Ян Інгенхауз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ян Інгенхауз
Jan Ingenhousz.jpg
Народився 8 грудня 1730(1730-12-08)[1][2][3]
Бреда, Бреда[d], Нідерланди
Помер 7 вересня 1799(1799-09-07)[1][2][…] (68 років)
Бовуд-хауз, Calne Withoutd, Вілтшир[d], Вілтшир, Велика Британія
Місце проживання Бреда
Країна Statenvlag.svg Голландська республіка
Bataafse Republiek nationale vlag.svg Батавська республіка
Діяльність ботанік, лікар, фізик, фізіолог, хімік, біолог
Alma mater Лейденський університет, Лувенський католицький університет і Старий Левенський університет[d]
Аспіранти, докторанти Han (Henricus) Eduard Hubertus Meijerd[4]
Нагороди

CMNS: Ян Інгенхауз у Вікісховищі

Йоха́ннес (Ян) Інгенха́уз (Інгенго́ус) (нід. Johannes (Jan) Ingenhousz або Ingen-Housz, 8 грудня 1730 — 7 вересня 1799) — нідерландський фізіолог, біолог і хімік. Відомий своїм вивченням фотосинтезу, показавши, що світло має важливе значення для процесу, за допомогою якого зелені рослини поглинають вуглекислий газ та виділяють кисень.[5][6][7] Він також виявив, що рослини, як і тварини, мають клітинне дихання.[8] У свій час був відомим завдяки успішно проведеному щепленню членів родини Габсбургів у Відні проти віспи в 1768 році і згодом став приватним радником і особистим лікарем Австрійської імператриці Марії Терезії.[9]

Раннє життя[ред. | ред. код]

Народився вчений в патриціанській аристократичній сім'ї Інгенхаус. З 16 років вивчав медицину в університеті Левена, отримавши в 1753 році ступінь доктора. Навчався два роки в університеті Лейдена, де був присутній на лекціях Пітера Ван Мушенбрука, який викликав в Яна інтерес до електрики. В 1755 році він повернувся додому в Бреду, де почав загальну медичну практику.

Робота з віспою[ред. | ред. код]

Після смерті батька в липні 1764, Ян, відправився у подорож по Європі для навчання, починаючи з Королівства Великої Британії, де він хотів дізнатися найостанніші технології з щеплення проти віспи. Через Джона Прінгла, який був другом сім'ї, він швидко набув багато цінних контактів в Лондоні, і швидко став фахівцем з щеплення. У 1767 році, він успішно щепив 700 селян для боротьби з епідемією в Гартфордширі. У 1768 році імператриця Марія-Терезія читала лист Прінгла про успіх у боротьбі з віспою в Королівстві Великої Британії, в той час як в Габсбурзькій монархії медичний естеблішмент був категорично проти щеплень. Вона вирішила спершу влаштувати своїй сім'ї щеплення (після смерті її двоюрідного брата), і попросила допомоги у британського королівського дому. За рекомендацією Прінгла, був обраний Ян, який одразу поїхав в Австрію. Він планував щепити царську сім'ю шляхом проколювання їх голкою і ниткою, які були покриті мікробами віспи, взятих з гною із зараженої людини. Ідея щеплення була в тому, щоб дати небагато мікробів здоровій людині, після чого тіло буде самостійно розвивати імунітет від віспи. Щеплення вдалося і він став придворним лікарем Марії Терезії, оселившись у Відні, де в 1775 році одружився з Агатою Марією Жако.

Робота з фотосинтезом[ред. | ред. код]

У 1770-х роках Інгенхауз зацікавився газовим обміном рослин. Він зробив це після зустрічі з ученим Джозефом Прістлі (1733—1804) в своєму будинку в Йоркширі 23 травня 1771 року. Прістлі виявив, що рослини поглинають гази, а у 1779 році Інгенхауз виявив, що в присутності світла, рослини виділяють бульбашки від їх зелених частин, а в тіні цей процес припиняється.[10] Він ідентифікував газ, як кисень. Інгенхауз також виявив, що в темряві рослини виділяють вуглекислий газ і зрозумів, що кількість кисню, яка виділяється на світлі, є більшою, ніж кількість вуглекислого газу, що виділяється в темряві. Це свідчить про те, що певна маса рослин залежить від повітря, а не тільки від води й поживних речовин у ґрунті.

