Януш Радзивілл (1612—1655)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Януш Радзивілл
пол. Janusz Radziwiłł
Януш Радзивілл
Даніель Шульц 1652
POL COA Trąby.svg
Герб Радзивіллів

Час на посаді:
1654 — 1655
ПопередникЯнуш Кішка
НаступникПавло Ян Сапєга

Народився12 грудня 1612(1612-12-12)
Попеляни
Помер31 грудня 1655(1655-12-31) (43 роки)
Тикоцінський замок
ПідданствоРіч Посполита Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg
Національністьлитвин
БатькоКшиштоф Радзивілл
МатиСофія з Острозьких
Дружина1) Катажина (Катерина) з Потоцьких
2) Марія Лупул
Дітивід Катажини (Катерини) Потоцької:
1) Анна Марія,
2) Кшиштоф
Релігіякальвініст

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Януш Радзивілл (пол. Janusz Radziwiłł, біл. Януш Радзівіл, лит. Jonušas Radvila; 2[1] / 12 грудня 1612, Попеляни — 31 грудня 1655, Тикоцін) — князь, державний і військовий діяч. Воєвода віленський (16531655), великий гетьман Литовський (16541655), польний гетьман литовський (1646—1654) з роду Радзивіллів.

Біографія[ред. | ред. код]

Символ (знак) кальвіністів

Дитячі роки пройшли в батьківських маєтках у Попелі, Віжунах, Біржаї чи Койданові, серед вчителів був Адам Расовський — вчитель кальвінської школи в Біржаї. У 1624 році навчали вибрані батьком вчителі в Попелі. Після виповнення 13 років батько відправив до утвореної Слуцької гімназії під опіку охмістра Олбрихта Дембовського. В 1628 p. батько забрав зі Слуцька, визнав повнолітнім перед Трибуналом у Вільному, відправив під опікою Александра Пшипковського та О. Дембовського за кордон. Навчався в університетах Лейпциґа (Німеччина), Лейдена (Голландія). Був прихильником кальвінізму, який поширював у своїх володіннях. 1632 року король Владислав IV Ваза призначив Януша Радзивілла послом Речі Посполитої в Англії та Голландії.

Після повернення у жовтні 1633 р. брав участь у війнах з Туреччиною та Московським царством (10 листопада був у Смоленську), командував власною піхотою та коругвою гусарів біля полків Зигмунта Радзивілла та Миколая Абрамовича. По війні як підкоморій ВКЛ постійно перебував біля короля, виконуючи обовязки великого кор[що це?] підкоморія за його відсутності. Батько надалі мав наміри оженити його з представницею королівської родини (намагався зашлюбити Ельжбету — воєводичку рейнську). В червні 1637 ледь не відбулась дуель між ним та підкоморієм коронним Адамом Казановським на релігійному ґрунті; завадили Ельжбета Казановська, королевич Ян Казімєж помирив суперників. Незважаючи на цей та інші конфлікти, залишався серед улюбленців короля Владислава IV Вази.

Під час візиту до сандомирської воєводини Марії Фірлей з Могил закохався в її доньку Катажину, відому вродою. Через це мав конфлікти з іншими кавалерами, батько не дуже хотів шлюбу з не дуже багатою ймовірною невісткою (єдиний поважний посаг — Казімєзьке староство, над Віслою біля Варшави), до того ж ревною католичкою. Сватом попросив бути канцлера литовського Албрехта Станіслава Радзивілла, який, як виявилось, також домагався руки Катажини. Через це Я. Радзивілл звернувся безпосередньо до Марії Фірлей; отримавши певні надії — до короля і його родини, переконав його викликати Марію Фірлей до себе. Там королева та королівна Анна Катажина переконували Марію Фірлей про вигоди з шлюбу (Я. Радзивілл в майбутньому мав отримати надання від короля та спадок батька). Після вагань М. Фірлей погодилась; це не зіпсуло стосунки між ним та А. С. Радзивіллом.

Незважаючи на конфлікти з батьком, знаходив спільну мову з ним, захищаючи інтереси кальвіністів у ВКЛ. Під час похорону А. Пшипковського в лютому 1640 наказав своїй піхоті стріляти в напрямку кляштору домініканців, які потім домагались виселення Я. Р. Декрет суду сеймового від 26 травня 1640 наказав перенести кальвінський збір за мури Вільного.

