Ямвліх

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ямвліх

Ἰάμβλιχος

Iamblichus.jpg

Ямбліх

Народився бл. 250[1]
Халкіда
Помер бл. 330
Громадянство (підданство) Римська імперія
Володіє мовами давньогрецька мова
Діяльність філософ
Школа/Традиція неоплатонізм
Студент у Anatolius of Laodicea[d][2] і Порфирій[2]
Відомі студенти Сопатр, Dexippus[d], Едесій Каппадокійський, Eustathius of Cappadocia[d] і Hierius[d]
Історичний період Римська імперія

Ямвліх (дав.-гр. Ἰάμβλιχος, 245? — близько 330) — давньогрецький філософ-неоплатонік, учень Порфирія[3].

Біографія[ред.ред. код]

Походив із Халкіди. Навчався в Римі у Порфирія, викладав філософію в Апамеї (сучасна Сирія). Продовжував розвиток неоплатонізму, відходячи від Плотіна і більше за нього відійшов до практичної містики. Знаходився під сильним впливом піфагоризма і халдейських оракулів. Твори Ямвліха можна розділити на три групи: піфагорейсько-герметичні («Звід піфагорейських учень в 10 книгах», до нас дійшло 5), написаний для шкільного навчання; порфирієво-платонічні (коментарі до Платона й Арістотеля) і твори, які відображають особистий внесок Ямвліха в філософію неоплатонізму, написані після смерті Порфирія: «Про богів», «Халдейська теологія», « Платонова теологія», «Про символи» та інші. В «Теологуменах арифметики» розвивав вчення піфагорейців про числа декади. У втрачених частинах «Зводу піфагорейських учень» викладалося вчення про числа, геометрія, астрономія, музика. Ямвліх здійснив шкільну розробку неоплатонізму.

Філософські погляди[ред.ред. код]

Теоретична філософія Ямвліха продовжує розробку головних категорій Плотіна: Єдиного, Розуму і Душі[3]. Категорії ще більше диференціюються й оформлюються термінологічно. В Єдиному Плотіна Ямвліх розрізняє Єдине вище за буття і просто Єдине (благо, початок усього наступного). У сфері Розуму слідом за Плотіном і Порфирієм розвиває тріаду: буття — життя — розум, тобто уявне (буття), мисляче (розум) і тотожність одного та другого — життя, яке розміщене в тріаді між немислячим буттям і неіснуючим мисленням. Поряд з осягнутим космосом Ямвліх запроваджує категорію мислячого космосу, об'єднує їх у сфері розуму. Душа причетна до розуму в залежності від своєї розумності. Чітко розділяв душі людей і тварин і не допускав їх переселення і взаємного переходу. Згідно з його вченням, чистий розум і душа — це надсвітові боги. Нижче їх розташовані в космосі небесні боги, небесні боги утворюють тріади і так далі. Ямвліх, як і Прокл, намагався відновити грецький політеїзм, філософськи відновити Олімп зі всіма його богами. Він намагається відновити вірування, культові дії язичництва. Цієї тенденції присвячена й антропологія Ямвліха: головним у людині він вважає не спрямованість на споглядання природи і космосу, а віру в богів і спілкування з ними. Чесноти моральні і політичні вважає нижчими ступенями. Найвищі чесноти — чесноти абсолютного єднання з богами.

Ямвліх здійснив реформу неоплатонічного коментаря, її сутність — в знаходженні єдиної мети діалогу, з якою узгоджений увесь діалог, а також в установленні ієрархії типів тлумачення, яке розпочинається з фізичної та етичної інтерпретації, підіймається до математичної і завершується метафізичною.

Під впливом Ямвліха сформувалися пергамська й афінська школи неоплатонізму.

Авторитет Ямвліха був дуже великим аж до Флорентійської академії в Італії XV сторіччя.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Ямвліх Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2
  • (рос.) Философский энциклопедический словарь. — М, 1989.
  • (рос.) Асмус В. Ф. Античная философия. — М., «Высшая школа», 1976.