Янчжоу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Янчжоу
спр. китайська: 扬州市
Основні дані
32°23′28″ пн. ш. 119°26′10″ сх. д. / 32.39117000002777758° пн. ш. 119.43625000002778336° сх. д. / 32.39117000002777758; 119.43625000002778336Координати: 32°23′28″ пн. ш. 119°26′10″ сх. д. / 32.39117000002777758° пн. ш. 119.43625000002778336° сх. д. / 32.39117000002777758; 119.43625000002778336
Країна Китай
Регіон Цзянсу
Столиця для У[1] (історична китайська держава)

Межує з

— сусідні нас. пункти
Нанкін ?
Поділ
  • Guangling Districtd, Hanjiang District, Yangzhoud, Цзяндуd, Baoying Countyd, Yizhengd, Гаою
    • Площа 6591,21 км²
    Населення 4 559 797 осіб (2020)[2]
    Водойма Янцзи
    Міста-побратими Нара, Поріруа (2000)[3], Герцлія (1999)[3][4], Чеджу (4 листопада 2000)[3][5], Ріміні, Малакка (2008)[3], Балашиха (2006), Оффенбах-на-Майні (1997)[6], Орлеан (15 листопада 2015)[7][3][8], Вльора (9 вересня 2015)[3], Венеція (2013)[3], Вон (1995)[3], Танґа (18 січня 2018)[3], Житомир (2009)[3], Ричмонд (2007)[3], Ленакел (2014)[3], Разград (2001)[3], Oyod (29 липня 2015)[3], Орєхово-Зуєво (2002)[3], Нойбранденбурґ (1996)[3][9], Мурсія (2013)[3], Йосу (1997)[3], Крістіансанн (2009)[3], Кілкенні (2005)[3], Гонолулу (1999)[3], Кунсан (19 вересня 2014)[3][10], Дум'ят (2008)[3], Тегу (2002)[3][11], Колчестер (2007)[3][12][…], Канберра (1997)[3]
    Телефонний код (+86) 514
    Часовий пояс UTC+8
    Номери автомобілів 苏K
    GeoNames 1787227
    OSM r4430826  ·R
    Поштові індекси 225000
    Міська влада
    Вебсайт yangzhou.gov.cn
    Мапа
    Мапа
    Янчжоу. Карта розташування: Китайська Народна Республіка
    Янчжоу
    Янчжоу
    Янчжоу (Китайська Народна Республіка)
    Янчжоу. Карта розташування: Цзянсу
    Янчжоу
    Янчжоу
    Янчжоу (Цзянсу)
    CMNS: Янчжоу у Вікісховищі

    Янчжоу (扬州市) — префектура на рівні міста в центральній провінції Цзянсу, Китай. Місто розташоване на північному березі Янцзи. Воно межує із столицею провінції Нанкін на південному захді, Хуайань — на півночі, Яньчен — на північному сході, Тайчжоу — на сході та Чженьцзян — через річку на південь. Кількість жителів міста за переписом населення 2010 року складала 4 414 681 жителів, включаючи міську територію — 2 146 980 жителів, що складається із трьох міських округ у складі агломерації.

    Історично, Янчжоу було одним з найбагатших міст в Китаї, відомому в різні періоди уродженцями, що стали торговцями, поетами, художниками та вченими. Його назва (літ. «Зростання Айті») посилається на свої колишні позиції, як столиці стародавньої префектури Янчжоу в імператорському Китаї.

    Адміністративний устрій[ред. | ред. код]

    В даний час до префектури на рівні міста Янчжоу адміністративно входить шість повітових одиниць, в тому числі три райони, два повітових міста і один повіт. Відповідно, вони поділяються на 98 адмінодиниць четвертого рівня, з них 87 міст і містечок, та 11 мікрорайонів.

    Карта
    Статус Назва Оригінал Населення (2020)
    Район Гуанлін 广陵区 608 660
    Район Ханьцзян 邗江区 1 100 198
    Район Цзянду 江都区 926 577
    Місто Гаою 高邮市 709 572
    Місто Їчжен 仪征市 532 571
    Повіт Баоїн 宝应县 682 219

    Історія[ред. | ред. код]

    Гуанлін (спрощ.: 廣陵; Вейд-Джайлз: Kuang-Ling) — перше поселення в області Янчжоу було засноване у період Чуньцю. Після розгрому Юе королем Фучай Ву, у 485 році до нашої ери у місті було побудовано укріплення на 12 метрів вище рівня води на північному березі Янцзи. Це місто мало форму три на три Лі та було названо Ханьчен.[14] Нещодавно побудований Хан канал утворив рів навколо південної та східної сторін міста. Головним завданням Ханьчена став захист міста Сучжоу від військового вторгнення з держави Ці. У 590 році місто стало називатися Янчжоу, як, традиційно, називалась вся південно-східна частина Китаю.

    Під час правління імператора Гуана І з династії Суй (604—617 рр.), Янчжоу було південною столицею Китаю. Вона називалася Цзянду по завершенні будівництва Великого китайського каналу аж до падіння династії Суй. До середини 610-х років безрезультатні спроби підкорити корейське царство Когурьо, разом зі стихійними лихами і провінційними хвилюваннями привело до падіння влади імператора Ян, якого не підтримувало населення. Після того, як бунти поширилися по всьому Китаю в 616 році Імператор покинув Північ і перейшов до Цзянду, де він залишався аж до своєї загибелі у 618 році.

    Династія Тан[ред. | ред. код]

    Місто залишається провідним економічним та культурним центром і головним портом зовнішньої торгівлі і зовнішнього обміну за правління династії Тан (618—907 рр.). Багато арабських і перських купців жили в місті у VII столітті, але тисячі з них загинули у 760 році під час Повстання Ань Лушаня (англ. (Tian Shengong); спрощ.: 田神功; Вейд-Джайлз: T'ien Shen-kung) та різанини в Янчжоу.[15][16][17][18][19][20][21][22][23][24][25]

    Під час правління династії Тан, в місті жило також багато купців із Сілли.

    Місто, ще відоме як Гуанлінг, було деякий короткий час столицею країни десяти держав У протягом періоду п'яти династій і десяти царств.

    ХІІ — XIV століття[ред. | ред. код]

    Янчжоу було також деякий час тимчасовою резиденцією уряду династії Сун у період між 1128 і 1129 роками, коли велика частина Північного Китаю була завойована чжурчженями під час війни Сун і Цзінь.[26] Імператор Сун відступив на південь, до міста Кайфин після того, як він потрапив у полон до Чжурчженів у 1127 році.

