Янус (супутник)

Янус
Янус
Janus
	Янус попереду Сатурна, фотографія «Кассіні», 2006.
Дані про відкриття
Дата відкриття	15 грудня 1966
Відкривач(і)	Одуен Дольфюс
Планета	Сатурн
Номер	X
Орбітальні характеристики
Велика піввісь	151 460 ± 10 км
Перицентр	150 430±10 км
Апоцентр	152 490±10 км
Орбітальний період	0,694660342 діб
Ексцентриситет орбіти	0,0068
Нахил орбіти	0,163 ± 0,004° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Діаметр	193×173×137 км
Середній радіус	89 ± 3 км
Маса	1,912 ± 0,005× 1018 кг
Густина	0,64 ± 0,06 г/см³
Прискорення вільного падіння	~0,0137 м/с²
Період обертання навколо своєї осі	0,694660342 діб
Нахил осі обертання	0°
Альбедо	0,71 ± 0,02
Атмосфера	відсутня
Інші позначення
	S/1966 S 2, S/1979 S 2, S/1980 S 1, S/1980 S 2, S/1980 S 9, Сатурн X
	Янус у Вікісховищі

Янус (лат. Janus, грец. Ιανός) — восьмий за віддаленістю від планети природний супутник Сатурна. Також відомий під назвою Сатурн Х. Названий на честь давньоримського бога Януса.

15 грудня 1966 року французький астроном Одуен Дольфюс спостерігав супутник Сатурна, який він назвав Янусом^[1]. У тому ж місяці (три дні по тому) Річард Вокер також спостерігав об'єкт на тій самій орбіті^[8]. На той час вважалося, що це один і той же супутник. Але через 12 років у жовтні 1978 року Стівен М. Ларсон і Джон Фунтейн відкрили, що насправді це два об'єкти, які рухаються дуже близькими орбітами. Це було підтверджено даними «Вояджера-1». Янус справді виявився «дволиким». 1983 року супутнику, відкритому Вокером, надали назву «Епіметей»^[9].

Відстань між орбітами супутників становить лише 50 км — істотно менше їх розмірів. 1997 року астрофізики Лора Бетт і Пол Дервіз з Університету Маямі розрахували траєкторію руху унікальної пари супутників. Епіметей і Янус рухаються по своїх орбітах незалежно один від одного до того часу, поки внутрішній супутник не починає доганяти зовнішній. Під дією гравітаційних сил Епіметей виштовхується на вищу орбіту, а Янус переходить на ближчу до Сатурна, тобто вони міняються місцями. Така зміна відбувається приблизно раз на чотири роки. Скоріш за все обидва супутники в минулому складали єдине ціле й на ранньому етапі формування системи Сатурна розділилися на два супутники^{[джерело?]}.

Див. також

Примітки

↑ Перицентр $q$ і апоцентр $Q$ обчислено за формулами $q=a\cdot (1-e)$ , $Q=a\cdot (1+e)$ , де $a$ — довжина великої півосі орбіти, $e$ — ексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів.

Джерела

↑ ^а ^б Циркуляр МАС №1987^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}(англ.)
↑ ^а ^б Porco, C. C. та ін. (2006). Physical Characteristics and Possible Accretionary Origins for Saturn's Small Satellites (PDF). Bulletin of the American Astronomical Society. 37: 768. Архів оригіналу (PDF) за 27 липня 2007. Процитовано 12 квітня 2007. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
↑ ^а ^б Spitale, J. N. та ін. (2006). The orbits of Saturn's small satellites derived from combined historic and Cassini imaging observations (PDF). The Astronomical Journal. 132: 692. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
↑ Verbiscer, A.; French, R.; Showalter, M.; and Helfenstein, P.; Enceladus: Cosmic Graffiti Artist Caught in the Act [Архівовано 8 грудня 2008 у Wayback Machine.], Science, Vol. 315, No. 5813 (February 9, 2007), p. 815
↑ Циркуляр МАС №3417^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}(англ.)
↑ Циркуляр МАС №3454^{[недоступне посилання з вересня 2019]}(англ.)
↑ Циркуляр МАС №3456^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}(англ.)
↑ Циркуляр МАС №1991^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}(англ.)
↑ Циркуляр МАС №3872 [Архівовано 14 грудня 2019 у Wayback Machine.](англ.)

Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[2] Перицентр $q$ і апоцентр $Q$ обчислено за формулами $q=a\cdot (1-e)$ , $Q=a\cdot (1+e)$ , де $a$ — довжина великої півосі орбіти, $e$ — ексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів.

[iauc-1987-1] а ^б Циркуляр МАС №1987^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}(англ.)

[Porco2006-3] а ^б Porco, C. C. та ін. (2006). Physical Characteristics and Possible Accretionary Origins for Saturn's Small Satellites (PDF). Bulletin of the American Astronomical Society. 37: 768. Архів оригіналу (PDF) за 27 липня 2007. Процитовано 12 квітня 2007. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)

[Spitale2006-4] а ^б Spitale, J. N. та ін. (2006). The orbits of Saturn's small satellites derived from combined historic and Cassini imaging observations (PDF). The Astronomical Journal. 132: 692. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)

[Verbiscer-5] Verbiscer, A.; French, R.; Showalter, M.; and Helfenstein, P.; Enceladus: Cosmic Graffiti Artist Caught in the Act [Архівовано 8 грудня 2008 у Wayback Machine.], Science, Vol. 315, No. 5813 (February 9, 2007), p. 815

[6] Циркуляр МАС №3417^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}(англ.)

[7] Циркуляр МАС №3454^{[недоступне посилання з вересня 2019]}(англ.)

[8] Циркуляр МАС №3456^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}(англ.)

[9] Циркуляр МАС №1991^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}(англ.)

[10] Циркуляр МАС №3872 [Архівовано 14 грудня 2019 у Wayback Machine.](англ.)

[1]

[3]

[Прим. 1]

[2]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]