Яворів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Яворів
Yavoriv gerb.gif
Герб Яворова
Яворівська ратуша
Яворівська ратуша
Яворів
Яворів на мапі України
Яворів на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район/міськрада Яворівський район
Код КОАТУУ 4625810100
Перша згадка 24 червня 1376 року
Магдебурзьке право 2 липня 1569 року
Статус міста з 1939 року
Населення 13 009 (01.01.2014)[1]
Площа 23,35 км²[2]
Густота населення 554,5 осіб/км²
Поштові індекси 81000
Телефонний код +380-3259
Координати 49°56′23″ пн. ш. 23°23′09″ сх. д. / 49.93972° пн. ш. 23.38583° сх. д. / 49.93972; 23.38583Координати: 49°56′23″ пн. ш. 23°23′09″ сх. д. / 49.93972° пн. ш. 23.38583° сх. д. / 49.93972; 23.38583
Висота над рівнем моря 229 м
Водойма р. Шкло, р. Парашка; Яворівський кар'єр
Міста-побратими Польща Ярослав[3], Польща Венгожево[4],
Польща Любачів[5]
День міста 23 червня
Відстань
Найближча залізнична станція Яворів
До обл./респ. центру
 - залізницею 54 км
 - автошляхами 53 км
Міська влада
Адреса 81000, Львівська обл., Яворівський р-н., м. Яворів, вул. Львівська,15
Веб-сторінка Офіційний сайт Яворівської міської ради

Я́ворів — місто в Україні, районний центр Львівської області над річкою Шклом (притока Сяну).

Місто виникло як хліборобське, торгове і ремісниче поселення на торговельному шляху Львів-Ярослав[6].

Розташоване на відстані 50 км на північний захід від обласного центра міста Львова. Населення — 15 тис. осіб (у 1968 — 8 900, у 2001 — 13 500 осіб), притому 99% міського населення становлять українці.

У Яворові — залізнична станція, місто має автобусне сполучення зі Львовом, сусідніми районами та кількома прикордонними містами Республіки Польща.

5 км від центру міста розташоване Яворівське озеро

Назва[ред.ред. код]

Назву топоніма «Яворів» виводять від яворів, яких багато росте в долині річки Шкла[7]. За іншою версією назва міста як краю пішла від легендарного княжича Явора, про якого згадується в давньоруських хроніках ХІІІ—XIV ст.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Яворова

Перша письмова згадка про Яворів датується 24 червня 1376 року.

2 липня 1569 року місто одержало маґдебурзьке право, а з кінця цього (XVI) століття в місті діяло братство.

За підтримку Богдана Хмельницького у національно-визвольній боротьбі (1648) десяток яворців було страчено, а на місто накладено контрибуцію.

У другій половині XVII століття Яворів був фортифікованим містом, в якому часто перебував король Ян Собєський, до 1772 року Яворів — торгово-ремісничий осередок (переважно шевство) на шляху Львів — Ярослав.

Після 1-го поділу Польщі (1772) Яворів перебував у складі Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина)[8].

У XIX столітті і аж до 1939 року Яворів — повітове місто. Від середини XIX — на початку ХХ століть в Яворові відбувається українське культурно-патріотичне піднесення.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 20 000 осіб.[9]

Західноукраїнська Народна Республіка, ОУН та УПА[ред.ред. код]

1 листопада в повіті Яворів було встановлено Українську владу — ЗУНР.[10] Яворівським повітовим військовим комендантом був Хархаліс Микола.[11]

Повітовим комісаром став професор гімназії Михайло Білик, після нього — вчитель гімназії Дмитро Ліськевич, адвокат Михайло Крижанівський. Голова міської Ради — управитель товариства «Народний Дім» Іван Загаєвич.[12]

Яворівці брали участь у визвольних змаганнях українців 1-ї половини ХХ століття — у створенні ЗУНР (1918), воювали у лавах УГА, ОУН-УПА.

Перед вступом військ Червоної армії 26 вересня 1939 року в Яворів, німецька авіація бомбардувала місто, внаслідок чого було зруйновано історичне Велике передмістя.

У радянський період (від 1939 року) в Яворові комуністичною владою чинились утиски національних і релігійних потреб місцевого українського населення, хоча патріотичний рух у місті був безперервним. З демократизацією життя в СРСР наприкінці 1980-их років у Яворові з новою силою здіймається хвиля українського національного піднесення, відроджується офіційно релігійне життя.

Від 1991 року — у складі незалежної України — триває розбудова держави, український культурний розвиток.

З 1998 року спостерігалось стрімке економічне та інфраструктурне зростання м. Яворова в складі Яворіського району внаслідок активної діяльності державного діяча, почесного громадянина району Лукашика Степана Івановича, а саме створення СЕЗ «Яворів», будівництво нового пункту пропуску через державний кордон Краківець та ін.

Кожного року відзначаються уродини України[13] та Яворова[14]

Культові, архітектурні та історичні пам'ятки[ред.ред. код]

У 1454 році королевич Вацлав заснував яворівську католицьку парафію, а руська (українська) православна парафія, імовірно, була створена приблизно в цей же час. Першою сакральною спорудою в Яворові був дерев'яний парафіяльний костел Найсвятішої Марії, заснований у тому ж 1454 році, що проіснував до 1776 року. Саме в цьому костелі в 1678 році було охрещено сина короля Яна Собеського Костянтина. Другий парафіяльний костел, вже кам'яницю, було зведено 1639 року.

У Яворові діє костел святих Петра і Павла.

