Яворів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Яворів
Yavoriv gerb.gif
Герб Яворова
Javoriv-ratusha-7.jpg
Яворівська ратуша
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район Яворівський район
Код КОАТУУ 4625810100
Перша згадка 24 червня 1376
Магдебурзьке право 2 липня 1569
Статус міста з 1939 року
Населення (15.01.2019)[1]
 - повне (15.01.2019)[1]
Площа 23.35 км²[2]
Густота населення 554,5 осіб/км²
Поштові індекси 81000
Телефонний код +380-3259
Координати 49°56′23″ пн. ш. 23°23′09″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 229 м
Водойма р. Шкло, р. Парашка; Яворівський кар'єр
Міста-побратими Польща Ярослав[3], Польща Венгожево[4],
Польща Любачів[5]
День міста 23 червня
Відстань
Найближча залізнична станція Яворів
До обл./респ. центру
 - залізницею 54 км
 - автошляхами 53 км
Міська влада
Адреса 81000, Львівська обл., Яворівський р-н., м. Яворів, вул. Львівська, 15
Веб-сторінка Офіційний сайт Яворівської міської ради
Міський голова Павло Бакунець

CMNS: Яворів на Вікісховищі

Карта
Яворів. Карта розташування: Україна
Яворів
Яворів
Яворів. Карта розташування: Львівська область
Яворів
Яворів

Я́ворів — місто Яворівського району Львівської області, районний центр.

Розміщене над річкою Шкло, (притокою Сяну), на відстані 50 км на північний захід від обласного центру міста Львів. Населення — 15 тис. осіб (у 1968 — 8 900, у 2001 — 13 500 осіб).

Виникло як хліборобське, торгове і ремісниче поселення на торговельному шляху Львів-Ярослав[6].

У Яворові є залізнична станція, місто має автобусне сполучення зі Львовом, сусідніми районами та кількома прикордонними містами Республіки Польща.

За 5 км від центру міста лежить Яворівське озеро

Топоніми[ред. | ред. код]

Назву топоніма «Яворів» виводять від яворів, яких багато росте в долині річки Шкло[7]. За іншою версією назва міста як краю пішла від легендарного княжича Я́вора, про якого згадується в давньоруських хроніках XIII—XIV ст..

Урбаноніми

У Яворові нараховується понад 97 вулиць, у тому числі 4 провулки та 1 площа[8].

Докладніше: Вулиці Яворова

Історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Історія Яворова

Перша письмова згадка про Яворів датується 24 червня 1376 року.

2 липня 1569 року місто одержало маґдебурзьке право, а з кінця XVI століття в місті діяло братство.

За підтримку Богдана Хмельницького у національно-визвольній боротьбі 1648-1657 років багато яворівців було страчено, а на місто наклали контрибуцію.

У другій половині XVII століття Я́ворів був фортифікованим містом, у якому часто перебував король Ян III Собеський, до 1772 року Яворів — торгово-ремісничий осередок (переважно шевство) на шляху Львів — Ярослав.

Після 1-го поділу Польщі (1772) Яворів перебував у складі Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина)[9].

У XIX столітті і аж до 1939 року Яворів — повітове місто. Від середини XIX — на початку ХХ століть в Яворові відбувається українське культурно-патріотичне піднесення.

3 березня 1918 року в місті відбулося «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, в якому взяли участь близько 20 000 осіб.[10]

Західноукраїнська Народна Республіка, ОУН та УПА[ред. | ред. код]

1 листопада в повіті Яворів було встановлено Українську владу — ЗУНР.[11] Яворівським повітовим військовим комендантом був Хархаліс Микола.[12]

Повітовим комісаром став професор гімназії Михайло Білик, після нього — вчитель гімназії Дмитро Ліськевич, адвокат Михайло Крижанівський. Голова міської Ради — управитель товариства «Народний Дім» Іван Загаєвич.[13]

Яворівці брали участь у визвольних змаганнях українців 1-ї половини ХХ століття — у створенні ЗУНР (1918), воювали у лавах УГА, ОУН-УПА.

26 вересня 1939 року німецька авіація бомбардувала місто, внаслідок чого було зруйновано історичне Велике передмістя. 27 вересня місто зайняв 17-й стрілецький корпус Червоної армії[14].

У радянський період (від 1939 року) в Яворові комуністичною владою чинились утиски національних і релігійних потреб місцевого українського населення, хоча патріотичний рух у місті був безперервним. З демократизацією життя в СРСР наприкінці 1980-х років у Яворові з новою силою здіймається хвиля українського національного піднесення, відроджується офіційно релігійне життя.

