Яків Нізібійський
Яків Нізібійський | |
---|---|
Народився | 3 століття Нусайбін |
Помер | 337/338[1] або 350[2][3][4][5] Нісібіс |
У лику | |
День пам'яті | 13 січня і 31 жовтня (Православна церква) 15 липня (Римо-католицька церква) |
Святий Яків Нісібіський (сир. ܝܥܩܘܒ ܢܨܝܒܢܝܐ , Yaʿqôḇ Nṣîḇnāyâ ; гр.: Ἅγιος Ἰάκωβος Ἐπίσκοπος Μυγδονίας; вірм.: Յակոբ Մծբնայ, Yagop Mdzpnay), також відомий як святий Яків Мигдонський або святий Яків Великий,[6] був єпископом Нісібісу (нині південний схід Туреччини) до своєї смерті в 338 р. (за іншими данними в 350 р.).
Якова шанобливо називали «Мойсеєм Месопотамії». Він духовний батько відомого письменника і богослова святого Єфрема Сиріна.[6] Був присутній на Першому Вселенському соборі в Нікеї. Шанується як святий в східній православній церкві, римо-католицькій церкві, греко-католицькій церкві, орієнтальних православних церквах та в так званій Церкві Сходу (Перська церква).
Святий Яків був сином одного з обласних князів Арменії і народився в місті Нісібіс в Месопотамії у ІІІ столітті.[6] Вважається, що він був родичем Григорія Просвітителя.[6] Визнаний святим, сповідником віри за свої страждання під час гонінь при імператорі Максиміані.[6] Близько 280 р. святий Яків став відлюдником в горах поблизу Нісібісу.[7] З часом він робиться відомим, неодноразово його відвідує Шерія, єпископ Арбелі (прав. 304–316).[8] Згідно з переданням він творив багато чудес, навіть воскрешав мертвих. [9][10]
Існують розбіжності щодо дати висвячення Якова в єпископи Нісібісу. У Єфрема Сирина стверджується що це відбулося близько 300 р.[7] і про Яківа говориться як про першого єпископа міста.[11] Проте в католицькій енциклопедії першим єпископом Нісібісу і відповідно попередником Якова названий Бабу (правління 300–309).[12] Відомий літописець XI ст. Ілля з Нісібісу[en] вказує на 308 рік як на дату висвячення Яківа в єпископи.[8]
В джерелах згадується низка подій що відбулися під час його єпископства. В період з 313 по 320 рр. Яків побудував першу церкву в Нісібісі.[6] Йому приписують також заснування школи Нісібіса.[10] У 325 р. він відвідав Перший Нікейський собор і був одним з противників Арія. Єфрем Сирин нібито супроводжував його на соборі, однак це вважається апокрифом.[13] Згодом в 326 р. Яків був на похороні Митрофана Візантійського, єпископа Візантія (нині Константинополь). Він знаходився в місті при облозі Нісібіса Шапуром II, шахиншахом Ірану, у 337–338 рр. За словами святого Феодорита, Яків за підтримки населення та святого Єфрема піднявся на стіни і звершив молитву за місто.[14] Феодорит стверджує, що згодом завдяки цьому іранську армію вразив рій комарів та мух і через деякий час Шапур II зняв облогу.[14] Яків зараховується до числа підписантів Антіохійського собору 341 року, проте його присутність на соборі не зафіксована в інших джерелах.[6]
Існують розбіжності щодо дати його смерті. В Мартиролозі Єроніма стверджується, що Яків помер ще в 338 р. під час облоги Нісібісу.[15] Інші джерела вказують на 350 р.[16]
Є низка реліквій, пов'язаних з особою Якова Нісібіського.
Так в нещодавно розкопаній церкві Святого Якова Нісібіського була знайдена і його гробниця. Феодорит розповідає, що кістки святого Якова були перенесені з Нісібіса дещо західніше, до Едеси, в зв'язку з переходом міста під владу Ірану в 363 році.[17][18] Згодом у 970 році мощі святого були перенесені в Константинополь.[19]
Фрагменти черепа святого Якова були подаровані Гільдесгаймському собору в Німеччині в 1367 році Ліппольдом фон Штайнбергом на честь перемоги в битві при Дінкларі[de].
