Ярошенко Володимир Мусійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Мусійович Ярошенко
Volodymyr Yarochenko.jpg
Народився 23 травня 1898(1898-05-23)
Лохвицький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 23 жовтня 1937(1937-10-23) (39 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність поет, прозаїк, драматург
Мова творів російська, українська
Роки активності 19151937
Напрямок символізм
Жанр вірш, байка, оповідання, повість, агітка
Magnum opus «Світотінь», «Луни», «Гробовище», комедія «Шпана»
Автограф Volodymyr Yarochenko Signature.png

S:  Роботи у  Вікіджерелах

Володи́мир Мусі́йович Яроше́нко (псевдонім Воляр; * 11 (23) травня 1898(18980523), село Івахники Лохвицького повіту Полтавської губернії, нині — село Яхники Лохвицького району Полтавської области — † 23 жовтня 1937, Київ) — український поет, байкар, прозаїк, драматург, літературний критик, кіносценарист. Жертва сталінського терору.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився на Полтавщині в сім'ї народного вчителя. По закінченні реальної школи в Лохвиці навчався в Київському комерційному інституті (до 1917 року).

У 1919—1920 роках — член УКП(б). Працював в українській секції Всеукраїнського видавництва (1919). З кінця 1919 до середини 1922 року жив у Білій Церкві, був членом повітревкому, працював у місцевому відділі районної освіти. У 1922—1923 роках учителював у селі Трушки Білоцерківської округи, викладав математику. Упродовж 1923—1924 років завідував відділом «Голос села» в газеті «Більшовик», у 1924—1925 роках — відповідальний секретар редакції журналу «Глобус», завідував київським будинком літераторів. Пізніше був редактором і завідувачем сценарного відділу Київської кінофабрики ВУФКУ.

Загибель[ред. | ред. код]

У лютому-травні 1933 року перебував під арештом за підозрою в належності до української націоналістичної контрреволюційної організації. У листопаді 1936 року Ярошенка заарештовано вдруге, обвинувачено в належності до української націоналістичної терористичної організації і в липні 1937 року засуджено до найвищої міри покарання. Розстріляний.

Творчість[ред. | ред. код]

Друкувався з 1915 року. Починав писати російською мовою, 1917 року в Лохвиці вийшла його перша поетична збірка «Стихи».

Протягом 1918—1919 перебував у вирі літературно-мистецького життя Києва. Разом із Василем Елланом-Блакитним, Володимиром Коряком, Михайлем Семенком брав участь у виданнях боротьбистів — журналі «Мистецтво» (1919—1920), альманахах «Веснянки» (1919), «Зшитки боротьби» (1919). Належав до літературно-мистецького угруповання символістського спрямування «Музаґет» (1919). У цей період вийшли збірки віршів Ярошенка «Світотінь» (1918) та «Луни» (1919). Його ранні поезії позначені виразним упливом символізму. Більшість його творів — це спроби філософськи осмислити людське буття, де головні мотиви — проблема відчуження людської особистості, пошуки надреальної істини крізь призму христологічних і природних символів.

Пізніше Ярошенко зблизився з футуристами, був учасником Асоціації панфутуристів — Аспанфут (1921—1924) та Асоціації комуністичної культури (АсКК) — Комункульт (1924—1925).

Протягом 1923—1925 років Ярошенко активно друкувався в періодиці (журнали «Життя й революція», «Червоний шлях»): вірші, прозу, критичні статті, рецензії. Видав збірки байок «Що й до чого» (1924; перевидана 1926 року під назвою «Байки»), «Через решето» (1924). Виступав і як драматург з агітками «В єднанні сила» і «Кооперативна мобілізація» (1924), «Божа кооперація», «Добре роби — добре й буде» (обидві — 1925). Його комедія «Шпана» поставлена 1926 року в «Березолі» Лесем Курбасом.

Автор соціально-гумористичних поем «Екало», «Царинник Мина з України», «серйозних» поем «Сількор Чамата» й «Гарасько», пародій, у яких поетизував радянський побут, колективізацію, подав образи зразкових радянських кооператора, сількора, жінки-активістки.

У 1924—1925 роках працював над книгою «Вилами по…», п'єсою «Донкіхоти», виготував нову збірку віршів «Серце», але жоден із цих творів не був опублікований. Після тимчасового перебування у МАРСі (1926) залишався осторонь літературно-мистецьких угруповань. Тимчасом вийшли друком збірка оповідань «„Кримінальна хроніка“ та інші оповідання» (1927), повість «Гробовище» (1928), віршована казка «Мацапура» (1929). Ярошенко також автор кіносценаріїв «Хліб», «Земля»,[джерело?] «В заметах», «Слово о полку Ігоревім» (спільно з Дмитром Загулом). Переклав поему Миколи Некрасова «Кому на Русі жити добре».

Видання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]