15-й окремий гірсько-штурмовий батальйон (Україна)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
15-й окремий гірсько-штурмовий батальйон
(з 2016)

15-й окремий гірсько-піхотний батальйон
(2004—2016)


327-й механізований полк
(1992—2004)
Нарукавний знак батальйону
На службі 1992 — дотепер
Країна  Україна
Вид Сухопутні війська
Тип  Гірська піхота
У складі
 128 ОГШБр
Гарнізон/Штаб  Закарпатська область
м.Ужгород
Війни/битви

Російська збройна агресія проти України

Нагороди
Почесна відзнака «За мужність та відвагу»
Почесна відзнака «За мужність та відвагу»
Командування
Визначні
командувачі
Василь Зубанич, Іван Голішевський

Медіафайли на Вікісховищі

15-й окремий гірсько-штурмовий Севастопольський батальйон (15 ОГШБ, в/ч А1778) — підрозділ гірської піхоти Сухопутних військ Збройних сил України. Перебуває у складі 128-ї окремої гірськопіхотної бригади, що базується в Ужгороді. Перший в українському війську окремий гірськопіхотний батальйон.

Історія[ред. | ред. код]

Після розпаду СРСР 327-й гвардійський мотострілецький полк у складі 128 дивізії перейшов під юрисдикцію України.

У 2004 р. у рамках реформування Збройних сил України полк був переформований на 15-й окремий гірськопіхотний батальйон. Він тривалий час був єдиним підрозділом Збройних сил України, призначеним для ведення бойових дій у гірських умовах.[1] Подібного роду підрозділи існували лише в Кримській дивізії Національної гвардії України: окремі гірськострілецькі батальйони «Кобра» та «Лаванда». Протягом першого року існування батальйон був у низькій бойовій готовності для виконання завдань за призначенням, залишаючись без досвідчених фахівців та належного спорядження. Відсутність фахівців пояснювалась тим, що жоден з чинних навчальних центрів не готував спеціалістів гірської справи. Хоча згідно організаціно-штатної структури до складу кожного взводу має входити інструктор, що має як мінімум третій розряд з альпінізму, володіти методикою проведення занять з бойової підготовки на гірській місцевості та навчання особового складу подоланню гірських перешкод.

Тренування батальйону проходять на унікальному 234-му Ужгородському загальновійськовому полігоні (с. Оріховиця), спорудженому у 1982 р. для гірсько-піхотної підготовки підрозділів, які направлялися до Афганістану.

Станом на 2006 рік на полігоні було відновлено стрільбище. На гірському спортивному комплексі було споруджено підвісну стелю для занять альпінізмом. Функціонували гірські танкова директриса та директриса бойових машин піхоти. Директриса БМП призначена для тренування батальйону, який був переозброєний із БТР-70 на БМП-2.[1]

2013 року підрозділ був визнаний найкращим у сухопутних військах України.

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

В часі російсько-української війни військовослужбовці батальйону брали безпосередню участь у бойових діях — на передовій з березня 2014-го. До його складу набирали добровольців-контрактників, вони проходили підготовку, отримавши всю необхідну амуніцію, спрямовані на блокпости в Сумську область, по тому — в район бойових дій, під відносно спокійне село Співаківка, перевіряли проїжджий транспорт й документи. Згодом надійшла команда — передислокуватися до селища Металіст — північна околиця Луганська.[2] В середині червня тут почалися запеклі бої.

17 червня під час бою терористи знищили 3 українські танки[джерело?] (командир одного з яких підірвав себе гранатою),[джерело?] та захопили в полон українських військових. Серед загиблих — механік-водій БТР Сергій Мартин.

У полоні бойовиків місяць перебували Микола Копчанський, В'ячеслав Пономаренко, Антон Шимко(псевдо.Сармат). Втрати — в червні 2014-го 3 БТРи вирушили на розвідку, підбиті терористами, 3 БТРи вирушили на підмогу, потрапили в засідку; 1-й БТР підбитий, механік-водій загинув, 3 військовики полонені, 2-й зумів повернутися, 3-й також підбитий, в ньому важкопоранений командир роти капітан Сергій Ланецький, загинули навідник Олександр Попаданець і механік-водій.[2] До полонених приходив оператор каналу «Росія-24», який їх відповіді перекрутив, буцім вони дезертири і воюватимуть за ЛНР.[джерело?]

