Яворів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Яворів
Yavoriv gerb.gif
Герб Яворова
Яворівська ратуша
Яворівська ратуша
Яворів
Яворів на мапі України
Яворів на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район Яворівський район
Код КОАТУУ 4625810100
Перша згадка 24 червня 1376
Магдебурзьке право 2 липня 1569
Статус міста з 1939 року
Населення 13 009 (01.01.2014)[1]
Площа 23,35 км²[2]
Густота населення 554,5 осіб/км²
Поштові індекси 81000
Телефонний код +380-3259
Координати 49°56′23″ пн. ш. 23°23′09″ сх. д. / 49.93972° пн. ш. 23.38583° сх. д. / 49.93972; 23.38583Координати: 49°56′23″ пн. ш. 23°23′09″ сх. д. / 49.93972° пн. ш. 23.38583° сх. д. / 49.93972; 23.38583
Висота над рівнем моря 229 м
Водойма р. Шкло, р. Парашка; Яворівський кар'єр
Міста-побратими Польща Ярослав[3], Польща Венгожево[4],
Польща Любачів[5]
День міста 23 червня
Відстань
Найближча залізнична станція Яворів
До обл./респ. центру
 - залізницею 54 км
 - автошляхами 53 км
Міська влада
Адреса 81000, Львівська обл., Яворівський р-н., м. Яворів, вул. Львівська,15
Веб-сторінка Офіційний сайт Яворівської міської ради

Commons-logo.svg Яворів у Вікісховищі

Я́ворів — місто районного значення Яворівського району Львівської області, районний центр. Розташоване над річкою Шкло (притока Сяну).

Місто виникло як хліборобське, торгове і ремісниче поселення на торговельному шляху Львів-Ярослав[6].

Розташоване на відстані 50 км на північний захід від обласного центру міста Львів. Населення — 15 тис. осіб (у 1968 — 8 900, у 2001 — 13 500 осіб), притому 99 % міського населення становлять українці.

У Яворові — залізнична станція, місто має автобусне сполучення зі Львовом, сусідніми районами та кількома прикордонними містами Республіки Польща.

За 5 км від центру міста розташоване Яворівське озеро

Назва[ред.ред. код]

Назву топоніма «Яворів» виводять від яворів, яких багато росте в долині річки Шкла[7]. За іншою версією назва міста як краю пішла від легендарного княжича Явора, про якого згадується в давньоруських хроніках ХІІІ—XIV ст.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Яворова

Перша письмова згадка про Яворів датується 24 червня 1376 року.

2 липня 1569 року місто одержало маґдебурзьке право, а з кінця цього (XVI) століття в місті діяло братство.

За підтримку Богдана Хмельницького у національно-визвольній боротьбі (1648) десяток яворців було страчено, а на місто накладено контрибуцію.

У другій половині XVII століття Яворів був фортифікованим містом, в якому часто перебував король Ян III Собеський, до 1772 року Яворів — торгово-ремісничий осередок (переважно шевство) на шляху Львів — Ярослав.

Після 1-го поділу Польщі (1772) Яворів перебував у складі Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина)[8].

У XIX столітті і аж до 1939 року Яворів — повітове місто. Від середини XIX — на початку ХХ століть в Яворові відбувається українське культурно-патріотичне піднесення.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 20 000 осіб.[9]

Яворів у 1914-1921 роках[ред.ред. код]

Був це дуже важкий рік. Все наче змовилося для того, щоб принести лиху долю народові. Літо було похмуре, довготривала слота зовсім зруйнувала господарства хліборобів. Воєнне поготівля Австрії, внутрідержавні конфлікти викликали велику фінансову кризу, що позбавило велику кількість робітників хліба, довершило руїну селянства. В парламенті чеські та українські посли, змушені вдатися до крайніх заходів, організовують галасливу обструкцію - грають на різних інструментах, виголошують кількагодинні промови. Роботу парламенту паралізовано, але рішуча постава української опозиції приносить користь. У Львові прийшли до певної угоди з польськими політиками. В кінці січня 1914 р. сторони погодили проект нової виборчої системи до сейму, хоча вона не могла повністю задовільнити вимог народу. Жінки в селах не мали права голосу, чоловіки могли голосувати щойно у 24 роки. Українцям запевнено два місця в краєвому уряді.

