Ґжицький Степан Зенонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ґжицький Степан Зенонович
Степан Ґжицький.jpg
Степан Ґжицький
Народився 14 січня 1900(1900-01-14)
Острівець
Помер 19 серпня 1976(1976-08-19) (76 років)
Львів
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Poland.svg Польща
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Національність українець
Діяльність біохімік[d]
Сфера роботи ветеринарія
Alma mater Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Гжицького
Науковий ступінь доктор ветеринарних наук і доктор біологічних наук
Членство Національна академія наук України
Відомий завдяки: Ветеринарна біохімія
Нагороди Заслужений діяч науки і техніки України
Звання професор

Степан Зенонович Ґжицький (14 січня 1900, с. Острівець, нині Теребовлянського району Тернопільської області, Україна — 19 серпня 1976, м. Львів) — український вчений у галузі ветеринарії, основоположник ветеринарної біохімії в Україні. Брат Володимира Ґжицького. Доктор ветеринарної медицини (1931). Доктор біологічних наук, професор (1940). Дійсний член НТШ (1942). Член-кореспондент АН УРСР (1951). Член Української академії сільськогосподарських наук (1959). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1960). Почесний член Об'єднання українських лікарів США та Канади.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у селі Острівець (тоді Теребовлянського повіту).

Закінчив початкову школу в сусідньому селі Довге, українську гімназію в Тернополі (1920). Навчався у 19211923 роках на правничому факультеті Українського таємного університету, 19231929 — в академії ветеринарної медицини у Львові. Після закінчення цього ВНЗ залишився в ньому працювати асистентом, кафедри лікарської хімії і загальної патології.

Упродовж 19301931 років під керівництвом професора Вацлава Морачевського[1] (1867—1950[2]) написав і захистив дисертацію на тему «Про вплив односторонньої і змішаної дієти та додатку солей на деякі компоненти крові і сечі» отримавши ступінь доктора ветеринарної медицини.

Пам'ятник на Личаківському цвинтарі

19321933 стажувався в Берліні Інституті біохімії під керівництвом проф. К. Нойберґа.

У 1934 р. йому було присуджено за наукові праці звання приват-доцента. Вчений розгорнув активну дослідницьку діяльність, зокрема, вивчав біохімічні процеси в крові коней.

З 1935 р. С. Ґжицький почав керувати кафедрою лікарської хімії й разом з тим викладав курс біохімії. У 19371938 працював у Віденському ветеринарному інституті — досліджував біохімічні процеси в крові при різних захворюваннях.

Повернувшись до Львова, С. Ґжицький продовжував педагогічну й наукову діяльність. У 1940 р. вища атестаційна комісія СРСР підтвердила його науковий ступінь доктора біологічних наук і звання професора кафедри біохімії. У травні С. Ґжицького обрано дійсним членом НТШ, у 1951 р. — членом-кореспондентом АН України. З 1955 р. завідував біохімічним відділом у НДІ землеробства і тваринництва західних районів УРСР.

За заслуги в розвитку біохімії тварин С. Ґжицький обраний у 1959 р. академіком Української академії сільськогосподарських наук. У 1960 р. на базі лабораторії біохімії НДІ землеробства і тваринництва західних районів України у Львові було створено Український НДІ фізіології і біохімії сільськогосподарських тварин (тепер Інститут біології тварин НААН України). Ініціатором і першим директором цього інституту став С. Ґжицький.

У тому ж 1960 р. академікові Ґжицькому надано почесне звання Заслуженого діяча науки України (він запропонував інсулін як лікувальний засіб у ветеринарії).

Автор більш як 200 наукових праць.

Підготував 14 докторів і 47 кандидатів наук.

До останніх днів учений очолював кафедру біохімії Львівського зооветеринарного інституту й лабораторію обміну речовин у НДІ фізіології і біохімії сільськогосподарських тварин, якій сьогодні надано його ім'я.

Помер 19 серпня 1976 р., похований у Львові на Личаківському цвинтарі, поле № 59. На могилі пам'ятник авторства скульптора Луки Біганича[3].

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Наукова діяльність С. Ґжицького мала два напрямки: дослідження біохімічних процесів у с.-г. тварин у зв'язку з різними захворюваннями та вивчення особливостей обміну речовин та вивчення обміну речовин у різних видів тварин (зокрема жуйних) у зв'язку з їх годівлею, вирощуванням та утриманням, для розроблення теоретичних основ підвищення їхньої продуктивності.

Завдяки дослідженням С. Ґжицького та його учнів було вперше з'ясовано ряд біохімічних закономірностей великого теоретичного і практичного значення. Найвагомішим здобутком у дослідженнях є з'ясування ролі рубця у жуйних тварин в загальному метаболізмі організму та вивчення симбіозу жуйних тварин з мікроорганізмами, що заселяють їх передшлунки. Зокрема було встановлено, що рубець здатний всмоктувати іони К, СІ, РО4, тіамін, ціанкобаланін, амінокислоти. При цьому спостережено вибіркове їх всмоктування на поверхні слизової оболонки рубця, що впливає на процеси травлення в передшлунках жуйних. Встановлено також можливість проникнення окремих метаболітів у зворотному напрямку, тобто в порожнину рубця. Наприклад, було показано, що туди проникають хлориди, карбонати, фосфати, цукор, вітаміни В і В, амінокислоти та білки. Це свідчило, що діяльність стінки рубця спрямована на підтримання в ньому постійного хімічного складу середовища, компенсування якості корму та є необхідною умовою нормальної діяльності мікрофлори.

