Ґальський муніципалітет
| გალის მუნიციპალიტეტი galis municipʼalitʼetʼi
| ||||
|---|---|---|---|---|
На мапі країни | ||||
| 42°37′59″ пн. ш. 41°43′59″ сх. д.H G O | ||||
|
| ||||
| Країна |
 Грузія | |||
| Адмінцентр | Ґалі | |||
| Мхаре | Абхазька Автономна Республіка | |||
| Площа | 1,003 км² | |||
| Населення | 30 356 (2011) | |||
|
| ||||
| OpenStreetMap | r2027327 ·R | |||
На мапі краю | ||||
| Q26091308? | ||||
Ґальський муніципалітет — адміністративна одиниця Абхазької Автономної Республіки, Грузія. Адміністративний центр — Ґалі. Територія муніципалітету контролюється самопроголошеною невизнаною Республікою Абхазія. Згідно із законодавством Грузії, ці території визнаються окупованими Росією[1].
Географія[ред. | ред. код]
Ґальський муніципалітет розташований на річці Ерісцкалі (Ерцкар) (притока Окума) Колхидської низовини. На території муніципалітету знаходиться Інґурська ГЕС, яка хоча й частково зруйнована, все ж є єдиним джерелом електроенергії для самопроголошеної не признаної Республіки Абхазія. За радянських часів на річці Інґурі був побудований каскад станцій — перепадні ГЕС, частина яких знаходиться в Грузії, частина в Абхазії[2]. Річка Інґурі вважається лінією поділу між Грузією та самопроголошеною не признаною Республікою Абхазія.
Дістатися в муніципалітет можна тільки по автодорозі, так як залізниця після грузино-абхазького конфлікту була розібрана.
Історія[ред. | ред. код]
До 1917 року територія Ґальського муніципалітету входила до складу Сухумського округу Кутаїської губернії. У 1921 році був створений Самурзаканський район, який у 1939 році був перейменований у Ґальський район. У 1995 році сепаратистська абхазька влада передали північну частину Ґальського району колишньої Абхазької АРСР до складу Очамчирського і Ткварчельському районів.
Населення[ред. | ред. код]
Населення муніципалітету станом на 2011 рік становить 30 356 осіб. Населення району в 2003 році становило 29 287 осіб.
У 1989 році населення муніципалітету становило 79 688 осіб[3].
| Грузини | Абхази | Вірмени | Греки | Росіяни | Українці | Осетини |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 74.712 (93,8 %) | 627 (0,8 %) | 530 (0,7 %) | 224 (0,3 %) | 2.480 (3,1 %) | 600 (0,8 %) | 73 (0,1 %) |
На негативну динаміку чисельності населення, насамперед, вплинув збройний конфлікт на початку 1990-их років, коли з Абхазії масово виїжджали грузини.
Національний склад[ред. | ред. код]
Ґальський муніципалітет населений грузинами. Національний склад станом на 2003 рік[3]:
| Грузини | Абхази | Вірмени | Греки | Росіяни | Українці | Осетини |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 98,7 % | 0,4 % | 0,1 % | 0,1 % | 0,5 % | 0,1 % | 0,1 % |
Етнічні чистки грузинів[ред. | ред. код]
Після падіння Сухумі, під час грузино-абхазького конфлікту, Ґальський муніципалітет був єдиною місцевістю в Абхазії, яка зберегла велике етнічно грузинське населення. Етнічний склад Ґальського району відрізнявся від решти Абхазії. Район здебільшого населяли етнічні грузини і він ніколи під час конфлікту не перебував у зоні будь-яких воєнних дій[4]. На початку 1994 року абхазькі сепаратисти, зіткнувшись із реальністю великої етнічної грузинської присутності у межах Абхазії, продовжили політику етнічної чистки і насильницького вигнання етнічних грузинів.[5] Спостерігачі ООН стали свідками того, як розгорталися події 1994 року.[6] З 8 по 13 лютого абхазьке сепаратистське ополчення і їхні союзники напали на села та інші населені пункти Гальського району, та чинили вбивства і зґвалтування, знищували будинки (в результаті було зруйновано близько 4200 будинків).[7] Попри присутність російських миротворчих сил від СНД у 1995—1996 роках тривали різанина і масові вбивства етнічних грузинів, що призвело до 450 смертей і тисяч вимушених переселенців, які ринулися в східному напрямку[7].
