Яніс Судрабкалнс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Яніс Судрабкалнс
латис. Jānis Sudrabkalns
СУДРАБКАЛНС.jpg
Яніс Судрабкалнс
Ім'я при народженні Арвід Пейне
Псевдо Арвід Судрабкалнс, Яніс Судрабкалнс, Оліверето
Народився 17 травня 1894(1894-05-17)
Інчукалнс, Ризький повіт, Ліфляндська губернія, Російська імперія (нині Інчукалнський край, Латвія)
Помер 4 вересня 1975(1975-09-04) (81 рік)
Рига
Поховання Райнiс[d]
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяЛатвія ЛатвіяСРСР СРСР
Національність Латвія латвієць
Діяльність письменник, поет, перекладач, публіцист, критик
Мова творів латиська
Роки активності 19121975
Напрямок романтизм, соціалістичний реалізм
Жанр вірш, оповідання, критична стаття, есей
Magnum opus збірка «Крилата армада»
Членство Спілка письменників СРСР
Партія КПРС
Премії Сталінська премія, Державна премія ЛРСР
Сайт:

of Socialist Labor medal.svg|20px|link=Герой Соціалістичної Праці|Герой Соціалістичної Праці — 1974] Орден Леніна — 1964 Орден Леніна — 1974 Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора — 1946

Орден Трудового Червоного Прапора Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»
[[Категорія:Нагороджені медаллю «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»|Яніс Судрабкалнс]

Яніс Судрабкалнс у Вікісховищі?

«Янскола» — музей Емілса Дарзіньша і Яніса Судрабкалнса. Пієбалґа.

Я́ніс Су́драбкалнс (А́рвід Су́драбкалнс, до 1925 Арвід Пейне — латис. Jānis Sudrabkalns, Arvīds Sudrabkalns, Arvīds Peine, * 5 (17) травня 1894(18940517), Інчукалнс, Ризький повіт, Ліфляндська губернія, Росія/нині Інчукалнський край, Латвія — 4 вересня 1975, Рига) — латвійський поет, перекладач і критик. Народний поет Латвійської РСР (1947), лауреат Сталінської премії другого ступеня (1948), академік Академії наук Латвійської РСР (1973), Герой Соціалістичної Праці (1974).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї вчителя Карла Пейне, який згодом став корчмарем-орендарем. У 1902 році родина переселилася в селище Яунпієбалґа — вотчину графів Шереметєвих. Наступного року Яніс (тоді ще Арвід) пішов до церковно-приходської школи, яку закінчив у 1908-му. У 19091911 роках навчався у Дубултській приватній гімназії П. Шмітена і Л. Берзіньша. Після смерти батька (1910) був змушений припинити навчання й далі здобувати знання самотужки. Від 1913 року, з невеликими перервами, жив у Ризі. Там «почалося голодне й веселе, важке й непутяще, нерозважливе життя в середовищі юних поетів і артистів»(1).

У 1915 році був мобілізований в армію. Закінчивши тримісячні фельдшерські курси, служив в 302-му Суразькому піхотному полку. У березні 1917 року, будучи в складі 5-го латиського стрілецького полку, він дістав скерування на роботу в газеті «Brīvais strēlnieks» («Вільний стрілець») — пізніше «Latviju strēlnieks» («Латвійський стрілець»). На початку 1918 року за станом здоров'я Судрабкалнс демобілізувався. Повернувшись до Риги, став працювати в газеті «Līdums» («Просвіт») коректором і 4 травня 1918 під псевдонімом Оліверето опублікував у ній свій перший гумористичний вірш «Pavasara zaļais karogs» («Весняний зелений стяг»). За часів Латвійської Радянської республіки з січня по травень 1919 року працював у газеті «Cīņa» («Боротьба») перекладачем. У 20 — 30-х роках працював у виданнях «Latvijas Sargs» — «Сторож Латвії» (1920), «Latvijas Vēstnesis» — «Латвійський вісник» (1924 — 1925), «Hallo» — «Привіт» (1927 — 1928), «Pēdējā brīdī» — «В останню мить» (1927 — 1930), «Dienas lapa» — «Сторінка дня» (1933 — 1934), «Jaunākās ziņas» — «Останні новини» (1937 — 1940). У 1920 — 1930-х роках він багато перекладає, виступає як театральний і музичний критик, автор нарисів про літературу — латиську, німецьку, англійську, російську та італійську. Ці нариси відзначалися глибоким і чітким уявленням про художні й творчі стилі.

