Повіт
Пові́т — адміністративно-територіальна одиниця у Великому Князівстві Литовському і Руському, Польському королівстві, Речі Посполитій, Гетьманщині[1], Королівстві Галичини та Володимирії, Західно-Українській Народній Республіці, Російській імперії, а також ранньому СРСР. Нині є адміністративною одиницею середнього рівня в Естонії, Литві та Польщі.
Етимологія[ред. | ред. код]
Слово повіт походить від прасл. *povětъ («округ», «розмічена ділянка землі»), пов'язаного з дієсловом *povětiti («розмічати гілками»), утвореним від *větь («гілка», «вітка», «віть»). Менш ймовірна версія тлумачення українського слова як полонізму, або його пов'язання з прасл. *větiti («говорити», пор. «віче»)[2].
У російській мові розрізнюється вживання термінів повет і уезд: перший вживається тільки щодо адміністративної одиниці на територіях Речі Посполитої (в Україні до 1929 р.), другий — в решті випадків[3][4][5]. У Російській імперії до 1831 року слово повѣтъ вживалося замість уѣздъ у західних губерніях[6].
Історія[ред. | ред. код]
Уперше трапляється в джерелах кінця XIV століття, написаних діловою руською мовою Великого князівства Литовського. На території Галицької Русі, західної Волині та західного Поділля в складі Польського королівства до 30-х років XV століття повіти являли собою округи, якими управляли воєводи, які призначалися з місцевого населення і підпорядковувалися старостам. З утворенням Руського, Белзького і Подільського воєводств ці землі також були поділені на повіти. Управляв повітом гродський староста, що відав адміністративними, судовими, а іноді й військовими справами. З поширенням на українські землі польського права у кожному повіті діяв гродський суд (очолював староста) та виборний земський суд, які обслуговували головним чином шляхту (передусім землевласницьку). До середини XVI століття деякі з повітів складалися зі свого роду підповітів на чолі зі старостами нижчого рангу. У Волинській, Східноподільській і Київській землях до 1566 року повіти були старостинськими округами, а в створених цього ж року Волинському і Брацлавському воєводствах, а також у Київському воєводстві (існувало з 1471 року) — судово-адміністративними округами.
Після повстання 1648–1657 років на теренах держави Війська Запорозького повіти були скасовані, а замість них запроваджено полково-сотенну систему адміністративно-територіального і військового управління (див. Полк і Сотня). Короткотривало вони були повернені внаслідок судової реформи гетьмана Розумовського в 1760-1763 рр.
У другій половині XVIII століття в Речі Посполитій повіти, як складові частини воєводств, у свою чергу поділялися на приватновласницькі парафії та староства, що перебували у власності Корони.
Після входження українських земель до складу монархії Габсбурґів (Австрійської) на території Галичини та Буковини запроваджувався поділ на округи (циркули) і дистрикти. Українські землі, що потрапили під владу Російської імперії були остаточно поділені в кінці XVIII століття на губернії та повіти («уїзди»). Місцеве населення замість австрійських і російських термінів (Distrikt, уѣздъ) традиційно вживало слово «повіт», що знайшло свій вияв в українській та польській суспільно-політичній та науковій літературі XIX та XX століття. Поділ на дистрикти проіснував до розпаду Австро-Угорщини, а на повіти — до 1918 року.
Після відновлення української державності повіти існували як адміністративно-територіальна одиниця в Західноукраїнській Народній Республіці, Українській Державі, Кубанській Народній Республіці, а також в Українській Радянській Соціалістичній Республіці до адміністративної реформи 1922–1923 років.
Протягом адмінстартивної реформи в Україні були пропозиції про повернення повітів.[7] У 2020 році Ганущак Юрій зазначав, що повіти будуть введення в Україні, але лише після ухвалення змін до Конституції. Конституція України дає право поки використовувати тільки одне слово — район.[8]
Сучасність[ред. | ред. код]
Польща[ред. | ред. код]
З 1 січня 1999 року Польща ділиться на 308 сільських повітів і 65 міських (міста на правах повіту). Містом на правах повіту є місто, в якому проживають понад 100 тис. жителів, а також місто, яке з 31 грудня 1998 року перестало бути центром воєводства. Повіт повинен охоплювати по можливості однорідну за поселенською і просторовою структурою і за суспільними економічними зв'язками територію.
У Польщі до сфери обов'язків керівництва по́вітів включені всі локальні питання, що виходять за межі ґміни, зокрема, охорона громадського порядку і загальна безпека, протипожежна безпека і захист від повеней, запобігання стихійним лихам і усунення їх наслідків, утримання загальних лікарень, боротьба з безробіттям, будівництво та утримання міжґмінних доріг.
Розмір повіту обирається виходячи з того, щоб уся діяльність його адміністрації могла перебувати під безпосереднім контролем виборців. Начальником ради управління є староста.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Субтельний Орест. Україна: історія / Пер. з англ. Ю. І. Шевчука; Вст. ст. С. В. Кульчицького. — К.: Либідь, 1991. — 512 с.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
- ↑ Повет // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
- ↑ «Толковый словарь русского языка» под редакцией Д. Н. Ушакова (1935—1940)
- ↑ Т. Ф. Ефремова. Современный толковый словарь русского языка, 2000
- ↑ Энциклопедия права. 2015.
- ↑ Україну поділять на волості і повіти? Проект нової Конституції (ДОКУМЕНТ). Главком | Glavcom (укр.). 27 квітня 2015. Процитовано 17 січня 2023.
- ↑ Навіщо Донецьк і Луганськ поділили на райони?. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 17 січня 2023.
Посилання[ред. | ред. код]
- В. М. Михайловський, В. С. Шандра. Повіт // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 283. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Повіт // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Повіт // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1405. — 1000 екз.
|
