керівником, бо голова цього відділу Дмитро Багалій перебував у Харкові. Але вже 1929 року його звинувачено в «націоналістичному ухилі» й усунено з історичного відділу Інституту марксизму. У лютому 1930 року звинувачено в приховуванні «контрреволюційного минулого», виключено з партії й зі складу ВУАН. Незабаром заарештовано і 1931 року заслано на Соловецькі острови. У неволі перебував під пильним наглядом оперчастини табору, залишався палким патріотом Україні і непримиренним ворогом більшовизму. Розстріляний разом з іншими в'язнями Соловецького табору особливого призначення[2] 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія).

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Яворський — перший український історик, що пробував укладати історію України за «марксистсько-матеріалістичним законом». Без відповідної фахової практики й достатньої документації його твори позначені ідеологічними маніпуляціями історичних фактів.

Серед творів Яворського відомі насамперед популярні підручники:

Згідно з ідеологічним унапрямленням, Яворський опрацював розвідки про революційні рухи в Україні:

Крім того, Яворський був автором низки статей у спеціалізованих збірниках і журналах:

  • «К истории КП(б)У» (Октябрская революция. Первое пятилетие, 1922),
  • «Емський акт 1876 р.» («Прапор марксизму», І, 1927),
  • «Проблема української національно-демократичної революції у 1917 p., її історичні основи та її рухові сили» («Червоний шлях», ч. 2, 4, 1927),
  • «Сучасні течії серед української історіографії» (зб. «Криза сучасної буржуазної науки та марксизм», 1929),
  • «Провідні думки в розвиткові іст. науки» («Прапор марксизму», І, 1929),
  • «Современные антимарксистские течения в украинской исторической науке» («Труды первой всесоюзной конференции историков-марксистов, 28. 12. 1928 — 4. 1. 1929», т. І, 1930),
  • «Das Ergebnis der ukrainischen Geschichteforschung in den Jahren 1917 — 1927» («Osteuropäische Forschungen», VI, 1929).

В Австралії перевидано «Нарис історії України», т. І — II (Аделаїда, 1986).

Праці Яворського були гостро критиковані в українській національній історіографії за тенденційність і нефаховість (Дмитро Багалій, Дмитро Дорошенко, Іван Крип'якевич, Олександр Оглоблин), а з 1929 також радянською історіографією, яка «яворщиною» прозвала «націоналістичний ухил» в історії. Яворського обвинувачено в ідеологічних помилках: «перебільшенні місця національного питання в революційній боротьбі, ідеалізації дрібнобуржуазних націоналістичних партій» та трактуванні української революції не як частини російської, а окремого витвору українського історичного процесу.

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Малая Советская Энциклопедия. Том десятый. Швеция—Яя. — М.: Государственное словарно-энциклопедическое издательство «Советская Энциклопедия» — ОГИЗ РСФСР, 1931.— Стб. 395.
  2. Newzz.in.ua — Соловецький концтабір. СРСР (рос.)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]