Язловець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Язловець
Yazlovec.gif
Герб
Yazlovets'.jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Бучацький район
Рада/громада Язловецька сільська рада
Код КОАТУУ 6121288401
Облікова картка Язловець 
Основні дані
Засноване перша половина 14 століття
Населення 617 (на 2007 рік)
Територія 2,29 км²
Густота населення 255,9 осіб/км²
Поштовий індекс 48467
Телефонний код +380 3544
Географічні дані
Географічні координати 48°57′41″ пн. ш. 25°26′42″ сх. д. / 48.96139° пн. ш. 25.44500° сх. д. / 48.96139; 25.44500Координати: 48°57′41″ пн. ш. 25°26′42″ сх. д. / 48.96139° пн. ш. 25.44500° сх. д. / 48.96139; 25.44500
Водойми Вільховець
Відстань до
районного центру
14 км
Найближча залізнична станція Бучач
Відстань до
залізничної станції
14 км
Місцева влада
Адреса ради село Язловець
Сільський голова Футрин Марія Василівна[1]
Карта
Язловець (Україна)
Язловець
Язловець
Язловець (Тернопільська область)
Язловець
Язловець

Commons-logo.svg Язловець у Вікісховищі

Язловець19471991 — Яблунівка, пол. Jazłowiec) — село в Україні, в Бучацькому районі Тернопільської області, центр сільської ради, якій також підпорядковано села Броварі, Новосілка та Пожежа. У зв'язку з переселенням мешканців село Кадуби (Кодуби) зняте з облікових даних. Населення — 617 осіб (2007). Через Язловець пролягає автодорога Т 2016.

Поблизу є ботанічні пам'ятки — Язловецькі діброви[2].

Історія[ред.ред. код]

Давні часи, середньовіччя[ред.ред. код]

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки трипільської культури.

За легендою, першим жителем був Ясько-ловець з дружиною в часи литовсько-татарських сутичок за Поділля. Знаходилось у XIV ст. на торговому шляху зі Львова на Молдавію. Язловцем володіли поки що невідомі шляхтичі, від яких, після одруження Теодора Бучацького з представницею цього роду Катажиною, поселення стало власністю магнатів Бучацьких. Теодор Бучацький став дідичем Язлівця близько 1436 р. і став підписуватись Теодор з Бучача Язловецький, поселення отримав як посаг дружини Катерини (Катажини). Близько 3 лютого 1436 р. записав фундуш для утримання костелу св. Марії Маґдалини в Язловці, зокрема, село Незброди (тепер Жнибороди).[3] Бучацькі-Язловецькі розбудували місцевий замок.

У середині XV ст. Язловець був значним торговельним центром. Економічний розвиток міста зумовлювався зручним ґеоґрафічним розташуванням — сприяв торгівельний тракт «Вія Реґія», який сполучав Львів з Молдавією.[4] Однак на початку 1460-х років[5] львівські купці подали королю скаргу, що провінційні ярмарки (зокрема, в Язловці, Гологорах, Рогатині, Теребовлі, Тисмениці) дуже підривають львівську торгівлю. Король Казимир IV Яґеллончик видав розпорядження, яким ліквідував (зніс) ті ярмарки (зокрема, місцевий ярмарок — виданим 23 червня 1461 р. у Кракові документом[6]), а воєводі Анджею Одровонжу наказав пильнувати його виконання (зокрема, не пускати купців, людей), а у випадку порушень — арештовувати та забирати товари.[7]

У суботу 4 липня 1467 р. сини Т. Язловецького Міхал та Ян в Язловці видали грамоту, якою підтвердили та примножили фундуш батька для костелу св. Марії Маґдалeни.[8] 27 березня 1469 р. у Львові суддя Пйотр з Браниць задовольнив скаргу королівського прокуратора Миколая Ґжимали[9], в якій він вимагав скасувати мито, яке збиралось дідичем Міхалом Язловецьким в Язловці.[10]

У XVI ст. Язловець — містечко з правом ярмарку, який знов став одним з найбільших на Поділлі. Язловець мав численну вірменську колонію.

1519 року містечко отримало підтвердження маґдебурзького права та можливість проводити ярмарок на день св. Катажини, надані королем Сиґізмундом І Старим на прохання тодішнього дідича Миколая Сенявського — другого чоловіка вдови Теодорика Язловецького (молодшого).[11] 1523 р. король Сиґізмунд І Старий надав привілей на відновлення ярмарку на день св. Марії Маґдалини; місто належало до Подільського воєводства, Червоногородського повіту (до 1772 р.).