У Яворові існувала низка руських православних та уніатських церков:

У 1658 році в Яворові було засновано синагогу.

У теперішній час (2000-ні) у Яворові діє 4 храми УГКЦ та римо-католицький костел.

У 1931 році в місті було засновано завдяки старанням і наполегливості Михайла Фільца історико-етнографічний музей «Яворівщина», який відновив роботу в тому самому приміщенні, що має історичне значення, в 2002 році. Серед інших історико-архітектурних пам'яток: яворівська ратуша (кінець XIX століття), будинок міської ради (XIX століття), Народний Дім (1908).

У Яворові встановлено низку пам'ятників діячам української культури та релігії — Тарасові Шевченку, Михайлові Вербицькому, Митрополиту Андрею Шептицькому, Осипу Маковею, що є виключною заслугою державного діяча Лукашика Степана Івановича.

Економіка: промисловість, ремесла і сфера послуг[ред.ред. код]

У Яворові розвинуті деревообробна, харчова, хімічна і меблева промисловість.

Серед основних підприємств міста:

  • ТзОВ «Снєжка-Україна»
  • ТзОВ «КЕН-ПАК ЯВОРІВ»;
  • ТзОВ «УКР ПАК»
  • ВАТ «Яворівський хлібозавод».

Також у Яворові працює метеостанція, дислокується сучасноозброєна військова бригада.

Яворівський районний центр дитячої та юнацької творчості.

У місті діє школа-майстерня мистецької обробки дерева. Яворів — давній осередок художніх ремесел (різьблення на деревині, іграшкарство, декоративний розпис, вишивка, ткацтво, виробництво сувенірів).

У Яворові — залізнична станція, місто має автобусне сполучення зі Львовом, сусідніми районами та кількома прикордонними містами Республіки Польща.

У місті функціонують численні торгівельні підприємства, кафе, підприємства обслуговування громадян, відділення провідних банків — «Ощадбанку», «Укрексімбанку», «Аваль», «ПриватБанку», «НадраБанку».

Соціальна сфера: медицина та освіта[ред.ред. код]

У місті працюють поліклініка та районна лікарня.[15]

Навчальні заклади Яворова[ред.ред. код]

Культура[ред.ред. код]

Культурні установи Яворова:

За незалежності з ініціативи державного діяча Лукашика Степана Івановича у місті запрацювали 2 музеї: відновив свою роботу історико-етнографічний музей «Яворівщина» (2002) і розпочав свою діяльність садиба-музей письменника Осипа Маковея (1992).

Далеко за межами Галичини відомими є яворівські творчі колективи — Народний хор «Яворівщина» та народна академічна капела «Акколада».

За СРСР, коли працювало училище художньої обробки дерева і фабрика художніх виробів ім. Т. Г. Шевченка знаними майстрами Яворівщини були І. Лісовський, Й. Станько, В. Прийма, С. Гиндик.

Нині Яворів велично відзначає річниці незалежності України, ювілеї своїх земляків: О. Маковея, М. Вербицького, Й. Лозинського, налагоджує добросусідські відносини з прикордонними містами Ярославом та Любачевом (Республіка Польща).

У Яворові — 5 ботанічних пам'яток природи місцевого значення.

Спорт[ред.ред. код]

У місті є стадіон імені Є. Смука[16], функціонує ДЮСШ «Явір». Найвідоміша спортивна команда Яворова — хокейний клуб «Явір»[17], домашньою ареною якої є Льодова арена міста Новояворівськ (на 600 місць).

Вхід на яворівський стадіон

Відомі люди[ред.ред. код]

Будинок у Яворові, де жив і працював Йосип Лозинський

Уродженці Яворова[ред.ред. код]

У Яворові працювали[ред.ред. код]

У Яворові навчались[ред.ред. код]

Яворів часто відвідував парох с. Млини Яворівського повіту о. Михайло Вербицький (*1815 — †1870) — композитор і громадський діяч, автор музики до національного Славня «Ще не вмерла Україна».

Яворівські старости[ред.ред. код]

Міста-побратими[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року» Державна служба статистики України
  2. Яворів
  3. Офіційний сайт Ярослава (пол.)
  4. Офіційний сайт Венгожева (пол.)
  5. Офіційний сайт Любачева (пол.)
  6. Історія Яворова на Офіційний сайт Яворівської міської ради
  7. Янко М. Т. Топонімічний словник-довідник Української РСР. — Київ: Радянська школа, 1973. — С. 168
  8. Українська радянська енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 12. — К.: Головна редакція УРЕ, 1985., стор. 486
  9. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 23
  10. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918–1920 рр.
  11. Гуцуляк М. Перший листопад 1918 на Західних землях України.— Київ, «Либідь», 1993.— 408 с.: іл.— С. 397, 399. ISBN 5-325-00302-X
  12. 51. Повіт Яворів / ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД — ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ)
  13. Яворів на Львівщині провів театралізоване віче
  14. Яворів свої 635-ті уродини відзначив під гул гармати, ласуючи козацьким кулішем
  15. Відділ освіти.
  16. Вебсайт ФСК «Яворів»
  17. Вебсайт ХК «Явір» (Яворів)
  18. Остап (Євстахій) Волощак
  19. Феномен Богдани Фільц
  20. Юрій Липа
  21. Будьмо знайомі!
  22. Szamotulscy (01) (пол.)
  23. а б Górkowie (01) (пол.)
  24. Кazanowscy (01) (пол.)

Джерела, посилання та література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]