    З Янчжоу Сін переїхав до Ханчжоу у 1129 році, згодом, встановивши її як столицю династії Сун.[27][28]

    У 1280 році місто Янчжоу було місцем масового вибуху пороху, коли бомба в магазині Вейяна випадково запалила арсенал. Цей вибух призвів до загибелі близько сотні охоронців. Також вибух підняв у повітря сміття з будинків, яке приземлилося в десяти чи навіть більше метрах. За 100 метрів навіть черепиця на дахах потріскалась (див. стаття Димний порох).

    Марко Поло стверджував, що служив династії Юань у місті Янчжоу за правління імператора Хубілая І в період 1282—1287 років (1285 року за даними Перкінса). Хоча в деяких версіях  мемуари Поло свідчать, що він був не губернатором Янчжоу. Але більш ймовірно, що він був чиновником у соляній промисловості, якщо він взагалі працював там. Китайські тексти не містять жодних підтверджуючих доказів, які підтверджують його слова. Відкриття у 1342 році гробниці Катаріна Віоллі — члена італійської торгової родини у місті Янчжоу, зокрема, свідчить про існування процвітаючої італійської громади в місті у XIV столітті.

    Там були також арабські написи ХІІ та XIV століть, що свідчить про присутність у місті мусульманської громади.[29]

    Під час правління династії Мін (1368—1644 рр.) і аж до ХІХ століття Янчжоу було крупним торговим центром з продажу солі (державний регульований товар), рису та шовку. Правителі династії Мін були в значній мірі відповідальні за будівництво міста в його нинішньому вигляді і оточуючих його стін довжиною 9 км.

    Рання Цинь[ред. | ред. код]

    Художник періоду пізньої Цін «Різанина в Янчжоу».

    Після захоплення Пекіна і Північного Китаю маньчжурами в 1644 році, Янчжоу ще деякий час залишався під контролем династії Мін, що правила у Нанкіні. Війська династії Цін під проводом князя Додо досягли Янчжоу навесні 1645 року і, незважаючи на героїчні зусилля його головного захисника Ши Кефа, місто було захоплене 20 травня 1645 року після нетривалої облоги. Десять днів у Янчжоу тривала різанина, в результаті якої померли 800 000 людей. Ши Кефа сам був убитий маньчжурами, коли він відмовився перейти на службу цінському режиму[30].

    Швидке відновлення міста від цих подій і початок процвітання на початку і в середині правління Династії Цін сталося завдяки тому, що місто було адміністративним центром сектору Лянхуай, де уряд розвивав соляну монополію. Ще у 1655 році голландський посланник Йохан Нейгофф описав місто (Jamcefu, тобто Янчжоу-Фу, в його транскрипції) прокоментувавши, що у місті соляна торгівля виглядає наступним чином:[31].

    Тільки ця торгівля так сильно збагатила мешканців цього міста, що вони знов збудували своє місто з моменту останнього знищення "татарами", будуючи це з величезною пишнотою, як це було спочатку

    Знамениті на той час, як для літератури так і для мистецтва, сади купецьких родин міста, в яких часто бували імператори Кансі і Цяньлін під час їх південних турів в епоху Цін, Янчжоу було центром інтенсивних досліджень істориків.

    Пізня Цінь та рання сучасна епоха[ред. | ред. код]

    Бунт у Янчжоу в 1868 році став переломним моментом англо-китайських відносин наприкінці правління династії Цін в Китаї, який ледь не призвів до війни.[32] Криза була розпалена самими чиновникам міста, які виступали проти присутності іноземних християнських місіонерів у місті. 8-10 тисяч людей розлюченого натовпу напали на приміщення британської Китайської внутрішньої місії в Янчжоу, пограбували її, підпалили і напали на місіонерів під керівництвом Гадсона Тейлора. Ніхто не загинув, проте декілька місіонерів були поранені, коли вони були змушені бігти, рятуючи свої життя. Після поданої доповіді про бунт британського консула в Шанхаї сера Уолтера Генрі Медхерста в місто прибуло сімдесят поліцейських Королівської морської піхоти. В підсумку це привело до офіційних вибачень від заступника керівника Цзен Го-Фаня і фінансової компенсації для постраждалих місіонерів.

    З часу Повстання Тайпінів у 1853 році і до закінчення Комуністичної революції в 1949 році місто Янчжоу перебувало у занепаді, через військові руйнування і занедбаності Гранд-каналу в результаті будівництва у країні залізниць. Під час Другої китайсько-японської війни (1937—1945 рр.), місто пережило вісім років ворожої окупації і використовувалося японцями для таборів. Близько 1200 цивільних осіб союзних національностей (в основному британці та австралійці) із Шанхая були доставлені сюди в 1943 році для розташування в одному з трьох таборів (А, B та C). Табори B і C були закриті у вересні 1943 року, після другого американо-японського обміну полоненими, а решту перевели назад в Шанхайський табір. Табір C, розташований в колишній американської місії на північному заході міста, працював під час всієї війни.[33]

    Серед ранніх планів для будівництва залізниці наприкінці правління династії Цін була лише одна гілка, яка б з'єднала Янчжоу з північним Китаєм. Але ця ідея була відкинута на користь альтернативного маршруту. Статус Янчжоу, як провідного економічного центру в Китаї ніколи не було відновлено.

    І тільки в 1990-х роках почалося поступове зростання благополуччя за рахунок розвитку національної економіки і впровадження ряду цільових проектів розвитку. Робота каналу тепер частково відновлена. Також існує відмінне залізничне й автомобільне сполучення. Тобто, Янчжоу знову стало важливим транспортним і торговим центром. У місті також є декілька підприємтв промислового виробництва, в основному з переробки бавовни та виробництва текстилю. У 2004 році залізниця вперше пов'язала Янчжоу з Нанкіном.

    Географія[ред. | ред. код]

    П'ять мостів павільйон над озером Shouxi.

    Янчжоу розташований на рівнині на північ від Янцзи. Гранд-канал, також відомий як канал Пекін-Ханчжоу, перетинає префектуру рівно з півночі на південь. Її сучасний маршрут проходить через східну околицю міста Янчжоу, у той час як його старий маршрут проходив через центр міста по головній міській площі. Інші великі водойми у межах префектури на рівні міста включають річки Баоше, Датун, Бейчензі, канал Тон'янг та Ксінтонянг, а також озера Байма, Баоюін, Гаойо і Шаобо.

