Ян Кароль Мнішек

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ян Кароль Мнішех)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ян Кароль Вандалін Мнішек
Jan Karol Wandalin Mniszech
Народився 1716(1716)
Помер 19 вересня 1759(1759-09-19)
Варшава
Країна  Велике князівство Литовське
 Річ Посполита
Місце проживання Вишнівець
Суспільний стан шляхтич
Посада ловчий великий коронний, підкоморій ВКЛ, галицький, калуський, щуровицький та яворівський староста
Військове звання генерал-лейтенант
Рід Мнішеки
Батько Юзеф Вандалін Мнішек
Мати Констанція Тарло
Родичі Людвіка (сестра)
У шлюбі з Катажина з Замойських
Діти Ельжбета, Людвіка, Станіслав Єжи, Юзеф, Міхал Єжи Вандалін
Нагороди
Орден Білого Орла
Герб
Герб

Варіант гербу Мнішек

Ян Кароль Вандалін[1] Мнішек гербу власного (пол. Jan Karol Wandalin Mniszech; 1716 — 19 вересня 1759, Варшава) — польський шляхтич, державний, політичний і військовий діяч Речі Посполитої. Один з перших організаторів вільномулярства в Польщі.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1716 року. Батько — Юзеф Вандалін Мнішек, польський державний, політичний і військовий діяч Речі Посполитої, магнат, другий тесть коронного гетьмана Юзефа Потоцького. Мати — друга дружина батька Констанція Тарло. Навчався вдома під керівництвом Деметріуша Францішека Колі.

1733 року як яворівський староста і посол Варшавської землі брав участь у варшавській конвокації.

Як один із перших організаторів вільномулярства в Польщі 1742 року заснував ложу у Вишнівці, яка не мала своєї назви.[2] У липні 1759 разом із братом Єжи Августом поїхав на засідання Коронного трибуналу, де маршалок коронний оскаржив невигідне для Мнішеків рішення коронного канцлера Яна Малаховського у справі щодо маєтностей[3] Рокитне[4] та Ольшаниця (Київське воєводство).[3]

Архітектор Якуб Фонтана працював над перебудовою палацу Мнішеків на вулиці Сенаторській (1754—1755), правдоподібно, також їхній палац на вулиці Мьодовій.[3]

Мав стосунок до будівництва чи забезпечення:

Помер 19 вересня 1759 року в м. Варшава, був похований у костелі реформатів цього міста.

Посади, звання[ред. | ред. код]

Староста галицький, калуський, яворівський, щуровицький, ловчий коронний (отримав 7 січня 1736 після брата), підкоморій великий литовський (1742—1759), генерал-лейтенант коронного війська, шеф кінного реґіменту імені королеви.

Сім'я[ред. | ред. код]

Був одружений з Катажиною з роду Замойських-Вишневецьких гербу Єліта (1722—1771[6]), дочкою Міхала Здзіслава Замойського, тестем якого був князь Михайло Сервацій Вишневецький. Катажина Замойська передала Любешів разом з усім любешівським маєтком у спадок чоловікові Янові Каролю Мнішекові, генералу польських коронних військ;[7] також була дідичкою Ожигівців[джерело?]. Шлюб уклали 1741 року. Дружина привнесла Вишнівець та прилеглі маєтності, після весілля проживали у Вишнівці.[2] Діти:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ożohowce, miasteczko // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 796. (пол.) — S. 796. (пол.)
  2. а б Dymnicka-Wołoszyńska H. Mniszech Jan Karol (1716—1759)… — S. 463. (пол.)
  3. а б в г Dymnicka-Wołoszyńska H. Mniszech Jan Karol (1716—1759)… — S. 464. (пол.)
  4. Rokitna // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 704. (пол.)
  5. Мороз В. Вишнівець релігійний: старий і новий [Архівовано 30 січня 2017 у Wayback Machine.] // RISU.
  6. Katarzyna Zamoyska z Zamościa h. Jelita (ID: 4.285.232) [Архівовано 10 травня 2017 у Wayback Machine.]. (пол.)
  7. Бірюліна О. 525 років від часу першої писемної згадки про смт. Любешів (1484) Волинської області [Архівовано 11 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2009 рік / упр-ня культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд. Є. І. Ковальчук, Е. С. Ксендзук. — Луцьк, 2008. — С. 140—143.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Dymnicka-Wołoszyńska H. Mniszech Jan Karol (1716—1759) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — T. XXI/3 zeszyt 90. — S. 463—465. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]