Ярмо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Головне лобне ярмо

Ярмо́ — деталь в упряжці волів, аналог хомута в упряжці коней.

Українське «ярмо» походить від прасл. *(j)arьmo, *(j)arьmъ[1].

Історія[ред.ред. код]

Згідно з даними археології, перші ярма з'явилися у 3,5-3 тисячоліттях до н. е. в Єгипті та Межиріччі. Вони були досить примітивні, застосовувалися лише з рогатими тваринами, такі як воли, буйволи, зебу: оскільки кріпилися до рогів (лобні, потиличні)[2].

У праіндоєвропейській мові назва ярма реконструюється як *i̯ugom: від цього слова походять прасл. *igo < *jъgo («ярмо», «іго»), лит. jungas, лат. jugum, нім. Joch, англ. yoke, дав.-гр. ζυγόν, перс. یوغ‎, санскр. युग[3]. Назви інших елементів упряжі також можуть мати дуже давнє походження: так, від пра-і.е. *ei-/*-oi («дишель», «жердина для запрягу») через прасл. *oie походить укр. війя[4].

Різновиди[ред.ред. код]

Орання на водяному буйволі, запряженому в одиночне ярмо. Лаос
  • Ярмо головне — кріпиться до рогів. У ньому виділяють:
    • Лобне — прилягає внутрішньою поверхнею з подушкою до лоба і прикріплюється до рогів ременями;
    • Потиличне — також прикріплюється до рогів, але ззаду
  • Ярмо зашийне — найбільш поширене. В Україні, а також на півдні дореволюційної Росії вживалося парне зашийне ярмо, яке зачіплялося за дишель (війя) простим дерев'яним (лозовим) кільцем (каблучкою) і замикалося на шиї занозою.

Ярма частіше бувають парними, тобто призначеними для пари тварин, але водяних буйволів зазвичай запрягають в одиночне ярмо, що має форму лука[5]. Письмово засвідчене історичне використання одиночного ярма в Північній Америці, Китаю, Африці і Німеччині[6].

Будова[ред.ред. код]

Головне потиличне ярмо
Зашийне ярмо з Музею-маєтку Владислава Оркана (Польща). Верхня деталь — чашовина, нижня — підгірля, дві стійки усередині — снози, по краях — занози

Зашийне ярмо складається з двох основних деталей: чашовини  — верхньої пластини, що лежить на шиї вола, підгірля (підшийка) — нижньої пластини, яка знаходиться під шиєю. Чашовина й підгірля з'єднуються снізками, а ззовні фіксуються занозами. Снізки кріплять до чашовини зверху затягачами або заволічками — шкіряними ремінцями або мотузками, іноді замість затягача у снізок простромляють кілочок. До чашовини кріпиться за допомогою приво́ю дерев'яне плетене кільце — каблучка (облук), яка надівається на довгу жердину — війя (аналог дишла), і фіксується прити́кою.

У гуцулів побутували дещо інші терміни: чашовина звалася «плече», підгірля — «підгорниця», снізок — «смик», занози — «занізки», каблучка — «живець» (залізне кільце) чи «ро́скрут» (кільце з пареного дерева); притика — «прити́качем».

Використовують й інші конструкції ярма: у них підгірля, снози й занози зроблені одним цілим, у вигляді скоб, вставлених знизу в отвори на чашовині.