    Як і більша частина всієї префектури на рівні міста, головна міська територія Янчжоу («власне місто») перетинається заплутаною мережею каналів і невеликих озер. Історичний центр міста (колишнє місто) оточений каналами з усіх боків: Старий Гранд-канал формує його східну і південну межі. Міський канал проходить уздовж північного краю колишньої стіни міста, що з'єднує Старий Гранд-канал з вузьким Західним озером. Канал Ердаохе проходить вздовж старого міста по західній околиці від вузького Західного озера до ставка Лотоса (Хехуачи), який, у свою чергу, з'єднує короткий канал Ердагоу зі Старим Гранд-каналом[34]. Можна плисти невеликими плавзасобами з вузького Західного озера, Ердаохе, Ставок Гехуа і Ердагоу до Старого Гранд-каналу[35].

    Клімат[ред. | ред. код]

    Субтропічний мусонний клімат з вологим мінливим вітром, довгими зимами близько чотирьох місяців, літом — три місяці і порівняно короткими весною та осінню, по два місяці відповідно. Безморозний період триває 222 дні. А сонце в середньому за рік світить 2177 годин.

    Середня температура: 15 °С в рік. Найспекотніший місяць липень — 27.6 °C, а найхолодніший січень — 1,7 °С. Максимальна температура 39.8 °C, а мінімальна -5 °С

    Середньорічний рівень опадів становить 1 030 мм і близько 45 % опадів випадає в літній час. Сезон дощів, відомий як сезон «сливового дощу», зазвичай триває з середини червня до кінця липня. У чей час дозрівають сливи, звідси і така назва.

    Транспорт[ред. | ред. код]

    Залізничний Вокзал Янчжоу

    У Янчжоу річку Янцзи перетинає лише один Жуньянський висячий міст. Це один з найдовших підвісних прогонових будов мостів у світі. По ньому проходить автомагістраль G4011 Янчжоу — Ліян до міста Чженьцзян.

    Повітряний транспорт[ред. | ред. код]

    Будівництво аеропорту Янчжоу Тайчжоу було завершено в 2012 році, щоб обслуговувати населення Янчжоу і сусіднього Тайчжоу, розташованого в районі Цзянду. Міжнародний аеропорт Нанкін Лукоу розташований за 100 км від готелю. Від центру міста Янчжоу до нього можна дістатися за 1 годину і 40 хвилин. До зведення аеропорту Янчжоу Тайчжоу, аеропорт Луку в місті Нанкін служив головними повітряними воротами для пасажирів, які прямували до Янчжоу. У місті Янчжоу працює більше 10 квиткових кас авіакомпаній, які забезпечують зручний сервіс для іноземних і вітчизняних туристів. Внутрішні і міжнародні маршрути обслуговують 10 міжнародних і більше 20 вітчизняних авіакомпаній.

    Залізниця[ред. | ред. код]

    До 2004 року, Янчжоу, не обслуговувався пасажирським залізничним транспортом. Будівництво залізничного вокзалу в Янчжоу почалося в 2003 році і було завершено через рік. Він розташований на західній околиці міста, і є найбільшою станцією на залізниці Нанкін — Цидун. Вона забезпечує пряме обслуговування пасажирів зі столицю провінції, а також рядом великих міст на заході, півночі та півдні (наприклад, Сіань, Ухань і Гуанчжоу). Також курсують нічні експрес-поїзді Z-серії до Пекіна.[36]. Пізніше, на цій лінії також почали курсувати високошвидкісні поїзди (D-серії).

    Проте немає прямого залізничного сполучення між Янчжоу і Шанхаєм. Щоб поїхати до Шанхаю або в інші місцевості дельти Янцзи, мандрівники перетинають річку Янцзи новим Жуньянським висячим мостом приміськими автобусами, які регулярно ходять до міста Чженьцзян. А вже звідти можна доїхати поїздом від залізничного вокзалу Чженьцзяна, який розташований на головній магістралі залізниці Нанкін — Шанхай.

    В 2016 році, почалися будівельні роботи на новій Північно-Південній залізничній лінії — залізниці Ляньюнган-Хуайань-Янчжоу-залізничний вокзал Чженьцзян. Нова станція Янчжоу буде розташована у східній частині міста, між головною міською площею Янчжоу і районом Цзянду. Це 16,5 км на схід від існуючого залізничного вокзалу Янчжоу.[37] Відкриття нової залізничної лінії заплановане на 2020 рік. Новий залізничний вокзал буде поступово перетворювати місто у значний транспортний вузол. А околиці Янчжоу стануть новим центральним діловим районом.

    Гавань[ред. | ред. код]

    Гавань Янчжоу, що за 11,5 км (7,1 миль) на південь від центру міста, знаходиться на стику каналу Пекін–Ханчжоу та річки Янцзи. Середня глибина становить 15-20 метрів. У 1992 році Державна Рада схвалила рішення про його будівництво. Тому ім'я генерального секретаря Цзян Цземіння вписане в його історію. Тепер вона перетворилася в комплексну внутрішню гавань, яка забезпечує пасажирські, вантажні, контейнерні перевезення і портову торгівлю. Від так, гавань стала головним розподільчим центром Північної провінції Цзянсу, а також східної провінції Аньхой та південно-східної провінції Шаньдун. Існує кілька десятків категорій товарів, в тому числі заліза й сталі, деревини, корисних копалин, вугілля, зерна, бавовни, контейнерів, продукції легкої промисловості і машинобудування. Пасажирськими маршрутами можна дістатися до міст Нанкін, Вуху, Цзюцзян, Хуанші та Ухань на заході, а таож — Наньтун і Шанхай — на сході. Тут плавають деякі відомі розкішні міжнародні лайнери. Відкриття гавані значною мірою сприяло розвитку експорту та загалом місцевої економіки.

    Швидкісні дороги[ред. | ред. код]

    Автострада (Нанкін–Янчжоу) перетинає південну частину столичного району Янчжоу, а швидкісна дорога Нінтунг (Нанкін–Наньтун) з'єднує Янчжоу з Ляодяагу. В останні роки, місцеві органи влади надають великого значення розвитку туризму. Для цього багато робиться для поліпшення місцевої транспортної системи. Із загальним обсягом інвестицій близько 680 мільйонів юанів, будівництво Нинян шосе біля Янчжоу було завершене 18 грудня 1998 року і відкрите для руху в червні 1999 року. Протяжністю майже 18 км (11 миль), ділянка швидкісної магістралі починається від розв'язки Бацзи на в'їзд / виїзд через Янгуа шосе, Тонганг шосе, стародавній канал, шосе Янвей, Великий канал Пекін–Ханчжоу і шосе Лякйоджоу до в'їзду / виїзду з Янцзян шосе. Потім він перетинає шосе Цзянду, який безпосередньо дозволяє доїхати до шосе Хуайяцк. Крім того, будівництво частини шосе Хуайяцк на території Янчжоу почалося 22 березня 1997 року на загальну суму 3,7 млрд юанів. Воно було здійснене для використання державою по шосе Тунцзян–Санья і Пекін–Шанхай лінії зв'язку. Протяжність автостради Хуайцзян у Янчжоу становить 112,04 кілометрів (69,62 миль) в довжину, починаючи від міста Цзиньхе Баоюїн на півночі до естакади Чжуаньцяожен Цзянду на півдні. Потім автострада з'єднується з Нінтунг шосе, проходячие вздовж трьох повітів (міст), таких як Баоїн, Гаою та Цзянду, а також 26 міст. Дорога була відкрита для руху у 2000 році.

