Ярослав Домбровський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Домбровський Ярослав
пол. Jarosław Dąbrowski
Jaroslaw Dabrowski.jpg
Ярослав Домбровський
Народився 13 листопада 1836(1836-11-13)
Житомир
Помер 23 травня 1871(1871-05-23) (34 роки)
Париж
Поховання Пер-Лашез
Громадянство Польща Польща
Національність поляк
Діяльність Солдат
Відомий політик, військовий діяч
Звання генерал
Головував Паризька комуна
Дружина Пелагія Домбровська

Яросла́в Домбро́вський (пол. Jarosław Dąbrowski; *13 листопада 1836, Житомир — †25 травня 1871, Париж) — польський політик, військовий діяч.

Ярослав Домбровський — учасник боротьби Польщі за незалежність та відновлення держави в кордонах 1772 року. Емігрував до Франції. Був головнокомандуючим збройними силами Паризької Комуни.

Біографія[ред.ред. код]

Ярослав Домбровский народився в м. Житомирі в сім'ї збіднілих дворян.

З 1845 по 1853 проходив навчання в Брестському кадетському корпусі, потім був відправлений в Санкт-Петербурзький Дворянський полк (згодом — Константинівський кадетський корпус). В 1855, успішно закінчивши навчання, підвищений у прапорщики та назначений в 19-у польову артилерійську бригаду, що брала участь у Кавказькій війні.

1859 вступає в Ніколаєвську академію Генерального штабу в Петербурзі. Входить в організацію опозиційно налаштованих офіцерів-генштабістів, потім стає одним з його керівників. З грудня 1860 починає встановлювати зв'язки з польськими конспіраторами.

6 лютого 1862 приїжджає у Варшаву та починає підпільну роботу в якості конспіративного начальника міста та члена Центрального Національного Комітету. В червні приймається розроблений Домбровським план повстання.

14 серпня Домбровський був заарештований та ув'язнений в Варшавську цитадель. Навіть перебуваючи в ув'язненні, він керує повстанням. 1864-го повстання було придушене. Після провалу повстання йому винесений вирок 15 років каторжних робіт, але в грудні 1864 він зумів здійснити втечу з московської пересильної тюрми.

У травні 1865 при співпраці В. М. Озерова з заслання визволена Пелагія Домбровська — дружина революціонера. В червні подружжя емігрує в Європу.

Під час переїздів по Європі знайомиться з Джузеппе Гарібальді, Олександром Герценом, Михайлом Бакуніним.

Восени 1865 приїжджає в Париж, де влаштовується на роботу креслярем. У 1866 виникає об'єднання польської еміграції (пізніше — об'єднання польської демократії).

1868-го виходить книга Ярослава Домбровського «Критичний нарис війни 1866 року в Німеччині та Італії», в якій він намагався дати оцінку подіям, що сталися в Європі. В ній він дає прогнози відносно наступного розвитку подій.

У 1869 Домбровський заарештований французькою поліцією за хибним доносом, але був виправданий та відпущений на волю.

1870-го почалася війна, про яку писав Домбровський. Прусія напала на Францію, розгромивши під Седаном війська імператора. Наполеон III попав у полон. Пруська армія вступила Париж, в цей час у Францію приїжджає Джузеппе Гарібальді, але французи відмовляються від італійської і від польської допомоги. Та все ж в жовтні 1870-го Домбровський організував польський легіон в Ліоні, але він залишився практично майже не потрібний.

Пам'ятна дошка на будинку, в якому народився Ярослав Домбровський. Житомир, вул. Мала Бердичівська, 10

У березні 1871 Ярослав Домбровський приїжджає в Париж. Тут 18 березня представники лівих сил — переважно анархісти — створили Паризьку комуну, і Домбровський став її активним учасником. Серед комунарів і його друзі. Членом комуни став також Михайло Бакунін, заочно членом комуни вибрали і Гарібальді. Домбровський спочатку керував XI легіоном, потім його призначили комендантом Паризького укріпленого району та командувачем військами західного сектору оборони Парижу. У квітні Домбровському присвоїли звання генерала та доручили керувати військами комуни в боях проти версальських військ.

У травні 1871 версальські війська увірвались в Париж. Домбровський керував обороною Комуни. 23 травня 1871 куля влучила в голову генерала. Він помер через дві години в паризькій лікарні Ларібуазьє.

Через декілька днів Адольф Тьєр придушив повстання та ліквідував Комуну.

Тіла страчених комунарів та жертв Комуни були поховані на кладовищі Пер-Лашез.

Праці[ред.ред. код]

  • «Критичний нарис війни 1866 року в Німеччині та Італії» (1868)

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]