Ян Кобилянський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ян Кобилянський
пол. Jan Kobylański


 
Народження: 21 липня 1923(1923-07-21)
Рівне, Ровенський повіт, Волинське воєводство, Польська Республіка
Смерть: 27 березня 2019(2019-03-27) (95 років)
Монтевідео, Уругвай
Країна: Польща
Нагороди:
Auschwitz Cross Командорський Хрест із зіркою ордена Відродження Польщі Командорський хрест ордена Відродження Польщі Лицарський Хрест ордена Відродження Польщі Почесна відзнака «За заслуги перед польською культурою»

Ян Кобилянський (пол. Jan Kobylański; 21 липня 1923, Рівне — 27 березня 2019, Монтевідео)[1][2][3] — польський підприємець, мешкав в Уругваї, дипломат, в'язень німецьких концтаборів, засновник та президент у 1993–2016 роках Союз польських асоціацій та організацій Латинської Америки (USOPAL).[4]

Життєпис[ред. | ред. код]

Ян Кобилянський народився у родині адвоката Станіслава Кобилянського та його дружини Цецилії.[5]

Під час Другої світової війни він був заарештований гестапо,[5] а потім ув'язнений у місті Павяк, звідки в жовтні 1943 р. був відправлений до Освенціма-Біркенау.[6] Йому дали номер табору 156228. Під час війни він також перебував у концтаборах Маутхаузен-Гузен, Дахау та Грос-Розен.[7] Навесні 1945 року він став вільним після звільнення К. Л. Дахау американськими військами.

Після війни Ян оселився в Італії, де в 1950 році закінчив навчання менеджерів у Вищій торговій школі в Мілані. З 1950 по 1952 рік працював на металообміннику в Цюрі. Він також займався виробництвом зубних щіток, торгівлею побутовою технікою та виробництвом сталевих виробів. У 1952 році він прибув до Парагваю, скориставшись програмою президента Федеріко Чавеса щодо привезення 18 000 сімей з Європи. Він також був поштовим радником міністра зв'язку Парагваю. Кобилянський брав активну участь в Олімпійському комітеті Парагваю. З 1974 по 1989 рік був парагвайським консулом на Канарських островах. У 1981 році почав займатися бізнесом в Уругваї, де потім влаштувався.

У 1957 році Ян Кобилянський став заступником голови Товариства польської діаспори в Парагваї, а в 1988 році — головою Союзу поляків Аргентини.[8] Того ж року він став президентом Товариства Росії Юзефа Пілсудського в Монтевідео.[5] У 1993 році він був співзасновником Союзу польських товариств та організацій Латинської Америки. Потім він став президентом цієї організації. У 1989 році його призначили почесним консулом Польщі в Аргентині, а потім в Уругваї. У 2000 році міністр Владислав Бартошевський[9] звільнив його з цієї посади після звинувачень в антисемітизмі, висунутих колишніми польськими послами в Уругваї та Коста-Ріці — Ярославом Гугалою та Ришардом Шнепфом .

Досягнення[ред. | ред. код]

Ян Кобилянський є засновником та покровителем школи на Підляшші.[10] Він став членом Комітету захисту доброго імені Польщі та поляків.[11] У жовтні 2011 року Ян став почесним президентом асоціації.[12] Автор книг на філателістичну тематику та книги про миротворчу діяльність Ватикану . Власник, президент та директор десятків міжнародних торгових компаній (включаючи друк поштових марок та карбування монет). Консул Парагваю в Санта-Крус-де-Тенеріфе, Канарські острови та колишній почесний консул Польщі в Уругваї..

Відзнаки[ред. | ред. код]

[13]

У 1995 році Ян Кобилянський був нагороджений Хрестом Освенціма.[14] Також його вшанували Великим орденом св. Зигмунта[5], Почесний хрест ветеранів боротьби за незалежність, медаль Polonia Mater Nostra Est (2003)[15], золота медаль Парагвайської олімпійської асоціації та золота медаль за послуги Парагваю[8].

Суперечки[ред. | ред. код]

Заяви в пресі[ред. | ред. код]

У 2001 р. у статті «В'язень № 156228», опублікованій у Речі Посполитій, Ганна Войслав першою в Польщі оскаржила офіційну біографію Кобилянського, вказавши на відсутність слідів його присутності в архіві табору та заперечуючи правомірність нагородження Яна Кобилянського хрестом Освенціма.[14] У 2005 році Міколай Лізут, журналіст Gazeta Wyborcza, звинуватив Кобилянського у підробці довідки про його перебування в концтаборі та використанні особи Януша Кобилянського, народженого чотирма роками раніше. Ця стаття була написана разом з Ганною Войслав, яка підписалася як Ганна Рекман. У 2005 р. Журналіст „Rzeczpospolita” Єжи Моравський звинуватив Кобилянського (який на той час мав вживати ім’я Януш) у співпраці з нацистами під час окупації Польщі під час Другої світової війни, в тому числі в передачі сім’ї Сенкер офіцерам Гестапо,[16] що він заперечив.[17]

Декларація IPN на[ред. | ред. код]

Як наслідок повідомлень у пресі, слідчий відділ Інституту національної пам'яті проводив процедуру перевірки у цій справі з осені 2004 року[18] до січня 2007 р. У квітні 2006 р. керівник слідчого відділу Інституту національної пам'яті Вітольд Кулеша повідомив, що «до цього часу не знайдено доказів». У січні 2007 року Комісія філії з питань переслідування злочинів проти польської нації у Варшаві винесла рішення про відмову у порушенні розслідування з цього приводу. Згідно з висновками прокурора, інформація про те, що Ян Кобилянський був винуватцем передачі офіцерам гестапо родини Сенкер, не може бути підтверджена.[19] У березні 2007 року Анджей Арсенюк, прес-секретар IPN, спростував твердження Gazeta Wyborcza про те, що сім'я Сенкер померла в гетто або Треблінці, і що ця смерть була наслідком доносу Кобилянського.[20]