Термінологія[ред.ред. код]

Воловий запряг у Чилі
  • Війце́ — дишель (війя) в упряжі плуга, розташоване між двома парами волів[7].
  • Війя́, війє́ — дишель у воловому запрягу; жердина, яка з'єднує віз (плуг) з ярмом. Має вигляд довгої палиці з розвилкою у задній частині: кінці відгалужень кріплять до передньої осі.
  • Зано́зи (однина — заноза, заніз) — зовнішні кілки, палиці, які з'єднують чашовину з підгірлям. На відміну від нерухомих сніз, зроблені рознімними: їх вставляють у край ярма для запобігання випряганню. У гуцулів звались «занізками».
  • Затя́гач (також заволі́чка) — ремінь для кріплення сніз до чашовини
  • Каблу́чка (також облук) — сплетене з дерева, сиром'ятної шкіри, а іноді залізне кільце, яким війя кріпиться до ярма. Також каблучкою зовуть таке ж кільце, яке кріпиться на війї у тому місце, де воно розгалужується — для запобігання розщепленню. У гуцулів дерев'яна каблучка відома під назвою «роскрут», залізна — «живець».
  • Підгі́рля (також підгорля, підгірлиця, підшийок) — нижня частина ярма, яка знаходиться під шиєю. У гуцулів звалася «підгорницею».
  • Приві́й— мотузка або ремінець, якими кріпиться каблучка до чашовини
  • Прити́ка — чека, що вставляється в отвір на кінці війя і фіксує його в каблучці ярма або шворінь, що рухомо з'єднує війя з ярмом. У гуцулів звалася «притикачем».
  • Сно́зи або снізки — пара внутрішніх палиць, які з'єднують чашовину з підгірлям. На відміну від заноз, закріплені нерухомо. У гуцулів звалися «смиками».
  • Чашовина або чашина — верхня частина ярма. У гуцулів звалася «плечем».

Інше[ред.ред. код]

  • Нали́гач — ремінь, який кріплять до рогів великої рогатої худоби для її прив'язування або водіння на прив'язі. Нали́гувати — прив'язувати ремінь до рогів.

У культурі[ред.ред. код]

Ярмо на картині М. С. Самокиша «Похід запорожців у Крим»

Ярмо — символ поневолення, його переносне значення — «тягар», «ноша», «іго» (останнє слово теж колись мало значення «ярмо для худоби»).

Символіка[ред.ред. код]

  • Ярмо з перехрещеними стрілами було емблемою Іспанської фаланги.
  • Зі запряженими в парне ярмо тваринами асоціювалася подружня пара, взагалі всі, хто трудиться разом: від прасл. *sǫprǫgъ («тварина в парному ярмі») походять такі слова, як супруг («подружжя»), супряга («сумісна робота»). Весільний обряд надягання ярма нареченим донедавна зберігався у гуцулів[8][9]

Фразеологія[ред.ред. код]

  • Ярмо нарвати — прикріпити ярмо до дишла
  • Гне шию, як віл у ярмі — про тяжку працю
  • Йти неначе у ярмо — дуже неохоче йти
  • Запрягати в ярмо — поневолювати
  • Притики давати — зачіпати[10]

Прислів'я[ред.ред. код]

  • Аби шия — ярмо буде
  • Багатому — корона на голову, бідному — ярмо на шию.
  • Дарма ярма, аби занози наші
  • Коли віл пропав, то пропадай і ярмо!

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

  • Упряж — стаття про способи запрягання коней
  • Хомут — аналогічний пристрій для кінської упряжі
  • Югер — давньоримська міра площі, назва якої пов'язана з ярмом

Примітки[ред.ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  2. SIGAUT François in Jougs, contre jougs, 1993, P.
  3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
  4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  5. Conroy, Drew. Ox Yokes: Culture, Comfort and Animal Welfare. World Association for Transport Animal Welfare and Studies. Процитовано 23 May 2011. 
  6. Roosenberg, Richard (1992). Britchen, Brakes, Head Yokes for restraining loads behind oxen. TechGuides. Tillers International. Процитовано 21 May 2011. 
  7. Війце // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  8. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 664.
  9. Історичний факультет Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Управління у справах національностей і релігій Одеської обласної державної адміністрації. Одеська обласна спілка краєзнавців Весільна обрядовість у часі і просторі Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Одеські етнографічні читання» Одеса — 2010
  10. На основі матеріалів СУМ-11

Джерела[ред.ред. код]