Багаторічні дослідження С. Ґжицький та його учні проводили із вивчення особливостей вуглеводного обміну в передшлунках жуйних тварин й застосування інсуліну для спрямованого впливу для діяльності передшлунків жуйних. Наприклад, було встановлено, що інсулін значною мірою сприяє використанню глюкози стінкою рубця, спричиняє посилене перетворення їх пентозофосфатним шляхом. Унаслідок його дії активізуються процеси у циклі трикарбонових кислот, інтенсивніше використовується енергія на синтетичні процеси.

Проведена велика робота із вивчення і застосування азотових сполук у годівлі жуйних тварин, що завершилась монографією «Сечовина в годівлі жуйних тварин».

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Таблиця у Львові на будівлі Інституту біології тварин НААН

9 лютого 1991 року на будинку Львівського зооветеринарного інституту (нині Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. Ґжицького), що на вулиці Пекарській, 50, відкрито бронзову меморіальну таблицю. Скульптор Іван Микитюк, архітектор Володимир Турецький[4].

Західний науковий центр НАНУ встановив для молодих вчених премію імені Ґжицького.

У вересні 1994 його ім'я присвоєно Львівській академії ветеринарної медицини.

Рішенням вченої ради ІБТ УААН у січні 2000 р. на честь сторіччя від дня народження академіка Ґжицького С. З. лабораторії обміну речовин присвоєно назву «Лабораторія обміну речовин імені професора С. З. Ґжицького».

Президією УААН, засновано премію ім. С. Ґжицького для видатних робіт у галузі природничих, біологічних та ветеринарних наук.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. МОРАЧЕВСКІ Вацлав Даміан (MORACZEWSKI Wасlаw Dаmіаn) | Фармацевтична енциклопедія. www.pharmencyclopedia.com.ua. Процитовано 2017-04-02. 
  2. Brzozowski S. Moraczewski Wасłаw Dаmіаn // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — Tom XXІ/4, zeszyt 89. — S. 691. (пол.)
  3. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 329. — ISBN 966-8955-00-5.
  4. Львівська академія ветеринарної медицини імені С. З. Ґжицького (1784—2000). — Львів : Модерн-2, 2000. — С. 820—821. — ISBN 966-7158-73-X.

Література[ред. | ред. код]

  • Борчук М. Вшанування пам'яті: (На будинку Львівського зооветеринарного інституту встановлено меморіальну таблицю з барельєфом С. Гжицького) // Відродження. — 1991. — 21 лют.
  • Гаврилюк П., Ониськів М. Брати Ґжицькі // Тернопілля '95: Регіональний річник. — Тернопіль, 1995.
  • Гаврилюк П. Знаменна постать нашої науки // Вільне життя. — 1995. — 13 січ.
  • Гаврилюк П. Слід на землі // Селянська доля. — 1995. — 14 січ.
  • Гевко Р., Пиндус Б. Ґжицький Степан Зенонович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 449. — ISBN 966-528-197-6.
  • Гжицький Степан Зенонович // УРЕ. — 2-е вид. — К., 1979. — Т. 3. — С. 16.
  • Головацький І. Імені академіка Гжицького // За вільну Україну — 1994. — 17 листоп.
  • Гуменюк В., Гуменюк Г. Родина Гжицьких — таланти і долі // Наукові записки. — Тернопіль, 1997. — Кн. 2. Ч. 2. — С. 156—161.
  • Ґжицький Степан (14. 01. 1900-19. 08. 1976) // Панчук І. Тернопільщина в іменах: Довід. — Т., 2006. — С. 55.
  • Конкурс на здобуття премії ім. С. Гжицького західного наукового центру АН України для молодих вчених регіону: Умови конкурсу //Тернопіль вечірній. — 1994. — 14 січ.
  • Ониськів М., Гаврилюк П. Брати Гжицькі: (Степан) // Тернопілля’ 95: Регіон. річник. — Тернопіль, 1995. — С. 156—161.
  • Січкоріз Л. Степан Гжицький //Ювілейна книга Української гімназії в Тернополі 1898 — 1999: До сторіччя заснування / За ред. С. Яреми — Тернопіль: Львів, 1998. — С. 657—658.
  • Степан Гжицький (1900 — 1976) // Лупій Г. В. Львівський історико-культурний музей-заповідник «Личаківський цвинтар»: Путівник. — Львів, 1996. — С. 194—195.
  • Хоміцький О. Академік Степан Гжицький зблизька. Учений зі світовим іменем // Крізь роки і десятиріччя. — Л., 2004. — С. 282—286.

Посилання[ред. | ред. код]