Язичництво

Прославляння Перуна

Язи́чництво (стцерк.-слов. ѩзыкъ — «народ») — прийнятий у християнському богослов'ї і частково в історичній літературі термін, що означає всі неавраамічні релігії. Поширене не зовсім точне вживання терміна щодо всіх політеїстичних (багатобожних) релігій.

У сучасному ж розумінні «язичництво» — це будь-яка (не обов'язково політеїстична) традиційна релігія певного народу, що відмінна від сучасних авраамічних релігій. Часто язичництвом називають політеїстичні релігії, пантеїстичні, а також генотеїстичні вірування і світоглядні системи з погляду монотеїстичних релігій (наприклад, християнства, ісламу).

Термін

Слово «язичництво» утворене від стцерк.-слов. ѩзыкъ — у значенні «народ», «плем'я». Це слово використовували для перекладу грец. ἔθνος («народ», «етнос»), яким, у свою чергу, у біблійних текстах перекладали івр. גוי‎, «гой» (множина גויים, «гоїм») — «народ». Оскільки євреї звали «язи́ками» (גויים, «гоїм») всі неєврейські народи, їхні релігії відповідно називались «язичницькими». З появою християнства це слово стало вживатися і щодо нехристиянських релігій.

Довгий час у літературі на позначення язичництва вживалися слова «поганізм», «поганство» — від лат. paganismus, утвореного від paganus. Слово pāgus означало «територія поза межами міста», тому вислів religia pagana («поганська релігія»), вживаний християнами до IV ст., первісно значив просто «сільська віра». Ще у І тисячолітті нашої ери слово paganus було запозичене і до праслов'янської мови — у формі *poganъ («язичник», «поганин»). Надалі семантика цього слова у багатьох слов'янських мовах розширилася — слово «поганий» стало означати не тільки «язичницький», а й «злий», «недобрий», «отруйний» (про гриб), «неїстівний» (про м'ясо). Наразі стосовно політеїстичних релігій слово «поганство» і похідні від нього вважаються лайливими.

У теперішній час замість церковнослов'янського слова «язичництво» в науковій літературі частіше використовують термін «етнічна релігія» (іноді — «народні вірування»).

Сприйняття

Більшість монотеїстичних релігій (християнство, іслам, юдаїзм тощо) негативно ставляться до язичництва.

Дефініція

Язичництво — загальна назва для усіх релігій, міфологічних та світоглядних систем, витворюваних у межах того чи іншого народу або групи споріднених народів. У Біблії язичниками названо, поміж іншими, давніх греків та римлян, що мали пантеони богів, яким вони поклонялися.

Серед найвідоміших язичницьких богів:

• грецькі Зевс, Аполон, Афіна, Деметра, Гефест (див. Давньогрецька міфологія, Антична міфологія);
• римські Юпітер, Марс, Венера, Меркурій, Нептун (див. Давньоримська міфологія);
• скандинавські Одін, Фрейя, Тор, Локі (див. Скандинавська міфологія);
• кельтські Луг, Дана, Єзуз (див. Кельтська міфологія);
• давньоєгипетські (див. Єгипетська міфологія);
• слов'янські Світовид, Дажбог, Перун, Мокоша, Велес Чорнобог та інші (див. слов'янська міфологія).

Своїх богів та богинь мали чи мають також інші племена, етноси, народи. Частина з них дотепер зберегла свої рідні (витворені у межах народу протягом його історії) вірування та релігії.

Істотні ознаки

Розглядаючи язичництво як явище, можна виділити такі ознаки:

• Язичництво — це природня віра та спосіб життя, а не лише релігія.
• У язичництві Божественне — іманентне, присутнє у всіх речах світу, є частиною твореного ним світу і підкоряється його законам. На противагу цьому, в монотеїстичних релігіях Бог — це трансцендентна особистість, що може бути присутня у створеному ним світі, але не тотожний йому і не залежить від його законів.
• Культ героїзму (священний героїзм) — геройський вчинок представляється як вищий чин, часто прирівнюваний до діянь богів/бога.
• Язичництво є внутрішньоорієнтованим — переживання божественного відбувається передусім усередині конкретної людини, тоді як більшість семітських релігій — зовнішньоорієнтовані (пасторами та адептами цінується передусім зовнішній вияв вірувань та релігійних переживань, як-от ходіння в храм, смиренність у християн та екстремізм в ісламістів, а в юдаїзмі жвава участь в окультних ритуалах тощо).