З 1994 по 1998 рік близько 60 000 грузинських біженців стихійно повернулися на територію Ґальського муніципалітету, але десятки тисяч змушені були знову переселятися, коли в 1998 році в Ґальському муніципалітеті поновилися бойові дії. І все ж таки, з 1998 року в Ґальський муніципалітет повернулися від 40 до 60 тис. біженців, включаючи осіб, які щодня їздять на роботу і назад через лінію припинення вогню, та сезонних робітників, що мігрують відповідно до сільськогосподарських циклів.[8] Ситуація з правами людини в населених грузинами місцевостях Ґальського муніципалітету залишається нестійкою. ООН та інші міжнародні організації досі безуспішно закликають абхазькі фактичні органи влади «утримуватися від вжиття заходів, несумісних із правом на повернення і з міжнародними нормами у галузі прав людини, такими як дискримінаційне законодавство … [та] співпрацювати при створенні постійного міжнародного бюро з прав людини в Ґалі і допускати цивільну поліцію ООН без подальшого зволікання».[9]
Освіта[ред. | ред. код]
Відбувається витіснення грузинської мови з освіти, при тому, що грузини становлять 98,7 % населення окупованого муніципалітету. Спочатку було зведено до мінімуму викладання грузинської мови та літератури, надавши грузинській мові статус іноземної. У 2014 році сепаратистська адміністрація президента Абхазії прийняла рішення, з 1 вересня 2015 року заборонити викладання грузинкою мовою у 11 грузинських школах Ґальського муніципалітету. Всі предмети викладаються російською мовою за підручниками, виданими в Москві[10].
Інґурська ГЕС[ред. | ред. код]
Інґурська ГЕС є найбільшою на Кавказі, побудована в 1978 році. Висота греблі 271,5 метри, і за цим параметром вона займає 4-е місце у світі. ГЕС являє собою гребле-дериваційну гідроелектростанціюі. Потужність ГЕС —– 1300 МВт, середньорічний видобуток енергії – 4430 млн.кВт/год. У будівлі ГЕС встановлено п'ять гідроагрегатів з вертикальними радіально-осьовими турбінами. Турбіни приводять в дію гідрогенератори потужністю по 260 МВт. Напірні споруди ГЕС утворюють Джаварське (Інґурське) водосховище з обсягом у 1110 млн.м³ та корисним об'ємом 676 млн.м³. Станція експлуатується спільно Грузією та самопроголошеною Республікою Абхазією[11]. У 1992 році між грузинською та абхазькою сторонами була досягнута домовленість про розподіл вироблення електроенергії з Інґурської ГЕС в пропорції 60 % (Грузія) і 40 % (Абхазія)[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ კანონი ოკუპირებული ტერიტორიების შესახებ. Архів оригіналу за 1 січня 2011. Процитовано 14 вересня 2017.
- ↑ а б Як Грузія та Абхазія ділять Інгурську ГЕС. Архів оригіналу за 15 вересня 2017. Процитовано 14 вересня 2017.
- ↑ а б Населення Абхазії [Архівовано 7 квітня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ S.Chervonnaia.Chervonnaia, Svetlana Mikhailovna. Conflict in the Caucasus: Georgia, Abkhazia, and the Russian Shadow. Gothic Image Publications, 1994
- ↑ Briefing on Current Situation in Georgia and Implications for U.S. Policy, Commission on Security and Cooperation in Europe, October 25, 1993
- ↑ Report of the UN Secretary General on the situation in Abkhazia, Georgia, October 12, 1994
- ↑ а б S State Department, Country Reports on Human Rights Practices for 1993, February 1994
- ↑ UN High Commissioner for refugees. Background note on the Protection of Asylum Seekers and Refugees in Georgia remaining outside Georgia, cached version
- ↑ Report of the Representative of the Secretary-General on the human rights of internally displaced persons — Mission to Georgia [Архівовано 23 грудня 2006 у Wayback Machine.]. United Nations: 2006.
- ↑ Ні сучасну російську ГУЛАГ в Грузії! [Архівовано 15 вересня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Заморожене повернення. Архів оригіналу за 15 вересня 2017. Процитовано 14 вересня 2017.
| ||||||||||
.svg){kind=small}
.svg)