Язичництво
| Частина серії статей на тему: |
| Традиційна релігія |
|---|
 Прославляння Перуна |
|
Найдавніші форми
|
 Категорія •  Портал |
Язи́чництво (староцерк.-слов. ѩзыкъ — «народ»)[1][2] — сучасна наукова назва давньої релігії, що існувала до прийняття християнства[3] та інших світових релігій у всіх народів[4]. Прийнятий у християнському богослов'ї і частково в історичній літературі термін, що означає всі неавраамічні релігії. Поширене не зовсім точне вживання терміна щодо всіх політеїстичних (багатобожних) релігій[5].
У сучасному ж розумінні «язичництво» — це будь-яка (не обов'язково політеїстична) традиційна релігія певного народу, що відмінна від сучасних авраамічних релігій. Часто язичництвом називають політеїстичні релігії, пантеїстичні, а також генотеїстичні вірування і світоглядні системи з погляду монотеїстичних релігій (наприклад, християнства, ісламу)[6].
До язичництва, зокрема, відносять: релігійні вірування, обряди та свята первісних народів (анімізм, культ пращурів, тотеїзм, шаманізм); подеколи усі інші нехристиянські релігії (індуїзм, брахманізм, конфуціанство); нові релігійні рухи, які спрямовані на відродження дохристиянських обрядів (асатра, вікка, рідновірство); поклоніння не Богові, а чомусь або комусь іншому — у цьому розумінні синонімом терміну «язичництва» виступає термін «ідолопоклонство»[6].
Протиставлення християнства та інших сучасних релігій язичницьким віруванням і культу значною мірою умовне[5].
Термін[ред. | ред. код]
Слово «язичництво» утворене від староцерк.-слов. ѩзыкъ — у значенні «народ», «плем'я». Це слово використовували для перекладу грец. ἔθνος («народ», «етнос»), яким, своєю чергою, у біблійних текстах перекладали івр. גוי, «гой» (множина גויים, «гоїм») — «народ». Оскільки євреї звали «язи́ками» (גויים, «гоїм») всі неєврейські народи, їхні релігії відповідно називались «язичницькими». З появою християнства це слово стало вживатися і щодо нехристиянських релігій[7].
Довгий час у літературі на позначення язичництва вживалися слова «поганізм», «поганство»[8][9] — від лат. paganismus, утвореного від paganus. Слово pāgus означало «територія поза межами міста», тому сполучення religia pagana («поганська релігія»), вживане християнами до IV ст., первісно значило просто «сільська віра»[10]. Ще у І тисячолітті нашої ери слово paganus було запозичене і до праслов'янської мови — у формі *poganъ («язичник», «поганин»). Надалі семантика цього слова у багатьох слов'янських мовах розширилася — слово «поганий» стало означати не тільки «язичницький», а й «злий», «недобрий», «отруйний» (про гриб), «неїстівний» (про м'ясо)[11]. Наразі стосовно політеїстичних релігій слово «поганство» і похідні від нього вважаються лайливими[12][4].
Сприйняття[ред. | ред. код]
Більшість монотеїстичних релігій (християнство, іслам, юдаїзм тощо) негативно ставляться до язичництва[13][14][15].
Визначення[ред. | ред. код]
Язичництво — загальна назва для усіх релігій, міфологічних та світоглядних систем, витворюваних у межах того чи іншого народу або групи споріднених народів[16]. У Біблії язичниками названо, поміж іншими, давніх греків та римлян, що мали пантеони богів, яким вони поклонялися.
Серед найвідоміших язичницьких богів[17]:
- грецькі Зевс, Аполон, Афіна, Деметра, Гефест (див. Давньогрецька міфологія, Антична міфологія);
- римські Юпітер, Марс, Венера, Меркурій, Нептун (див. Давньоримська міфологія);
- скандинавські Одін, Фрейя, Тор, Локі, Бальдар, Тюр (див. Скандинавська міфологія);
- кельтські Луг, Дана, Єзуз (див. Кельтська міфологія, Кельтське язичництво);
- давньоєгипетські (див. Єгипетська міфологія);
- слов'янські Світовид, Дажбог, Перун, Мокоша, Велес, Чорнобог та інші (див. слов'янська міфологія).