Новий дідич — кальвініст Єжи Язловецький — у 1548 р. призначив пробощем (католицьким парохом) ксьондза Хшонстовського, свого капелана-кальвініста, який на Різдво Христове 1549 р. оголосив парафіянам, що від цього дня костел стає кальвінським збором.[12] У 1575 р. закінчили перебудову замку, здійснену за сприяння дідича Єжи Язловецького (згадка про замок є, зокрема, у 1441 року). Сьогоднішні руїни походять власне з того часу.

Новий дідич Миколай Язловецький, син Єжи, у 1583 р. сприяв переїзду зі Львова до міста домініканця о. Антоніна з Перемишля, який за три роки діяльності переконав багатьох міщан перейти на католицький обряд[13]. Близько 1589 р. початок будівництва кам'яного костелу Успіння Пречистої Діви Марії в Язловці[14] (він же — Домініканський костел, фундатор — тодішній дідич,  снятинський староста Миколай Язловецький ; родова усипальниця Язловецьких; були поховані фундатор, сестра Ядвиґа Бельжецька, син  фундатора Геронім; став фарним (головним) костелом міста; також у ньому був похований польський композитор Миколай Ґомулка. 1592 р. під час перебування дідича Миколая Язловецького у Кракові на весіллі короля Сиґізмунда ІІІ Вази ксьондз Марцін пограбував костел та саркофаги в його крипті і зник з коштовностями; його місце посів кам'янецький канонік Бартоломей Смаржевський.[15]

Язловець на фрагменті спеціальної мапи України Боплана, 1650

10 грудня 1615 р. дідич Язловця Іван-Юрій Радзивілл (внук Радзивілла Миколи-Христофора (Чорного) видав грамоту-привілей,[16] в якій були визначені права та обов'язки представників вірменської громади міста.

Язловець на мапі 1613 року

На ярмарок в Язлівець приїжджали турки, волохи, греки, які тримали тут свої склади. Вірмени заклали тут саф'янову гарбарню, мали добірні стада рогатої худоби та породистих коней.

Після Радзивіллів власниками міста були Чурили, Богуші, Кашевські гербу Яніна[17], Станіславські, Тишкевичі, Вольські, Белжецькі.[18]

У 1643 році:

  • була вірменська катедра — резиденція архиєпископа та монастир, вірмени мали свій маґістрат (складався з 12 чоловік, війт — Балтазар)
  • Дідичка Анна Одживольська (після Ядвіги Белжецької, Чурилів) продала місто Станіславу Конєцпольському[19]
  • 29 грудня 1643 р. дідич Станіслав Конєцпольський видав грамоту-привілей (у Барі[20]), якою, в основному, підтвердив права та обов'язки представників вірменської громади міста, визначені документом І.-Ю. Радзивілла.

Часи повстання Хмельницького[ред.ред. код]

У 1648 році в околицях Язловця діяв опришківський загін під проводом І. Проскурничина.

У Язлівці після оголошення перемир'я в лютому 1649 повідомили, що всі бажаючі можуть безпечно приїжджати на головний ярмарок. Після приїзду до міста багатьох поляків, шляхтичів, панів, ксьондзів дідич — особистий ворог Богдана Хмельницького Александер Конецпольський — наказав провести слідство, хто сприяв тому, що місто піддалось козакам та повстанцям. Допитувані вказали на двох чи трьох райців і війта, яких за наказом посадили на палю. Коли ця звістка дійшла до козаків, вони (кільканадцять тисяч) змогли здобути Язловець знову, вирубавши при цьому «до одного».[21]

Приблизно в цей час до міста прибув з Вірменії Богдан Сеферович, очолив споряджену за свій кошт дружину, яка обороняла вірменську громаду від нападів татар та селянсько-козацьких частин; за ці заслуги став війтом до кінця життя.

