Ялиця біла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ялиця біла
Ялиця біла, Тюрінгський ліс, Німеччина
Ялиця біла, Тюрінгський ліс, Німеччина
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
Надклас: Насінні (Spermatophyta)
Клас: Хвойні (Pinopsida)
Порядок: Соснові (Pinales)
Родина: Соснові (Pinaceae)
Рід: Ялиця (Abies)
Вид: Ялиця біла
Біноміальна назва
Abies alba
Mill., 1768
гілка ялиці білої
Дах павільйону на EXPO 2000 у Ганновері, виготовлений з ялиці білої, найбільший тримальний дах з деревини у світі

Яли́ця бі́ла (Abies alba Mill., A. pectinata Lam. et DC., смерека біла, єліче[1]). — високе дерево (25-40 м) родини соснових (Pinaceae) з вузькоконічною загостреною кроною, що низько спущена до землі.

Назва[ред.ред. код]

В українській мові побутують народна назва смерека біла та місцева назва єліче на Лемківщині.

Латинські синоніми[ред.ред. код]

Illustration Abies alba0.jpg

Характеристика[ред.ред. код]

В густих лісостанах крона високо піднята, стовбур циліндричний з гладенькою тонкою темно-сірою корою. Пагони довгі, гладенькі, сірі з дворядно розміщеною хвоєю. Хвоя плоска (20-30 мм завдовжки, 1,5-1,8 мм завширшки), тупа, з двома білими смугами зісподу, тримається протягом трьох-п'яти років.

Чоловічі шишечки овальні (5-8 мм завдовжки), поодинокі, розміщені у верхній частині торішніх пагонів. Жіночі шишечки зеленуваті, містять численні насінні і покривні луски, розміщені в нижній частині торішніх пагонів. Стиглі шишки прямо стоячі, циліндричні (10-15 см завдовжки і 2,5-4 см завширшки), бурі, покривні луски їх довші за насінні і виступають у вигляді гострячка. Після достигання шишки розсипаються, на пагонах залишаються лише їх стрижні.

Насіння (6-8 мм завдовжки) з довгим крилом, бальзамічним запахом.

Тіньовитривала, вибаглива до вологості повітря рослина. Запилюється у травні.

Поширення[ред.ред. код]

Одна з основних в Україні гірських лісоутворювальних порід, зрідка трапляється і на рівнині, утворює чисті й мішані лісостани з буком та іншими листяними породами.

Поширена в Карпатах, зрідка на рівнині в південно-західних районах у вигляді острівних місцеположень. Займає близько 1,4% державного лісового фонду України. Райони заготівель — Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області. Запаси сировини незначні.

Практичне використання[ред.ред. код]

Смолоносна, ефіроолійна, деревинна, лікарська, вітамінозна, медоносна, танідоносна і декоративна рослина. З дерев ялиці білої добувають дуже цінну живицю. Смоляні ходи є в корі. При потовщенні стовбура смоляні ходи руйнуються, утворюються вмістища живиці, які мають вигляд потовщення і називаються жовнами. У кожному з них міститься кілька грамів живиці. Кора старих дерев у нижній частині не має жовен, бо з віком вона товстішає, розтріскується і втрачає пружність. Для стимуляції утворення жовен по поверхні стовбура б'ють дерев'яним молотком, внаслідок чого на місці удару виникає жовно значних розмірів.

Промислове використання[ред.ред. код]

Живиця ялиці білої містить близько 34% ефірної олії, смоли, незначну кількість янтарної кислоти. 3 її живиці виготовляють ялицевий бальзам, який має ті ж фізичні властивості, як і канадський. Ялицевий бальзам широко використовують в оптичній промисловості для склеювання лінз, а також при виготовленні мікропрепаратів (показник заломлення бальзаму близький до показника заломлення скла).

Деревина біла, зрідка з жовтуватим відтінком, блискуча, легка, м'яка, пружна, неміцна, легко колеться. Використовується для виготовлення столярних виробів, музичних інструментів, тари (діжки і ящики), ґонту, а в деяких місцевостях навіть у будівництві.

Цінними якостями деревини є велика довжина трахеїд і незначна смолистість, що дає можливість використовувати її в паперово-целюлозній промисловості. Деревина ялиці містить близько 60% целюлози, смоли в ній у 22,5 раз менше, ніж у деревині ялини. Промисловий вихід целюлози з деревини ялиці дорівнює 37%.

З хвої, гілок і шишок ялиці одержують цінну ефірну олію. Вихід олії з хвої 1,3-2,3%, а з молодих гілок 0,61,1%. Головна складова частина ефірної олії — борнілацетат (30-40%), який є сировиною для синтезу медичної камфори, що за своєю дією на організм рівноцінна тій, яка добувається з камфорного дерева (камфорного лавра).

Ялицеву ефірну олію використовують у парфумерній і лікеро-горілчаній промисловості, з неї виготовляють технічну камфору, яку використовують при виробництві целулоїду. 3 хвої ялиці виготовляють також концентрат протицинготного вітаміну С.

Медичне використання[ред.ред. код]

у науковій медицині застосовують ефірну олію і живицю ялиці. Ефірну олію ялиці вживають іноді для вдихання при ураженнях дихальних шляхів, а також для втирання при ревматизмі. У народній медицині молоді хвойники і бруньки ялиці використовують проти цинги, для лікування ревматизму, а також як сечогінний засіб.

Ялиця дає багато пилку, клею, а в кінці літа інтенсивно виділяє медв'яну росу, з якої бджоли виробляють шкідливий для них падевий мед. у корі та хвої ялиці є таніди. Проте високий вміст пектинових речовин у корі ускладнює їх екстрагування.

Декоративне використання[ред.ред. код]

Як декоративна рослина рекомендується для поодиноких та групових насаджень у парках і лісопарках вдалині від промислових об'єктів, бо вона не витримує газів. Ялиця біла моє декоративні форми; пірамідальну, колоноподібну, плакучу, строкату й золотисту. Було першим деревом, яке використовувалось в якості різдвяної ялинки. Досі широко використовується, зокрема на заході України, для прикрашення приміщень під час новорічних і різдвяних свят.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Живицю заготовляють у період росту молодих шишок (червень — серпень) у суху погоду. Загостреними трубочками проколюють низ жовно, витискають живицю, яка витікає трубочкою у пляшку чи банку.

Для добування ефірної олії навесні або на початку літа заготовляють гілки з молодих дерев і молоді гілки з дорослих дерев (до 20-35-річного віку). Гілки зрізують секаторами або зрубують сокирами (на зрубаних деревах). Гілки складають щільною купою, захищають від дощу і сонця.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Яната Н. Українські народні назви рослин. — Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1973. — стор. 49

Джерела[ред.ред. код]

  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979


Сосна звичайна Це незавершена стаття про Хвойні.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.