Ґегард (монастир)

lon_sec = lat_dir = region = lon_dir = lat_sec = lat_min = CoordScale = скасований = lon_min =
Ґегард вірм. Գեղարդ
40°09′22″ пн. ш. 44°47′56″ сх. д.
Країна	Вірменія
Місто	с. Ґохт
Марз	Котайк
Конфесія	Вірменська апостольська церква
Тип	монастир і церква
Стиль	вірменська архітектура
Дата заснування	IV століття
Ґегард Ґегард (Вірменія)
Медіафайли у Вікісховищі

Монастир Гегард та верхів'я річки Азат
Monastery of Geghard and the Upper Azat Valley
Світова спадщина
40°08′25″ пн. ш. 44°49′06″ сх. д.
Країна	Вірменія
Тип	Культурний
Критерії	ii
Об'єкт №	960
Регіон	Європа і Північна Америка
Зареєстровано:	2000 (24 сесія)
Ґегард у Вікісховищі

Ґега́рд (Ґеха́рд) (вірм. Գեղարդ, [geghárd], дослівно — «спис») — монастирський комплекс у провінції Котайк, Вірменія. Розташований в ущелині гірської річки Азат, приблизно за 40 км на південний схід від Єревана. Внесений ЮНЕСКО в список об'єктів Всесвітньої культурної спадщини.

Повніша назва — Ґегардаванк (вірм. Գեղարդավանք, [geghárdavánk^h]), дослівно — «Монастир списа». Назва монастирського комплексу походить від списа Лонгина, яким прокололи тіло Ісуса Христа на Хресті, і, як стверджується, привезеного до Вірменії апостолом Тадеєм у числі багатьох інших реліквій. Ця обставина зробила монастир популярним місцем для паломництва вірмен протягом багатьох століть. Нині спис виставлено в скарбниці Ечміадзіну. Назва «Ґегардаванк» фіксується із 1250 року.

Деякі храми монастирського комплексу повністю видовбано у скелях, інші — схожі на печери. На території монастирського комплексу є численні гравірування та окремо розташовані хачкари — традиційні вірменські кам'яні різьблені хрести. Ґегард є одним з найзначніших туристичних місць у Вірменії.

Більшість людей, що приїжджають у Ґегард, також відвідують довколишній храм у Гарні, схожий на Парфенон, розташований нижче за течією Азату. Відвідування обох місць — настільки поширене явище, що вони зазвичай згадуються в парі як «Гарні-Ґегард».

Історія

Спис Лонгіна в ковчезі

Монастир був заснований в IV ст. на місці священного джерела, що бере початок у печері. Тому спочатку отримав назву Айріванк (вірм. Այրիվանք), що означає «Монастир печери». За переказами, засновником монастиря був Св. Григорій Просвітитель.

За відомостями вірменських істориків IV, VIII і X ст., монастирський комплекс включав крім релігійних будівель, також добре оснащені житлові та службові будівлі. У 923 році Айріванк дуже серйозно постраждав після захоплення його Насром, віце-регентом арабського халіфа у Вірменії: тоді розграбували всі цінності, включаючи унікальні рукописи, і спалили величні монастирські споруди. До менш значних руйнувань призвели також землетруси. Перший монастир у IX ст. був зруйнований арабами. Зі споруд Айріванка нічого не збереглося.

Попри те, що є написи, що датуються 1160, головна каплиця була побудована в 1215 році під заступництвом братів Закаре та Іване, воєначальників грузинської цариці Тамари, що відвоювали більшу частину Вірменії в турків. Гавіт, що частково вільно стоїть, частково вирізаний у скелі, датований раніше 1225 року, а ряд каплиць, висічених у скелі — серединою XIII ст.