Влітку 1940 року, після того як Латвія увійшла в склад СРСР, Судрабкалнс став на бік радянської влади. У червні 1941-го він був делегатом Першого з'їзду Спілки радянських письменників Латвії. Тоді ж у Ризі познайомився з такими літераторами, як Микола Тихонов, Микола Асєєв, Сергій Михалков, Янка Купала, Олександр Корнійчук, Пятрас Цвірка, Хамід Алімджан і Сулейман Рустам. З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 року евакуювався на схід. Жив у Кіровській області, в містах Халтурін (нині — Орлов), Уржум, у селі Кстиніно. В Уржумі Судрабкалн написав один із своїх найвідоміших, так званих програмних віршів — «Російському народу». Згодом він переїхав до Башкирії. З січня 1942-го по вересень 1944-го жив у Москві. Оскільки дім латвійського представництва зруйновано бомбами на самому початку війни, Судрабкалнс заквартирував на вулиці Воровського — у литовців. Там він заприятелював з Костасом Корсакасом, Антанасом Венцловою, а також з естонцями — Оскаром Урґартом і Мартом Раудом(1).

Восени 1944 Судрабкалнс повернувся в Латвію й залучився до громадсько-політичної та партійної діяльности. У 1947-му йому присвоїли звання Народного поета Латвійської РСР. У 1948 році Судрабкалнс став лауреатом Сталінської премії другого ступеня за поетичну збірку «У братній сім'ї». 1951 року він вступив у ВКП(б). У 1951–1962 був членом Комітету захисту миру Латвійської РСР, з 1963 по 1971 був членом ЦК Комуністичної партії Латвії, RS valdes loceklis (1941–1975) і ін. У 1965 здобув Державну премію Латвійської РСР за збірку «Ще одна весна». 1966 року став член-кореспондентом Академії наук Латвійської ССР, а 1973-го — її академіком. 16 травня 1974 «за великі заслуги в розвитку радянської літератури і в зв'язку з вісімдесятиріччям від дня народження» Судрабкалнсу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Був депутатом Верховної Ради СРСР 7 — 8 скликань (1966 — 1974). Помер у Ризі, похований на кладовищі Яніса Райніса. Меморіальну кімнату Судрабкалнса відкрито в будинку «Sprundas», біля міста Салацгріва.

Творчість[ред. | ред. код]

Судрабкалнс почав писати вірші у віці десяти років. Ще змалку він пробував наслідувати творчість Некрасова і Райніса. На становлення юного поета безперечно вплинула важлива подія в його житті, яка сталася під час революції 1905 року. "…Вперше я тоді побачив нашого великого поета Райніса, який на зборах читав свої вірші: «Ми вже не віримо старим жерцям, і злії дракони не страшні нам»(1).

Перший вірш Судрабкалнса опубліковано 1909 року. Початком справжньої літературної діяльности сам автор вважав 1912 рік, коли Андрейс Упітс помістив його твори в журналі «Domas» («Думка»), редактором якого тоді був. Саме тоді Арвід Пейне взяв собі псевдонім — Яніс Судрабкалнс. Це прізвище дослівно перекладається українською як «срібний пагорб». Згодом, у 1925 році, він офіційно змінив прізвище й у паспорті значився як Арвід Судрабкалнс.

У 1920 році вийшла його перша збірка віршів «Крилата армада». У цих віршах Судрабкалнс висловив прагнення миру і братерства народів, відобразив романтичні пошуки невідомої країни, де немає ні горя, ні страждань, що досі терзали змучене війною людство. Під псевдонімом Оліверето опубліковано його збірки гумористичних і сатиричних віршів «Трубадур на ослі» (1921), «Джентльмен у бузковому фраці» (1924), «Жайворонки взимку» (1939) та інші. 1925 року Судрабкалнс став професійним літератором. Емоціональною й інтелектуальною інтенсивністю, віртуозністю форми відзначаються збірки «Перетворення» (1923), «Ліхтар на вітрі» (1931), «Одна ластівка літає» (1937).

