Ґустав Йонсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ґустав Йонсон
ест. Gustav Jonson
Народження 7 січня 1880(1880-01-07)[1]
Вільяндімаа, Естонія
Смерть 15 травня 1942(1942-05-15)[1] (62 роки)
Челябінськ, РРФСР, СРСР
Країна  Естонія
Освіта Rīgas politehniskais institūts[d] (1907)
Звання генерал і генерал-лейтенант
Війни / битви Друга світова війна
Нагороди
орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня Золота зброя «За хоробрість»
CMNS: Ґустав Йонсон у Вікісховищі

Ґустав Йонсон (ест. Gustav Jonson ; 26 грудня 1879 (7 січня) 1880 — 15 листопада 1942 , Челябінськ) — офіцер Російської Імператорської армії, естонський і радянський військовий діяч, головнокомандувач естонської армії (1940 рік). Генерал-майор Естонії (1928); генерал-лейтенант РСЧА (29 грудня 1940 року).

Життєпис[ред. | ред. код]

Ґустав Йонсон народився 7 січня 1880 року в селі Пярі повіту Вільяндімаа. Син заможного власника ферми. Закінчив муніципальну школу в Пярі, парафіяльну школу в Вільянді, міське училище там же в 1898, реальне училище в Юр'єві в 1901 році. У 1901—1907 роках навчався в Ризькому політехнічному інституті. Брав участь у студентських виступах під час першої російської революції, за що в 1905 був відрахований з інституту, виїхав до Німеччини і вступив до Вищого технічного училища в Дрездені. Однак був змушений перервати навчання через відсутність коштів, повернувся до Риги і продовжив здобувати освіту там.

Російська імператорська армія[ред. | ред. код]

У 1908 році вступив на службу в Російську імператорську армію. Служив в артилерійській частині в Двінську, склав іспит на перший офіцерський чин і в 1910 проведений у прапорщики. 1912 року вийшов у відставку. Жив у Ризі, працював у Ризькій палаті заходів та терезів.

З початком Першої світової війни у серпні 1914 року знову призваний до армії, в 1915 році зарахований до 2-го Кавказького мортирного артилерійського дивізіону 2-го Кавказького армійського корпусу. У його лавах бився в 10-й армії на Північно-Західному та Західному фронтах. За відзнаки у літніх наступальних боях 1917 року нагороджений Георгіївською зброєю. У жовтні 1917 року здійснено в штабс-капітани.

Революційні роки[ред. | ред. код]

У листопаді 1917 року залишив фронт і приїхав до Естонії на заклик Земської ради Естляндії для участі у формуванні естонської армії. Формував естонські стрілецькі частини, які, однак, були негайно роззброєні та розпущені німцями після окупації ними Естонії у лютому 1918 року. Йонсон залишив Естонію і втік до Росії, але в лютому 1918 року зазнав арешту червоногвардійцями і ув'язнення до петроградської в'язниці «Хрести».

Армія незалежної Естонії[ред. | ред. код]

Пізніше був звільнений із в'язниці і в листопаді 1918 повернувся до Естонії. Відразу ж був зарахований до естонської армії, сформував 1-й кавалерійський полк і став його командиром, з 1919 — підполковник. Учасник бойових дій проти Червоної Армії та Прибалтійського ландесверу. За відзнаки у боях нагороджений орденом, а також отримав у дар від держави земельну ділянку у 50 гектарів із хутором. У 1921—1923 роках навчався в Естонському коледжі оборони, полковник (1923). Після закінчення коледжу стажувався у французькій армії. З березня 1924 — помічник начальника Генерального штабу Збройних Сил Естонії. З 1925 викладав у Вищому військовому училищі, з серпня 1927 — його начальник. У лютому 1928 року призначений начальником військово-навчальних закладів Естонської армії та членом Військової ради Естонії. У тому ж році проведений генерал-майори.

