Як-38

Як-38
Як-38
Призначення:	палубний штурмовик
Перший політ:	6 жовтня 1971
Прийнятий на озброєння:	1976
Знятий з озброєння:	1991
Період використання:	1976 - 1991
На озброєнні у:	ВМФ СРСР
Розробник:	ДКБ ім. Яковлєва і Saratov Aviation Plantd
Виробник:	Саратовський авіаційний завод
Всього збудовано:	231
Модифікації:	Як-36МУ / Як-38У/Як-38M
Конструктор:	В. H. Павлов
Екіпаж:	1 особа
Крейсерська швидкість:	1 050 км/год
Максимальна швидкість (МШ):	1210 км/год
Бойовий радіус:	250—370 км
Практична стеля:	12 000 м
Швидкопідйомність:	75 м/с
Довжина:	16,37 м
Висота:	4,25 м
Розмах крила:	7,32 м
Площа крила:	18,5 м²
Шасі:	триколісне з носовою стійкою, носова стійка прибирається по польоту, основні - у фюзеляж у напрямку до нього
Максимальна злітна:	11 300 кг
Двигуни:	- Р-28 В-300 з тягою 66,7 кН 2× ТРДД РД-38 з тягою 31,9 кН кожний.
Тяга (потужність):	3250 кгс
Гарматне озброєння:	двуствольна гармата ГШ-23 в підвісних контейнерах на пілонах під крилом
Кількість точок підвіски:	4
Маса підвісних елементів:	Максимальна маса бойового навантаження при злеті з пробігом - 2000 кг, при вертикальному злеті - 600 кг. кг
Підвісне озброєння:	підвісні гарматні контейнери 2хУПК-23-250, УР 2хР-60 або 2хХ-23 "Дельта" Нур 2хУБ-32М/57 або 4хУБ-16/57; бомби ФАБ-250, ФАБ-100, заб-100.
Як-38 у Вікісховищі

Як-38 або Як-36М (за класифікацією МО США і НАТО: Forger) — радянський палубний штурмовик, перший в СРСР серійний літак вертикального злету та приземлення. При його будівництві був використаний досвід, отриманий при розробці й випробуваннях дослідного літака Як-36. Літак був оснащений одним підйомно-маршовим двигуном Р-28 і двома підйомними двигунами РД-38, розташованими за кабіною пілота. Також на ньому була встановлена унікальна система автоматичного катапультування пілота при аварійних ситуаціях на малих швидкостях і режимі "зависання".

У період з 1974 по 1989 рік було побудовано 231 літак Як-38 різних модифікацій. Серійний випуск машин здійснювався на Саратовському авіазаводі. Літак базувався на авіаносних крейсерах проєкту 1143 («Київ», «Мінськ», «Новоросійськ», «Баку»).

Історія проєкту

Західні військові вважали радянський літак Як-38 аналогом створеного раніше ( у 1960 р.) британського прототипу Hawker P.1127 та його вдосконаленої моделі, серійного літака Harrier Jump Jet (1966 р.), за що нарекли його зневажливим епітетом англ. Forger («Фальсифікатор»).

Створенню Як-38 передували роботи над ЛВЗП Як-36, який здійснив свій перший політ у 1964 році. А сам Як-38 вперше піднявся в повітря в 1970 році.

Перша посадка двох літаків Як-36М на ТАвКр «Київ» відбулася 18 травня 1975 року. Серійний літак № 0201 пілотував льотчик випробувач ЛВІ МАП О. Г. Кононенко, а дослідний № 04 — льотчик випробувач НДІ ВПС полковник В. П. Хомяков. 20 травня Олег Кононенко продемонстрував у повітрі можливості Як-36М міністру оборони А. А. Гречку і головнокомандувачу ВМФ С. Г. Горшкову.

Через нестабільну роботу зазначених літаків в ОКБ А. С. Яковлєва розробили комплексну систему аварійного покидання Як-38, яка не мала аналогів за кордоном. Завдяки її надійній роботі всі 31 випадок катапультування, у тому числі 18 — автоматичного, що відбулися за час експлуатації, закінчилися для льотчиків без травм. У розробці та випробуванні системи брали активну участь: К. В. Синельщиков, А. Л. Турбін, Є. П. Голубков, В. П. Свєтозарська, Ю. А. Винокур, Є. А. Афріканов, А. Л. Павленко, В. В. Карелін та інші.

17 жовтня 1983 «Новоросійськ» на чолі загону кораблів вийшов з Кольської затоки, у важких умовах пройшов чотири океани, відвідав ряд держав і 27 лютого 1984 року, прибув до Владивостока, пройшовши 20 тисяч миль. За час походу Як-38 і Як-38У здійснили близько 600 польотів загальним часом близько 300 год, у тому числі 120 злетів з коротким стартом.

