Ялиця біла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ялиця біла
Старе дерево в Тюрінгському лісі (Німеччина)
Старе дерево в Тюрінгському лісі (Німеччина)
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
Надклас: Насінні (Spermatophyta)
Клас: Хвойні (Pinopsida)
Порядок: Соснові (Pinales)
Родина: Соснові (Pinaceae)
Рід: Ялиця (Abies)
Вид: Ялиця біла
Біноміальна назва
Abies alba
Mill., 1768
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Abies alba
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Abies alba

Яли́ця бі́ла (Abies alba) — багаторічна рослина родини Соснових. Одна з найпоширеніших гірських лісоутворювальних порід. Смолоносна, ефіроолійна, деревинна, лікарська, вітамінна, медоносна, танідоносна і декоративна рослина. В українській мові побутують народні назви смере́ка бі́ла та місцева назва єліче на Лемківщині.[1]

Опис[ред.ред. код]

Вічнозелене дерево заввишки 25-40 м. Крона вузькоконічна, в густих лісостанах високо піднята. Стовбур циліндричний з тонкою, темно-сірою, дещо лускатою корою. Пагони довгі, гладенькі, сірі з дворядно розміщеною хвоєю. Хвоя плоска (20-30 мм завдовжки, 1,5-1,8 мм завширшки), тупа, з двома білими смугами зісподу, тримається протягом 3-5 років.

Чоловічі шишечки овальні (5-8 мм завдовжки), поодинокі, розміщені у верхній частині торішніх пагонів. Жіночі шишечки розміщені в нижній частині торішніх пагонів, вони зеленкуваті, містять численні насінні і покривні луски. Стиглі шишки прямостоячі, циліндричні (10-15 см завдовжки і 2,5-4 см завширшки), бурі, покривні луски їх довші за насінні і виступають у вигляді гострячка. Після достигання шишки розсипаються, на пагонах залишаються лише їх стрижні.

Насіння 6-8 мм завдовжки, з довгим крилом, має бальзамічний запах.

Поширення та екологія[ред.ред. код]

Поперечний переріз стовбура

Ялиця біла — одна з основних в Україні гірських лісоутворювальних порід, зрідка трапляється і на рівнинах, утворює чисті й мішані лісостани з буком та іншими листяними породами.

Поширена в Карпатах, зрідка на рівнинах в південно-західних районах у вигляді острівних популяцій. Займає близько 1,4% площі державного лісового фонду України. Райони заготівель — Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області. Запаси сировини незначні.

Тіньовитривала, вибаглива до вологості повітря рослина. Запилюється у травні.

Застосування[ред.ред. код]

Шишки і насіння ялиці білої з колекції Тулузького музея

З дерев ялиці білої добувають дуже цінну живицю. Смоляні ходи є в корі. При потовщенні стовбура смоляні ходи руйнуються, утворюються вмістища живиці, які мають вигляд потовщення і називаються жовнами. У кожному з них міститься кілька грамів живиці. Кора старих дерев у нижній частині не має жовен, бо з віком вона товстішає, розтріскується і втрачає пружність. Для стимуляції утворення жовен по поверхні стовбура б'ють дерев'яним молотком, внаслідок чого на місці удару виникає жовно значних розмірів.

У промисловості[ред.ред. код]

Дах павільйону на EXPO 2000 у Ганновері, виготовлений з ялиці білої, — найбільший тримальний дах з деревини у світі

Живиця ялиці білої містить близько 34% ефірної олії, смоли, незначну кількість бурштинової кислоти. 3 живиці виготовляють ялицевий бальзам, який має ті ж фізичні властивості, що й канадський. Ялицевий бальзам широко використовують в оптичній промисловості для склеювання лінз, а також при виготовленні мікропрепаратів, оскільки його показник заломлення близький до показника заломлення скла.

Деревина біла, зрідка з жовтуватим відтінком, лискуча, легка, м'яка, пружна, неміцна, легко колеться. Використовується для виготовлення столярних виробів, музичних інструментів, тари (діжки і ящики), ґонту, а в деяких місцевостях навіть у будівництві.

Цінними якостями деревини є велика довжина трахеїд і незначна смолистість, що дає можливість використовувати її в паперово-целюлозній промисловості. Деревина ялиці містить близько 60% целюлози, смоли в ній у 22,5 раз менше, ніж у деревині ялини. Промисловий вихід целюлози з деревини ялиці дорівнює 37%.

З хвої, гілок і шишок ялиці одержують цінну ефірну олію. Вихід олії з хвої 1,3-2,3%, а з молодих гілок 0,61-1%. Головна складова частина ефірної олії — борнілацетат (30-40%), який є сировиною для синтезу медичної камфори, що за своєю дією на організм рівноцінна тій, яка добувається з камфорного дерева (камфорного лавра).

Ялицеву ефірну олію використовують у парфумерній і лікеро-горілчаній промисловості, з неї виготовляють технічну камфору, яку використовують при виробництві целулоїду. 3 хвої ялиці виготовляють також концентрат протицинготного вітаміну С.

У медицині[ред.ред. код]

Стара і молода хвоя

У науковій медицині застосовують ефірну олію і живицю ялиці. Ефірну олію ялиці вживають іноді для інгаляцій при хворобах дихальних шляхів, а також для втирання при ревматизмі. У народній медицині молоді хвойники і бруньки ялиці використовують проти цинги, для лікування ревматизму, а також як сечогінний засіб.

Ялиця дає багато пилку, клею, а в кінці літа інтенсивно виділяє медв'яну росу, з якої бджоли виробляють шкідливий для них падевий мед. Кора та хвоя ялиці білої містить таніди. Проте високий вміст пектинових речовин у корі ускладнює їх екстрагування.

У декоративному садівництві[ред.ред. код]

Як декоративну рослину ялицю білу радять висаджувати поодинці та групами у парках і лісопарках вдалині від промислових об'єктів, які сильно шкодять насадженням. Ялиця біла має декоративні форми: пірамідальну, колоноподібну, плакучу, строкату й золотисту.

Нарівні зі смерекою досі широко використовується, зокрема на заході України, для прикрашення приміщень під час новорічних і різдвяних свят.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Живицю заготовляють у період росту молодих шишок (червень — серпень) у суху погоду. Загостреними трубочками проколюють низ жовна, витискають живицю, яка витікає трубочкою до пляшки чи банки.

Для видобутку ефірної олії навесні або на початку літа заготовляють гілки з молодих дерев і молоді гілки з дорослих дерев (до 20-35-річного віку). Гілки зрізують секаторами або зрубують сокирами (на зрубаних деревах). Гілки складають щільною купою, захищають від дощу і сонця.

Синоніми[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Яната Н. Українські народні назви рослин. — Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1973. — стор. 49.