Наші посли продовжують домагатися удержавлення яворівської української гімназії, яку фінансує філія УПТ. У кращому становищі приватна польська гімназія - вона дістає субсидію від повітової та міської рад, хоча весь контингент - всього 179 учнів, переважно з різних повітів. В українській гімназії вже 403 учні, з них лише 21% з інших повітів.

У травні 1914 р. яворівці величаво святкують століття від дня народження Тараса Шевченка. Після польової Служби Божої в парку “Ходанівці” 10-тисячний похід пройшов вулицями міста, організовано виступили політичні та громадські організації, школи. На завершення відбувся великий концерт, показано виставу «Назар Стодоля».

Прийшла в Яворів страшна звістка про війну. Поділена між двома головними противниками Україна вже від початку Першої світової війни зазнала великих руйнувань. Йшла загальна мобілізація, плакали гірко жінки та діти, виряджаючи чоловіків та й батьків на війну. Лавиною посипались оголошення війни урядами Німеччини. Росії. Франції. Бельгії, Англії, Чорногорії війна відразу стала світовою. 6 серпня розпочались воєнні дії між Австро-Угорщиною та Росією. Головна Українська Рада заявила рішучу підтримку Австрії, звідси проавстрійські настрої охопили велику частину галицьких українців. З перспективи історії видається, що це було великою помилкою народу, більше виграли ті народи Австрії, які орієнтувалися на Антанту. Що ж - на початку війни й наші сусіди-поляки формували свої легіони проти Росії...

Сотні й тисячі здорових, молодих чоловіків пішло з Яворівщини проливати свою кров за цісаря. Фронт наближався. Шляхами яворівськими йшли на схід - під Сокаль - полки піхоти й кавалерія, йшли мадярські та чеські полки. Все постачання для армії покладено на селянські підводи, автомобіля, та ще вантажного, в ці роки тут ще, мабуть, ніхто не бачив. Гостинцем з Судової Вишні, з Краківця безустанку, вдень і вночі, тарахкотіли селянські вози, на них змучені мужицькі коники везли амуніцію, продукти, мундири й плащі, хворих жовнірів, санітарне устаткування. Бувало глянеш - на возі сільська дівчина або хлопець - підліток - легко поганяє коника й плаче. Скільки їх загинуло марно, потрапивши у фронтову смугу, там теж залишилось чимало коней і возів.

Від кінця серпня яворівці відчули, що армія тікає. Посилюється зворотний рух військових частин, вертаються валки “форшпанів” - повні поранених вояків. Видно знервованість у війську, всюди бачать вони зраду. Особливо мадярські гонведи, які, крім угорської, не розуміють жодної іншої мови, боляче дошкуляють українському населенню, в багатьох селах та містечках вішають невиннх людей за вигадану зраду. Повішали паламаря, який дзвонив на вечірню, мовляв, це умовний знак для росіян, жандармерія відправляє в табори для інтернованих у Талергофі.

Армія генерала Ауфенберга відступала чимраз то швидше, у небаченому неладі. Піхота й кавалерія були вже далеко від фронту на заході, а на самому кінці тут же перед наступаючими росіянами, залишались величезні обози разом з дрібними частинами чеських піхотних полків. У перші дні вересня відгомін близьких боїв почули на селах Яворівщини, врешті російські снаряди почали вибухати над містом. Першою жертвою став якийсь цивільний бідолаха, втікач зі Львова: уламок шрапнелі наздогнав його біля моста Івана на Великому Передмісті. Тилові відділи чехів в той час, пороззувавшись, мили ноги, начеб хотіли підкреслити цим символічним актом розрив з гамбурзькою неволею. Тут, над берегами річки Шкло, застукали їх перші патрулі донських козаків; полонені привітно усміхались до переможців і за їх наказом помарширували мирно, без зброї, широкою вулицею Великого Передмістя до збірного пункту полонених. Ні, Швейк зовсім не переборщив, свідками – живі ще люди Яворова. Але не всюди так мирно пройшов фронт, багато народу полягло на підступах до сусіднього Городка, палали сільські дворища, гинули від куль селяни Яворівщини.

