Яловий Михайло Омелянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юліян Шпол
Яловий.jpg
При народженні Михайло Омелянович Яловий
Псевдоніми, криптоніми Юліян Шпол, Михайло Красний, Мих. Кр-ий, М. Я.
Дата народження 5 червня 1895(1895-06-05)
Місце народження с. Дар-Надежда Костянтиноградського пов. Полтавської губернії (нині Сахновщинський район Харківської обл.)
Дата смерті 3 листопада 1937(1937-11-03) (42 роки)
Місце смерті Сандармох під Медвеж'єгорськом (Карелія)
Національність Українець
Мова творів українська
Рід діяльності письменник
Роки активності: 19181937
Жанр вірш, проза, драма
Magnum opus: «Золоті лисенята»

Юлія́н Шпо́л (справжнє ім'я і прізвище Миха́йло Омеля́нович Ялови́й, *5 червня 1895, с. Дар-Надежда, Полтавська губернія — †3 листопада 1937, Сандармох) — український поет, прозаїк і драматург родом з Полтавщини. Належав до літературної організації «Гарт» і ВАПЛІТЕ (її перший президент), найближчий однодумець М. Хвильового.

Жертва сталінського терору.

Біографія[ред.ред. код]

Михайло Яловий народився 5 червня 1895 р. в селі Дар-Надежда Костянтиноградського повіту Полтавської губернії в сім'ї волосного писаря. Окрім Михайла в сім'ї було ще двоє синів — Костянтин та Григорій. Середню освіту здобув у Миргородській гімназії, по закінченні якої 1916 р. вступає на медичний факультет Київського університету Святого Володимира. Тут він повністю поринає в революційну діяльність ставши членом однієї з найвпливовіших у тогочасному політичному житті партії соціалістів-революціонерів.

Від початку Лютневої революції повертається до Костянтинограда де очолює революційний комітет. Пізніше він увійде до складу виконкому Костянтиноградської ради робітничих і солдатських депутатів. Після виокремлення в 1918 р. лівого крила українських есерів в окрему партію («боротьбистів») Яловий стає одним із найпомітніших її діячів. Бере активну участь у виданні газети «Боротьба» та «Селянська біднота» (в останній згодом обіймає посаду головного редактора). Приблизно у цей самий період він працює також редактором газети «Селянин і робітник» інструкторсько-агітаційного поїзда Голови ЦВК України Григорія Петровського. Він провадить активну підпільну роботу в Одесі та на Херсонщині, зорганізовує боротьбу з німецькими окупаційними військами, гетьманцями. 1919 р. в складі делегації «боротьбистів» відвідує Галичину.

1920 р. вступає до КП(б)У. Деякий час Яловий перебуває в Москві як представник українського уряду. 1921 р. разом із Михайлем Семенком та Василем Алешком засновує «Ударну групу поетів-футуристів», 1925 р. разом із Олексою Слісаренком та Миколою Бажаном переходить до «Гарту», але вже наприкінці цього року спільно з Олесем Досвітнім, Миколою Хвильовим,Майком Йогансеном, Олексою Слісаренком, Миколою Кулішем, Аркадієм Любченком, Остапом Вишнею, Юрієм Смоличем, Петром Панчем, Іваном Дніпровським, Олександром Копиленком, Григорієм Епіком, Іваном Сенченком, Василем Вражливим та іншими створює власну Вільну Академію Пролетарської Літератури, ставши її першим президентом.

Пізніше Ялового, Досвітнього та Хвильового виключили із ВАПЛІТЕ з метою збереження організації, але врешті-решт організаціє також мусила «добровільно» саморозпуститися. Михайла Ялового було заарештовано (точних відомостей немає) в другій половині квітня 1933 р. 31 травня 1933 р. його виключили з лав КП(б)У за контрреволюційну діяльність. Ялового було звинувачено в шпигунській діяльності, «шумськізьмі» та підготовці замаху на Павла Постишева й засуджено до 10 років виправно-трудових таборів. На засіданні особливої трійки УНКВД Ленінградської області справу було переглянуто повторно й за рішенням від 9 жовтня 1937 р. Ялового було засуджено до найвищої міри покарання — розстрілу. Вирок було виконано 3 листопада 1937 р. в Свірлазі ОДПУ, (м. Лодейне Поле), а за іншими даними — в урочищі Сандармох під Медвеж'єгорськом (Карелія). 19 червня 1957 р. вирок було скасовано за «відсутністю складу злочину».

Творчість[ред.ред. код]

Літературну діяльність Михайло Яловий розпочав у 1918 р. 1919 р. в газеті «Селянин і робітник» під прибраним ім'ям Михайло Красний публікуються його агітаційні поезії, а 1920 р. в газеті «Селянська біднота» друкується «казка для дорослих» «Треба розжувати». Результатом дворічної співпраці з футуристами стала збірка поезій «Вéрхи» (1923), яка здобулася на неоднозначну оцінку критики. В 19231926 рр. Яловий майже повністю присвячує себе публіцистиці. Саме в цей період з'являються статті присвячені Михайлю Семенку, Гнату Михайличенку, Василю Чумаку, Андрію Заливчому, окремим питанням літературної дискусії.

1925 р. в журналі Всесвіт друкується оповідання «Три зради», а 1929 р. виходить найвідоміший твір Ялового, написаний у романтичному ключі роман «Золоті лисенята». Роман користувався неабиякою популярністю й виходив двічі поспіль 1929 р. (3000 прим.) та 1930 р. (5000 прим.).

Також Михайло Яловий випробував свої сили і в драматургії, в результаті чого з'явилася комедія «Катіна любов, або будівельна пропаганда» (1928). Окрім того він також автор сценарію українського фільму «Василина» (за повістю Івана Нечуя-Левицького «Бурлачка», 1928) та «Пух і прах» (1929) а також двох перекладів з німецької: вірш Йоганеса Бехера «Берлін» та Альфреда Ліхтенштайна «Дощова ніч».

Видання[ред.ред. код]

  • Треба розжувати. — 1920.
  • Вéрхи. — Київ—Москва—Берлін: Ґольфштрем, 1923. — 48 с.
  • Катіна любов, або будівельна пропаганда. — Харків, 1928. — 108 с.
  • Золоті лисенята. — Харків: Книгоспілка, 1929. — 268 с. (2-ге вид. — Х.: Книгоспілка, 1930. — 234 с.)
  • Вибрані твори / Упорядкування, передмова, примітки та коментарі Олександра Ушкалова. — Київ: Смолоскип, 2007. — 531 с. (ISBN 966-8499-46-8)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Твори[ред.ред. код]


українська література Це незавершена стаття про українського письменника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.