Якуб Людвік Собеський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Якуб Людвік Собєський)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Якуб Людвік Собеський
фр. Jacques Louis Henri Sobieski
пол. Jakub Ludwik Henryk Sobieski
Народився2 листопада 1667(1667-11-02)[1]
Париж, Королівство Франція[1]
Помер19 грудня 1737(1737-12-19)[1] (70 років)
Жовква, Львівська земля, Руське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
·інсульт
Країна Франція
 Річ Посполита
Діяльністьполітик
Знання мовфранцузька
Титулпринц
ПосадаКнязь Священної Римської імперії, пуцький старостаd і Яворівський старостаd
Конфесіякатолицтво
РідСобеські
БатькоЯн III Собеський
МатиМарія Казимира
Брати, сестриТереза ​​Кунегунда Собеська, Марія Тереса ​​Собеськаd, Константій Владислав Філіп Собеський, Олександер Собєський, Тереза ​​Теофіла Собеськаd, Аделаїда Людвіка Собеськаd і Ян Собеський[d]
У шлюбі зCountess Palatine Hedwig Elisabeth of Neuburgd[2]
ДітиМарія Кароліна Собеська, Марія Клементина Собеська[2] і Марія Казимира Собеськаd
Нагороди
Орден Золотого руна

Якуб Людвік Собеський (2 жовтня 1667, Париж — 19 грудня 1737, Жовква) — син короля Яна ІІІ Собеського, державний, політичний і військовий діяч Речі Посполитої. Представник шляхетського роду Собеських гербу Яніна, похресник короля Франції Людовика XIV.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився під час перебування матері в Парижі. Хресний батько — король Франції Людовик XIV. Друге ім'я, яке Якуб вживав рідко, Марія Казимира обрала на честь кума. У 1668 році мати привезла його до Польщі, у 1670 році на 1,5 роки забрала до Франції.

Виховання, навчання відбувалося за виробленою батьком програмою.

Якуб Людвік Собеський брав участь у битвах: Віденській (12 вересня 1683), під Парканами (7 жовтня); невдалій турецькій кампанії в Молдавії 1691.

1687 року почали реалізовувати план його одруження з княгинею Людвікою Кароліною Гогенцолерн — дочкою князя Богуслава Радзивілла, вдовою маркграфа бранденбурга Людвіга. 1688 року Якуб Людвік відвідав її в Берліні, було укладено заручини. Однак невдовзі вона вийшла за швагра цісаря Карла Філіпа Нойбурзького.

Шлюб із Ядвіґою Ельзабет зміцнив династичні зв'язки з Габсбургами, однак відбувся проти бажання матері, яка виступала за зближення з Францією. Людовик XIV образився через цей шлюб.

1695 року найняв бандитів, які мали вбити писаря коронного скарбу Вовчиньського через його відмову позичити гроші. Це спричинило голосний скандал у Речі Посполитій. Під час одного із сімейних конфліктів сказав, що «не завагається повалити Річ Посполиту».

У день смерті батька 17 червня 1696 не хотів пускати матері й молодших братів, які привезли тіло батька з Вілянува, до Варшавського замку. Тоді намагався отримати значну частину спадку для проведення виборчої кампанії. У липні у Варшаві, потім у Жовкві тимчасово домовилися про поділ спадку; його частка виявилася меншою, ніж очікував.

У вересні 1726 після смерті брата Константія Владислава переїхав до Жовкви, звідки кілька разів виїжджав до Олави. З 1735 року постійно проживав у Жовкві, вивчав кабалістику, мав релігійні «практики».

Перед смертю був «розбитий» паралічем, помер у Жовкві 19 грудня 1737. Був похований тут в усипальниці фарного костелу святого Лаврентія. Поховальні «урочистості» відбулися 1743 року за сприяння князя Михайла Казимира Радзивілла «Рибоньки». 1862 року було ідентифіковано його труну, відбулося нове поховання, вмонтовано пам'ятну таблицю з епітафією.

Маєтності, фундації

[ред. | ред. код]
костел піярів, Золочів
костел домініканців, Жовква

Дідич, зокрема, Зборова,[4] Бродів, які 1704 року продав майбутньому коронному гетьману Юзефові Потоцькому, Золочева,[5] Поморяни за наполяганням матері під час поділу спадку батька у квітні 1698 відступив брату Александерові. Від матері отримав: Яворівське староство (1698 після її виїзду за кордон, її «доживоття»; король по її смерті 1716 забрав), після її смерті — Тернопіль (продав Юзефові Потоцькому), Олесько (1719-го продав Станіславові Матеушеві Жевуському). Після смерті братів Александера (1714), Констянтія (1726) отримав містечко Поморяни. 1728-го остаточно врегулював майнову справу з удовою брата Константія (дідича, зокрема, Підгірців, Жовківського та Крехівського «ключів», Вілянува, палацу у Варшаві[6] — Марією Юзефою з Весслів, отримав, зокрема, Жовкву.

В Олаві зберігав родинний архів. Після 1741 року його забрала Прусія, в 1820-х перевезли до Берліна. Під час ІІ-ї світової майже весь зник, частину (зокрема, родинна, політична кореспонденція, акти майнові) знайшли в Державному історичному архіві Білорусі (Мінськ).

Сім'я

[ред. | ред. код]

Дружина — Ядвіґа Ельзабет, донька Філіпа Вільгельма, сестра цісаревої Елеонори. Шлюб — 25 березня 1691, Варшава. Молодята, зокрема, отримали право проживати в замку в Олаві. Мали 6 дітей:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #120542382 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б Kindred Britain
  3. Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.] // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 285. (пол.)
  4. Kunzek T. Przewodnik po województwie Tarnopolskim (z mapą). — Rzeszów : Libra PL, 2013. — S. 118. (пол.)
  5. Слободян В. Християнські храми Золочева // Золочів / Галицька брама. — 2007. — № 1—2 (145—146) (січ.—лют.). — С. 26.
  6. Poraziński J. Sobieski Konstanty Władysław (1680—1726) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, Polska Akademia Umiejętności, 2000. — T. XXXIX/4, zeszyt 163. — S. 500—501. (пол.)

Джерела

[ред. | ред. код]