Період до поділів Речі Посполитої[ред.ред. код]

5 лютого 1672 р. Б. Сеферович став шляхтичем Спендовським гербу Любич.[22]

Язловець на мапі Ґ. Л. де Боплана 1660 року

Сейм 1658 р. за військові заслуги та кошти, витрачені Александром Конєцпольським для утримання залог у Бродах, Язловці надав йому право збирати податки і мита в Язловці на 3 роки.[23] 17 липня 1660 р. король Речі Посполитої Ян IІ Казімєж надав привілей на проведення в місті ярмарку на день Св. Василія (за руським обрядом). 20 червня 1661 р., на прохання дідича Станіслава Яна Конєцпольского, король Ян IІ Казімєж надав новий привілей на проведення в місті двохтижневого ярмарку коло дня Св. Юрія (за руським календарем).[24]

1672 р. місто відвідав Ульріх фон Вердум. Він подав такий опис міста: Язловець — велике місто. Замок розташований окремо від міста на високій горі. Замок збудований в італійському стилі, з високими стінами і плоским дахом. На західному передмісті знаходиться мурована церква і ще одна така ж у місті, в місті були також вірменська церква і синагога. Крім того, ще одна церква — на східному передмісті. Вірменин Мінас Ширинович написав заповіт (тестамент), яким виділяв гроші і на руську церкву[25]

Турецька окупація[ред.ред. код]

1672 р. місто здобули турки-османи Хусейна Адену паші, знищили міські мури, значна частина вірменської громади з іконою Богородиці переїхала до Бродів; військові дружини Б. Сеферовича-Спендовського не чинили спротиву. Однак невдовзі турецькі війська залишили містечко, а в 1676 р. місто знову повернулися (цього разу під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма Шайтана) і панували в ньому 7 років; турецький комендант відбудував замок, зміцнив його новими фортифікаціями. Постійною залогою замку були яничари.[26] за цей час місто занепало, був зруйнований домініканський кляштор, монахи перебували в сусідніх уцілілих монастирях[27]. Частина вірменів покинула місто і переїхала в Броди разом з іконою (образом) Діви Марії (в Бродах гостювали до 1700 р., звідки переїхали до Львова, де в 1710 р. утворили «Братство Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії»; на початку 1860 рр. ікона Діви Марії знаходилась у 4-му бічному вівтарі Вірменського Собору у Львові[28]). Під час турецького володіння (16721683 рр.) був сильно фортифікований тільки замок як крайній оборонний пункт османів на польсько-турецькому кордоні.

1682 р. помер дідич Станіслав Конецпольський; через відсутність у нього прямих нащадків новим дідичем став белзький воєвода Ян Конецпольський.[29] Восени (зокрема, в листопаді[30]) 1683 р. в околицях міста з малим табором (обозом) стояв краківський воєвода Анджей (Єнджей[29]) Потоцький, який безуспішно пробував здобути язловецький замок[26], але відвоював у турків кілька малих містечок, переслідував їх, дислокованих у Кам'янецькій фортеці, які чинили напади на міста та села Поділля.[29]

Знов у складі Речі Посполитої[ред.ред. код]

Язловець на мапі Н.де Фера 1700 року

Весною 1684 р.[31] військо Речі Посполитої на чолі з тріумфатором Відня — королем Яном ІІІ Собеським (його супроводжувала дружина Марія Казимира) — вирушило на Поділля, а під Язловець вислали генерала коронної артилерії Марціна Казімєжа Концького (Контського), який відправив на переговори про капітуляцію парламентаря, головного інженера артилерії, давнього соратника Яна ІІІ, француза Філіпа Дюпонта.

На світанку 24 серпня польська артилерія дала перший залп по Язловецькому замку. Турки теж відповіли залпом. Внаслідок чого навколо замку стояв дуже густий дим. Польські мінери цим скористалися і заклали порохові заряди (міни) у стіни нижнього замку. Ще ряд залпів призвів до того, що о 6-й вечора комендант турецької залоги Бей без жодних вимог капітуляції здався на милість короля, викинувши білий прапор (оскільки за це в тодішній Порті йому загрожувала смертна кара, королева запропонувала йому переїхати до Польщі,[32] де йому запропонували жити в одному з королівських замків; також він був радником королеви[33]); здались також 90 з 560 турецьких військових.[26]. У суботу 25 серпня, королівська армія Яна ІІІ вирушила від Бучача до Язловця, дуже урочисто прийнявши капітуляцію і захопивши багато зброї та амуніції.[34]

Після здобуття язловецької фортеці військо рушило в напрямку Кам'янця,[32] король з королевою вирушили до Жовкви.[35] 1685 р. військо під проводом короля Яна ІІІ Собеського стояло якийсь час в околицях міста під час походу на Буковину.[36] В обозі перебував придворний француз Далейрак, який описав місто.[37] 1692 р. через татарські наїзди біля міста був розташований генеральний обоз.[38]