    Сучасний маршрут Великого китайського каналу (Гранд-каналу) проходить за декілька кілометрів на схід від міста Янчжоу, головним чином міською місцевістю

    Міжміське автобусне сполучення[ред. | ред. код]

    У денний час діє автобусне сполучення між Янчжоу та прилеглими містами. На околицях міста працює декілька автовокзалів. Більшість автобусів з Нанкіна (Нанкінський західний автовокзал) і Чженьцзяна (де автобусна станція примикає до залізничного вокзалу Чженьцзян) прибуває до Південного автовокзалу Янчжоу, розташованого за кілька кілометрів на південний захід від центру міста. Більшість міжміських автобусів припиняють свої маршрути рано ввечері.

    Міський транспорт[ред. | ред. код]

    Місто обслуговується розгалуженою мережею громадських автобусних маршрутів.

    Індустрія таксі Янчжоу розпочалася в 1982 році, і динамічно розвивається з 1993 року. У місті налічується понад 40 таксомоторних компаній різної форми власності, в загальній складності 1 571 автомобілем. На парковках і в готелях були організоні автостоянки, а вісім таксомоторних компаній відкрили цілодобову телефонну службу. Відділ будівництва міського самоврядування підсилив управління службами таксі, забезпечуючи навчання відповідним законам, професійної етики і правилам з техніки безпеки.

    У 2014 році уряд Янчжоу схвалив плани будівництва метрополітену, який, спочатку, буде включати в себе дві лінії. Перша лінія буде працювати в загальному напрямку Схід-Захід, від залізничного вокзалу Янчжоу на заході до історичного центру міста до майбутньої високошвидкісної залізничної станції (на схід від Гранд-каналу) і до району Цзянду. Друга лінія буде проходити з півночі на південь.[38]

    Туристичні перевезення[ред. | ред. код]

    Для розвитку туризму в Янчжоу в місті з'явились екскурсійні автобуси туристичного агентства Тяньма, що діє в складі туристичного бюро Янчжоу. В кожному автобусі працює екскурсовод. Маршрут, починаючи від станції Янчжоу, має вісім зупинок і проходить повз такі мальовничі місця, як Вузьке Західне озеро, храм Дамін, Імператорський причал, пагоди Сіванг, Веньчан та Храм Шита. В складі громадського транспорту Янчжоу також працюють перша, п'ята та друга спеціальні туристичні лінії. Автобус № 1 відправляється від автобусного вокзалу і проходить вздовж вузького Західного озера, храму Шигун, саду Геюань та парку Хеюань. Автобус № 5 починає свій маршрут від автовокзалу і проходить біля храму Кранів, пагоди Веньчан, вузького Західного озера, Мосту з п'ятьма павільйонами та залу Піншань. Також діє оглядовий маршрут, що включає об'єкти: вузьке Західне озеро, Імперський Док, Сад Ічунь, Хонг-Сад, Дахонгський міст, Сяоцзиньшань, Дяоюйтай, Міст п'яти павільйонів та 24-х міст[39].

    Промисловість та суднобудівні заводи[ред. | ред. код]

    У Янчжоу працюють суднобудівний завод Chengxi, великий суднобудівний завод, на якому побудовані судна, що перевозять сипучі та інші великі судна[40][41]. Частково державними холдингами КСВК є суднобудівний завод Цзянсу Сіньхон, суднобудівний завод Chengxi Yangzhou будує судна розміром від 25 000 до 170 000 dwt[42][43][44][45][46].

    Громадське харчування[ред. | ред. код]

    Страви у Янчжоу можуть бути однією з причин, чому жителі Янчжоу настільки закохані в своє місто. Вони мають привабливий колір, аромат, смак і зовнішній вигляд. Оригінальний колір кожного інгредієнта зберігається після приготування, бо кухарі не додають жирного соусу, щоб зберегти свіжий аромат їжі.

    У Янчжоу всі страви, будь то дешеві або дорогі, є складними. Кухарі для приготування їжі використовують дажу-гансі (китайською: in 煮 干丝; pinyin: dàzhǔ gānsī) — популярну страву, яка коштує всього кілька юанів. Суха квасоля виготовляється кожним рестораном, який подає її, так що аромат гарантований. Кухар нарізає сир, товщиною 1 см на 30 шматочків, кожен з яких тоненький, але не розбитий, а потім тушить її протягом декількох з нарізаними бамбуковими пагонами та очищеними креветками в курячому супі. У такий спосіб шматочки сухого бобового сиру вбирають аромат інших інгредієнтів, а суп стає прозорим і дуже смачним. Не лише кухарі закладів громадського харчування Янчжоу гарно готують, але й звичайні люди сумлінно ставляться до приготування їжі.

    • Чайна Фу Чун
    • смажений рис Янчжоу був винайдений жителем міста, який працював у магістраті Янчжоу.

    Культура та мистецтво[ред. | ред. код]

    Будинок дитячої бібліотеки, в приміщенні Публічної бібліотеки Янчжоу

    Янчжойський діалект (кит.: 扬州话; піньїнь: Yángzhōu huà) китайської мови є представником янцзи-хуайхеського говору і особливо близький до офіційної мови судів династій Мін і Цин, який був заснований на нанкінському діалекті. Однак, він значно відрізняється від сучасної китайської мови, хоча вони все ще є помірно схожими.

    Діалект також використовується як інструмент регіональної ідентичності та політики в регіонах Цзянбей та Цзяньнянь. Хоча місто Янчжоу, будучи центром торгівлі, процвітало, воно вважалася частиною Цзяньнянь, який також був багатим, хоча Янчжоу був на північ від річки Янцзи. Після того, як багатство і процвітання Янчжоу зникли, його стали вважати частиною Цзянбей у «закутку». Після того, як Янчжоу було вилучено з Цзяньняня, його мешканці вирішили замінити Янцзи-хуайхеський говір, який був діалектом Янчжоу, діалектами Тайху Ву. У самому Цзяньняні, декілька піддиалектів Ву боролися за позицію престижного діалекту[47].