У 1930—1933 роках командир 3-ї піхотної дивізії та комендант Таллінна. З серпня 1933 — начальник сил внутрішньої оборони республіки. З лютого до березня 1934 року тимчасово виконував посаду військового міністра Естонії. З березня 1934 — помічник Головнокомандувача Збройними силами Естонії, одночасно генерал-інспектор кавалерії. 1 січня 1939 року звільнений з армії за віком.

У 1939—1940 роках — помічник президента Естонії Костянтина Пятса. У роки незалежності Естонії був головою та членом великої кількості різних громадських організацій, товариств та спілок.

Приєднання Естонії до СРСР[ред. | ред. код]

Під час зміни влади в Естонії та включення її до складу СРСР у липні-серпні 1940 року був Головнокомандувачем Естонської армії. 30 серпня 1940 року естонська армія була перетворена на 22-й Естонський територіальний стрілецький корпус (180-а та 182-а стрілецькі дивізії, 614-й корпусний артилерійський полк і 22-й корпусний авіазагін (сім легких бомбардувальників Hawker «Hart Landplane», п'ять розвідників Henschel Hs 126 B та 10 тренувальних літаків) під командуванням генерал-лейтенанта Ґустава Йонсона, який був включений до складу Червоної Армії.[2] Ґуставу Йонсону постановою Раднаркому СРСР від 29 грудня 1940 року було присвоєно військове звання генерал-лейтенант.

10 червня 1941 року[3] він здав 22-й територіальний ск згідно з наказом НКО № 01458 генерал-майору А. З. Ксенофонтову і вибув до Москви у розпорядження начальника Академії Генерального штабу РСЧА[4].

19 червня 1941 року[5] заарештований за підозрою в шпигунстві. Особливою нарадою при Народному комісарі внутрішніх справ СРСР за контрреволюційну діяльність 15 травня 1942 року засуджений до вищої міри покарання і за одними даними, того ж дня розстріляний у Саратовській в'язниці, а за іншими даними, вирок не був виконаний і замінений на 10 років виправно-трудових таборів, генерал Іонсон помер у таборі в Челябінську 15 листопада 1942 року.

Реабілітовано Постановою Головної військової прокуратури Російської Федерації від 22 січня 2001 року.

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороди Російської імперії[ред. | ред. код]

Нагороди Естонії[ред. | ред. код]

Іноземні нагороди[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б https://generals.dk/general/Jonson/Gustav/Estonia.html
  2. ↑ - Ионсон Густав Юрьевич. Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  3. ↑ По другим данным 3 июня 1941 года.
  4. ↑ ЦАМО, ф.867, оп.1, д.26, док.131.
  5. ↑ За іншими даними, заарештований 17 червня 1941 року. Див.: Смирнов Д. С. Жизнь за Родину. // «Военно-исторический журнал». — 2008. — № 12.
  6. ↑ Шабанов, 2004, с. 539.

Література[ред. | ред. код]

  • I. Lään. Ülekuulamine lõpetatud. Avaldamata andmed kindralmajor Gustav Jonsonist. Laidoneri Muuseumi aastaraamat, 2005.
  • Черушев Н. С., Черушев Ю. Н. Расстрелянная элита РККА (командармы 1-го и 2-го рангов, комкоры, комдивы и им равные): 1937—1941. Биографический словарь. — М.: Кучково поле; Мегаполис, 2012. — С. 428—429. — 2000 экз. — ISBN 978-5-9950-0217-8.
  • Соловьев Д. Ю. Все генералы Сталина. — М., 2019. — ISBN 9785532106444. — С.37—38.
  • Шабанов В. М. Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769—1920. (Биобиблиографический справочник). — М.: Русскiй мiръ, 2004. — 922 с. — 3000 экз. — ISBN 5-89577-059-2.
  • Черушев Н. С., Черушев Ю. Н. Расстрелянная элита РККА (командармы 1-го и 2-го рангов, комкоры, комдивы и им равные). 1937—1941. Биографический словарь. — М., 2012. — С.428-429.
  • Христофоров В. С., Хохлов Д. Ю. Генерал двух армий. По материалам архивного уголовного дела №Р-48022. // «Военно-исторический журнал». — 2009. — № 2. — С.41.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ґустав_Йонсон&oldid=41674728