Своїх богів та богинь мали чи мають також інші племена, етноси, народи. Частина з них дотепер зберегла свої рідні (витворені у межах народу протягом його історії) вірування та релігії[16].
Істотні ознаки[ред. | ред. код]
Розглядаючи язичництво як явище, можна виділити такі ознаки[16][18][6]:
- Язичництво — це природна віра та спосіб життя, а не лише релігія.
- У язичництві Божественне — іманентне, присутнє у всіх речах світу, є частиною твореного ним світу і підкоряється його законам. На противагу цьому, в монотеїстичних релігіях Бог — це трансцендентна особистість, що може бути присутня у створеному ним світі, але не тотожний йому і не залежить від його законів.
- Культ героїзму (священний героїзм) — геройський вчинок представляється як вищий чин, часто прирівнюваний до діянь богів/бога.
- Язичництво є внутрішньоорієнтованим — переживання божественного відбувається передусім усередині конкретної людини, тоді як більшість семітських релігій — зовнішньоорієнтовані (пастори та адепти цінують передусім зовнішній вияв вірувань та релігійних переживань, як-от ходіння в храм, смиренність у християн та екстремізм в ісламістів, а в юдаїзмі жвава участь в окультних ритуалах тощо).
Язичництво Русі[ред. | ред. код]
На Русі (у Київській державі) язичництво було поширене до впровадження християнства. Найвідомішими руськими богами були: Велес (або Волос) (покровитель науки, знань і мудрості; торгівлі, худоби, магії), Мокоша (богиня-мати, богиня прядіння); Дажбог (бог зимового сонця), Хорс (бог сонця), а також Ярило (бог літнього сонця, родючості та плодючості); Сварог (бог неба і Зодіаку, бог-коваль), Сварожич (бог-вогонь); бог Перун (бог війни, блискавки і грому) з'явився у руському пантеоні у пізніший час; ряд інших богів.
У 988 році князь Володимир хрестив Русь, оголосивши язичництво поза законом і санкціював полювання на руських священників і знищення святилищ. Але язичницькі волхви ще протягом двох з половиною століть здіймали повстання на околицях держави. У далеких від столиць князівств місцевостях народна віра зберігала провідну роль ще у 13 столітті (Галичина, Волинь)[19][20].
Попри намагання знищити будь-які прояви древньої віри серед населення Русі, деякі язичницькі культи та обряди ще довго зберігалися та відправлялися потайки, а деякі трансформувалися у християнські обряди з елементами язичництва (так зване «двовір'я» та синтез релігій: коломийки, веснянки, колядки, щедрівки, хороводи, свято Івана Купала, масляна, оскільки церква намагалася підлаштувати язичницькі свята під християнські) та й протривали дотепер[21].
Українське язичництво[ред. | ред. код]
На території нинішньої України язичництво існувало у різних формах й у різні часи, попри усілякого роду оголошення його поза законом (як це зробив князь Володимир у 988 році) та заборони, до чого тривалий час прагнула православна церква[6].
Українське язичництво в широкому значенні постає як сукупність в їх еволюційному розвитку релігійних вірувань, які побутували на теренах України. Воно включає[3]:
- релігію племен і народів найдавнішої доби, яких зазвичай вважають за предків українців як в етнічному, так і в культурно-історичному контекстах;
- релігію східнослов'янських племен Київської Русі, що була поширена ще до прийняття християнства як офіційної релігії;
- народно-побутову релігійність, що існувала паралельно з офіційним християнством протягом останнього тисячоліття;
- сучасне відроджене українське язичництво. Українське язичництво у вужчому розумінні означає
релігію українців[3].
Останніми десятиліттями язичництво відроджується в Україні (наприклад, Братство українських язичників, Об'єднання рідновірів України)[3] та по світу загалом. Язичництво починає відроджуватися у формі так званого неоязичництва. Також у багатьох регіонах світу (Африка, Америка, Полінезія, Азія) язичницькі релігії та вірування збереглися із прадавніх часів та продовжують розвиватися. Загальна чисельність у світі представників народних вірувань та їх новітніх течій становить сумарно від 7 %, залежно від способу визначення[22]. Язичницька обрядовість частково збереглася в українському фольклорі, родинно-побутовій звичаєвості, традиціях[4].