    У період процвітання та імператорської прихильності мистецтво розповіді та живопису процвітало в Янчжоу. Інноваційний художник-каліграф Шитао жив у Янчжоу протягом 1680-тих років і знову з 1697 р. аж до своєї смерті у 1707 році. Пізніше групу художників того часу стали називаюти вісім диваків з Янчжоу, що відомо по всій території Китаю.

    Колишній генеральний секретар КПК, голова КНР Цзян Цземінь народився і виріс в Янчжоу. Середня школа, в якій він навчався, розташована навпроти державної нотаріальної контори в Янчжоу.

    Янчжоу славиться своїми різьбленими лакованими виробами та нефритом.

    Деякі з найбільш креативних і привабливих для Китаю страв під назвою Хуайян (також відома як школа Вейян). Поряд з кухнею сичуань, кантонською та шаньдунською кухнями, кухням Хуайяна (淮扬菜) притаманні майстерність та вміння, чим місцеві жителі дуже пишаються.

    Місто славиться своїми громадськими лазнями, лакофарбовими виробами, нефритовим мистецтвом, вишивкою, паперовими вирізами, мистецтвом і ремеслами створення оксамитових смолоскипів.

    У 2006 році місто отримало нагороду Habitat Scroll of Honor (премія Хабітат).

    Янчжоу теж дуже славиться своєю індустрією іграшки (особливо м'які іграшки). Багато туристів із сусідніх міст подорожують до міста за якісними і недорогими іграшками.

    Варто зазначити, що місто також славиться прадавнім народним мистецтвом під назвою Янчжоу оповідання (англ. Yangzhou storytelling; 扬州评话), яка нагадує Xiangsheng — традиційну китайську комедію. Воно започтковане як виконавський акт під час правління династії Мін. У виставі, митець деталізує цікаве історичне оповідання для глядачів, використовуючи янчжонський діалект. Ці оповідання були відредаговані майстрами слова, тому вони звучать досить душевно і весело. Найвідоміший майстер розповіді Янчжоу — Ван Шаотанг. Найбільш відомі його твори — 10 розділів У Сун (武十回), 10 розділів Сун Цзян (宋十回), 10 розділів Лу Джуні (卢十回) та 10 розділах Ши Сю (石十回)[48].

    Китайські квіти сніжок

    Літературні посилання[ред. | ред. код]

    Янчжоу часто згадувалося в китайській літературі. Поет Лі Бо (700—762) написав Бачачи Менг Хаоран в Янчжоу з павільйону Yellow Crane:

    У жовтому павільйоні крана на Заході: Мій старий друг прощається;
    В туман і квіти весни: Він спускається в Янчжоу;
    Самотній парус, далекі тіні,
    Зникають в блакитний порожнечі;
    Я бачу велику річку: Тече в далекий обрій.
    Після десяти років, я прокинувся від моєї мрії Янчжоу,
    Все, що я одержав була непостійна репутацію в зелених особняках.

    «Зелені особняки» або «зелений/чорний горища» (qinglou) відноситься до задоволення районів, для яких Янчжоу стало відомо.[49]

    Туризм[ред. | ред. код]

    Туристичні пам'ятки включають вузьке Західне озеро і старі резиденції в містечку з рудинами, такі як резиденція Ван та храм Дамін. Янчжоу славиться своїми численними добре збереженими садами в стилі Янчжоу. Більша частина історичного міста знаходиться в районі Гуанлінг.

    Вузьке Західне Озеро[ред. | ред. код]

    Назване на честь знаменитого Західного озера Ханчжоу. Це довга, вузька ділянка води, що протікає через західні кордони Янчжоу в мальовничому місці. Довгий берег, засаджений плакучими вербами обрамялє озеро. На його середині височить квадратна тераса з альтанками на кожному з кутів та однією в центрі. Навколо озера розбитий парк, в якому знаходяться декілька видатних пам'яток: пагода «Квітка лотоса» («Ліанхуа»), що нагадує Білу пагоду (Байта) у Пекінському парку Бейхай; Мала Золота Гора (Сяо Цзінь Шань), а також рибальська платформа («Дяоюйтай»), улюблене місце Цінського імператора Цянь-луна. Імператор був так радий своїй удачі в рибній ловлі на цьому місці, що він розпорядився про додаткове виділення грошей для міста. Як виявилося, його успіх був доповнений місцевими купальщиками, які причаїлися в озері і швидко прикріплювали рибу на його гачок.

    • Читальний зал
      Читальний зал
    • Чотири мости «Дощі і тумани»
      Чотири мости «Дощі і тумани»
    • Імператорська сцена для святкування Дня народження
      Імператорська сцена для святкування Дня народження
    • Вірш поета династії Тан Ду
      Вірш поета династії Тан Ду
    • 24 прадавні красуні грали на флейті на цьому мосту
      24 прадавні красуні грали на флейті на цьому мосту
    • Вхід до саду
      Вхід до саду
    • Міст jinjingge
      Міст jinjingge
    • Сад Сюй
      Сад Сюй

    Храм Дамін[ред. | ред. код]

    Розташований на пагорбі Shugang у північно-західній частині міста. Оригінальний храм був побудований Лю Сун (420—479). Дев'ятиповерхова пагода Qilingta була побудована на храмовій території в рік династії Суй (589—618). Пізніше до храмового комплексу було добудовано Меморіальний зал Цзянь Чжень. Його звели під час правління династії Тан за рахунок внесків, зібраних буддійськими групами в Японії.

    Коли Цінський Імператор Цянь Лун відвідав Янчжоу в 1765 році, він був стурбований назвою храму Дамін (що буквально означає «Великий храм») побоюючись, що він може відродити ностальгію за династією Мін, яка була повалена в часи Маньчжурською династії, що керувала країною до його правління. Він перейменував її на Fajing храм.

    Храм був серйозно пошкоджений під час Повстання Тайпінів на початку 20-го століття. Нинішній вигляд є результатом реконструкції 1930-х років.

