Язгулямці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Язгулямці
Кількість від 7 тис.[1] до 11 — 20 тис.
Ареал Таджикистан Таджикистан
Мова язгулямська
Релігія Іслам, сунізм

Язгулямці (самоназва — згяміг) — один з бадахшанських народів Таджикистану та Афганістану. Чисельність за різними даними — від 7 000[1] до 11 — 20 000 осіб. Останнім часом язгулем складається з восьми селищ, де проживають більшість язгулямців: Дашт, Мотравн, Шавуд, Бдин, Вішхарв, Андарбаг, Жамаг, Зайч.

Суспільство[ред. | ред. код]

Живуть у західній частині Горно-Бадахшанської АТ вздовж річки Язгулем, яка носить назву народу.

Основні заняття — польове землеробство, ковальство, скотарство, а також полювання переважно на гірських баранів (архарів).

На думку мандрівників та вчених, які відвідували Язгулем, язгулямців відрізняють від інших народів Середньої Азії фанатичне слідування ісламу, мстивість та войовничість.

Ось що писав про язгулямців військовий письменник Борис Таге у своїй книзі «Росіяни над Індією»[2]:

«… плем'я волелюбне, не приховує своїх прагнень до незалежності…».

«Навколо нас гори, — кажуть язгулемці, — ніхто нам не господар і не повелитель; самі афганці боялися нас, а бухарці й подавно».

«На ранок бівак був розбуджений страшним гамором. Виявилося, що все населення Язгулема, поголовно озброєне, зібралося до біваку та оточило його, погрожуючи зброєю. Негайно ж команда була викликана в рушницю та вжито заходів для відбиття нападу. Язгулемці були озброєні мултуками, а кінні — шаблями…».

Зовнішність представників цього народу різко відрізняється від зовнішності інших народів Середньої Азії. Язгулямці є високими, світлими європеоїдами зі світлими очима.

Походження язгулямців оповите таємницею. Так, на думку деяких вчених, жителі Язгуляма є прямими нащадками Олександра Македонського, про що свідчать і перекази, що існують у Середній Азії. Однак довести істинність цієї теорії не представляється можливим.

Язгулямці сповідують іслам сунітського толку[3].

Мова[ред. | ред. код]

Мова — язгулямська, відноситься до памірської групи східноіранських мов. Виділяються дві говірки — верхня та нижня[4].

Перша згадка про язгулямську мову відноситься до 1889, а в 1916 Р. Готьо була опублікована перша робота з язгулямської мови, присвячена переважно історичній фонетиці та окремій етимології з додатком словника на 160 слів[5].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Joshuaproject. Tajikistan
  2. Читати «Росіяни над Індією» — Сторінка 48 — Таге Борис — Litru.ru[недоступне посилання з серпень 2019]
  3. THE YAZGULAMIS. eki.ee. Архів оригіналу за 2012-03-17. Процитовано 2014-02-28. 
  4. Языки Российской Федерации и соседних государств. Энциклопедия в 3-х томах. — М : Наука, 2001. — Т. 3. — С. 524. — ISBN 5-02-011237-2.
  5. Языки народов СССР: в 5-ти томах. Индоевропейские языки. — М : Наука, 1966. — Т. 4. — С. 436.