Інші роботи[ред. | ред. код]

На додаток до своєї роботи в Нідерландах і Відні, Інгенхауз провів час у Франції, Королівстві Великої Британії, Швейцарії і інших місцях. Він проводив дослідження в області електрики, тепла, хімії, часто листувався з Бенджаміном Франкліном і Генрі Кавендішем.[11] У 1785 році він описав нерегулярні рухи вугільного пилу на поверхні спирту, ставши першовідкривачем Броунівського руху. В 1769 році Інгенхауз був обраний Побратимом Королівського товариства в Лондоні.

Синя дошка, Черч-Стріт, Калн

Помер вчений в 1799 році у Калні (Королівство Великої Британії) і був похований на подвір'ї церкви Святої Діви Марії. Його дружина померла через рік.[12]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б SNAC — 2010.
  2. а б Біографічний Портал Нідерландів — 2009.
  3. а б Енциклопедія Брокгауз
  4. Математична генеалогія — 1997.
  5. Beale and Beale, Echoes of Ingen Housz, 2011
  6. Gest, Howard (2000). Bicentenary homage to Dr Jan Ingen-Housz, MD (1730-1799), pioneer of photosynthesis research. Photosynthesis Research 63 (2): 183–90. PMID 16228428. doi:10.1023/A:1006460024843. 
  7. Geerd Magiels, Dr. Jan Ingenhousz, or why don't we know who discovered photosynthesis, 1st Conference of the European Philosophy of Science Association 2007
  8. Howard Gest (1997). A 'misplaced chapter' in the history of photosynthesis research; the second publication (1796) on plant processes by Dr Jan Ingen-Housz, MD, discoverer of photosynthesis. A bicentenniel 'resurrection'. Photosynthesis Research 53: 65–72. doi:10.1023/A:1005827711469. 
  9. Ingen Housz JM, Beale N, Beale E (2005). The life of Dr Jan Ingen Housz (1730–99), private counsellor and personal physician to Emperor Joseph II of Austria. J Med Biogr 13 (1): 15–21. PMID 15682228. 
  10. Jan Ingenhousz, Experiments upon Vegetables, Discovering Their great Power of purifying the Common Air in the Sun-shine, and of Injuring it in the Shade and at Night. To Which is Joined, A new Method of examining the accurate Degree of Salubrity of the Atmosphere, London, 1779. From Henry Marshall Leicester and Herbert S. Klickstein, A Source Book in Chemistry 1400—1900, New York, NY: McGraw Hill, 1952. Excerpts. Retrieved 24 June 2008.
  11. Smith, Edgar F. (1926). Forgotten Chemists. Journal of Chemical Education 3: 29–40. Bibcode:1926JChEd...3...29S. doi:10.1021/ed003p29. Архів оригіналу за 30 червня 2012. 
  12. Van Klooster; H. S. (1952). Jan Ingenhousz. Journal of Chemical Education 29 (7): 353–355. Bibcode:1952JChEd..29..353V. doi:10.1021/ed029p353. Архів оригіналу за 12 січня 2013. 

Подальше читання[ред. | ред. код]

  • Norman and Elaine Beale, Echoes of Ingen Housz. The long lost story of the genius who rescued the Habsburgs from smallpox and became the father of photosynthesis. 630 pages, with a foreword by David Bellamy, Hobnob Press, July 2011, ISBN 1-906978-14-X.
  • Geerdt Magiels, From sunlight to insight. Jan IngenHousz, the discovery of photosynthesis & science in the light of ecology. VUB Press, 2009, ISBN 978-90-5487-645-8.
  • Beaudreau, Sherry Ann; Finger Stanley (2006). Medical electricity and madness in the 18th century: the legacies of Benjamin Franklin and Jan Ingenhousz. Perspect. Biol. Med. (United States) 49 (3): 330–45. ISSN 0031-5982. PMID 16960304. doi:10.1353/pbm.2006.0036. 
  • Smit, P. (1980). Jan Ingen-Housz (1730–1799): some new evidence about his life and work. Janus (Netherlands) 67 (1–2–3): 125–39. ISSN 0021-4264. PMID 11610754. 

Посилання[ред. | ред. код]