    • Храм Та Мінг
      Храм Та Мінг
    • Меморіальний зал чернець Гандзін
      Меморіальний зал чернець Гандзін
    • Пагода Та Мінг
      Пагода Та Мінг

    Зал плоских пагорбів (Ping Shan)[ред. | ред. код]

    Створений письменником династії Сун Уянг Сю, коли він служив префектом міста. Цей зал розташований на захід від храму Файінг. З нього можна побачити гори на південь від річки Янцзи. Вони ирозташовані якраз як лінія на рівні очей глядача. Звідси й назва «Flat Hills Hall». Коли студент Ouyang Xiu Су Донгпо переїхав до Yangzhou, він теж служив префектом міста. У нього був зал, побудований безпосередньо за тим, який був збудований його господарем, і називав його Гулінг Хол.

    Павільйон розквіту культури (文昌阁, Wénchāng Gé)[ред. | ред. код]

    Веньчан ГЕ

    Це круглий, триповерховий павільйон, що знаходиться в східному секторі Янчжоу. Він був побудований у 1585 році. Це також де-факто центр міста.

    Побудований під час правління династії Мін, він розташований на перетині доріг Веньчан та Wenhe. Весь будинок має висоту близько 79 футів і виглядає як Храм Неба в Пекіні. Сьогодні будівля, що межує з багатьма магазинами, Wenchange, які були символом торгового центру для жителів міста.

    Кам'яна Пагода[ред. | ред. код]

    На захід від павільйону процвітаючої культури розташована п'ятиповерхова пагода династії Тан (спрощ.: 石塔). Вона побудована у 837 році. Це найстаріша пагода, яка досі стоїть у Янчжоу.

    Могила Пухаддіна[ред. | ред. код]

    Комплекс мечеті біля могили Пухаддіна

    Це, по суті, цвинтар династії Мін, що включає в себе могилу Пухаддіна. За інформацією, що написана на могилі, він був нащадком 16-го покоління Пророка Мухаммеда. Гробниця знаходиться на східному березі (Старого) Гранд-каналу у східній частині міста і прилягає до мечеті, де розміщена колекція цінних матеріалів, що документують відносини Китаю з мусульманськими країнами[50].

    Ge Garden (个园, Юань Ге)[ред. | ред. код]

    Вхід до цього типового саду в південному стилі з його пишними бамбуковими гаями, ставками, гротами та скелями розташований на вулиці Дунгуань у північно-східній частині міста. Розроблений великим пейзажистом династії Цин Ши Тао для Ван Іньтай, офіцера імператорського двору Цін, цей сад бере свою назву від форми бамбукових листів, які нагадують китайський символ ге, що означає «a» або «an». Ge An є одним з гарних місць для відвідування.

    Він Сад (何园, Гей Юань)[ред. | ред. код]

    Цей сад, що також називається Jixiao Shan Zhuang, був закладений He Zhidao, чиновником Qing XIX століття. Цей садовий будинок славиться 430 m (1 410 ft) двоповерховим звивистим коридором, стіни якого облицьовані скрижалями, висіченими на камені рядками з класичної поезії. У саду є театр під відкритим небом, розташований на острові посеред ставу для розведення риби.

    Сад Єчун (Yechun Yuan)[ред. | ред. код]

    У цьому саду, що лежить на березі річки Сяред, на північній околиці міста, поет Ван Юйян (династія Цін) разом зі своїми друзями збиралися читати свої твори. Солом'яні дахи павільйонів у цьому саду, надають йому оригінальний, сільський пейзаж.

    Музей Янчжоу та Музей друку Янчжоу[ред. | ред. код]

    Музей Янчжоу / Китайський музей друку

    Розташований на західній стороні Яскравого озера Місяця, Музей китайського друку Янчжоу (扬州中国雕版印刷博物馆) і Музей Янчжоу (扬州博物馆) знахлодяться на відстані від Міжнародного виставкового центру Янчжоу і займають площу 50 000 квадратних метрів. Будівництво має площу 25 000 квадратних метрів, а також виставкова площа 10 000 квадратних метрів. Його унікальна архітектурна форма втілює гармонію природи, структури та природного середовища людини. У серпні 2003 року було зібрано понад 300 тисяч примірників стародавніх книг від Guangling Press з Янчжоу і Китайського музею друку, створеного за погодженням із Державною радою. У новому музеї було зібрано понад 300 000 примірників стародавніх книг, зібраних Guangling Press з Янчжоу.

    Проект Jiangdu Hydro[ред. | ред. код]

    Будівництво цього багатоцільового проекту з контролю води, найбільшого в Китаї, розпочалося в 1961 році і було завершено 1975 року. Проект включає обладнання для зрошення, дренажу, навігації та виробництва електроенергетики. Він складається з чотирьох великих сучасних електричних насосних станцій, шістьох середніх контрольних воріт, трьох навігаційних шлюзів та двох магістральних водних шляхів.

    Міста-побратими[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]

    • Austin, Alvyn (2007). China’s Millions: The China Inland Mission and Late Qing Society. Grand Rapids, Michigan: Eerdmans. ISBN 978-0-8028-2975-7.
    • Finnane, Antonia (2004). Speaking of Yangzhou: A Chinese City, 1550 - 1850. Cambridge, Massachusetts: Harvard Asia Center. ISBN 0674013921.
    • Hay, Jonathan (2001). Shitao: Painting and Modernity in Early Qing China. New York: Cambridge University Press. ISBN 0-521-39342-6.
    • Ho, Ping-ti (1954). "The Salt Merchants of Yang-chou: A Study of Commercial Capital in Eighteenth-Century China,"Harvard Journal of Asiatic Studies, 17: 130-168.
    • Hsü, Ginger Cheng-chi (2001). A Bushel of Pearls: Painting for Sale in Eighteenth-Century Yangchow. Stanford, California: Stanford University Press. ISBN 0-8047-3252-3.
    • Meyer-Fong, Tobie (2003). Building Culture in Early Qing Yangzhou. Stanford, California: Stanford University Press. ISBN 0-8047-4485-8.
    • Olivová, Lucie, and Vibeke Børdahl (2009). Lifestyle and entertainment in Yangzhou. Copenhagen: NIAS Press. ISBN 978-87-7694-035-5.
    • «Yangzhou.» Encyclopedia of China. ed. Dorothy Perkins. Chicago: Roundtable Press. 1999. ISBN 1-57958-110-2
    • Schinz, Alfred (1996). The magic square: cities in ancient China. Edition Axel Menges. ISBN 3-930698-02-1. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 1 серпня 2017.
    • citypopulation.de (англ.)