Після закінчення війни з турками, татарами пропали документи на права міста.[39] 1700 р. невелика кількість вірменів знову оселились в Язловці, але окремого маґістрату вже не мали. 12 грудня 1700 р. дідич Ян Александр Конєцпольський (воєвода брацлавський) разом з дружиною Ельжбетою із Жевуських в Язловецькому замку видали грамоту, якою дарували кам'яницю Сеферовича-Спендовських Яну Богдановичу.[40] 10 березня 1712 р. дідич Ян Александр Конєцпольський (вже воєвода сєрадзький) з дружиною в Рівненському замку видали грамоту, якою регламентували життя міщан.[41] У 1713 р. належало до містечок, було тільки 243 мешканці. Після смерти Яна Александра Конєцпольського місто стало власністю Валєвських у 1720 р., у них 1723 р. купив місто великий коронний обозний Єжи Александр Любомирський. 1746 р. дідичем міста став Станіслав Цьолек Понятовський[42], який купив його у великого коронного обозного Єжи Александра Любомирського.[39] З 1747 по 1755 р. мешкали всього 3 вірменські родини.[43] 9 вересня 1753 р. дідич міста Станіслав Цьолек Понятовський та його син Казімеж у Язлівецькому замку видали привілей для свого міста Язловця, в якому регламентувались права та обов'язки міщан.[44] Станіслав Ціолек Понятовський тримав в Язловці великі стада расових коней. 10 травня 1766 р. у Варшаві[45] король Станіслав Авґуст Понятовський (який в дитинстві бував у місті)[46] підтвердив привілей батька та брата.[47]

В серпні 1764 року брати Понятовські провели поділ спадку батька, кожен отримав частку вартістю коло 1 млн злотих польських, яка приносила бл. 75000 зл. п. річного прибутку.[48]

Ян Александр Конєцпольський заклав тут монастир св. Паулінів.[39]

У складі Королівства Галичини та Володимирії[ред.ред. код]

місто Язловець на мапі Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках
Язловець на мапі Галичини у складі Священної Римської імперії, 1800 р.

1772 р. після першого поділу Польщі, Язловець відійшов до володінь Габсбурґів у Священній римській імперії1804 — Австрійської імперії; з 1867 р. — Австро-Угорщини). Після того, як місто відійшло до володінь Габсбурґів, почався ще більший упадок; замок стояв пусткою. Від будинку для убогих військових, який заклав ще Миколай Язловецький, не залишилось сліду. В 1777 р. Язловець перейшов до коронного крайчого Юзефа Потоцького.[49] який купив маєток у Понятовских (так званий «Язловецький ключ»). Він не виплатив обтяжуючої маєток позики в Ґенуї, тому в 1783 році відступив його королівській скарбниці.[50]

1778 р. згідно з адміністративним поділом, Язловець входив до складу Заліщицького округу.[51] На початках австрійських часів у 1780 році в місті було: 30 кушнірів, 21 швець, 17 ткачів. 11 квітня 1788 р. закрито домініканський монастир, монахи переїхали до Чорткова.[52]

1798 р. Язловець було позбавлено прав міста, а наприкінці 18 століття також втратив роль торговельного містечка.

15 березня 1800 р. дідичем став мечник перемиський Кшиштоф Ґрудницький.[53] 1809 р. Кшиштоф Ґрудницький виділив кошти на реставрацію вірменського костелу, який став греко-католицькою церквою. Але на на дверях зберігався ще вірменський напис. 9 березня 1811 р. дідич Кшиштоф Ґрудницький написав заповіт,[54] помер 13 вересня 1811 р.[55] 1819 р. почала діяти тривіальна школа в місті.[56] 1839 р. доктор Міхал Антоній Ґроссманн заснував водний курорт з саунами.[57] 1841 р. дідичем став барон Кшиштоф Блажовський.[58]

За адміністративним поділом, з середини 19 ст. увійшло до складу Бучацького повіту Королівства Галичини та Володимирії. У 1880-х роках з міста було перенесено повітовий суд до Золотого Потоку.[59] Язловець наприкінці XIX ст. мав близько 3000 осіб.