Від 1991 року — у складі незалежної України — триває розбудова держави, український культурний розвиток.

З 1998 року спостерігалось стрімке економічне та інфраструктурне зростання м. Яворова в складі Яворівського району внаслідок активної діяльності державного діяча, почесного громадянина району Лукашика Степана Івановича, а саме створення СЕЗ «Яворів», будівництво нового пункту пропуску через державний кордон Краківець та ін.

Кожного року відзначаються уродини України[15] та Яворова[16]

Культові, архітектурні та історичні пам'ятки[ред. | ред. код]

Руська (українська) православна парафія існувала, найімовірніше від першої письмової згадки про місто (1376). Після польського завоювання краю у 1454 році королевич Вацлав заснував яворівську латинську парафію.

Першою латинською сакральною спорудою в Яворові був дерев'яний парафіяльний костел Найсвятішої Марії, заснований у тому ж 1454 році, що проіснував до 1776 року. Саме в цьому костелі в 1678 році було охрещено сина короля Яна Собеського Костянтина. Другий парафіяльний костел, вже кам'яницю, було зведено 1639 року.

У Яворові діє костел святих Петра і Павла.

У Яворові існувала низка православних та греко-католицьких церков: православні:

  • дерев'яна церква про яку згадано в реєстрі податків 1515 р.
  • Нова Церква Успіння Пресвятої Богородиці, Яворів 2018. Архітектор: Юрій Горалевич
    дерев'яна церква Успіння Пресвятої Богородиці (на Великому передмісті), збудована 1568 року, затверджена королем Стефаном Баторієм 15 травня 1578 року. Згоріла 1636 р. Відбудована в другій половині XVII ст. Згоріла 2007 року внаслідок підпалу. У результаті пожежі вогнем знищено середню частину будівлі та майно церкви. Після тривалої довгої дискусії було вирішено будувати новий мурований храм, який відповідатиме сучасним потребам. Автором нової споруди є архітектор Юрій Горалевич, який подарував проект своєму рідному місту. Новий храм, зведений на попелищі, було освячено в 2013 році.
  • дерев'яна церква Святого Юрія, збудована 1588 року на основі привілею короля Сигізмунда II. Від неї збереглася набагато пізніша, також дерев'яна, дзвіниця (1764).
  • дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці 1572 р.
  • дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (на Малому передмісті) 1670 р.
  • Монастир Покрову Пресвятої Богородиці (1621 р.)
  • церква Ікони Почаївської Божої Матері (ПЦУ)

греко-католицькі (унійні):

У 1658 році в Яворові було засновано синагогу.

У теперішній час (2000-ні) у Яворові діє 5 храмів УГКЦ,[17] один православний та римо-католицький костел.

У 1931 році в місті було засновано завдяки старанням і наполегливості Михайла Фільца історико-етнографічний музей «Яворівщина», який відновив роботу в тому самому приміщенні, що має історичне значення, в 2002 році. Серед інших історико-архітектурних пам'яток: яворівська ратуша (кінець XIX століття), будинок міської ради (XIX століття), Народний Дім (1908).

У Яворові встановлено низку пам'ятників діячам української культури та релігії — Тарасові Шевченку, Михайлові Вербицькому, Митрополиту Андрею Шептицькому, Осипу Маковею, що є виключною заслугою державного діяча Лукашика Степана Івановича.

Економіка: промисловість, ремесла і сфера послуг[ред. | ред. код]

У Яворові розвинуті деревообробна, харчова, хімічна і меблева промисловість.

Серед основних підприємств міста:

  • ТзОВ «Снєжка-Україна»;
  • ТзОВ «КЕН-ПАК ЯВОРІВ»;
  • ТзОВ «УКР ПАК»;
  • ВАТ «Яворівський хлібозавод».

Також у Яворові працює метеостанція, дислокується сучасно озброєна військова бригада.

Яворівський районний центр дитячої та юнацької творчості.

У місті діє школа-майстерня мистецької обробки дерева. Яворів — давній осередок художніх ремесел (різьблення на деревині, іграшкарство, декоративний розпис, вишивка, ткацтво, виробництво сувенірів).

У Яворові — залізнична станція, місто має автобусне сполучення зі Львовом, сусідніми районами та кількома прикордонними містами Республіки Польща.

У місті діють численні торговельні підприємства, кафе, підприємства обслуговування громадян, відділення провідних банків — «Ощадбанку», «Укрексімбанку», «Аваль», «ПриватБанку», «НадраБанку».