Близько 3 мільйонів українців воювали в складі російської армії, 250 тисяч - у складі австрійської. Декілька найбільших битв на Східному фронті відбулися в Галичині. Тисячі молодих людей з Яворівщини було мобілізовано на війну. Багато яворівських пластунів зголосилися до УСС.19 серпня 1914 року яворів чани створили чету Січових Стрільців, яка під проводом Романа Шавали виїхала до Львова.

На вулицях Яворова з’явилися великі білі плакати «ОСВОБОДИТЕЛЬНАЯ ВОЙНА». Цар звертався до руського населення Галичини,запевняючи,що Росія хоче звільнити братів від німецького ярма. У 1915 році під кінець зими Перемишльська твердиня піддалась російському солдату. На маніфестацію з приводу здобуття фортеці приїхав сам цар Микола II. Ранньою весною 1915 р. довга валка царських достойників промчала вулицями Яворова, повертаючи з Перемишля. Весь Краковецький гостинець був густо обсадженний донськими вершниками, ніхто не мав права з’явитися на царському шляху. В ринку велено побудувати тріумфальну арку; тут теж густо, один біля одного, творили стіну кінні жандарми. Лише малолітнім яворівським школярам вдалося на коротку мить побачити бородатого царя в замкненому автомобілі. Пастушки вже в той час навчились від солдатів нових, нечуваних досі пісень. Далеко від міста, на пасовиськах школярі співали:

       Цар Миколай видав маніфест,
      Мертвим свободу, а живим арешт!

Царські солдати ще на початку війни піддавалися революційній більшовицькій пропаганді. Перед простим народом Галичини вони не приховували своїх поглядів.

Після невдачі під Горлицями( місто за Перемишлем),російська армія почала відступати. З Яворова спішно евакуювали військове добро. Російська охранка не забула забрати зі собою на схід кільканадцять заручників,між ними були: директор гімназії Іван Прийма,співробітник при церкві св. Юра Теодор Чайківський,учителі Дмитро Ліськевич, Теодосій Ставничий, Михайло Чесак, Боцюрків і інші. У травні 1915 р. без боїв вступили в Яворів патрулі німецької армії генерала Макензена і лише вслід за ними з’явились австро-угорські з’єднання. Фронт покотився далі на схід. Весною довга валка царських достойників промчала вулицями Яворова,вертаючись з Перемишля. У ринку була зведена Тріумфальна брама і тут же один побіля одного стояли кінні жандарми. Цар промчався в закритому автомобілі…

Лише на початку 1916 року стараннями Українського Педагогічного Товариства поновлено діяльність гімназії. Директором призначено вчителя української мови із Сокальської державної гімназії . У 1917-18 шкільному році було 8 класів..у 8 класі було 8 учнів. Улітку 1918 році повернулись вивезені росіянами яворів чани-заручники.

9 лютого 1918 року у бересті підписано Берестейський мир між українською народною республікою і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією. Цим миром четверний союз визнав УНР як самостійну державу,визначив західний кордон України,встановив дипломатичні стосунки. А у Яворові 18 лютого 1918 року з нагоди підписання Берестейського миру відбулося народне свято.

Від вересня 1918 року відчуваючи близьке падіння Австро-Угорщини, українці в Галичині почали готуватися до перебирання влади в краю. Наприкінці вересня у Львові створено Військовий комітет,який згодом очолив сотник Українських Січових Стрільців Дмитро Вітовський. Завданням комітету була військова організація переобрання влади.

