Ядерна зброя України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ядерна зброя України — ядерна зброя котру успадкувала після розпаду СРСР Україна. Третій, на той час, ядерний арсенал світу[1] загальною чисельністю 176 МБР.

Склад на 1991 рік[ред.ред. код]

  • 130 рідкопаливних СС-19 (по шість боєголовок кожна) та 46 твердопаливних СС-24 (по десять боєголовок кожна) в ШПУ[en] 43-ї РА.
  • стратегічні бомбардувальники Ту-95МС та Ту-160 (від 30 до 43).
  • ядерні боєзаряди стратегічної зброї: від 1514 до 2156.
  • тактичні ядерні боєзаряди: від 2800 до 4200.


RSD-10 2009 G1.jpg
Dnepr rocket lift-off 1.jpg
Missile silo of a SS-24 missile (2).JPG
Ядерний комплекс «Піонер» в Музеї ВПС України, місто Вінниця
Старт МБР Р-36М «Дніпро», ракета повністю спроектована і вироблялася на території України.

Історія втрати[ред.ред. код]

Після проголошення Україною незалежності постало питання про подальшу долю потужного ядерного арсеналу, який знаходився на її території. Це питання було одним з ключових для подальшого розвитку молодої української держави, оскільки США та Росія однозначно бажали бачити Україну без'ядерною державою, і тиснули на неї з метою того домогтися[2][3].

Державне керівництво, головним чином через позиції тодішніх президента Леоніда Кравчука та голови СБУ Євгена Марчука[4], відразу пішло шляхом найменшого спротиву і почало активно декларувати наміри про відмову від ядерної зброї та позбавлення України ядерного статусу.

Проти подібного стану справ виступали зокрема політики В'ячеслав Чорновіл, Лев Лук'яненко, Володимир Толубко та військові Вілен Мартиросян, Олександр Скіпальський, Григорій Омельченко[5] тощо.

Так фундаментальні принципи без'ядерності («не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї») було закладено в Декларації про державний суверенітет України, яка була прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року.[6]

Отже фактично від самого початку творення української державності почався процес становлення її як без'ядерної держави.

З 1992 року в Україну почали направлятися делегації з Вашингтону і Москви. Американці пропонували знищити весь ядерний арсенал, а росіяни просили передати всю ядерну зброю Росії.

Всі тактичні ядерні заряди були оперативно переміщені на російські заводи для знищення ще в першій половині 1992 року.

7 травня 1992 року тодішній президент України Леонід Кравчук відіслав у США листа, в якому значилось: «Україна забезпечить знищення всієї ядерної зброї, включаючи стратегічну наступальну зброю, розміщену на її території».

Водночас прем'єр-міністр України Леонід Кучма у промові, виголошеній у Верховній Раді 1993 року, відстоював збереження в Україні найефективнішої і найпотужнішої складової українського ядерного потенціалу — 46 твердопаливних МБР СС-24 (460 ядерних боєголовок), які могли зберігатися дуже довго.

США, зрозуміло, піклувалися про свою безпеку, бо саме частина українських МБР була націлена на об'єкти в Америці.

1992 року з ініціативи Вашингтону в Києві була проведена серія тристоронніх дослідницьких зустрічей: Україна, Росія і США. В ході обговорень американці запропонували розглянути можливість оплати процесу ядерного роззброєння України, а також певну компенсацію для Росії.

Масандрівськими угодами від 3 вересня 1993 року передбачалися шляхи та основні принципи утилізації ядерної зброї, розташованої на території України, а також порядок здійснення гарантійного та авторського нагляду за експлуатацією стратегічних ракетних комплексів, розташованих на територіях України та Російської Федерації[7].

16 листопада 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року. Цими діями було затверджено, що Україна є власником всієї ядерної зброї, яку отримала у спадок від СРСР та має наміри повністю її позбутися, використовуючи надалі атомну енергію винятково у мирних цілях. В обмін на це найбільші ядерні держави повинні були гарантувати Україні безпеку та виключення будь-яких форм агресії чи тиску.[8]

Ту-95МС, музей.

Зважаючи на приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та зобов'язання України ліквідувати всю ядерну зброю на її території, 5 грудня 1994 року між Україною, Російською Федерацією, Великобританією та Сполученими Штатами Америки було підписано так званий Будапештський меморандум, за яким раніше перераховані держави-учасниці мали поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, утримуватися від будь-яких проявів агресії щодо України, в тому числі і від економічного тиску.[9]

2 червня 1996 Україна офіційно втратила ядерний статус.