Після цього монастир придбав князь Прош Хахбакян, що був намісником Закарянів і засновником князівства Прош'янів. За короткий період Прош'яни побудували печерні споруди, що принесли Ґегарду заслужену славу — друга печерна церква, родова гробниця, жаматун Папак і Рузакан, зала для зборів і навчання (що обвалилася в середині XX ст.), а також численні келії. Кімната, що простягнулася в північно-східній частині гавіта, в 1283 році стала гробницею князя Проша Хахбакяна. Була також висічена суміжна кімната з гербом роду Прош'янів — орел, що тримає у своїх пазурах ягня. Сходи на заході гавіта ведуть до похоронної кімнати, видовбаної в 1288 році для Папака Прош'яна та його дружини Рузакан. У 1200-х роках Прош'яни обладнали в монастирському комплексі іригаційну систему. В ті часи Ґегард був також відомий як Монастир семи церков і Монастир сорока вівтарів. Все, що оточує монастир — це скелі, печери і хачкари. Монастир не був діючим, а головна церква взимку використовувалася як притулок від карапапахських кочівників до того часу, поки декілька ченців із Ечміадзину після приєднання цієї частини Вірменії до Російської імперії не навели тут лад. Відновлений з метою туризму, монастир, як і раніше, залишається важливим місцем для паломництва.

Окрім Списа Лонгіна Ґегард відомий також іншими реліквіями. Так, мощі апостолів Андрія та Іоанна були подаровані у XII ст. Благочестиві відвідувачі протягом наступних століть обдаровували монастир землею, грошима, рукописами тощо. В одній із печерних келій у XIII ст. жив відомий вірменський історик Мхітар Айріванеці. На кінці рукоятки списа є приєднана до неї ромбоподібна пластина, на якій вирізаний грецький хрест із кінцями, що розширюються. У 1687 році для списа, що зберігається нині в скарбниці Ечміадзіна, був зроблений спеціальний ковчег зі срібла, позолочений зовні, що є характерним виробом ручної роботи для Вірменії XVII ст.

Комплекс

Вхід до монастиря

При підході до головного (західного) входу розташовані невеликі печери, каплиці, хачкари та інші споруди, висічені в схилі пагорба. Праворуч від входу, у скелі розташовано кілька маленьких, неглибоких водойм, у які люди кидають камінці для того, щоб їх бажання здійснилися. Відразу після входу знаходяться фортечні вали, що захищають комплекс із трьох сторін, а також скелі, які захищають четверту. Пройшовши через комплекс, можна побачити другий (східний) вхід, за межами якого знаходиться плита для ритуальних жертвоприношень тварин (матах), а також міст через струмок.

Одно-та двоповерхові службові приміщення, розташовані по периметру монастирського двору, з часів їх спорудження були перебудовані двічі, вперше — в XVII ст., потім — у 1968—1971 рр. Відомо, що більшість ченців жило в келіях, видовбаних всередині скелі, за межами фортечного муру. Скелі покриті вирізаними в них хачкарами. Понад двадцять різних за формою і розмірами структур було видовбано в міцному скельному масиві, що оточує головні печерні споруди. Ті з них, що знаходяться в західній частині комплексу, призначалися для службових цілей, інші — прямокутні каплиці з напівкруглими апсидами, а також вівтар. Є спарені і потрійні каплиці з одним входом, деякі з входів орнаментовані різьбою. Є багато орнаментованих хачкарів, висічених в скелі і на стінах споруд або встановлених на землі, в межах монастирського комплексу, які встановлено на згадку про померлих або в ознаменування святкувань з нагоди дарування.

Катоґіке

Ворота в церкві Катоґіке

Купол церкви Катоґіке

Попри те, що є написи, що датуються 1160-ми роками, головна церква Катоґіке була побудована в 1215 р. під заступництвом братів Закаре та Іване. Катоґіке — головна церква в комплексі і традиційно найбільш шанована. Церква побудована прямо навпроти неприступної гори. Зовнішні обриси плану нагадують рівноплечий хрест, вписаний в квадрат і вкритий куполом на квадратній основі. По кутах розташовані невеликі двоповерхові каплиці з циліндричними склепіннями і драбинками, що виступають зі стіни. Внутрішні стіни містять багато написів з висвітленням дарування, принесених монастирю.