Після війни Судрабкалнс писав переважно публіцистику, зосередившись на соціально-політичній тематиці, особливо на темі боротьби за мир («Знамена перекликаються» (1950), «Боротьба, труд і слава» — 1963). До поетичних творів належать збірки «В братерській сім'ї» (1947, Сталінська премія, 1948), «Ластівки повертаються» (1951), «Ще одна весна» (1964, Державна премія Латвійської РСР, 1965). Також плідно працював у галузі перекладу. З французької мови — твори П'єра Луї і Шарля Бодлера, з німецької — Йоганна Вольфґанґа Ґете, Бертольда Брехта і Франца Верфеля, з білоруської — Пятруся Бровки, Олександра Пушкіна, Валерія Брюсова, Сергія Єсеніна, Костянтина Симонова та інших авторів, зокрема «Таланти і поклонники» Олександра Островського й «Тіні» М. Салтикова-Щедріна.

Його твори перекладали російською Володимир Державін, Марія Петрових, Михайло Зенкевич, Леонід Мартинов і Володимир Невський. Українською мовою вірші Судрабкалнса перекладав Григорій Кочур.

Зв'язки з Україною[ред. | ред. код]

Судрабкалнс присвятив Тарасові Шевченку низку статей (зокрема «Безсмертний Кобзар», 1961) та віршів (зокрема «Лист українцям», 1965). Підтримував дружні стосунки з Павлом Тичиною й відгукнувся на його смерть віршем «Пам'яті Павла Тичини». У перекладі Григорія Кочура цей твір надруковано в газеті «Літературна Україна» від 31 жовтня 1967.

Ушанування пам'яті[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Поезія[ред. | ред. код]

  • «Spārnotā Armāda». R.: A. Gulbis (1920) — «Крилата армада»
  • «Trubadūrs uz ēzeļa». R.: Vainags (1921) — «Трубадур на ослі»
  • «Viņpus laba un ļauna». Rīga (1922) — «По той бік добра і зла»
  • «Pārvērtības». R.: Valters un Rapa (1924) — «Перетворення»
  • «Džentlmens ceriņu frakā». R.: Latvju kultūra (1924) — «Джентльмен у бузковому фраку»
  • «Spārnotā Armāda». 2. iespiedums. R.: Valters un Rapa (1926) — «Крилата армада»
  • «Spuldze vējā». R.: Valters un Rapa (1931) — «Ліхтар на вітрі»
  • «Cīruļi sauc cīņā». Maskava (1942) — «Жайворонки кличуть до бою»
  • «Ceļa maize». Maskava: Latvijas PSR grāmatu apgāds (1944) — «Хліб на дорогу»
  • «Brāļu saimē». R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1947) — «У братерській сім'ї»
  • «Vēl viens pavasaris». R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1964) — «Ще одна весна»
  • «Brāļu saimē». R.: Liesma (1984) — «У братерській сім'ї».
  • «Džentlmens ceriņu frakā» (faksimilizdevums). Losandželosa: Hofmanis (1985) — «Джентльмен у бузковому фраку»

Проза[ред. | ред. код]

  • Trīs vilšanās. R.: Letas mazā bibliotēka (1927) — «Три розчарування»
  • Viena bezdelīga lido. R.: Valters un Rapa (1937) — «Одна ластівка летить»
  • Bezdelīgas atgriežas. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1951) — «Ластівки повертаються»
  • Divas noveles (Laivinieks. Ģenerāļa Dombrovska nāve) // Две новеллы (Лодочник. Смерть генерала Домбровского). Tulk. R. Trofimovs. R.: Liesma (1971) — «Дві новели» («Човняр». «Смерть генерала Домбровського»)

Документальна проза[ред. | ред. код]

  • Vēstules, 1-3. R.: Zinātne (1986 — 1989) — Листи, 1 — 3
  • Kā rīta un vakara zvaigzne…: Jāņa Sudrabkalna sarakste ar Birutu Skujenieci. R.: Daugava (2002) — «Як ранкова і вечірня зоря…». Листування Яніса Судрабкалнса з Біруте Скуєнієце

Розвідки[ред. | ред. код]

  • Par teātri. R.: Zinātne (1973) — «Про театр»
  • Ar mūzām draugos. R.: Liesma (1974) — «З друзями назавжди»
  • Par mūziku. R.: Zinātne (1983) — «Про музику»

