Очікує на перевірку

Яків Нізібійський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Яків Нізібійський
Народився3 століття
Нусайбін
Помер337/338[1] або 350[2][3][4][5]
Нісібіс
У лику
День пам'яті13 січня і 31 жовтня (Православна церква)
15 липня (Римо-католицька церква)

Святий Яків Нісібіський (сир. ܝܥܩܘܒ ܢܨܝܒܢܝܐ‎ , Yaʿqôḇ Nṣîḇnāyâ ; гр.: Ἅγιος Ἰάκωβος Ἐπίσκοπος Μυγδονίας; вірм.: Յակոբ Մծբնայ, Yagop Mdzpnay), також відомий як святий Яків Мигдонський або святий Яків Великий,[6] був єпископом Нісібісу (нині південний схід Туреччини) до своєї смерті в 338 р. (за іншими данними в 350 р.).

Якова шанобливо називали «Мойсеєм Месопотамії». Він духовний батько відомого письменника і богослова святого Єфрема Сиріна.[6] Був присутній на Першому Вселенському соборі в Нікеї. Шанується як святий в східній православній церкві, римо-католицькій церкві, греко-католицькій церкві, орієнтальних православних церквах та в так званій Церкві Сходу (Перська церква).

Біографія

[ред. | ред. код]
Нещодавно розкопана церква Святого Якова Нісібіського.

Святий Яків був сином одного з обласних князів Арменії і народився в місті Нісібіс в Месопотамії у ІІІ столітті.[6] Вважається, що він був родичем Григорія Просвітителя.[6] Визнаний святим, сповідником віри за свої страждання під час гонінь при імператорі Максиміані.[6] Близько 280 р. святий Яків став відлюдником в горах поблизу Нісібісу.[7] З часом він робиться відомим, неодноразово його відвідує Шерія, єпископ Арбелі (прав. 304–316).[8] Згідно з переданням він творив багато чудес, навіть воскрешав мертвих. [9][10]

Існують розбіжності щодо дати висвячення Якова в єпископи Нісібісу. У Єфрема Сирина стверджується що це відбулося близько 300 р.[7] і про Яківа говориться як про першого єпископа міста.[11] Проте в католицькій енциклопедії першим єпископом Нісібісу і відповідно попередником Якова названий Бабу (правління 300–309).[12] Відомий літописець XI ст. Ілля з Нісібісу[en] вказує на 308 рік як на дату висвячення Яківа в єпископи.[8]

В джерелах згадується низка подій що відбулися під час його єпископства. В період з 313 по 320 рр. Яків побудував першу церкву в Нісібісі.[6] Йому приписують також заснування школи Нісібіса.[10] У 325 р. він відвідав Перший Нікейський собор і був одним з противників Арія. Єфрем Сирин нібито супроводжував його на соборі, однак це вважається апокрифом.[13] Згодом в 326 р. Яків був на похороні Митрофана Візантійського, єпископа Візантія (нині Константинополь). Він знаходився в місті при облозі Нісібіса Шапуром II, шахиншахом Ірану, у 337–338 рр. За словами святого Феодорита, Яків за підтримки населення та святого Єфрема піднявся на стіни і звершив молитву за місто.[14] Феодорит стверджує, що згодом завдяки цьому іранську армію вразив рій комарів та мух і через деякий час Шапур II зняв облогу.[14] Яків зараховується до числа підписантів Антіохійського собору 341 року, проте його присутність на соборі не зафіксована в інших джерелах.[6]

Існують розбіжності щодо дати його смерті. В Мартиролозі Єроніма стверджується, що Яків помер ще в 338 р. під час облоги Нісібісу.[15] Інші джерела вказують на 350 р.[16]

Реліквії

[ред. | ред. код]
Гробниця Святого Якова Нісібіського в однойменній церкві

Є низка реліквій, пов'язаних з особою Якова Нісібіського.

Так в нещодавно розкопаній церкві Святого Якова Нісібіського була знайдена і його гробниця. Феодорит розповідає, що кістки святого Якова були перенесені з Нісібіса дещо західніше, до Едеси, в зв'язку з переходом міста під владу Ірану в 363 році.[17][18] Згодом у 970 році мощі святого були перенесені в Константинополь.[19]

Фрагменти черепа святого Якова були подаровані Гільдесгаймському собору в Німеччині в 1367 році Ліппольдом фон Штайнбергом на честь перемоги в битві при Дінкларі[de].