1863 р. монахиня Марцеліна Даровська заснувала монастир Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії.
Перед 1908 р. була читальня «Просвіти» (у власнім домі), дахівкарня, споживча крамниця, товариство «Січ», каса Райффайзена. На заробітки до Боснії виїжджали 10 осіб, Канади — близько 15, США — близько 40. У першій світовій війні загинули на фронтах близько 30 осіб, інваліди — 15.[60]

Населення[ред.ред. код]

  • 1841 р. 635 українців, дані про інші етнічні громади поки відсутні
  • 1880 р. 3172 мешканців; з них: 620 (19,5 %) українці, 895 (28,2 %) поляки, 1648 (52,0 %) жиди, 9 (0,3 %) інші
  • 1900 р. 3279 мешканців; з них: 996 (30,3 %) українці, 959 (29,3 %) поляки, 1312 (40,0 %) жиди, 12 (0,4 %) інші.[61]

Перша світова війна[ред.ред. код]

Під час І світової війни центр міста був сильно зруйнований під час так званого Брусиловського прориву.[62] Зокрема, було повністю знищено міську ратушу. Втрачено 90 % міських вірменських ренесансових пам'яток.

У складі ЗУНР[ред.ред. код]

У листопаді 1918 р. містечко увійшло до складу ЗУНР. Згідно з адміністративним поділом, входило до складу Бучацького повіту ЗУНР. Мешканці містечка брали участь у польсько-української війни 1918—1919 років по різні сторони фронту: етнічні українці — в лавах УГА], етнічні поляки — в лавах польських збройних сил.

В лавах УГА були: Лев Ружицький — четар, А. Пюркевич, Ат. Тихоліз, Іван Кучаловський, О. та Володимир Колодії, Володимир та Ярослав Марцінковські, Ю. та Лев Урбанські, Володимир Призванський, Теофіл та Омелян Грушкевичі, Ник. Павлович, Йосип Струтинський, Якуб Левинський, Ізидор Скиба, Богдан Гафткович, Теофіл Хоцінський.

Загинули: Юліян Жукорський, Йосип Шабльовський, Володимир Бабенчук, Стах Завадовський, В. Крицький, Курянський.[60]

У складі Другої Речі Посполитої[ред.ред. код]

Після невдалого для українців закінчення польсько-української війни 1918—1919 років містечко увійшло до складу Польської держави.
Діяли «Просвіта» (була читальня[60]), «Січ», «Сокіл», «Союз українок» та інші українські товариства, кооперативи. Також діяли аматорський гурток, хор, оркестр, дитячий садок.[60] Також діяли польські громадські об'єднання.
1924-1925 рр. збудовано «Народний Дім».
1939 — 2520 мешканців, з них:

  • 430 (17,1 %) українців
  • 1490 (59,1 %) поляків
  • 600 (23,8 %) євреїв.[63]
Язловець на мапі (1925 р.)


Мешканка Марія Галущинська була заслана в Березу Картузьку.[63]
На заробітки виїжджали: до США — 5 осіб, Канади — 23, Арґентини — 23.
На еміграцію виїхали 12 осіб.[60]

У 1936—1939 роках[64] роках на території Язлівецького замку проводив дослідження архітектор Богдан Ґеркен. Згодом вийшла його монографія з докладним аналітичним матеріалом, з визначеними етапами розвитку, з порівняльним аналізом у контексті Європи та регіону.[65]

Московсько-більшовицька анексія, втрата статусу міста[ред.ред. код]

У вересні 1939 року містечко, як і значна частина Західної України, було анексоване більшовицьким СССР після укладення пакту Ріббентроппа-Молотова. Тоталітарний сталінський режим отримав серед місцевого населення незначну підтримку. У січні 1940 Язловець переведений до категорії сіл.

Нацистська окупація[ред.ред. код]

7 липня 1941-21 липня 1944 — під німецько-фашистською окупацією.

Після війни[ред.ред. код]

За адміністративним поділом увійшло до складу Золото-Потіцького району Тернопільської області, в якому перебувало до його ліквідації згідно Постанови ВР УРСР від 30 грудня 1962 року. З того часу — в складі Бучацького району.

У 1947[66] році Язловець перейменований на Яблунівку.

Відновлення незалежності України[ред.ред. код]

У 1991 році повернута історична назва — Язловець.

Язловець не був включений до Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 878.[67][68].