Після смерті батька під тиском дружини звільняв з роботи кальвіністів (звільнені знайшли роботу в Богуслава Радзивілла), аріянів, набирав на роботу католиків.

З 1643 р. шукав дружину серед представниць пануючих родин; на кандидатуру доньки Васілє Лупула йому вказав король.[2]

3 1646 року гетьман польний литовський. Після смерті Владислава IV збільшив вплив у ВКЛ, зокрема, сенатори у Вільнюсі ухвалили рішення про надання під його командування 6000-го війська коштом скарбниці ВКЛ. Під час виборів короля підтримував кандидатуру Сігізмунда Ракоці; ненавидів короля Яна Казимира.

1647 року Ольбрахт-Станіслав Радзивілл захищав його на сеймі, що не дозволило розпочати проти нього судовий процес.[3] У 1648 мав конфлікт з Ольбрахтом Станіславом Радзивіллом, дозволив своєму війську сплюндрувати Пінське староство останнього.

У роки національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького 16481657 рр. очолював шляхетські війська на землях Литви та Білорусі. В січні 1649 сам з власним військом вирушив на штурм Мозиря (здобув), 22 лютого переконав міщан Бобруйська здатись.[4] Гетьман Б. Хмельницький у листі до Я. Радзивілла взимку 1649 писав, що у випадку продовження катувань повстанців він віддасть наказ посадити на палю 400 полонених шляхтичів, про що повідомив учасників «козацької комісії» на чолі з Адамом Киселем під час перемовин у Переяславі в лютому 1649 року.[5]

Переміг українське військо 1649 року у Битві під Лоєвом. 1651 року війська Януша Радзивілла захопили Київ, де в той час спалахнула пожежа, причини якої нез'ясовані. У серпні 1654 року переміг частини московських військ у Битві на річці Шкловці. 1654 року його загони зазнали поразки у боях проти об'єднаного українсько-московського війська.

Під час Потопу виступив проти Польщі. Підтримував шведського короля Карла Х Густава, гетьмана Богдана Хмельницького та інших союзників у боротьбі з королем Польщі Яном II Казимиром. 1655 року керував безуспішною обороною Вільнюсу від московських військ, після падіння міста втік до Кедайняї, де уклав зі шведським королем Карлом Х Густавом так звану Кейданську унію.

Мав плани створити та очолити самостійне Литовське князівство; більша частина шляхти не підтримала задуму, багато прихильників покинули його.

Помер несподівано вночі на 31 грудня (підозрювали отруєння, бо на тілі з'явились плями) під час облоги Тикоціна польсько-литовськими військами. Тіло було вивезене із замку після здобуття його Павлом Сапєгою у 1657 р. до маєтку у Сільці під Берестям, де було сховане. 27 грудня 1668 р. Богуслав Радзивілл в заповіті вказував про необхідність «тихого» перепоховання Я. Р.: стару труну вкласти у нову, перевезти до кальвінського збору в Койданові, що було тихо зроблено виконавцями волі померлого.[6]

Родина[ред. | ред. код]

Був одружений двічі. Перша дружина — Катажина (Катерина) з Потоцьких (батько — генеральний староста Стефан Потоцький, шлюб 1638 р., померла 10 лютого 1643 р.[7]). Шлюб — вересень 1638 р., молода дружина мала великий вплив на чоловіка. Діти:

Друга дружина — Марія Лупул (шлюб 1645 р.), донька молдавського господаря Василя Лупула; шлюб бездітний.

Зображення[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Wasilewski T. Radziwiłł Janusz h. Trąby (1612—1655)… — S. 208.
  2. а б Wasilewski T. Radziwiłł Janusz h. Trąby (1612—1655)… — S. 210.
  3. Przyboś A. Radziwiłł Albrycht Stanisław h. Trąby (1593—1656) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/1, zeszyt 124. — S. 146. (пол.)
  4. Wasilewski T. Radziwiłł Janusz h. Trąby (1612—1655)… — S. 211.
  5. Новицький І. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К. : Наукова думка, 1995. — С. 353. — ISBN 5-319-01072-9. (рос.)
  6. Wasilewski T. Radziwiłł Janusz h. Trąby (1612—1655)… — S. 214.
  7. Skrzypecki T. H. Potok Złoty na tle historii polskich kresów południowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — S. 233. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)
  8. Wasilewski T. Radziwiłł Janusz h. Trąby (1612—1655)… — S. 209.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]