Ярошенко Володимир Мусійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Мусійович Ярошенко
Volodymyr Yarochenko.jpg
Народився 11 (23) травня 1898(1898-05-23)
село Івахники Лохвицького повіту Полтавської губернії, нині — село Яхники Лохвицького району Полтавської области
Помер 23 жовтня 1937(1937-10-23) (39 років)
Київ
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність поет, прозаїк, драматург
Мова творів російська, українська
Роки активності 19151937
Напрямок символізм
Жанр вірш, байка, оповідання, повість, агітка
Magnum opus «Світотінь», «Луни», «Гробовище», комедія «Шпана»

S:  Роботи у  Вікіджерелах

Володи́мир Мусі́йович Яроше́нко (псевдонім Воляр; * 11 (23) травня 1898(18980523), село Івахники Лохвицького повіту Полтавської губернії, нині — село Яхники Лохвицького району Полтавської области — † 23 жовтня 1937, Київ) — український поет, байкар, прозаїк, драматург, літературний критик, кіносценарист. Жертва сталінського терору.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився на Полтавщині в сім'ї народного вчителя. По закінченні реальної школи в Лохвиці навчався в Київському комерційному інституті (до 1917 року).

У 1919–1920 роках — член УКП(б). Працював в українській секції Всеукраїнського видавництва (1919). З кінця 1919 до середини 1922 року жив у Білій Церкві, був членом повітревкому, працював у місцевому відділі районної освіти. У 1922–1923 роках учителював у селі Трушки Білоцерківської округи, викладав математику. Упродовж 1923–1924 років завідував відділом «Голос села» в газеті «Більшовик», у 1924–1925 роках — відповідальний секретар редакції журналу «Глобус», завідував київським будинком літераторів. Пізніше був редактором і завідувачем сценарного відділу Київської кінофабрики ВУФКУ.

Загибель[ред. | ред. код]

У лютому-травні 1933 року перебував під арештом за підозрою в належності до української націоналістичної контрреволюційної організації. У листопаді 1936 року Ярошенка заарештовано вдруге, обвинувачено в належності до української націоналістичної терористичної організації і в липні 1937 року засуджено до найвищої міри покарання. Розстріляний.

Творчість[ред. | ред. код]

Друкувався з 1915 року. Починав писати російською мовою, 1917 року в Лохвиці вийшла його перша поетична збірка «Стихи».

Обкладинка повісті Володимира Ярошенка «Гробовище»

Протягом 1918–1919 перебував у вирі літературно-мистецького життя Києва. Разом із Василем Елланом-Блакитним, Володимиром Коряком, Михайлем Семенком брав участь у виданнях боротьбистів — журналі «Мистецтво» (1919–1920), альманахах «Веснянки» (1919), «Зшитки боротьби» (1919). Належав до літературно-мистецького угруповання символістського спрямування «Музаґет» (1919). У цей період вийшли збірки віршів Ярошенка «Світотінь» (1918) та «Луни» (1919). Його ранні поезії позначені виразним упливом символізму. Більшість його творів — це спроби філософськи осмислити людське буття, де головні мотиви — проблема відчуження людської особистості, пошуки надреальної істини крізь призму христологічних і природних символів.

Пізніше Ярошенко зблизився з футуристами, був учасником Асоціації панфутуристів — Аспанфут (1921–1924) та Асоціації комуністичної культури (АсКК) — Комункульт (1924–1925).

Протягом 1923–1925 років Ярошенко активно друкувався в періодиці (журнали «Життя й революція», «Червоний шлях»): вірші, прозу, критичні статті, рецензії. Видав збірки байок «Що й до чого» (1924; перевидана 1926 року під назвою «Байки»), «Через решето» (1924). Виступав і як драматург з агітками «В єднанні сила» і «Кооперативна мобілізація» (1924), «Божа кооперація», «Добре роби — добре й буде» (обидві — 1925). Його комедія «Шпана» поставлена 1926 року в «Березолі» Лесем Курбасом.

Автор соціально-гумористичних поем «Екало», «Царинник Мина з України», «серйозних» поем «Сількор Чамата» й «Гарасько», пародій, у яких поетизував радянський побут, колективізацію, подав образи зразкових радянських кооператора, сількора, жінки-активістки.

У 1924–1925 роках працював над книгою «Вилами по…», п'єсою «Донкіхоти», виготував нову збірку віршів «Серце», але жоден із цих творів не був опублікований. Після тимчасового перебування у МАРСі (1926) залишався осторонь літературно-мистецьких угруповань. Тимчасом вийшли друком збірка оповідань «„Кримінальна хроніка“ та інші оповідання» (1927), повість «Гробовище» (1928), віршована казка «Мацапура» (1929). Ярошенко також автор кіносценаріїв «Хліб», «Земля»,[джерело?] «В заметах», «Слово о полку Ігоревім» (спільно з Дмитром Загулом). Переклав поему Миколи Некрасова «Кому на Русі жити добре».

Видання[ред. | ред. код]

  • Стихи. — Лохвиця, 1917.
  • Світотінь. — Київ, 1918.
  • Луни. — Київ, 1919.
  • Що й до чого. — Харків, 1924; 2-ге вид.: Байки. — Київ, 1926
  • Через решето. — Харків, 1924.
  • В єднанні сила. — Київ, 1924.
  • Кооперативна мобілізація. — Київ, 1924.
  • Божа кооперація. — Київ, 1925.
  • Добре роби — добре й буде. — Київ, 1925.
  • Мацапура. — Київ, 1929.
  • «Кримінальна хроніка» та інші оповідання. — Київ, 1927.
  • Гробовище. — Харків, 1928.
  • Степ: Поезії. — Київ, 1968.

Література[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]