Яворів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Яворів
Yavoriv gerb.gif
Герб Яворова
Яворівська ратуша
Яворівська ратуша
Країна Україна Україна
Область {{{область}}}
Район/міськрада Яворівський район
Код КОАТУУ 4625810100
Locator Dot2.gif
Розташування села Яворів
Яворів на мапі України
Основні дані
Перша згадка 24 червня 1376
Населення 13 009 (01.01.2014)[1]
Площа 23,35 км²[2]
Географічні дані
Географічні координати 49°56′23″ пн. ш. 23°23′09″ сх. д. / 49.93972° пн. ш. 23.38583° сх. д. / 49.93972; 23.38583Координати: 49°56′23″ пн. ш. 23°23′09″ сх. д. / 49.93972° пн. ш. 23.38583° сх. д. / 49.93972; 23.38583
Середня висота
над рівнем моря
229 м
Водойми р. Шкло, р. Парашка; Яворівський кар'єр
Найближча залізнична станція Яворів
Місцева влада
Адреса ради 81000, Львівська обл., Яворівський р-н., м. Яворів, вул. Львівська,15
Веб-сторінка Офіційний сайт Яворівської міської ради
Карта
Яворів is located in Україна
Яворів
Яворів

CMNS: Яворів на Вікісховищі

Я́ворів — місто Яворівського району Львівської області, районний центр. Розташоване над річкою Шкло (притока Сяну).

Виникло як хліборобське, торгове і ремісниче поселення на торговельному шляху Львів-Ярослав[3].

Розташоване на відстані 50 км на північний захід від обласного центру міста Львів. Населення — 15 тис. осіб (у 1968 — 8 900, у 2001 — 13 500 осіб).

У Яворові — залізнична станція, місто має автобусне сполучення зі Львовом, сусідніми районами та кількома прикордонними містами Республіки Польща.

За 5 км від центру міста розташоване Яворівське озеро

Назва[ред.ред. код]

Назву топоніма «Яворів» виводять від яворів, яких багато росте в долині річки Шкла[4]. За іншою версією назва міста як краю пішла від легендарного княжича Явора, про якого згадується в давньоруських хроніках ХІІІ—XIV ст.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Яворова

Перша письмова згадка про Яворів датується 24 червня 1376 року.

2 липня 1569 року місто одержало маґдебурзьке право, а з кінця цього (XVI) століття в місті діяло братство.

За підтримку Богдана Хмельницького у національно-визвольній боротьбі (1648) десяток яворців було страчено, а на місто накладено контрибуцію.

У другій половині XVII століття Яворів був фортифікованим містом, в якому часто перебував король Ян III Собеський, до 1772 року Яворів — торгово-ремісничий осередок (переважно шевство) на шляху Львів — Ярослав.

Після 1-го поділу Польщі (1772) Яворів перебував у складі Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина)[5].

У XIX столітті і аж до 1939 року Яворів — повітове місто. Від середини XIX — на початку ХХ століть в Яворові відбувається українське культурно-патріотичне піднесення.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 20 000 осіб.[6]

Західноукраїнська Народна Республіка, ОУН та УПА[ред.ред. код]

1 листопада в повіті Яворів було встановлено Українську владу — ЗУНР.[7] Яворівським повітовим військовим комендантом був Хархаліс Микола.[8]

Повітовим комісаром став професор гімназії Михайло Білик, після нього — вчитель гімназії Дмитро Ліськевич, адвокат Михайло Крижанівський. Голова міської Ради — управитель товариства «Народний Дім» Іван Загаєвич.[9]

Яворівці брали участь у визвольних змаганнях українців 1-ї половини ХХ століття — у створенні ЗУНР (1918), воювали у лавах УГА, ОУН-УПА.

26 вересня 1939 року німецька авіація бомбардувала місто, внаслідок чого було зруйновано історичне Велике передмістя. 27 вересня місто зайняв 17-ий стрілецький корпус Червоної армії[10].

У радянський період (від 1939 року) в Яворові комуністичною владою чинились утиски національних і релігійних потреб місцевого українського населення, хоча патріотичний рух у місті був безперервним. З демократизацією життя в СРСР наприкінці 1980-х років у Яворові з новою силою здіймається хвиля українського національного піднесення, відроджується офіційно релігійне життя.

Від 1991 року — у складі незалежної України — триває розбудова держави, український культурний розвиток.

З 1998 року спостерігалось стрімке економічне та інфраструктурне зростання м. Яворова в складі Яворіського району внаслідок активної діяльності державного діяча, почесного громадянина району Лукашика Степана Івановича, а саме створення СЕЗ «Яворів», будівництво нового пункту пропуску через державний кордон Краківець та ін.

Кожного року відзначаються уродини України[11] та Яворова[12]

Культові, архітектурні та історичні пам'ятки[ред.ред. код]

У 1454 році королевич Вацлав заснував яворівську католицьку парафію, а руська (українська) православна парафія, імовірно, була створена приблизно в цей же час. Першою сакральною спорудою в Яворові був дерев'яний парафіяльний костел Найсвятішої Марії, заснований у тому ж 1454 році, що проіснував до 1776 року. Саме в цьому костелі в 1678 році було охрещено сина короля Яна Собеського Костянтина. Другий парафіяльний костел, вже кам'яницю, було зведено 1639 року.

У Яворові діє костел святих Петра і Павла.

У Яворові існувала низка руських православних та уніатських церков:

У 1658 році в Яворові було засновано синагогу.

У теперішній час (2000-ні) у Яворові діє 5 храмів УГКЦ, церква Ікони Почаївської Божої Матері парафії УАПЦ[13] та римо-католицький костел.

