Яровий Олександр Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Яровий.
Олександр Степанович Яровий
Ім'я при народженні Олександр Степанович Яровий
Народився 24 серпня 1970(1970-08-24)
Капустинці, Яготинський район, Київська область, УРСР, СРСР
Помер 24 вересня 2018(2018-09-24) (48 років)
Москва, РФ
Поховання Київ
Громадянство  УРСР
Україна Україна
Росія Росія
Національність українець
Діяльність письменник, краєзнавець
Alma mater Київський університет імені Тараса Шевченка
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка
Мова творів українська, російська
Напрямок поезія, проза

Олександр Степанович Яровий (нар. 24 серпня 1970, Капустинці, Яготинський район, Київська область, УРСР, СРСР - 24.09.2018, Москва, РФ) — український і російський письменник, науковець, викладач вищої школи та публіцист[1][2]. Випускник Київського Університету ім. Т. Г. Шевченка, кандидат філологічних наук, доцент, прихильник Руської і Української Церкви під опікою Київської митрополії Московської патріархії і ідеї Неосяжної Русі з Рідною Україною у її складі у формі так званої ідеї «руського» чи точніше «російського світу» (лат. Pax Rossica), яка ставши основою царсько-московської і російської політичної ідеології ще в 18 ст. принесла за століття свого існування немало горя його Рідній Україні і її людям, його рідному народу, разом з тим не даючи йому забути про свою самобутність і спадкоємність, прямий зв’язок зі Старою, Святою, Київською Руссю, а також Малоросією сиріч землями Руського, Київського (і Галицького) великого князівства (королівства) під опікою Київської (і Галицької) митрополії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Олександр Яровий народився 24 серпня 1970 року в селі Капустинці, Яготинського району, Київської області Українського господарства, народного і соціалістичного, на той час у складі Радянського союзного, Країни Рад сиріч на землях Старої, Святої, Київської Русі, історичного Задніпров‘я або Лівобережжя у її складі, землях Яготинської сотні, найбільшої за чисельністю, Переяславського, найдавнішого за історією формування полку Гетьманщини, нащадок і спадкоємець козаків полку, а також русинів і християн-степовиків історичного Чернігівського воєводства Корони Польської (і Брянщини), серед нащадків яких, представників радянського українства історичного Задніпров’я жив і формувався як особистість більшу частину свого життя.

По батькові далекий родич відомого українського художника Івана Івановича Падалки. По матері онук Федора Федоровича Перешивки, жертви сталінських репресій і разом з тим прихильника комуністичної ідеології (доволі типове явище для тої епохи) вчителя історії, директора школи і правнук Федора Пименовича Перешивки (? — бл.1941), вихідця з Брянщини, мешканця міста Києва, фельдшера. До 1917 року родина прадіда О. С. Ярового належала до кола видатних родин села, тісно спілкувалася з сім'єю священника (отця Григорія Григоровича Білінського, двоюрідного брата контр-адмірала УНР Михайла Білінського), місцевого урядника, керівництвом волості і повіту тощо, про що зокрема згадано у відомій книзі спогадів українського грішного красного козака радянської епохи, революціонера, народника і соціаліста, теж далекого родича О. С. Ярового, жертви репресій 1930х рр. і в'язня ГУЛАГу Івана Гнатовича Козуба «Доба і доля».

В дитинстві багато часу проводив у селі Капустинці, на історичному Задніпров’ї, що нагадує про його походження, зв’язок радше зі спільнотою козаків історичного Задніпров’я, учасників Хмельниччини і прихильників самостійної або орієнтованої на Москву Гетьманщини, а не Старої, Польської України 16-17 ст. орієнтованої на Корону Польську, що і знайшло пряме і явне вираження у його світогляді, політичних і релігійних поглядах, риториці тощо.

Серед його знайомих і співбесідників знаходимо Ф.К.Чаленка, відомого журналіста і очевидця злочинів сталінської епохи, місцевих довгожителів діда Якова (сусіда його діда Ф.Ф.Перешивки) і діда Антона (родича Ф.К.Чаленка) тощо, відомих своїм критичним, але разом з тим і виваженим ставленням до минулого рідного краю на історичному Задніпров’ї, подій царської і радянської епох.

Здобув вищу освіту на філологічному факультеті Київського університету (1987). Кандидат філологічних наук (1995, досліджував ліро-епос П. Тичини), доцент. Наукові інтереси — українська література ХХ — ХХІ століття, українсько-російські літературні зв'язки, проблеми співдії релігії і мистецтва, етичний складник художньої літератури.