Соціальна сфера: медицина та освіта[ред. | ред. код]

У місті працюють поліклініка та районна лікарня.[18]

Навчальні заклади Яворова[ред. | ред. код]

Культура[ред. | ред. код]

Культурні установи Яворова:

За незалежності з ініціативи державного діяча Лукашика Степана Івановича у місті запрацювали 2 музеї: відновив свою роботу історико-етнографічний музей «Яворівщина» (2002) і розпочав свою діяльність садиба-музей письменника Осипа Маковея (1992).

Далеко за межами Галичини відомими є яворівські творчі колективи — Народний хор «Яворівщина» та народна академічна капела «Акколада».

В час СРСР, коли працювало училище художньої обробки дерева і фабрика художніх виробів ім. Т. Г. Шевченка, знаними майстрами Яворівщини були І. Лісовенко, Й. Станько, В. Прийма, С. Гиндик.

Нині Яворів велично відзначає річниці незалежності України, ювілеї своїх земляків: О. Маковея, М. Вербицького, Й. Лозинського, налагоджує добросусідські відносини з прикордонними містами Ярославом та Любачевом (Республіка Польща).

Природоохоронні об'єкти[ред. | ред. код]

У Яворові — 5 ботанічних пам'яток природи місцевого значення:

Спорт[ред. | ред. код]

У місті є стадіон імені Є. Смука[19], функціонує ДЮСШ «Явір». Найвідоміша спортивна команда Яворова — хокейний клуб «Явір»[20], домашньою ареною якої є «Льодова арена» міста Новояворівськ (на 600 місць).

Вхід на яворівський стадіон

Відомі люди[ред. | ред. код]

Будинок у Яворові, де жив і працював Йосип Лозинський

Уродженці Яворова[ред. | ред. код]

Пов'язані з містом[ред. | ред. код]

Працювали[ред. | ред. код]

Навчались[ред. | ред. код]

Відвідували[ред. | ред. код]

Яворівські старости[ред. | ред. код]

Також[ред. | ред. код]

  • у Яворові в 1996 році мешкав і був затриманний найвідоміший в Україні серійний вбийця Анатолій Онопрієнко, який вбив 52 людини.

Міста-побратими[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Яворів
  3. Офіційний сайт Ярослава (пол.)
  4. Офіційний сайт Венгожева (пол.)
  5. Офіційний сайт Любачева (пол.)
  6. Історія Яворова Архівовано 11 червень 2013 у Wayback Machine. на Офіційний сайт Яворівської сільської ради
  7. Янко М. Топонімічний словник-довідник Української РСР. — Київ: Радянська школа, 1973. — С. 168
  8. Яворів на http://maps.visicom.ua
  9. Українська радянська енциклопедія : [в 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — Т. 12 : Фітогормони — Ь. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1985., стор. 486
  10. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 23
  11. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918—1920 рр.
  12. Гуцуляк М. Перший листопад 1918 на Західних землях України.— Київ, «Либідь», 1993.— 408 с.: іл.— С. 397, 399. ISBN 5-325-00302-X
  13. 51. Повіт Яворів / ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (листопад — грудень 1918 року). Архів оригіналу за 7 жовтня 2014. Процитовано 11 лютого 2015. 
  14. В.Бешанов. Червоний бліцкриг
  15. Яворів на Львівщині провів театралізоване віче
  16. Яворів свої 635-ті уродини відзначив під гул гармати, ласуючи козацьким кулішем
  17. Сайт Львівської єпархії УАПЦ
  18. Відділ освіти.
  19. Веб-сайт ФСК «Яворів». Архів оригіналу за 14 серпень 2013. Процитовано 8 березень 2011. 
  20. Веб-сайт ХК «Явір» (Яворів)
  21. Остап (Євстахій) Волощак
  22. Феномен Богдани Фільц
  23. Юрій Липа
  24. Бережанська Земля: історично-Мемуарний Збірник. — Ню Йорк — Лондон — Сидней — Торонто, 1970. — Т. 1. — С. 169.
  25. Будьмо знайомі!. Архів оригіналу за 29 грудень 2013. Процитовано 7 березень 2011. 
  26. Ісаєвич Я. Шеліга (Szeliga) Ян // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 626. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  27. Szamotulscy (01) Архівовано 19 жовтень 2013 у Wayback Machine. (пол.)
  28. а б Górkowie (01) Архівовано 21 вересень 2013 у Wayback Machine. (пол.)
  29. Leśniewski Sławomir. Jan Zamoyski — hetman i polityk. — Warszawa : Bellona, 2008. — S. 146. — ISBN 978-83-11-11331-2. (пол.)
  30. Кazanowscy (01) Архівовано 21 жовтень 2013 у Wayback Machine. (пол.)

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]