Станом на 2018 рік мощі святого Якова знаходилися в вірменській церкві Святого Георгія в Пловдиві, Болгарія.[20]
Згідно з легендою, Яків, в пошуках залишків Ноєвого ковчегу, піднявся на гору Карду, яка в той час вважалася місцем його пристанища. Коли він спочивав біля вершини, ангел уві сні поставив уламок ковчега поруч з ним і наказав йому прокинутися.[21] Вважається що цей фрагмент, знайдений Яковом, пізніше був доставлений до Ечміадзінського собору у Вірменії.[21]
Деякий час вважалося, що збереглося близько двох десятків проповідей Якова Нісібіського.[16] Кілька з них виявилися творами святого Афрахата, що жив приблизно в той же час. Плутанина виникла через прийняття Афрахатом імені Яків при висвяченні в єпископи.[22] Є припущення, що і інші твори, які раніше приписували Якову Нісібіському, були написані пізніше.[1]
Примітки
Цитати
- ↑ а б Bundy (2013), p. 602
- ↑ January 13/January 26. Orthodox Calendar (PRAVOSLAVIE.RU).
- ↑ St James the Bishop of Nisibis. Orthodox Church in America - Lives of the Saints.
- ↑ Rev. Sabine Baring-Gould (M.A.). "S. JAMES, B. OF NISIBIS. (CIRC. A.D. 350.)." In: The Lives of the Saints. Volume the Seventh: July - Part I. London: John C. Nimmo, 1898. pp. 351-357.
- ↑ Frend (1972), p. 8
- ↑ а б в г д е ж Venables (1911)
- ↑ а б Hinson (1995), pp. 198-199
- ↑ а б Vööbus (1951), p. 28
- ↑ Brown (1971), pp. 87-88
- ↑ а б St. James (Jacob) bishop of Nisibis, July 15. Syriac Orthodox Church of Antioch: Archdiocese of the Western U.S.
- ↑ Bundy (2000), p. 191
- ↑ Vailhé (1911)
- ↑ Mathews (2006), p. 162
- ↑ а б Lightfoot (1988), p. 124
- ↑ Burgess, pp. 8-9
- ↑ а б Иаков, епископ низибийский // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. СПб. 1890—1907.
- ↑ Harvey (2005), p. 124
- ↑ NISIBIS. Encyclopaedia Iranica
- ↑ Cross & Livingstone (2005), p. 861
- ↑ Holy Relics of Sourb Hagop of Mtsbin (St. Jacob of Nisibis) in Montreal.
- ↑ а б Our Patron Saint James of Nisibis. Armenian Apostolic Church
- ↑ Albert (1907)
- Albert, Francis X.E. (1907). Aphraates. The Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company.
- Brown, Peter (1971). The Rise and Function of the Holy Man in Late Antiquity. The Journal of Roman Studies, Vol. 61. Society for the Promotion of Roman Studies. с. 80—101.
- Bundy, David (2000). Vision for the City: Nisibis in Ephrem's Hymns on Nicomedia. Religions of Late Antiquity in Practice. Princeton University Press. с. 189—206.
- Bundy, David (2013). Jacob of Nisibis. Encyclopedia of Early Christianity, ed. Everett Ferguson. Routledge. с. 602.
- Burgess, R. W. (1988). The Dates of the First Siege of Nisibis and the Death of James of Nisibis. Byzantion, Vol. 69, No. 1. Peeters Publishers. с. 7—17.
- Cross, Frank Leslie; Livingstone, Elizabeth A. (2005). The Oxford Dictionary of the Christian Church. Oxford University Press.
- Frend, W. H. C. (1972). The Monks and the Survival of the East Roman Empire in the Fifth Century. Past & Present, No. 54. Oxford University Press. с. 3—24.
- Harvey, Susan Ashbrook (2005). Julian Saba and Early Christianity. Wilderness: Essays in Honour of Frances Young. A&C Black. с. 120—134.
- Hinson, E. Glenn (1995). The Church Triumphant: A History of Christianity Up to 1300. Mercer University Press.
- Lightfoot, C. S. (1988). Facts and Fiction: The Third Siege of Nisibis (A.D. 350). Historia: Zeitschrift für Alte Geschichte, Bd. 37, H. 1. Franz Steiner Verlag. с. 105—125.
- Mathews, Edward G. (2006). A First Glance at the Armenian Prayers Attributed to Surb Eprem Xorin Asorwoy. Worship Traditions in Armenia and the Neighboring Christian East. St Vladimir's Seminary Press. с. 161—175.
- Vailhé, Siméon (1911). Nisibis. The Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company.
- Venables, Edmund. Jacobus, bp. of Nisibis. Dictionary of Christian Biography and Literature to the End of the Sixth Century.
- Vööbus, Arthur (1951). The Origin of Monasticism in Mesopotamia. Church History, Vol. 20, No. 4. Cambridge University Press. с. 27—37.
- Whitby, Michael (1998). Deus Nobiscum: Christianity, Warfare and Morale in Late Antiquity. Bulletin of the Institute of Classical Studies. Supplement, No. 71. Wiley. с. 191—208.
Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. |