9 жовтня 1918 року приїхав у армійську відпустку з Наднірянської України Андрій Кесла і зустрівся із Степаном Британом (він був булавним УСС). У жовтні він очолив створений в Яворові разом з А. Кеслою Революційний комітет.

Увечері 31 жовтня група молодих українських офіцерів та Січових Стрільців на чолі з сотником Дмитром Вітовським заволоділа Львовом. А у Яворові близько першої години ночі місто сколихнула стрілянина. Жандарми вбили Степана Британа. Він став першою жертвою боротьби за волю України.

Вранці наступного дня вже було сформовано відділ під командуванням Миколи Хархаліса. Без жодного пролиття крові було обеззброєно жандармів. Влада перейшла до українських рук. Яворівським повітовим комісаром став гімназійний учитель Михайло Білик,міським комісаром - Іван Загаєвич.

У неділю 3 листопада величаво провели в останню путь борця за волю України Степана Британа. А Яворів вирував революційним життям… що раз , то нові відділи Січових Стрільців прибували із сіл повіту. У другій половині листопада прибули у Яворів три німці-брати Бамберги: Север,Ганс і Валер. Вони були введені до української групи під командуванням полковника Альфреда Бізанца.

Та радісні хвилини від існування незалежної Захілно-Української Республіки почали затьмарюватися від запеклих боїв з поляками у Львові.21 листопада 1918року українські військові частини змушені були залишити Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя. 27 листопада поляки захопили Раву-Руську. Старшина в яворівських відділах захвилювалась. В Яворові не було тоді четара Волощака Дмитра, який з яворівською сотнею був у Львові. Зранку 28 листопада місцеві поляки перебрали у яворові владу у свої руки. Однак після обіду несподівано у Яворів прибув Волощак із своєю сотнею. Зав’язався бій,у якому загинув польський офіцер Шнайдер, син української письменниці Уляни Кравченко.

Невеликий яворівський військовий відділ під командуванням четара Щирби вийшов на станцію Судова Вишня. У сутичці з поляками загинули Щирба і два стрільці Іван Биїк і Теодор Кунанець. Частина цієї групи 28 листопада перейшла через залізницю Мостиська - Городок і подалась у напрямок Самбірщини. Новим повітовим комісаром в Яворові став Дмитро Ліськевич. 2 грудня поляки знову пішли на Яворів. Однак невдало…бої тривали… 14 січня 1919 року сформовано у Яворові один курінь(1 тис. чоловік). Після присяги його було включено як 2-й курінь у групу Клея. Комендантом куреня призначено поручника Миколу Качмара.

У корпусі УСС (Альфреда Бізанца) Яворів був представлений сотниками Миколою Загаєвичем, Романом Харамбурою, Мироном Мареніним, Матвієм Загаєвичем. Учасником Зимового Походу військ УНР 1919р. був Михайло Гарасим. Декілька яворівчан було навіть у бригаді Гуцульського Куреня. Багато яворівчан віддало своє життя за волю України у національно-визвольних змаганнях 1918-1920рр.Про них не забуто. Яворівчани свято шанують пам'ять про полеглих. У 1938 році на яворівському кладовищі встановлено величавий пам’ятник загиблим за волю України,автором якого є скульптор Сергій Литвиненко

Західноукраїнська Народна Республіка, ОУН та УПА[ред.ред. код]

1 листопада в повіті Яворів було встановлено Українську владу — ЗУНР.[10] Яворівським повітовим військовим комендантом був Хархаліс Микола.[11]

Повітовим комісаром став професор гімназії Михайло Білик, після нього — вчитель гімназії Дмитро Ліськевич, адвокат Михайло Крижанівський. Голова міської Ради — управитель товариства «Народний Дім» Іван Загаєвич.[12]

Яворівці брали участь у визвольних змаганнях українців 1-ї половини ХХ століття — у створенні ЗУНР (1918), воювали у лавах УГА, ОУН-УПА.