Язичництво Русі

Капище на горі Богит

На Русі (у Київській державі) язичництво було поширене до впровадження християнства. Найвідомішими руськими богами були: Велес (або Волос) (покровитель науки, знань і мудрості; торгівлі, худоби, магії), Мокоша (богиня-мати, богиня прядіння); Дажбог (бог зимового сонця), Хорс (бог сонця), а також Ярило (бог літнього сонця, родючості та плодючості); Сварог (бог неба і Зодіаку, бог-коваль), Сварожич (бог-вогонь); балтський^{[джерело?]} бог Перун (бог війни, блискавки і грому) з'явився у руському пантеоні у пізніший час; ряд інших богів.

У 988 році князь Володимир хрестив Русь, оголосивши язичництво поза законом і санкціював полювання на руських священиків і знищення святилищ. Але язичницькі волхви ще протягом двох з половиною століть піднімали повстання на околицях держави. У далеких від столиць князівств місцевостях народна віра зберігала провідну роль ще у 13 столітті (Галичина, Волинь).

Попри намагання знищити будь-які прояви древньої віри серед населення Русі, деякі язичницькі культи та обряди ще довго зберігалися та відправлялися потайки, а деякі трансформувалися у християнські обряди з елементами язичництва (так зване «двоєвір'я» та синтез релігій: коломийки, веснянки, колядки, щедрівки, хороводи, свято Івана Купала, масляна, оскільки церква намагалася підлаштувати язичницькі свята під християнські) та й протривали дотепер.

Цікаво, що на території Галичини на берегах річки Збруч язичницький релігійний центр (місце знахідки Збруцького ідола) діяв до XVII століття^{[джерело не вказане 608 днів]}. Також подібні центри діяли і в інших малодоступних місцевостях слов'янського світу.

Сучасність

На цей час під поняттям «язичництво» розуміють народні вірування та релігії, які поширені на планеті Земля і мають своєрідні ознаки (передусім іманентність божественного, культ богів-предків, священний героїзм, сучасні «Світлі язичники» так чи інакше є обожествителями аспектів природи в своїй індивідуальній формі, що у кожного розуму своє унікальне бачення у чому наявний волелюбний світогляд розуміння вищих сил природи).

В Україні та по світу загалом язичництво починає відроджуватися у формі так званого неоязичництва. Також у багатьох регіонах світу (Африка, Америка, Полінезія, Азія) язичницькі релігії та вірування збереглися із прадавніх часів та продовжують розвиватися. Загальна чисельність у світі представників народних вірувань та їх новітніх течій становить сумарно від 7 %, залежно від способу визначення.

Див. також

• Українське язичництво
• Неоязичництво
• Рідновірство
• Вікка
• Яв-Прав-Нав
• Нава
• Ява
• Прав

Джерела та література

• Язичество — академічний тлумачний словник української мови
• М. В. Гримич. Язичництво // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 725. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• П. Л. Яроцький. Язичництво // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 1998. — ISBN 966-749-200-1.
• Тофтул М. Г.Язичництво // Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2
• Б. Лобовик. Язичництво // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — С. 734. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

Література

• Словник античної міфології
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Українське язичництво / Г. С. Лозко. — Київ: Український центр духовної культури, 1994. — 96 с. — ISBN 5-7707-5393-5
• (рос.) Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. М., 1981.

Посилання

• Братсво Українських Язичників «Сварга»
• Сайт «Європейська Традиція»
• Об'єднання Рідновірів України (ОРУ)
• Руський натівізм
• Хто такі язичники і неоязичники?