19 червня 2014 року з'явилася інформація, що силовики знищили батальйон терористів «Зоря»: так зване керівництво так званої ЛНР визнало, що від батальйону лишилося не більше 26 чоловік.[3]

У липні 2014-го військовослужбовці 15-го батальйону, котрі провели майже місяць в катівнях так званої «ЛНР», були звільнені.

Оргкомітет «Євромайдан Рим» в липні 2014-го придбав та передав військовим 60 бронежилетів, з них десять — 15-му гірсько-піхотному батальйону.

2 жовтня 2014 року у Закарпатському обласному музично-драматичному театрі ім. братів Шерегіїв відбулося урочисте вшанування військовиків, котрі повернулися в місця дислокації після піврічної перерви. Грамотами та подяками Закарпатської ОДА було відзначено близько 150 військовослужбовців батальйону.

З військовиками в зоні бойових дій 5 місяців ніс військову та службу Божу капелан о. Ігор Войтович (УПЦ КП).

18 листопада 2015 року в ході загальновійськової реформи, з назви було виключено радянські нагороди. Батальйон отримав назву 15 окремий гвардійський гірсько-піхотний Севастопольський батальйон.[4][5]

22 серпня 2016 року у рамках загальновійськової реформи, з назви батальйону було виключено гвардійське найменування.[6][7]

6 грудня 2022 року батальйон був відзначений почесною відзнакою «За мужність та відвагу».[8]

Діяльність[ред. | ред. код]

Батальйон тренується на 234-му Ужгородському загальновійськовому полігоні.

Командири[ред. | ред. код]

Традиції[ред. | ред. код]

Нарукавний знак полку (до 2004)

Станом на 18 листопада 2015 року формування мало назву 15 окремий гвардійський гірсько-піхотний Севастопольський ордена Богдана Хмельницького батальйон. В ході загальновійськової реформи, з назви було виключено радянські нагороди. Батальйон отримав назву 15 окремий гвардійський гірсько-піхотний Севастопольський батальйон.[4][5]

22 серпня 2016 року у рамках загальновійськової реформи, з назви формування було виключено гвардійське найменування.[6][7]

6 грудня 2022 року 15 окремий гірсько-штурмовий батальйон 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України указом Президента України Володимира Зеленського відзначений почесною відзнакою «За мужність та відвагу».[8]

Втрати[ред. | ред. код]

Станом на грудень 2017 року, за даними книги Пам'яті, батальйон втратив 36 бійців загиблими.[10]

Відзначені[ред. | ред. код]

Найвищими державними нагородами відзначені:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б На Ужгородському полігоні завершився польовий вихід гірсько-піхотного батальйону @ Закарпаття онлайн. zakarpattya.net.ua. Архів оригіналу за 19 березня 2018. Процитовано 18 березня 2018.
  2. а б Uzhgorod.in. "Переговорщик" Володимир Рубан: "Намагаюся переконати бойовиків, що люди - не товар" / 2014 / Статті / UZHGOROD.in - Закарпатський інформаційно-діловий портал. uzhgorod.in. Архів оригіналу за 16 серпня 2017. Процитовано 30 жовтня 2016.
  3. InfoResist.org. В ходе боя в поселке Металлист террористы потеряли свыше 100 человек. InfoResist. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 30 жовтня 2016.
  4. а б Про внесення змін до Указу Президента України від 30 жовтн... | від 18.11.2015 № 646/2015. zakon3.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 25 липня 2019. Процитовано 27 вересня 2016.
  5. а б Указ Президента. Архів оригіналу за 31 серпня 2016. Процитовано 21 листопада 2015.
  6. а б Про впорядкування присвоєння почесних найменувань військовим частинам, установам, вузлам зв'язку, органам та підрозділам. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 25 липня 2019. Процитовано 25 липня 2019.
  7. а б Про внесення змін до Указу Президента України від 30 жовтн... | від 22.08.2016 № 344/2016. zakon3.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 25 липня 2019. Процитовано 27 вересня 2016.
  8. а б Указ Президента України від 6 грудня 2022 року № 838/2022 «Про відзначення почесною відзнакою "За мужність та відвагу"»
  9. Під час звільнення Херсонщини загинув командир батальйону 128-ї бригади Вадим Одуд. zahid.espreso.tv (укр.). Процитовано 1 серпня 2023.
  10. Втрати 15-го гірсько-піхотного батальйону. Книга пам'яті загиблих. Архів оригіналу за 24 липня 2015. Процитовано 4 грудня 2017.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]