Ян Длугош

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ян Длугош
пол. Jan Długosz
Jan Długosz.PNG
Народився 1 грудня 1415(1415-12-01)
Нова Бжезниця,
Польща Королівство Польське
Помер 19 травня 1480(1480-05-19) (64 роки)
Краків,
Польща Королівство Польське
Громадянство Польща
Національність поляк
Діяльність дипломат, історик
Alma mater Ягеллонський університет
Конфесія католицтво
POL COA Wieniawa.svg
Герб Яна Длугоша — Венява

Ян Длу́гош гербу Венява (пол. Jan Długosz; *1 грудня 1415, Нова Бжезниця — 19 травня 1480 р., Краків) — польський історик-літописець[1] і дипломат, визначний католицький ієрарх, автор «Історії Польщі» в 12 томах[2].

Життєпис[ред.ред. код]

Ян Длугош народився у селі Нова Бжезніца Паєнчаського повіту. Початкову освіту здобував в парафіяльній школі в Новому Місті Корчин (тепер село «Nowy Korczyn» в Свентокшиському воєводстві). Далі навчався у Краківському університеті (14281431 рр.)[2], але жодних іспитів він там не здавав, оскільки його не приваблювала «філософія», тобто тогочасна схоластика; краще джерело мудрості він бачив в вивченні історії, як власної країни, так цілого світу.

Свій задум зміг втілити на практиці при дворі одного з найвідоміших тогочасних державних діячів Краківського кардинала Збіґнєва Олесницького1431 р. працював нотаріусом, тобто писарем)[2]. З 1436 р. — краківський канонік[1]; в 14391455 був секретарем кардинала Збігнева Олесницького. В канцелярії Краківської архидієцезії він проявив свої великі адміністративні здібності, добре управляв її маєтностями, готував інвентарі і нагромаджував акти, які пізніше використав в «Liber Beriejiciorum», оберігав кардинала від матеріальних зазіхань його родичів.

На службі у кардинала він здійснив свої перші кроки у дипломатичній сфері. 1 жовтня 1449 року він привіз Олесницькому з Риму довгоочікуваний кардинальський капелюх. У кінці серпня — на початку вересня 1451 року в Самборі як делегат кардинала і панів малопольських він гостро виступив проти короля в справі приєднання Волині до Польської Корони.

Король Польщі Казимир IV посилав Яна Длугоша в дипломатичні місії до Папського та Імперського дворів; Длугош був залучений до переговорів короля з Тевтонськими лицарями протягом Війни Тринадцяти Років (14541466 рр.) та численних мирних переговорів.

У 1450 році був посланий королевою-матір'ю Софією Гольшанською та королем Казимиром IV на мирні переговори між регентом Королівства Угорщини Яношем Гуняді і Яном Іскрою, де за шість днів переконав їх підписати перемир'я.

В 1461 р. польська делегація, до якої входив Ян Длугош, зустрілась з емісарами чеського короля Їржі з Подебрад в Битомі. Після шестиденних розмов альянс між двома фракціями було укладено.

У 1467 р. Длугошу було довірено навчання сина короля.

Ян Длугош відхилив пропозицію стати архієпископом Праги, але незабаром був обраний на львівського архиєпископа[2]. На цій посаді Длугош перебував до смерті (1480 р.).

Твори[ред.ред. код]

Докладніше: Хроніка Длугоша

Серед багатьох творів Яна Длугоша найвідомішим є «лат. Annales seu cronicae inclyti regni Poloniae opera»[1], так звана «Хроніка Длугоша». Це історія Польщі, доведена до 1480 р., в 12 книгах латинською мовою[2]. У «Хроніці Длугоша» використані різні літописи Східної Європи[1], матеріали державних і церковних архівів, польські, чеські і угорські хроніки, руські і литовські літописи. Вона вважається вершиною польської середньовічної історіографії. Його праця містить численні відомості про історію України, бо для написання історії польського королівства Ян Длугош використовував навіть такі руські літописні пам'ятки, що не дійшли до наших днів («Київський літописний звід», «Перемишльський єпископський звід» та інші)[2]. На працю Яна Длугоша посилалися часто українські письменники XVII ст.[1].

Частина хроніки перекладена російською мовою.

Вшанування[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Длугош Ян // «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. — Т.2. С.527. — ISBN 5-7707-4050-7 (укр.)
  2. а б в г д е Длугош Ян // «Енциклопедія історії України», м. Київ: вид. «Наукова думка», 2004 р. — Т.2 (Г-Д) С.403. — ISBN 966-00-0405-2 (укр.)
  3. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie z planem miasta // Wydanie drugie.— Lwów-Warszawa: Ksiąźnica Atlas, 1925. — 276 s.— mapa. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]


Посилання[ред.ред. код]