Станом на 2018 рік мощі святого Якова знаходилися в вірменській церкві Святого Георгія в Пловдиві, Болгарія.[20]

Згідно з легендою, Яків, в пошуках залишків Ноєвого ковчегу, піднявся на гору Карду, яка в той час вважалася місцем його пристанища. Коли він спочивав біля вершини, ангел уві сні поставив уламок ковчега поруч з ним і наказав йому прокинутися.[21] Вважається що цей фрагмент, знайдений Яковом, пізніше був доставлений до Ечміадзінського собору у Вірменії.[21]

Праці

[ред. | ред. код]

Деякий час вважалося, що збереглося близько двох десятків проповідей Якова Нісібіського.[16] Кілька з них виявилися творами святого Афрахата, що жив приблизно в той же час. Плутанина виникла через прийняття Афрахатом імені Яків при висвяченні в єпископи.[22] Є припущення, що і інші твори, які раніше приписували Якову Нісібіському, були написані пізніше.[1]

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

Цитати

  1. а б Bundy (2013), p. 602
  2. January 13/January 26. Orthodox Calendar (PRAVOSLAVIE.RU).
  3. St James the Bishop of Nisibis. Orthodox Church in America - Lives of the Saints.
  4. Rev. Sabine Baring-Gould (M.A.). "S. JAMES, B. OF NISIBIS. (CIRC. A.D. 350.)." In: The Lives of the Saints. Volume the Seventh: July - Part I. London: John C. Nimmo, 1898. pp. 351-357.
  5. Frend (1972), p. 8
  6. а б в г д е ж Venables (1911)
  7. а б Hinson (1995), pp. 198-199
  8. а б Vööbus (1951), p. 28
  9. Brown (1971), pp. 87-88
  10. а б St. James (Jacob) bishop of Nisibis, July 15. Syriac Orthodox Church of Antioch: Archdiocese of the Western U.S.
  11. Bundy (2000), p. 191
  12. Vailhé (1911)
  13. Mathews (2006), p. 162
  14. а б Lightfoot (1988), p. 124
  15. Burgess, pp. 8-9
  16. а б Иаков, епископ низибийский // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. СПб. 1890—1907.
  17. Harvey (2005), p. 124
  18. NISIBIS. Encyclopaedia Iranica
  19. Cross & Livingstone (2005), p. 861
  20. Holy Relics of Sourb Hagop of Mtsbin (St. Jacob of Nisibis) in Montreal.
  21. а б Our Patron Saint James of Nisibis. Armenian Apostolic Church
  22. Albert (1907)

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Albert, Francis X.E. (1907). Aphraates. The Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company.
  • Brown, Peter (1971). The Rise and Function of the Holy Man in Late Antiquity. The Journal of Roman Studies, Vol. 61. Society for the Promotion of Roman Studies. с. 80—101.
  • Bundy, David (2000). Vision for the City: Nisibis in Ephrem's Hymns on Nicomedia. Religions of Late Antiquity in Practice. Princeton University Press. с. 189—206.
  • Bundy, David (2013). Jacob of Nisibis. Encyclopedia of Early Christianity, ed. Everett Ferguson. Routledge. с. 602.
  • Burgess, R. W. (1988). The Dates of the First Siege of Nisibis and the Death of James of Nisibis. Byzantion, Vol. 69, No. 1. Peeters Publishers. с. 7—17.
  • Cross, Frank Leslie; Livingstone, Elizabeth A. (2005). The Oxford Dictionary of the Christian Church. Oxford University Press.
  • Frend, W. H. C. (1972). The Monks and the Survival of the East Roman Empire in the Fifth Century. Past & Present, No. 54. Oxford University Press. с. 3—24.
  • Harvey, Susan Ashbrook (2005). Julian Saba and Early Christianity. Wilderness: Essays in Honour of Frances Young. A&C Black. с. 120—134.
  • Hinson, E. Glenn (1995). The Church Triumphant: A History of Christianity Up to 1300. Mercer University Press.
  • Lightfoot, C. S. (1988). Facts and Fiction: The Third Siege of Nisibis (A.D. 350). Historia: Zeitschrift für Alte Geschichte, Bd. 37, H. 1. Franz Steiner Verlag. с. 105—125.
  • Mathews, Edward G. (2006). A First Glance at the Armenian Prayers Attributed to Surb Eprem Xorin Asorwoy. Worship Traditions in Armenia and the Neighboring Christian East. St Vladimir's Seminary Press. с. 161—175.
  • Vailhé, Siméon (1911). Nisibis. The Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company.
  • Venables, Edmund. Jacobus, bp. of Nisibis. Dictionary of Christian Biography and Literature to the End of the Sixth Century.
  • Vööbus, Arthur (1951). The Origin of Monasticism in Mesopotamia. Church History, Vol. 20, No. 4. Cambridge University Press. с. 27—37.
  • Whitby, Michael (1998). Deus Nobiscum: Christianity, Warfare and Morale in Late Antiquity. Bulletin of the Institute of Classical Studies. Supplement, No. 71. Wiley. с. 191—208.