Перед вступом військ Червоної армії 26 вересня 1939 року в Яворів, німецька авіація бомбардувала місто, внаслідок чого було зруйновано історичне Велике передмістя.

У радянський період (від 1939 року) в Яворові комуністичною владою чинились утиски національних і релігійних потреб місцевого українського населення, хоча патріотичний рух у місті був безперервним. З демократизацією життя в СРСР наприкінці 1980-х років у Яворові з новою силою здіймається хвиля українського національного піднесення, відроджується офіційно релігійне життя.

Від 1991 року — у складі незалежної України — триває розбудова держави, український культурний розвиток.

З 1998 року спостерігалось стрімке економічне та інфраструктурне зростання м. Яворова в складі Яворіського району внаслідок активної діяльності державного діяча, почесного громадянина району Лукашика Степана Івановича, а саме створення СЕЗ «Яворів», будівництво нового пункту пропуску через державний кордон Краківець та ін.

Кожного року відзначаються уродини України[13] та Яворова[14]

Культові, архітектурні та історичні пам'ятки[ред.ред. код]

У 1454 році королевич Вацлав заснував яворівську католицьку парафію, а руська (українська) православна парафія, імовірно, була створена приблизно в цей же час. Першою сакральною спорудою в Яворові був дерев'яний парафіяльний костел Найсвятішої Марії, заснований у тому ж 1454 році, що проіснував до 1776 року. Саме в цьому костелі в 1678 році було охрещено сина короля Яна Собеського Костянтина. Другий парафіяльний костел, вже кам'яницю, було зведено 1639 року.

У Яворові діє костел святих Петра і Павла.

У Яворові існувала низка руських православних та уніатських церков:

У 1658 році в Яворові було засновано синагогу.

У теперішній час (2000-ні) у Яворові діє 5 храмів УГКЦ, церква Ікони Почаївської Божої Матері парафії УАПЦ[15] та римо-католицький костел.

У 1931 році в місті було засновано завдяки старанням і наполегливості Михайла Фільца історико-етнографічний музей «Яворівщина», який відновив роботу в тому самому приміщенні, що має історичне значення, в 2002 році. Серед інших історико-архітектурних пам'яток: яворівська ратуша (кінець XIX століття), будинок міської ради (XIX століття), Народний Дім (1908).

У Яворові встановлено низку пам'ятників діячам української культури та релігії — Тарасові Шевченку, Михайлові Вербицькому, Митрополиту Андрею Шептицькому, Осипу Маковею, що є виключною заслугою державного діяча Лукашика Степана Івановича.

Економіка: промисловість, ремесла і сфера послуг[ред.ред. код]

У Яворові розвинуті деревообробна, харчова, хімічна і меблева промисловість.

Серед основних підприємств міста:

  • ТзОВ «Снєжка-Україна»
  • ТзОВ «КЕН-ПАК ЯВОРІВ»;
  • ТзОВ «УКР ПАК»
  • ВАТ «Яворівський хлібозавод».

Також у Яворові працює метеостанція, дислокується сучасноозброєна військова бригада.

Яворівський районний центр дитячої та юнацької творчості.

У місті діє школа-майстерня мистецької обробки дерева. Яворів — давній осередок художніх ремесел (різьблення на деревині, іграшкарство, декоративний розпис, вишивка, ткацтво, виробництво сувенірів).

У Яворові — залізнична станція, місто має автобусне сполучення зі Львовом, сусідніми районами та кількома прикордонними містами Республіки Польща.

У місті функціонують численні торговельні підприємства, кафе, підприємства обслуговування громадян, відділення провідних банків — «Ощадбанку», «Укрексімбанку», «Аваль», «ПриватБанку», «НадраБанку».