На південному фасаді Катоґіке встановлені ворота з чудовою різьбою. Тимпан прикрашений зображеннями дерев з плодами гранату, що звисають з їх гілок, а також листям, що переплітаються з гронами винограду. Зображення голубів розташовуються між склепінням і зовнішньою несучою конструкцією. Голови голубів повернені в бік воріт. Над воротами зображена сцена із левом, нападником на бика, що символізує княжу міць.

Склепінчастий верх барабана купола містить докладні рельєфи, що зображають птахів, людські обличчя, голови тварин тощо.

Ґавіт (притвор)

Ґавіт

На захід від головного храму є закріплена в скелі ризниця, побудована між 1215 і 1225 рр., яка пов'язана із головною церквою.

Чотири масивних колони вільно стоять в центрі і підтримують кам'яний дах з отвором в центрі, що пропускає світло. Периферійні приміщення, що виходять внаслідок відповідного розташування колон, мають різні дахи. Ґавіт використовувався для навчання і зборів, а також для прийняття паломників і відвідувачів.

Західні ворота відрізняються від інших воріт того часу формою кромок дверей, які прикрашені чудовими рослинними візерунками. Орнаментація тимпану складається з великих квітів з пелюстками різної форми на сплетених гілках і довгастих листках.

Скальная церква з джерелом

Перша печерна церква, Авазан (дослівно — «водоймище»), розташовується на північний захід від ґавіту. Вона була висічена в 1240-х рр. на місці древньої печери із джерелом (місце поклоніння ще за часів язичництва).

Церква цілком висічена в скелі, в плані являє собою рівноплечий хрест. Особливістю внутрішньої частини приміщення є два склепіння із сталактитовим куполом у центрі. Напис говорить, що ця церква є роботою архітектора Ґалдзака, який протягом сорока з невеликим років також займався будівництвом й інших скельних церков і жаматунів. Його ім'я вирізано на підставі перекриття, прикрашеному рельєфами із зображеннями гранатів.

Основний простір церкви, прямокутної в плані, увінчаний кафедрою і з'єднаної з вівтарем апсидою, а також двома глибокими нішами, які надають інтер'єру форму незавершеного хрестоподібного купола. Дві пари гострокінцевих склепінь перехрещуються і утворюють підставу перекриття, а решта тримається на півколонах стін. Так само як і в ґавіті, внутрішня поверхня перекриття вирубана в граціозній формі сталактитів, які також прикрашають капітелі напівколон, а також напівкруглий виступ апсиди вівтаря. Композиційно найцікавіші прикраси південної стіни. Вирізані на ній потрійні дуги із різними за формою апсидами вгорі і внизу з'єднуються за допомогою блискуче виконаних рослинних орнаментів.

Жаматун (інший притвор)

Зображення левів і хрестів на північній та східній стінах жаматуна

Усипальня Прош'янів і друга печерна церква Богоматері (Аствацацин) розташовані в східній частині церкви Авазан. Вони були вирубані ймовірно також Галдзаком в 1283 р. Жаматун представляє із себе практично квадратну видовбану в скелі кімнату із глибоко вирізаними рельєфами на стінах. Цікавим є досить старомодний для того часу рельєф на північній стіні, над склепінчастими проходами: у центрі — голови левів із ланцюгом на шиях, їх голови повернуті до спостерігача; замість пучків хвоста — голови дивляться наверх драконів — все це зближує рельєф із зображеннями язичницьких часів. Між левами, над ланцюгом — орел з напіврозкритими крилами і ягням в пазурах. Ймовірно це герб княжого роду Прош'янів.

Рельєфи східної стіни — не менш мальовничі. Входи до маленької каплички і церква Аствацацин прикрашені прямокутними одвірками, з'єднаними двома рельєфами із зображенням хрестів. На воротах каплиці вирізані зображення сирен, а на стінах церкви — людські постаті із зігнутими в ліктях руками, одягнені в довгі сукні, і з німбами над головами. Можливо, це — члени князівського роду.

Під підлогою знаходиться усипальниця.