У 1931 році в місті було засновано завдяки старанням і наполегливості Михайла Фільца історико-етнографічний музей «Яворівщина», який відновив роботу в тому самому приміщенні, що має історичне значення, в 2002 році. Серед інших історико-архітектурних пам'яток: яворівська ратуша (кінець XIX століття), будинок міської ради (XIX століття), Народний Дім (1908).

У Яворові встановлено низку пам'ятників діячам української культури та релігії — Тарасові Шевченку, Михайлові Вербицькому, Митрополиту Андрею Шептицькому, Осипу Маковею, що є виключною заслугою державного діяча Лукашика Степана Івановича.

Економіка: промисловість, ремесла і сфера послуг[ред.ред. код]

У Яворові розвинуті деревообробна, харчова, хімічна і меблева промисловість.

Серед основних підприємств міста:

  • ТзОВ «Снєжка-Україна»
  • ТзОВ «КЕН-ПАК ЯВОРІВ»;
  • ТзОВ «УКР ПАК»
  • ВАТ «Яворівський хлібозавод».

Також у Яворові працює метеостанція, дислокується сучасноозброєна військова бригада.

Яворівський районний центр дитячої та юнацької творчості.

У місті діє школа-майстерня мистецької обробки дерева. Яворів — давній осередок художніх ремесел (різьблення на деревині, іграшкарство, декоративний розпис, вишивка, ткацтво, виробництво сувенірів).

У Яворові — залізнична станція, місто має автобусне сполучення зі Львовом, сусідніми районами та кількома прикордонними містами Республіки Польща.

У місті функціонують численні торговельні підприємства, кафе, підприємства обслуговування громадян, відділення провідних банків — «Ощадбанку», «Укрексімбанку», «Аваль», «ПриватБанку», «НадраБанку».

Соціальна сфера: медицина та освіта[ред.ред. код]

У місті працюють поліклініка та районна лікарня.[14]

Навчальні заклади Яворова[ред.ред. код]

Культура[ред.ред. код]

Культурні установи Яворова:

За незалежності з ініціативи державного діяча Лукашика Степана Івановича у місті запрацювали 2 музеї: відновив свою роботу історико-етнографічний музей «Яворівщина» (2002) і розпочав свою діяльність садиба-музей письменника Осипа Маковея (1992).

Далеко за межами Галичини відомими є яворівські творчі колективи — Народний хор «Яворівщина» та народна академічна капела «Акколада».

За СРСР, коли працювало училище художньої обробки дерева і фабрика художніх виробів ім. Т. Г. Шевченка знаними майстрами Яворівщини були І. Лісовенко, Й. Станько, В. Прийма, С. Гиндик.

Нині Яворів велично відзначає річниці незалежності України, ювілеї своїх земляків: О. Маковея, М. Вербицького, Й. Лозинського, налагоджує добросусідські відносини з прикордонними містами Ярославом та Любачевом (Республіка Польща).

Природоохоронні об'єкти[ред.ред. код]

У Яворові — 5 ботанічних пам'яток природи місцевого значення:

Спорт[ред.ред. код]

У місті є стадіон імені Є. Смука[15], функціонує ДЮСШ «Явір». Найвідоміша спортивна команда Яворова — хокейний клуб «Явір»[16], домашньою ареною якої є «Льодова арена» міста Новояворівськ (на 600 місць).

Вхід на яворівський стадіон

Відомі люди[ред.ред. код]

Будинок у Яворові, де жив і працював Йосип Лозинський

Уродженці Яворова[ред.ред. код]

Пов'язані з містом[ред.ред. код]

Працювали[ред.ред. код]

Навчались[ред.ред. код]

Відвідували[ред.ред. код]

Яворівські старости[ред.ред. код]

Також[ред.ред. код]

  • у Яворові в 1996 році мешкав і був затриманний найвідоміший в Україні серійний вбийця Анатолій Онопрієнко, який вбив 52 людини.

Міста-побратими[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року» Державна служба статистики України
  2. Яворів
  3. Історія Яворова на Офіційний сайт Яворівської сільської ради
  4. Янко М. Т. Топонімічний словник-довідник Української РСР. — Київ: Радянська школа, 1973. — С. 168
  5. Українська радянська енциклопедія : [в 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — Т. 12 : Фітогормони — Ь. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1985., стор. 486
  6. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 23
  7. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918—1920 рр.
  8. Гуцуляк М. Перший листопад 1918 на Західних землях України.— Київ, «Либідь», 1993.— 408 с.: іл.— С. 397, 399. ISBN 5-325-00302-X
  9. 51. Повіт Яворів / ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД — ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ)
  10. В.Бешанов. Червоний бліцкриг
  11. Яворів на Львівщині провів театралізоване віче
  12. Яворів свої 635-ті уродини відзначив під гул гармати, ласуючи козацьким кулішем
  13. Сайт Львівської єпархії УАПЦ
  14. Відділ освіти.
  15. Веб-сайт ФСК «Яворів»
  16. Веб-сайт ХК «Явір» (Яворів)
  17. Остап (Євстахій) Волощак
  18. Феномен Богдани Фільц
  19. Юрій Липа
  20. Бережанська Земля: історично-Мемуарний Збірник. — Ню Йорк — Лондон — Сидней — Торонто, 1970. — Т. 1. — С. 169.
  21. Будьмо знайомі!
  22. Ісаєвич Я. Шеліга (Szeliga) Ян // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 626. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  23. Szamotulscy (01) (пол.)
  24. а б Górkowie (01) (пол.)
  25. Leśniewski Sławomir. Jan Zamoyski — hetman i polityk. — Warszawa : Bellona, 2008. — S. 146. — ISBN 978-83-11-11331-2. (пол.)
  26. Кazanowscy (01) (пол.)

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]