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. ↑ У — 0902.
    2. ↑ Seventh National Population Census of the People's Republic of China
    3. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб http://wb.yangzhou.gov.cn/yzwb/yhjw/2018-01/29/content_948a2076cc7d4d919f3f13bbcdbad525.shtml
    4. ↑ https://www.herzliya.muni.il/twin-cities/
    5. ↑ https://www.jeju.go.kr/jeju/peace/spread/exchange.htm
    6. ↑ https://www.offenbach.de/rathaus/stadtinfo/staedtepartnerschaften/staedtepartnerschaft-yangzhou.php
    7. ↑ http://www.orleans-metropole.fr/1462/yangzhou-chine.htm
    8. ↑ http://wb.yangzhou.gov.cn/yzwb/yhjw/202011/79417e37bc84421b8bc11e50535856c1.shtml
    9. ↑ https://www.neubrandenburg.de/Leben-Wohnen/Stadt-der-vier-Tore-am-Tollensesee/Partnerstädte/Yangzhou?&La=1
    10. ↑ https://www.gunsan.go.kr/main/m360
    11. ↑ https://www.daegu.go.kr/english/index.do?menu_id=00050191&servletPath=%2Fenglish
    12. ↑ https://www.essexlive.news/news/essex-news/essex-twin-towns-europe-world-4440396
    13. ↑ https://www.gazette-news.co.uk/news/13638695.colchester-set-to-twin-with-yangzhou/
    14. ↑ Schinz, 1996
    15. ↑ Perkins, Dorothy (2000). Encyclopedia of China: The Essential Reference to China, Its History and Culture. Roundtable Press. ISBN 978-0-8160-4374-3.
    16. ↑ Yarshater (1993). William Bayne Fisher (ред.). The Cambridge History of Iran, Volume 3 (вид. reprint). Cambridge University Press. с. 553. ISBN 0-521-20092-X. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 10 січня 2012. Probably by the 7th century Persians had joined with Arabs to create the foreign emporium on the Grand Canal at Yangchou mentioned by the New T'ang History. The same source records a disturbance there in 760 in which a thousand of the merchants were killed.
    17. ↑ Jacques Gernet (1996). A history of Chinese civilization (вид. 2, illustrated, revised). Cambridge University Press. с. 292. ISBN 0-521-49781-7. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 10 січня 2012. The wealth of the foreign merchants established in the big cities may have provoked the xenophobia that became apparent during rebellions. In 760 several thousand Arab and Persian merchants were massacred at Yangchow by insurgent bands led by T'ien Shen-kung, and a century later, in 879, it was also the foreign merchants who were attacked at Canton under the troops of Huang Ch'ao.
    18. ↑ Tan Ta Sen; Dasheng Chen (2009). Cheng Ho and Islam in Southeast Asia (вид. illustrated, reprint). Institute of Southeast Asian Studies. с. 104. ISBN 981-230-837-7. Архів оригіналу за 18 січня 2020. Процитовано 10 січня 2012. these manliao ( j§ w) [Southern barbarians] would pollute the Chinese culture through intermarriage and upset the land ownership system through land acquisition. . .For example, in AD 760, Yangzhou was attacked by a nearby garrison troop led by Tian Shengong (HJ^ff-w), who was ironically invited by the local authorities to help crush a local uprising. Consequently, a few thousand Arab and Persian merchants were robbed and killed (Jin Tangshu, ch. 110). In the 830s, a mandarin in Guangzhou took steps to control the Arab and Persian Muslims by ordering that Chinese and barbarians must live in separate quarters and must not intermarry; barbarins were also not allowed to own land and paddy fields (Jin Tangshu, ch. 177) Thereafter, Arab and Persian traders lived in designated quarters . . .they also enjoyed religious freedom and kept their Islamic lifestlye intact. . .the Arab and Persian Muslims were also contented to stay out of the Confucian Chinese world so long as the authorities concerned pledged to provide aman [security] for them to lead a peaceful life according to the Islamic doctrines.
    19. ↑ Jacques Gernet (2007). El mundo chino (Spanish) . Editorial Critica. с. 263. ISBN 84-8432-868-6. Архів оригіналу за 12 лютого 2020. Процитовано 10 січня 2012. en 760, varios millares de mercaderes árabes y persas fueron masacrados en Yangzhou por bandas insurgentes dirigidas por Tian Shengong; un siglo más tarde las tropas de Huang Chao la emprendieron también en Cantón con los mercaderes extranjeros.
    20. ↑ 新江荣 (1999). 唐研究. 北京大學出版社. с. 334. ISBN 7-301-04393-7. Архів оригіналу за 29 січня 2020. Процитовано 10 січня 2012. Deng Jingshan fßJSlll , the governor of Yangzhou, ordered general Tian Shengong Ш to lead his forces to suppress the rebels. Shengong entered Yangzhou in 760 and sacked the city, plunderSino-Arab
    21. ↑ 新江荣 (1999). 唐研究. 北京大學出版社. с. 344. ISBN 7-301-04393-7. Архів оригіналу за 29 січня 2020. Процитовано 10 січня 2012. But, Yangzhou was also a famous trade center with a large foreign community. Chinese sources record several thousand Arabs, Persians, and other foreigner merchants being killed in 760 AD when General Tian Shengong sacked the city during
    22. ↑ Tan Ta Sen; Abdul Kadir; Abdul Kadir. Cheng Ho (Malay) . Penerbit Buku Kompas. с. 143. ISBN 979-709-492-8. Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 10 січня 2012. Misalnya, pada 760, Yangzhou diserang oleh pasukan tentara di bawah pimpinan Tian Shengong (ffltt^d) yang ironisnya diminta oleh penguasa setempat untuk membantu menumpas pemberontakan daerah. Akibatnya, ribuan saudagar Arab dan Persia dirampok dan dibunuh.22 Pada tahun 830-an, seorang pejabat tinggi di Guangzhou mengambil langkah untuk mengawasi orang orang Muslim Arab dan Persian degan memerintahkan orang China dan orang barbar harus tinggal di pemukiman terpisah dan tidak boleh kawin campur; kaum barbar tidak boleh memiliki tanah dan ladang sawah.
    23. ↑ Jacques Gernet (1972). Le monde chinois (Spanish) (вид. 2). A. Colin. Архів оригіналу за 12 лютого 2020. Процитовано 10 січня 2012. milliers de marchands arabes et persans sont massacrés à Yangzhou par les bandes insurgées que mène Tian Shengong; un siècle plus tard, c'est aussi aux marchands étrangers que s'en prennent à Canton les troupes de Huang Chao en 879.