В 1999 році 8 літаків Ту-160 та 3 літаки Ту-95МС Україна обміняла за борг Росії за газ. Потім було знищено ще 9 літаків «Ту-160» та 21 літак Ту-95МС, ще по одному зразку літаків зазначеного типу залишилось у музеї дальньої авіації міста Полтава.

Такі складні й коштовні операції були, по суті, проведені в Україні до 2000 року з усіма 176 ШПУ і МБР. За загальними оцінками, видатки на це для США становили близько одного мільярда доларів. Однак дії України не наслідували інші держави. Більше того, у світі з'явилися нові ядерні держави.

Прагнення відновити ядерний арсенал[ред.ред. код]

Втрата Україною ядерного статусу від самого початку не була однозначно сприйнята у вищих політичних колах країни. Сьогодні є підстави стверджувати, що на початку 1990-х деякі українські керманичі не бажали віддавати всю ядерну зброю, про що може свідчити хоча б той факт, що 12 березня 1992 року тодішній президент України Леонід Кравчук призупинив вивезення з території України тактичної ядерної зброї, а прем'єр-міністр України Леонід Кучма закликав зберегти ядерну зброю у складі Збройних Сил України.

Активна дискусія про можливість поновлення ядерного статусу розпочалася після українсько-російського конфлікту щодо острова Тузла у 2003 році. Зважаючи на те, що Росія є однією з країн-учасниць Будапештського меморандуму, який мав би гарантувати суверенітет та безпеку України, виникли сумніви про реальну дієвість цієї угоди та виконання її умов деякими державами-учасницями.

Відтоді минуло чимало часу, але розмови, підкріплені новими порушеннями Росією умов Будапештського меморандуму, а саме численними «газовими війнами» проти України[10][11][12], про відновлення ядерного статусу ведуться і по сьогодні. Аналітики зазначають, що наша держава має всі необхідні технічні можливості для виготовлення та зберігання ядерної зброї, але для цього потрібна політична воля та наявність великих фінансових вкладень.[13] Також варто зазначити, що такі дії однозначно викликали б величезний міжнародний резонанс та могли б призвести до безпосередньої міжнародної ізоляції України.

В свою чергу до порівняно недавніх заяв політиків про відновлення Україною ядерного статусу можна віднести звернення Тернопільської обласної ради до Віктора Ющенка, від 27 серпня 2008 року, де депутати вимагали від тодішнього президента розірвати Будапештський договір та проголосити про відновлення ядерного статусу.[14]

3 липня 2014 року народні депутати України від ВО «Свобода» зареєстрували у Верховній Раді України проект Постанови про Заяву Верховної Ради України щодо відновлення Україною статусу ядерної держави.[15]

У березні 2016-го Порошенко, під час відвідин ННЦ ХФТІ, підтвердив подальше дотримання безядерної програми[16].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Юрій Костенко Міф 1. «Ядерне роззброєння — ініціатива українського народу»
  2. Юрій Костенко Міф 2. «США — кращий друг України»/«Росія — кращий друг України»
  3. Ядерне роззброєння України у світлі нових світових тенденцій
  4. Юрій Костенко Міф 4. «В Україні була не ядерна зброя, а лише купа небезпечного брухту»
  5. Не-Ядерне рішення
  6. Декларація про державний суверенітет України (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, N 31, ст.429)
  7. Міжнародні відносини та зовнішня політика. СНО-1, СНО-2. Україна в процесі ядерного роззброєння
  8. Закон Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року Верховна Рада України; Закон від 16.11.1994 № 248/94-ВР
  9. Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Міжнародний документ від 05.12.1994
  10. Газова війна-2009: чи міг Путін шантажувати Тимошенко?
  11. «Газова війна»: Росія погрожує забрати знижку, якої немає
  12. Нова газова війна? Україну знову звинувачують у крадіжці.
  13. Ядерний статус та ядерна зброя в Україні
  14. Тернопільська облрада вимагає від Ющенка відновити ядерний статус України
  15. Депутати-свободівці зареєстрували проєкт Постанови про Заяву Верховної Ради України щодо відновлення Україною статусу ядерної держави
  16. Порошенко і Пайєтт запустили в Харкові ядерну установку

Література[ред.ред. код]

  • Костенко Ю. І. Історія ядерного роззброєння України. — Київ: Ярославів Вал, 2015.
  • А. Бень, П. Творун «Треті за могутністю, перші за наївністю (Хто і як нас обеззброїв)» - Київ: АЦентр, 2014. 232 с. (ISBN 9786177190010)

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Бомба Це незавершена стаття про зброю.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.