Публіцистика[ред. | ред. код]

  • Karogi sasaucas. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1950) — «Знамена перекликаються»
  • Cīņa, darbs un slava. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1963) — «Боротьба, труд і слава»

Повне зібрання творів[ред. | ред. код]

  • Kopoti raksti, 1-6. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1958 — 1962) — Повне зібрання творів, 1 — 6

Вибране[ред. | ред. код]

  • Klodijai. R.: Zelta ābele (1939)
  • Cīruļi ziemā. R.: Grāmatu zieds (1939) — «Жайворонки взимку»
  • Dzejas izlase. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1948) — «Вибрана поезія»
  • Izlase. Dzejoļi un mazi tēlojumi. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1954) — «Вибране. Вірші та маленькі зарисовки»
  • Izlase. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1960) — «Вибране»
  • Pavasara pārdomas. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1964) — «Весняні роздуми»
  • Osis logā. R.: Liesma (1969) — «Ясен за вікном»
  • Sapņotājiem. R.: Liesma (1974) — «Мрійникам»
  • Trubadūrs uz ēzeļa. R.: Liesma (1984) — «Трубадур на віслюку»
  • Klodijai. R.: Liesma (1984)
  • Sapņu vāts. R.: Jumava (2003) — «Рана від мрій»

Перекладна поезія[ред. | ред. код]

  • Pjērs Luiss. 16 Bilitis dziesmas. R., 1928. — П'єр-Луї. «16 пісень Білітіс»
  • Sudrabkalns atdzejojis Š. Bodlēra, J. V. Gētes, S. Jeseņina, F. Verfela u.c. autoru darbus. — Переклади з Ш. Бодлера, Й. В. Ґете, В. Брюсова, С. Єсеніна, Ф. Верфеля та інших авторів.

Критика про Судрабкалнса[ред. | ред. код]

  • Trofimovs R. Jānis Sudrabkalns. R.: Latvijas PSR Zinātņu akadēmijas izdevniecība (1963) — Трофимов Р. «Яніс Судрабкалнс»
  • Jānis Sudrabkalns: Bibliogrāfija. / Sast. M. Ābola. R.: Latvijas PSR Zinātņu akadēmijas izdevniecība (1964) — «Яніс Судрабкалнс: бібліографія» (упорядник М. Абола)
  • Трофимов Р. Путь и творчество Народного поэта ЛССР Яна Судрабклна. Rīga (1964)
  • Tautas dzejnieks Jānis Sudrabkalns: Dzīve un darbs attēlos. / Sast. A. Būmanis. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1964) — «Народний поет Яніс Судрабкалнс. Життя і робота в образах»
  • Jāņa Sudrabkalna dzīves un darba vietas. R.: Liesma (1969) — «Місце Яніса Судрабкалнса в житті й роботі»
  • Ābola M. Jānis Sudrabkalns. R.: Liesma (1977) — Абола М. «Яніс Судрабкалнс»
  • Kalniņa I. Jānis Sudrabkalns // Latviešu rakstnieku portreti: Laikmeta krustpunktos. R.: Zinātne (2001) — Калніня І. «Яніс Судрабкалнс» («Портрети письменників Латвії: роздоріжжя епохи»)

Нагороди і відзнаки[ред. | ред. код]

  • Звання «Народний поет Латвійської РСР» (1947)
  • Сталінська премія другого ступеня (1948) — за збірку віршів «У братерській сім'ї» (1947)
  • Державна премія Латвійської РСР (1965) — за збірку «Ще одна весна» (1964)
  • Герой Соціалістичної Праці (1974) — за великі досягнення в літературі і з нагоди 80-ліття
  • Два ордени Леніна (1964, 1974)
  • Два ордени Трудового Червоного Прапора (1946, ?)
  • Орден Жовтневої революції
  • Золота медаль «Серп і Молот»
  • Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945»
  • Медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»

Джерела[ред. | ред. код]

1. Судрабкалн Арвид-Янис Карлович. Сборник «Советские писатели». Автобиографии в 2-х томах. Гос. изд-во худ. литературы, М., 1959 г.
2. Біографія Яніса Судрабкалнса (латис.)
3. Бібліографія Яніса Судрабкалнса (латис.)
4. Автобіографія Яніса Судрабкалнса (рос.)
5.