Позови про наклеп[ред. | ред. код]

Наприкінці листопада 2008 року Ян Кобилянський подав приватний обвинувальний акт проти 19 політиків та журналістів, звинувачуючи їх в наклепі. Він вимагав, щоб кожен з відповідачів виплатив 100 тисяч злотих на благодійність. Кримінальне провадження у цій справі розпочалось у березні 2009 року окружним судом у Варшаві[21][22] і було остаточно припинено в грудні 2011 року через строк позовної давності щодо всіх дій, скоєних Кобилянським до 16 обвинувачених.[23]

У липні 2010 року Ян Кобилянський звернувся в суд за наклеп на Радослава Сікорського[24]. У березні 2012 року суд відхилив цей позов, зазначивши, що «не було порушення особистих прав позивача». Суд вважав, що судовий розгляд безперечно демонстрував антисемітські погляди Яна Кобилянського.[25] Суд охарактеризував заяви Яна Кобилянського та організації, яку він очолював, як відверто антисемітські та перевищують допустиму межу критики конкретних осіб.[26] 23 січня 2013 року Апеляційний суд у Варшаві відхилив апеляцію, зазначивши, що «називання позивача антисемітом було в межах допустимої критики, а через правдивість визначення позивача (оскільки він є антисемітом) не порушувало його особисті права».[27]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Zmarł Jan Kobylański, prezes Unii Stowarzyszeń i Organizacji Polonijnych Ameryki Łacińskiej (pl-PL). 28 березня 2019. Архів оригіналу за 29 червня 2019. Процитовано 11 жовтня 2020. 
  2. Nie żyje Jan Kobylański – antysemita, działacz polonijny i sponsor Radia Maryja (пол.). Архів оригіналу за 3 вересня 2019. Процитовано 11 жовтня 2020. 
  3. [1], Michał Wilgocki, "Nie żyje Jan Kobylański, polonijny biznesmen związany z Radiem Maryja" 
  4. USOPAŁ zakończył działalność (pl-PL). 10 грудня 2016. Архів оригіналу за 3 липня 2019. Процитовано 11 жовтня 2020. 
  5. а б в г Agata Judycka, Zbigniew Judycki, Polonia. Słownik biograficzny, Wydawnictwo Naukowe PWN, 2000.
  6. [2], Adam Cyra, "Jan Kobylański jako więzień KL Auschwitz" 
  7. Decyzja Kierownika Urzędu do Spraw Kombatantów i Osób Represjonowanych Wiktora Spirydonowicza z 22 października 2007 roku o przyznaniu Janowi Kobylańskiemu uprawnień kombatanckich.
  8. а б O 40 oszczestwach przeciwko Janowi Kobylańskiemu. 8 września 2009. Архів оригіналу за 17 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020. 
  9. Kontrowersyjny konsul odchodzi. 10 listopada 2000. Архів оригіналу за 29 березня 2019. Процитовано 11 жовтня 2020. 
  10. Informacje w bazie spisszkol.eu [Архівовано 11 жовтня 2020 у Wayback Machine.].
  11. Lista członków Komitetu Obrony Dobrego Imienia Polski i Polaków. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020. 
  12. Montevideo: Jan Kobylański Prezesem Honorowym Obozu Wielkiej Polski. Архів оригіналу за 16 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020. 
  13. M.P. z 1997 r. nr 29, poz. 271.
  14. а б Więzień numer 156228. 26 kwietnia 2001. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 11 жовтня 2020. 
  15. Udekorowani Orderem Polonia Mater Nostra Est: Jan Kobylanski oraz inż. Jerzy Skoryna. Архів оригіналу за 5 грудня 2008. Процитовано 11 жовтня 2020. , usopal.blox.pl [dostęp 27 sierpnia 2011].
  16. Mroczne strony milionera. 19 marca 2005. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 11 жовтня 2020. 
  17. Zeznania Pana Prezesa Jana Kobylańskiego. 13 listopada 2010. 
  18. IPN – przegląd mediów [Архівовано 5 березня 2012 у Wayback Machine.].
  19. Postanowienie o odmowie wszczęcia śledztwa. 15 marca 2007. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020. 
  20. Sprostowanie do artykułu „Wydać Żyda to nie zbrodnia”, zamieszczonego w „Gazecie Wyborczej” w dniu 16.03.2007 r. 22 marca 2007. Архів оригіналу за 11 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020. 
  21. Biznesmen żąda 1,9 mln m.in. od Michnika i wiceszefa MSZ. 27 listopada 2008. Архів оригіналу за 14 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020. 
  22. Ruszył proces Kobylańskiego przeciw 18 ludziom mediów. 29 marca 2009. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 11 жовтня 2020. 
  23. Umorzono proces wytoczony przez Kobylańskiego. 16 grudnia 2011. 
  24. Sikorski pozwany za „antysemitę”. 29 lipca 2010. Архів оригіналу за 1 серпня 2010. Процитовано 11 жовтня 2020. 
  25. Sąd: antysemityzm Jana Kobylańskiego jest bezsporny. 27 marca 2012. Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020. 
  26. Sąd: Kobylański jest antysemitą. Sikorski nie musi przepraszać. 27 marca 2012. Архів оригіналу за 29 березня 2019. Процитовано 11 жовтня 2020. 
  27. Wyrok Sądu Apelacyjnego w Warszawie I ACa 1023/12 [Архівовано 17 жовтня 2020 у Wayback Machine.] orzeczenia.ms.gov.pl.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ян Кобилянський