У 1985 році, був створений покращений варіант Як-38М, споряджений двома підкрильними ПТБ і вдосконаленим озброєнням (ефективність у порівнянні з Як-38 зросла на 15-20 %). Велася розробка багатоцільового літака Як-39 для використання як палубного винищувача-перехоплювача і штурмовика, що має збільшену площу крила, паливні баки більшої ємності, бортову багатофункціональну РЛС, вдосконалену БРЕО й озброєння, однак цей проєкт не було реалізовано.

У 1980 році, чотири Як-38 у випробувальних цілях направили до Афганістану, де вони діяли з обмежених майданчиків в умовах високогір'я. Один літак було втрачено з небойової причини.

У цілому проєкт виявився невдалим, інтерес військових моряків до Як-38 був нетривалим. Літак мав слабку тягоозброєність і вкрай невеликий радіус дії; в південних широтах за високих температур та вологості він часто мав проблеми зі злетом. До кінця 1980-х випуск Як-38 було припинено, вже випущені моделі були перебазовані на наземні аеродроми, а потім виведені із складу збройних сил.

У 1991 році, через моральне і технічне старіння ці літаки були зняті з озброєння ВМС і передані на бази зберігання.

Перспективні аспекти програми Як-38

Розмах підготовки льотних кадрів свідчив про намір значно розширити область бойового застосування Як-38, наприклад, використовувати його для безпосередньої підтримки сухопутних військ. З 25 липня по 1 серпня 1980 О. Г. Кононенко в 10 польотах визначив можливість вертикального злету і посадки літака з та на пересувну злітно-посадкову платформу (ПВППл) розміром 10×15 м, розташовану на трейлері з розкладними панелями. Висота платформи над землею становила 1-2 м. Перед польотами літак сер. No.0803 (борт «21») обладнали газовідбиваючими ребрами в районі повітрозабірників ПД і оптичним пристроєм, призначеним для контролю його положення щодо посадкового майданчика.

1 вересня 1984 року

Привабливі перспективи відкривала також теоретична можливість експлуатації Як-38 не тільки з авіаносних крейсерів, але і з цивільних кораблів — контейнеровозів і суховантажів. З метою перевірки практичної здійсненності цієї ідеї у вересні 1983 за наказом головнокомандувача ВМФ льотчики стройової частини авіації ВМФ вперше в СРСР здійснили посадку військових літаків на цивільний корабель — теплохід «Агостіньо Нето» типу «РО-РО». Першим здійснив посадку 14 вересня 1983 старший льотчик-інспектор полковник Ю. М. Козлов, за ним здійснили посадку полковник Г. Л. Ковальов, підполковники В. І. Купу і В. М. Погорєлов. До 29 вересня було виконано 20 польотів. Державні випробування (18 польотів) провели В. В. Васенко і О. І. Яковенко з контейнеровоза «Микола Черкасов».

Вони показали, що посадка на корабель такого типу дуже складна через обмеженість траєкторій заходу. Значну проблему також становила тіснота оточеного корабельними конструкціями майданчика (18х24 м), виділеної для посадки ЛВЗП. Проте сама ідея не була відкинута, і надалі не заперечувалася можливість використання цивільних кораблів як «міні-авіаносців».

Закриття програми

Крапку в кар'єрі Як-38 поставив розпад СРСР і викликана ним економічна криза. Без відповідного контролю з боку виробника ресурс багатьох літаків швидко вичерпався, і більшість їх осіло на наземних авіабазах. Саратовський авіазавод не зміг вирішити проблему постачання необхідних запчастин. У результаті Як-38 були достроково зняті з озброєння і поставлені на консервацію.

Тим не менш, деякі автори стверджують, що все це відбулося через низьку якість Як-38, зазвичай посилаючись на його обмежені можливості. Безперечно, за бойовою ефективністю він поступався палубним літакам звичного злету і посадки, але покладені на нього завдання виконував задовільно.

Значимість програми Як-38

Корабельний штурмовик Як-38 був єдиним в СРСР палубним бойовим літаком вертикального злету і посадки. Він базувався на радянських авіаносних крейсерах.

Як-38 мав двигун з поворотними соплами, які в режимі вертикально старту і посадки поверталися вниз, і ще два спеціальних підйомних двигуна. Ця перша конструкція виявилася не дуже вдалою. Її льотно-тактичні характеристики були невисокими та значно поступалися західним суперникам, а сам літак вийшов недостатньо надійним: з 231 побудованих машин 48 зазнало аварій та катастроф, тобто кожна п'ята. Тому літак досить швидко, вже на початку 90-х років, був знятий з озброєння.

Втім, завдяки цьому досвіду експлуатації, було створено літак Як-141.

Посилання

• Як-38 на офіційному сайті ДКБ імені С. А. Яковлєва
• Як-38 на сайті Airwar.ru