    24. ↑ Jonathan Neaman Lipman (1997). Familiar strangers: a history of Muslims in Northwest China (вид. illustrated). University of Washington Press. с. 27. ISBN 0-295-97644-6. Архів оригіналу за 25 січня 2020. Процитовано 10 січня 2012. They dealt in a vast variety of commodities, and their numbers were not small.9 For example, Tian Shengong's soldiers killed thousands of Dashi and Bosi at Yangzhou in a Tang battle against local rebels. When Huang Chao's rebel army
    25. ↑ Jonathan Neaman Lipman (1997). Familiar strangers: a history of Muslims in Northwest China (вид. illustrated). University of Washington Press. с. 26. ISBN 0-295-97644-6. Архів оригіналу за 19 січня 2020. Процитовано 10 січня 2012. Ouyang, Xin Tang Shu 182.6b--a records the order of Lu Jun, governor of Lingnan at Canton, that foreigners and Chinese could not intermarry (Ch. Fan Hua bu de tong hun), in order to prevent conflict.
    26. ↑ Holcombe, Charles (2011). A History of East Asia: From the Origins of Civilization to the Twenty-First Century. Cambridge University Press. с. 129. ISBN 978-0-521-51595-5.
    27. ↑ Mote, Frederick W. (2003). Imperial China: 900–1800. Harvard University Press. с. 293. ISBN 978-0-674-01212-7.
    28. ↑ Franke, Herbert (1994). Denis C. Twitchett (ред.). The Cambridge History of China: Volume 6, Alien Regimes and Border States, 710–1368. Cambridge University Press. с. 229. ISBN 978-0-521-24331-5.
    29. ↑ Greville Stewart Parker Freeman-Grenville; Stuart C. Munro-Hay (2006). Islam: an illustrated history (вид. illustrated, revised). Continuum International Publishing Group. с. 228. ISBN 0-8264-1837-6. Архів оригіналу за 27 травня 2013. Процитовано 17 липня 2011.
    30. ↑ «Horrid beyond description»: The massacre of Yangzhou", in Voices from the Ming-Qing Cataclysm: China in Tigers' Jaws, ed.
    31. ↑ Johan Nieuhof[en], An embassy from the East-India Company of the United Provinces, to the Grand Tartar Cham, emperor of China: delivered by their excellencies Peter de Goyer and Jacob de Keyzer, at his imperial city of Peking wherein the cities, towns, villages, ports, rivers, &c. in their passages from Canton to Peking are ingeniously described by John Nieuhoff; . [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
    32. ↑ Austin (2007), p. 129
    33. ↑ Leck, Greg, Captives of Empire: The Japanese Internment of Allied Civilians in China Shandy Press, 2006
    34. ↑ 古运河—荷花池—瘦西湖水上游览线全部贯通 [Архівовано 28 травня 2015 у Wayback Machine.] (The Old Grand Canal — Hehua Pond — Thin West Lake tourist waterway is fully open), 2010-09-20
    35. ↑ 绿杨城郭水上游4·18亮相 [Архівовано 28 травня 2015 у Wayback Machine.], 2011-3-29; see the map in this article
    36. ↑ tielu.org [Архівовано 5 грудня 2016 у Wayback Machine.], schedule search for Yangzhou
    37. ↑ 连淮扬镇铁路扬州站场开建 扬州去北京仅4.5小时 [Архівовано 8 вересня 2017 у Wayback Machine.] (Construction work starts at the site of the Yangzhou station of the Lianyungan-Huai'an-Yangzhou-Zhenjiang Railway.
    38. ↑ 扬州地 1、2号线走向初定 [Архівовано 7 лютого 2017 у Wayback Machine.], 2014-06-06
    39. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 15 травня 2009. Процитовано 1 серпня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
    40. ↑ CSSC Official website. www.cssc.net.cn. CSSC. Архів оригіналу за 6 червня 2019. Процитовано 6 грудня 2018.
    41. ↑ Shipyards in Jiangsu China. www.shipyards.gr. Shipyard directory. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 6 грудня 2018.
    42. ↑ Chengxi Xinrong shipyard. www.shipyards.gr. Shipyard directory. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 6 грудня 2018.
    43. ↑ Jiangsu Chengxi shipyard. www.cccme.org.cn. Official website CCCME. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 6 грудня 2018.
    44. ↑ Chengxi shipyard Jiangsu. www.ecmarine.com. East coast marine alliance. Архів оригіналу за 31 жовтня 2018. Процитовано 6 грудня 2018.
    45. ↑ China's white listed shipyards. Trade Winds. Архів оригіналу за 24 листопада 2017. Процитовано 6 грудня 2018.
    46. ↑ Our expereince. www.tymvios.digital. Shulte marine concepts. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 6 грудня 2018.
    47. ↑ Dorothy Ko (1994). Teachers of the inner chambers: women and culture in seventeenth-century China (вид. illustrated, annotated). Stanford University Press. с. 21. ISBN 0-8047-2359-1. Архів оригіналу за 10 червня 2013. Процитовано 23 вересня 2011. With the exclusion of Yangzhou came the denigration of its dialect, a variant of Jianghuai "Mandarin" (guanhua). The various Wu dialects from the Lake Tai area became the spoken language of choice, to the point of replacing guanhua...
    48. ↑ Vibeke Børdahl, The Oral Tradition of Yangzhou Storytelling, London: Routledge, 1996; Vibeke Børdahl and Jette Ross, Chinese Storytellers: Life and Art in the Yangzhou Tradition, Cheng and Tsui 2002.
    49. ↑ Lifestyle and Entertainment in Yangzhou. : NIAS Press. 1 жовтня 2009. с. 287—288. ISBN 978-8776940355. Архів оригіналу за 23 січня 2020. Процитовано 1 серпня 2017.
    50. ↑ Garden Tomb of Puhaddin [Архівовано 3 червня 2013 у Wayback Machine.](англ.)
    51. ↑ Yangzhou, China. City of Kent, Washington. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 1 серпня 2017.(англ.)
    52. ↑ Yangzhou, China - sister city. Neubrandenburg, Germany website. Архів оригіналу за 27 березня 2016. Процитовано 1 серпня 2017.(англ.)
    53. ↑ Sister Cities Committee. Westport, Connecticut. Архів оригіналу за 23 січня 2016. Процитовано 1 серпня 2017.(англ.)
    54. ↑ About Sister Cities. Sister Cities New Zealand. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 1 серпня 2017.(англ.)
    55. ↑ Offenbach und seine Partnerstädte. City of Offenbach. 21 квітня 2010. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 25 вересня 2016.(англ.)
    Адміністративний устрій Цзянсу
    Місто субпровінційного рівня
    Міські округи
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Янчжоу&oldid=41814950