Скельна церква за жаматуном

Шлях через усипальницю веде до другої скельної церкви. Вона, як зазначено в написі, була побудована в 1283 р. на пожертвування князя Проша. У плані має хрестоподібну форму. Кути — криві, а барабан купола відзначений напівколонами, переміжними із глухими вікнами. Купол прикрашений колом. Поверхня стін містить рельєфи, що зображують тварин, воїнів, хрести, а також рельєфи на рослинні мотиви.

На відміну від сталактитів у формі трилисника і чотирилисника, прикраси церкви Аствацацин (Богоматері) включають орнаменти у вигляді розеток і різних геометричних фігур. Передні ворота кафедри вівтаря прикрашені візерунками у формі прямокутників або ромбів. Реалістичне зображення козла знайдено на стику ступенів вівтаря. На хачкарах, ліворуч від апсиди вівтаря, виявлені людські фігури. Людина із палицею в правій руці і в тій же позі, що й постаті на стінах жаматуна, може бути зображенням князя Проша, засновника церкви. Інша фігура, що тримає спис у лівій руці, опущеною вниз, і дме в піднятий вгору духовий інструмент, зображена практично в профіль.

Верхній жаматун

Жаматун Папак і Рузакан був побудований в 1288 р. на другому рівні, на північ від усипальниці Прош'янів, як зовнішні сходи (поряд з дверима в ґавіт). Верхній жаматун також вирубаний в скелі. Його форма повторює форму ґавіту. У ньому є гробниці князів Меріка і Григора, а також могили інших принців, нині зниклі. Напис вказує на те, що цей жаматун був добудований в 1288.

У південній частині коридору, що веде у верхній жаматун, вирізані численні хрести. Колони, вирубані в цілісному камені, тримають набагато менші за розмірами напівкруглі арки, які вміщуються в трапецієподібні рами, що представляють в плані квадрат. Вони служать підставою сферичного купола, з вершини якого проникає світло. Отвір у нижньому правому куті дозволяє побачити нижній поверх усипальні.

Цей жаматун має гарну акустику.

Каплиця Св. Григорія

Каплиця Св. Григорія Просвітителя (до цього, Каплиця Богоматері) побудована не пізніше 1177 р. Розташована над дорогою, в ста метрах від входу в монастир. Каплиця частково вирубана у твердій скелі, і, найімовірніше, на її структуру вплинула форма печери, що там була. Каплиця прямокутна в плані і має підковоподібну апсиду, зі сходу та північного сходу примикає до коридорів і прибудов, виритих на різних рівнях і навіть один над іншим. Сліди штукатурки із залишками фресок вказують на те, що в каплиці були зразки настінного розпису. Хачкари із різними орнаментами вставлені в зовнішні стіни, а також вирізані на поверхні прилеглої скелі.

Галерея

• 
• 
• 
• 
• 

Джерела

• Сапнян А. Гарни и Гегард. — М., 1958. (рос.)
• Крогиус В. Р., Максаковский Н. В. Монастырь Гегард и верховья реки Азат — «ЮНЕСКО — Наследие». (рос.)
• Sargsyan Z. Armenia 1700 years of Christian Architecture. Moughni Publishers. — Erevan, 2001. (рос.)

Посилання

• http://www.armeniapedia.org/index.php?title=Geghard_Monastery [Архівовано 9 жовтня 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
• Ґегард на Armenica.org [Архівовано 11 січня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
• http://www.worldy.info/article17-Geghard+Monastery [Архівовано 9 червня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
• https://web.archive.org/web/20050204165518/http://www.rpi.edu/~keefej/Geg.html (англ.)
• http://www.uibk.ac.at/grabungarmenien/armenien/geghard.html [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] (нім.)
• Partnerschaft Lorsch-Geghard (нім.)
• "G(H)EGHARD, " Documenti Di Architettura Armena, publié par Edizione Ares [Архівовано 3 березня 2010 у Wayback Machine.] (фр.)
• https://web.archive.org/web/20100618123630/http://www.lusamut.net/level2_.php?id=90&id_2=148&cat_=6&s=2 (вірм.)
• Фото монастиря [Архівовано 20 серпня 2011 у Wayback Machine.]