Автор книг поезії «Небо в нетрях» (дебютна, 1995, з передмовою Ю.Мушкетика «На рушникові вічної дороги»), «Небесна твердь» (2012, передмова Б. Олійника «Поезія як знак») і кількох прозових: «Рік чорного півня», «Чекання несподіванки»; публікацій в антологіях: «Тексти», «Іменник». Окремі твори перекладено на німецьку (антологія «Айнрозенбруннен» («Криниця для троянд», переклад А.-Г. Горбач) та сербську мови (альманах «Коло»).

Був членом журі літературної премії імені Василя Симоненка, редколегії газети «Літературна Україна» (1996—2008), позаштатним коресподентом тижневика «2000»(2005—2013).Автор серії унікальних інтерв'ю з провідними письменниками України (в основному друкувалися в згаданому тижневику протягом 2011—2013 років).

Двічі лауреат літературної премії «Гранослов», премії видавництва «Смолоскип», літературної премії імені Василя Симоненка НСПУ, Чернігівської обласної літературної премії імені Михайла Коцюбинського.

За публіцистику духовного спрямування має ряд церковних нагород від ворожого УПЦ Московського патріархату.

Світогляд і політичні погляди[ред. | ред. код]

У своєму світогляді поєднував власне бачення України і Росії , вільної України і Київської Русі, комунізму і націоналізму, православного християнства і принципів єдності східнослов'янської цивілізації та висловлював лівацько-християнські погляди[3]. Критично та занадто нетерпимо висловлювався про вихідців з Галичини і греко-католиків, їх світогляд, віру і політичні погляди, як про багатовікову загрозу українському народові (православної віри) і Православній Церкві.

Виступав як московіт з критикою книги Василя Шкляра «Чорний ворон»[4].

Реакція на події Євромайдану, звільнення з Київського університету[ред. | ред. код]

О. С. Яровий гостро відреагував на події Євромайдану 2013—2014 років. На сторінці у соціальній мережі «В Контакті», писав про необхідність розгону Майдану і його учасників у неприпустимій і образливій для учасників формі: «Беркут! Стреляй фашистских сук! Бей на поражение! Не жалей их!»[5] та «Три бандерівські області — нафіг з України! До Польщі, як до 1939 називатися хлопами і бидлом»[6]. Пояснював свою різкість тим, що Майдан призведе до великого кровопролиття і війни з РФ.

Конфлікт отримав певний суспільний резонанс. Зокрема про нього писав український письменник Юрій Винничук у своїй статті[7]. Студенти Київського університету оголосили бойкот парам Ярового й писали заяви з проханням змінити викладача.

Керівництво Київського Університету ім. Т. Г. Шевченка дало негативну оцінку висловлюванням О. С. Ярового[8] і змусило його написати заяву про звільнення за власним бажанням.

Яровий переїхав жити у Москву. З 8 квітня 2014 року викладав на філологічному факультеті кафедри історії російської літератури XX століття Московського державного університету імені М. В. Ломоносова[9][10][11].

Помер московіт від інсульту в Москві 24 вересня 2018 року. Прощання відбулося в морзі 31-ї лікарні по вулиці Цюрупи. Похований у Києві 29 вересня 2018 року.

Хобі[ред. | ред. код]

Різні. Серед інших перегляд радянських фільмів та мультсеріалу «Маша і Ведмідь»[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Інфотека-письменники. Яровий Олександр [Архівовано 21 лютого 2014 у Wayback Machine.] «Буквоїд»
  2. ↑ а б Яровий Олександр Степанович [Архівовано 1 лютого 2014 у Wayback Machine.] «Інститут філології університету імені Тараса Шевченка»
  3. ↑ Олександр Яровий: «Справжня література веде вперед і вгору» [Архівовано 1 березня 2018 у Wayback Machine.] «Літературна газета»
  4. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 лютого 2014. Процитовано 30 січня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. ↑ 1. Архів оригіналу за 1 березня 2018. Процитовано 28 лютого 2018.
  6. ↑ 2. Архів оригіналу за 1 березня 2018. Процитовано 28 лютого 2018.
  7. ↑ Юрій Винничук. «Капец. Ізвінітє на словє». Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 12 серпня 2016.
  8. ↑ Інститут філології до висловлювань О.Ярового у соцмережах не має ніякого стосунку. Архів оригіналу за 4 лютого 2014. Процитовано 31 січня 2014.
  9. ↑ Олександр Степанович Яровий [Архівовано 8 травня 2018 у Wayback Machine.] на сайті «Філологічного факультету МДУ»(рос.)
  10. ↑ Одіозний викладач КНУ Яровий тепер працює в Московському університеті? [Архівовано 1 березня 2018 у Wayback Machine.] «ЛітАкцент»
  11. ↑ Під дудку «Старшого брата» [Архівовано 1 березня 2018 у Wayback Machine.] Григорій Штонь «Літературна газета»

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Rodovid.org
link=[1]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Яровий_Олександр_Степанович&oldid=41754210