Янош Ньїрі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Янош Ньїрі
угор. Nyíri János
Janos Nyiri, 1970.png
Народився 9 листопада 1932(1932-11-09)[1]
Будапешт, Flag of Hungary (1915-1918, 1919-1946).svgУгорське королівство
Помер 23 жовтня 2002(2002-10-23)[1] (69 років)
Лондон, Велика Британія Велика Британія
·злоякісна пухлина
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Національність єврей
Діяльність театральний режисер, прозаїк, драматург, журналіст
Alma mater University of Theatre and Film Arts[d] (1955)
Батько Q56389095?
У шлюбі з Дженні Гіппіслі (1960-2002)
Діти Денієль Ньїрі, Поллі Ньїрі
IMDb nm2274476

Янош Ньїрі (угор. Nyíri János; 11 листопада 1932, Будапешт, Угорщина — 23 жовтня 2002, Лондон, Велика Британія)[2] — театральний режисер, журналіст і письменник. Він написав кілька відомих п'єс і романів, в тому числі «Battlefields and Playgrounds» (Macmillan, Лондон, 1990), визнані газетою «The Observer» як найважливіший роман, написаний людиною, яка пережила Голокост.[3]

Молодість[ред. | ред. код]

Янош Ньїрі народився в Будапешті в 1932 році. Його батьки — Тібор Ньїрі і Джулія Шпіц, шановні угорські єврейські письменники.[2] Найвідомішою роботою батька був роман «Katona, Karácsony» і сценарій угорського фільму «Díszmagyar» («Гала-костюм») (Будапешт, 1949).[4] Батьки Ньїрі розлучилися, коли він був маленьким хлопчиком, і Янош жив у своїх бабусі і дідуся в сільській місцевості Токай. На початку Другої світової війни він переховувався від нацистів і угорських антисемітів зі своєю матір'ю і старшим братом Андрашом Ньїрі. У той час більша частина його родини і однокласників були вбиті в концтаборах Освенцим і Маутхаузен-Гузен. Після військової служби та підготовки офіцерів отримав звання лейтенанта в угорській армії. Ньїрі закінчив Академію кіно і драматичного мистецтва в Будапешті в 1954 році і став відомим театральним режисером, працював в Кечкеметі, Сегеді і Будапешті.[3]

Переїзд до Франції[ред. | ред. код]

Ньїрі брав активну участь в Угорській революції 1956 року. Незабаром після придушення повстання вирішив втікати до Відня, а потім до Парижа, перед обличчям загрози імовірного смертного вироку, який чекав на багатьох його товаришів-революціонерів. Ньїрі було заборонено повертатися до Угорщини до амністії 1973 року. Тоді він як журналіст лондонської газети «New Statesman», повернувся до своєї рідної країни і написав статтю, яка була опублікована під назвою «A Chilly Spring in Budapest» («Холодна весна в Будапешті»).[5]

Протягом 1950-х років, Ньїрі влаштувався в Парижі і влаштувався працювати в театрі з такими шанованими драматургами як Ежен Йонеско, Жан Ануй і Жан Жене. Ньїрі також викладав у консерваторії і практивувався в Комеді Франсез. На посаді помічника режисера Жан-Луї Барро в театрі Одеон, він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, Дженні Хіппіслі, дочкою британських акторів Ліндісферни Гамільтон і Крістофера Квеста, і правнучкою Генріха Саймона, єврейського вченого, соціал-демократа і лідер Франкфуртської революційного парламенту у 1848 році. У 1960 році заснував свою першу театральну трупу в театрі Le Jeune Théâtre de Marseille. Поставив кілька успішних постановок французької та англійської класики, зокрема, ставив Мольєра, Бомарше, Жана Расіна і Оскара Уайльда. Він і його дружина побудували сімейний будинок на південному заході Лондона, в якому вони жили до своєї смерті.

Праці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б The Peerage — 717826 екз.
  2. а б Janos Nyiri. The Times (London). 26 November 2002. Архів оригіналу за June 4, 2011. 
  3. а б Kiss, Yudit (2 October 2014). A witness who needs to be heard: János Nyíri. hlo.hu (Hungarian literature online).  — Translated from: Kiss, Yudit (16 January 2014). Egy meg sem hallgatott tanú - Nyíri János és életműve. Magyar Narancs (hu). 
  4. Tibor Nyíri на сайті IMDb (англ.)
  5. Nyíri, János (8 June 1973). A Chilly Spring in Budapest. New Statesman (London). 

Посилання[ред. | ред. код]