Храми, монастирі, пам'ятки[ред.ред. код]

Каплиця на цвинтарі

Втрачені[ред.ред. код]

Наявні[ред.ред. код]

На католицькому кладовищі
  • Язлівецький замок. Перспективний проект реконструкції Язлівецького замку розроблений архітекторами Львівського інституту «Укрзахідпроектреставрація»
  • палац (у приміщенні — обласна фтизіопульмонологічна лікарня реабілітації та монастир)
  • єврейський і польський цвинтарі
  • церква св. Миколая Чудотворця 1551 р., мурована (УГКЦ, колишня вірменська катедра, збудувана поселенцями, пошкоджена під час другої світової війни, реставрована востаннє 1990 р.)
  • каплиця-усипальниця Блажовських (1860 р.)
  • пам'ятник Архистратигови Михаїлу (скульп. Петро Цуркевич)
  • пам'ятник князеві Володимирови (1994 р., скульп. Роман Вільгушинський)
  • скульптура («фігура») Матері Божої (2007 р.)
  • воякам УПА (1990 р.)
  • пам'ятники воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1975 р.).

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Працюють:

Транспорт[ред.ред. код]

У 1856 році закінчили будівництво мурованого «гостинця» Бучач — Язловець — Товсте.[71] Тепер на її основі пролягає асфальтована автодорога Т 2016.

Через Язловець проходять рейсові приміські та міжміський (Бучач — Чернівці) автобусні маршрути. Зокрема, можна без пересадок добратись до Тернополя.

Відомі люди[ред.ред. код]

Марцеліна Даровська

Народилися[ред.ред. код]

Пов'язані з Язловцем[ред.ред. код]

Почесні громадяни Язловця[ред.ред. код]

Надпис надгробка доктора Едварда Кжижановскі. Цвинтар «Федір»

Парламентські посли від Язловця[ред.ред. код]

Поховані[ред.ред. код]

Язлівець у літературі[ред.ред. код]

  • Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с. (пол., з присвятою дідичу міста барону Кшиштофу Блажовському)
  • Ян Немчевич. Дума «Замок Язловецький»
  • Stanley Kowalski. «Jazlowiec — The Town Lost in History». (англ.)

Див. також[ред.ред. код]