Соціальна сфера: медицина та освіта[ред.ред. код]

У місті працюють поліклініка та районна лікарня.[16]

Навчальні заклади Яворова[ред.ред. код]

Культура[ред.ред. код]

Культурні установи Яворова:

За незалежності з ініціативи державного діяча Лукашика Степана Івановича у місті запрацювали 2 музеї: відновив свою роботу історико-етнографічний музей «Яворівщина» (2002) і розпочав свою діяльність садиба-музей письменника Осипа Маковея (1992).

Далеко за межами Галичини відомими є яворівські творчі колективи — Народний хор «Яворівщина» та народна академічна капела «Акколада».

За СРСР, коли працювало училище художньої обробки дерева і фабрика художніх виробів ім. Т. Г. Шевченка знаними майстрами Яворівщини були І. Лісовський, Й. Станько, В. Прийма, С. Гиндик.

Нині Яворів велично відзначає річниці незалежності України, ювілеї своїх земляків: О. Маковея, М. Вербицького, Й. Лозинського, налагоджує добросусідські відносини з прикордонними містами Ярославом та Любачевом (Республіка Польща).

Природоохоронні об'єкти[ред.ред. код]

У Яворові — 5 ботанічних пам'яток природи місцевого значення:

Спорт[ред.ред. код]

У місті є стадіон імені Є. Смука[17], функціонує ДЮСШ «Явір». Найвідоміша спортивна команда Яворова — хокейний клуб «Явір»[18], домашньою ареною якої є «Льодова арена» міста Новояворівськ (на 600 місць).

Вхід на яворівський стадіон

Відомі люди[ред.ред. код]

Будинок у Яворові, де жив і працював Йосип Лозинський

Уродженці Яворова[ред.ред. код]

Пов'язані з містом[ред.ред. код]

Працювали[ред.ред. код]

Навчались[ред.ред. код]

Відвідували[ред.ред. код]

Яворівські старости[ред.ред. код]

Також[ред.ред. код]

  • у Яворові в 1996 році мешкав і був затриманний найвідоміший в Україні серійний вбийця Анатолій Онопрієнко, який вбив 52 людини.

Міста-побратими[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року» Державна служба статистики України
  2. Яворів
  3. Офіційний сайт Ярослава (пол.)
  4. Офіційний сайт Венгожева (пол.)
  5. Офіційний сайт Любачева (пол.)
  6. Історія Яворова на Офіційний сайт Яворівської міської ради
  7. Янко М. Т. Топонімічний словник-довідник Української РСР. — Київ: Радянська школа, 1973. — С. 168
  8. Українська радянська енциклопедія : [в 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — Т. 12 : Фітогормони — Ь. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1985., стор. 486
  9. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 23
  10. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918—1920 рр.
  11. Гуцуляк М. Перший листопад 1918 на Західних землях України.— Київ, «Либідь», 1993.— 408 с.: іл.— С. 397, 399. ISBN 5-325-00302-X
  12. 51. Повіт Яворів / ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД — ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ)
  13. Яворів на Львівщині провів театралізоване віче
  14. Яворів свої 635-ті уродини відзначив під гул гармати, ласуючи козацьким кулішем
  15. Сайт Львівської єпархії УАПЦ
  16. Відділ освіти.
  17. Веб-сайт ФСК «Яворів»
  18. Веб-сайт ХК «Явір» (Яворів)
  19. Остап (Євстахій) Волощак
  20. Феномен Богдани Фільц
  21. Юрій Липа
  22. Бережанська Земля: історично-Мемуарний Збірник. — Ню Йорк — Лондон — Сидней — Торонто, 1970. — Т. 1. — С. 169.
  23. Будьмо знайомі!
  24. Ісаєвич Я. Шеліга (Szeliga) Ян // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 626. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  25. Szamotulscy (01) (пол.)
  26. а б Górkowie (01) (пол.)
  27. Leśniewski Sławomir. Jan Zamoyski — hetman i polityk. — Warszawa : Bellona, 2008. — S. 146. — ISBN 978-83-11-11331-2. (пол.)
  28. Кazanowscy (01) (пол.)

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]