Ґринджоли (сани)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Польські ґринджоли у Бескидському музею, Вісла
Швейцарські ґринджоли. XX ст.
Румунські ґринджоли. Музей Села імені Дімітріє Густі, Бухарест

Ґринджо́ли — сани примітивної конструкції, відомі у західних областях України. Великі ґринджоли використовують для перевезення дров та інших важких речей, маленькі («ґринджолята», «ґринджолєти»)[1] — для легких вантажів, а також як дитячі санчата.

Слово «ґринджоли» виводять з румунської мови: gringioară від рум. grindă («жердина», «балка»)[2]. Втім, слід зауважити, що самі румуни аналогічний транспортний засіб називають tirsitoăre, що вимушує поставити під сумнів офіційну етимологію[1].

Конструкція[ред. | ред. код]

Ґринджоли мають два довгих полози, кожен з яких попереду загинається догори, утворюючи закрут-«каблучку» (яку зовуть ичвина)[3]. Полози з'єднують оплі́нами (опле́нями)[4] — поперечними брусами. Для цього на кінцях оплінів знизу роблять глухі отвори, у які вставляють стрижні, що вбиті вертикально у полози — копили. Окрім того, отвори роблять і на кінцях оплінів згори: у них іноді вставляють чотири рожни — вертикальні кілки, які слугують для прив'язування до них перевезенних речей. Вантажі також можуть кріпити просто до оплінів поплюстками — зав'язками зі свіжозрубаного гілля.

Для їзди використовують ґринджоли менших розмірів, легкі, іноді оздоблені вибагливою різьбою або кольоровими візерунками[5].

Сани аналогічної конструкції колись побутували у Росії, де вони були відомі під назвою «дровні» (рос. дровни), бо їх зазвичай використовували для транспортування дров. Варіантом російських ґринджол є «розвальні»[6] — сани з жердинами, які йдуть від передніх кінців полозів, розширюючись назад (немов «розвалюючись»), за що й отримали свою назву, запозичену згодом і до української мови[7].

Інше[ред. | ред. код]

  • Ґирджоли — у Закарпатті дитячі ковзани, що прикріплювали до взуття й на яких узимку каталися на льоду
  • Ґринджури — волокуша з паралельно збитими жердинами, за допомогою яких перевозили плуг (Івано-Франківська область)[1]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Нікуліна Н. В. Етнографічні матеріали як джерельна база термінологічних студій (на матеріалі транспортної лексики). Лінгвістика. Наукове видання. Луганськ ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», № 3 (18), 2009
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
  4. Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 715. Оплінь
  5. Студії з української етнографії та антропології/6. Способи пересування
  6. Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 624. Розвальні
  7. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.