Цікаво, що[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Сайт Тернопільської обласної ради
  2. Леньків І. Язловецькі діброви № 1, № 2 // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 682. — ISBN 978-966-528-279-2.
  3. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 26.
  4. Рибчинський О. Язлівець — місто ренесансу // «Ї». — 2005. — № 36.
  5. за даними книги: Городиський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині… — С. 74. — наприкінці 1461 року
  6. Akta grodzkie i ziemskie. — Lw., 1876. — Т. 6. — 307 s. — S. 64—65. ((пол.), (лат.)
  7. Городиський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник. — Львів: Каменяр, 1998. — 294 с., іл. — С. 74. — ISBN 966-7255-01-8.
  8. Akta grodzkie i ziemskie. — Lw., 1870. — Т. 2. — 295 s. — S. 193—197.
  9. Гримали
  10. Akta grodzkie i ziemskie… — Т. 6. — S. 114—115.
  11. Jazłowieccy (01) (пол.)
  12. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 41.
  13. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 46.
  14. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 50.
  15. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 51.
  16. Barącz S. Rys dziejów ormiańskich… — S. 89—90.
  17. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — T. 4. — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1738. — 820 s. — S. 491. (пол.)
  18. Андрусяк Никола. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 35.
  19. Jazłowiec… — S. 538.
  20. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 96.
  21. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. VIII-3. — С. 168.
  22. Barącz S. Rys dziejów ormiańskich… — S. 90—91.
  23. Przyboś A. Koniecpolski Aleksander h. Pobóg (1620—1659) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1968. — Tom XIII/4, zeszyt 59. — 481—638 s. — S. 515. (пол.)
  24. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 106—107.
  25. Barącz S. Rys dziejów ormiańskich… — S. 91.
  26. а б в Андрусяк Н. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 40.
  27. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 121.
  28. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 120 прим.
  29. а б в Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 122.
  30. AKPot 3196 27-28 obóz pod Jazłowcem 1683.11.15
  31. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 124.
  32. а б Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 125.
  33. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 125, прим.
  34. Підставка Руслан. Язловецький «Ключ Поділля» (На основі праці Александра Чоловського — «Zamek w Jazlowcu (Wspomnienie w 250 rocznicк jego zdobycia przez Jana III, dn. 25.VIII)») // Вільне життя плюс. — 2014. — № 66 (15 серп.). — С. 2.
  35. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 126.
  36. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 126—127.
  37. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 127
  38. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 130.
  39. а б в Калейдоскоп минулого. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 681.
  40. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 130—131.
  41. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 135—138.
  42. Путівник по Тернопільському воєводству. — Тернопіль, 1929. — 140 с., (пол.) c. 48
  43. Баронч С. Нарис вірменської історії. — Тернопіль: Друкарня Юзефа Павловського, 1869. — 319 с., (пол.) с. 92
  44. Akta grodzkie… — Lw., 1868. — Т. 1. — 215 s. — S. 160—162.
  45. Акти ґродські і земські. — Львів, 1868. Т.1. — 215 с., (пол., лат.)] с. 163
  46. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 199.
  47. Akta grodzkie… — Т. 1. — S. 160—163.
  48. Rostworowski Emanuel. Poniatowski Andrzej Poniatowski herbu Ciołek (1734—1773) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — Tom XXVII/3, zeszyt 114. — S. 415. (пол.)
  49. Sadok Barącz. Pamiątki jazłowieckie… — S. 205—206.
  50. W. Szczygielski. Potocki Józef h. Pilawa (ok. 1735—1802) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — Tom XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 75 (пол.)
  51. Sadok Barącz. Pamiątki jazłowieckie… — S. 206.
  52. Sadok Barącz. Pamiątki jazłowieckie… — S. 211.
  53. Sadok Barącz. Pamiątki jazłowieckie… — S. 215.
  54. Sadok Barącz. Pamiątki jazłowieckie… — S. 217—223.
  55. Sadok Barącz. Pamiątki jazłowieckie… — S. 217.
  56. Sadok Barącz. Pamiątki jazłowieckie… — S. 223.
  57. Sadok Barącz. Pamiątki jazłowieckie… — S. 227.
  58. Sadok Barącz. Pamiątki jazłowieckie… — S. 228.
  59. Н. Андрусяк. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 60.
  60. а б в г д Ружицький О. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 678.
  61. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 677.
  62. Mieczysław Orłowicz. Jazłowiec / Powiat: BUCZACZ / Przewodnik po Województwie Tarnopolskim. — Nakładem Wojewódzkiego Towarzystwa Turystyczno-Krajoznawczego w Tarnopolu, 1929. (пол.)
  63. а б Коцик Т. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 677.
  64. Бірюльов Ю. Геркен Богдан Казимирович // Енциклопедія сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопедичних дослід. НАН України. — Редкол. І. М. Дзюба (співголова) , А. І. Жуковський (співголова) (та ін.). — К. : [б. в.], 2007. — Т. 7: Ґ — Ді. — 708 с. — 10000 прим. — ISBN 978-966-02-4457-3. — С. 41.
  65. Guerquin В. Zamek Jazlowiecki. — Warszawa, 1967. — 152 s. (пол.)
  66. За даними сайту Верховної Ради України — 1947, проте в довіднику АТП УРСР 1946 року село вже значиться як Яблунівка, тож, імовірно, перейменоване раніше.
  67. Про затвердження Списку історичних населених місць України: Кабінет Міністрів України; Постанова, Список від 26.07.2001 № 878
  68. Порядок визнання населеного місця історичним, затверджений постановою КМУ від 3 липня 2006 N 909
  69. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 227.
  70. Андрусяк Никола. Минуле Бучаччини… С. 43.
  71. Товсте // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 146. — ISBN 978-966-457-228-3.
  72. Олещук І. Бегерський Левко Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 40. — ISBN 978-966-528-318-8.
  73. «Вирок»…
  74. «Обвинувачувальний висновок»…
  75. Яворський Г. Лоґуш Еміліян // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 834. — ISBN 966-528-199-2.
  76. Сеник А., Яворський Г. Тельович Роман Володимирович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 391. — ISBN 978-966-528-279-2.
  77. М. Токарчук. Гадз Петро Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 320. — ISBN 966-528-197-6.
  78. а б Підставка Р., Рибчинський О. Язловець — 640… — С. 44.
  79. Михайловський В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення… — С. 42—43.
  80. В. Михайловський посилається на працю: Tylus S. Fundacje kościołów parafialnych w średniowiecznej archidiecezji lwowskiej. — S. 108.
  81. Нащадки Миколая Радзивілла «Чорного»
  82. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня». — Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с.; іл. — С. 157.
  83. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — 820 s. — S. 225—227. (пол.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.