Сучасність[ред. | ред. код]
На цей час під поняттям «язичництво» розуміють народні вірування та релігії, які поширені на планеті Земля і мають своєрідні ознаки (передусім іманентність божественного, культ богів-предків, священний героїзм, сучасні «Світлі язичники» так чи інакше є обожествителями аспектів природи у своїй індивідуальній формі, що у кожного розуму своє унікальне бачення у чому наявний волелюбний світогляд розуміння вищих сил природи).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Словник старослов'янської мови… — С. 807.
- ↑ Леута О. І. Старослов'янська мова: підручник. — К. : Вища школа, 2001. — 255 с. — ISBN 966-642-068-6.
- ↑ а б в г Українське язичництво // Академічне релігієзнавство. Підручник / За наук. ред. проф. А. Колодного. — Київ: Світ Знань, 2000. — С. 446—452. — 862 с.
- ↑ а б в Лозко Галина. Язичництво // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- ↑ а б Б. Лобовик. Язичництво // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 734. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- ↑ а б в г «Язичництво» // Етнічність: енциклопедичний довідник / В. Б. Євтух; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова, Центр етноглобалістики. — К. : Фенікс, 2012. — С. 330—331. — 396 с.
- ↑ Язик(2) // Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
- ↑ Поганство // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Поганство / Російсько-українські словники, r2u.org.ua
- ↑ Черных П. Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка. — 3-е изд., стереотип. — М.: Рус. язык, 1999. — Т. 2: Панцирь — Ящур. — С. 468. — 624 с. — ISBN 5-200-02685-7. (рос.)
- ↑ Поганий // Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
- ↑ проф. Володимир Шаян. Найвища святість (Студія про Свантевита). Свідоцтво Герборда
- ↑ Сергій Шумило. Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира
- ↑ М. І. Зубов. Слов'янські повчання проти язичництва в лінгвотекстологічному висвітленні. — Автореф. дис… д-ра філол. наук: 10.02.03 / М. І. Зубов; НАН України. Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні. — К., 2005. — 36 с. — укp.
- ↑ (рос.)Ален де Бенуа. Как можно быть язычником
- ↑ а б в Лозко Г. С. Пробуджена Енея. Європейський етнорелігійний ренесанс. — Харків: Див, 2006. — 464 с.
- ↑ (рос.)Магические пантеоны: Божества западных эзотерических традиций/ Пер. с англ. О.Перфильева. — М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. — 400 с.:ил.
- ↑ (рос.)Язычество / Авторы-сост. А. А. Грицанов, А. В. Филиппович. — Мн.:Книжный Дом, 2006. — 384 с.
- ↑ (рос.)Михаил Козлов. Русские князья и языческие восстания
- ↑ Борис ЯВІР ІСКРА. Збручанський культовий центр у Медоборах
- ↑ Лозко Г. С. Українське народознавство. — 3-є вид., доповнене та перероблене. — К.: Видавництво «АртЕк», 2006. — 472 с.: іл.
- ↑ (англ.)The Global Religious Landscape
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Язичество // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
- М. В. Гримич. Язичництво // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 725. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- П. Л. Яроцький. Язичництво // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
- Тофтул М. Г. Язичництво // Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2.
Література[ред. | ред. код]
- Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
- Язичництво // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- Язичництво // Знаки української етнокультури: словник-довідник / Віталій Жайворонок; НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — Київ: Довіра, 2006. — C. 661. — 703 с. — ISBN 966-507-195-5.
- Українське язичництво / Г. С. Лозко. — Київ: Український центр духовної культури, 1994. — 96 с. — ISBN 5-7707-5393-5
- Давньоукраїнська релігія // Українська релігієзнавча енциклопедія / А. Колодний та ін. — Київ: Інститут філософії НАН України, 2015.
- Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. М., 1981. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Язичництво // Електронна версія «Великої української енциклопедії»
- Братсво Українських Язичників «Сварга»
- Сайт «Європейська Традиція»
- Об'єднання Рідновірів України (ОРУ)
- Вячеслав Терехов. Об актуальных тенденциях в современном русском нативизме // Центр религиоведческих исследований во имя священномученика Иринея Лионского [проблемы новых религиозных движений, сект и культов]. — 25.02.13.(рос.)
- Хто такі язичники і неоязичники?
|
