2С19 «Мста-С»

2С19 «Мста-С»
2С19 «Мста-С»
	; 2С19 на параді на честь дня Незалежності України, 2008 рік
Тип	самохідна гаубиця
Історія використання
На озброєнні	з 1989
Війни	Друга російсько-чеченська; Війна на сході України
Історія виробництва
Розробник	Уралтрансмаш; ОКБ-2
Виробник	СРСР; Росія
Виготовлення	з 1983
Виготовлена; кількість	понад 500
Характеристики
Вага	42 т
Довжина	6 040 мм
Довжина ствола	47 калібрів
Ширина	3 380 мм
Висота	3 350 мм
Обслуга	5
Калібр	152-мм 2А64 нарізна
Підвищення	−4…+68°
Траверс	360°
	Дальність вогню
Ефективна	6,5…29,06
Приціл	1П22, 1П23, ПЗУ-5
Броня	стальна, катана, протикульова
Головне; озброєння	гаубиця; боєкомплект: 50
Другорядне; озброєння	1 × 12,7-мм НСВТ
В-84А
Виробник:	ЧТЗ
Марка:	В-84А
Тип:	дизельний
Максимальна потужність:	780 к.с. (573,5 кВт )
Конфігурація:	V-подібний
Циліндрів:	12
Охолодження:	рідинне
Тактність (число тактів):	4
Рекомендоване паливо:	ДЛ, ДЗ, ДА
Дорожній просвіт	450 мм; база: 4 520 мм; колія: 2 800 мм
Швидкість	шосе: 60 км/год
Прохідність	брід: 1,2 м
	2С19 «Мста-С» у Вікісховищі

2С19 «Мста-С» (індекс ГБТУ — об'єкт 316, за класифікацією НАТО — M1990 «Farm») — радянська і російська 152-мм дивізійна самохідна гаубиця. Розроблена на Уральському заводі транспортного машинобудування. Головний конструктор САУ — Ю. В. Томашов, 152-мм гаубиця 2А64 — Г. І. Сергєєв.

САУ 2С19 призначена для знищення тактичних ядерних засобів, артилерійських і мінометних батарей, танків та іншої броньованої техніки, протитанкових засобів, живої сили, засобів ППО і ПРО, пунктів управління, а також для руйнування польових фортифікаційних споруд та перешкоджання маневрам резервів противника в глибині його оборони.

Може вести вогонь по спостережуваних і неспостережуваних цілях із закритих позицій і прямим наведенням, включаючи роботу в гірських умовах.

При стрільбі використовуються як постріли з боєукладання, так і при подачі з ґрунту.

2С19 «Мста-С» була прийнята на озброєння артилерійських полків мотострілецьких і танкових дивізій Радянської армії в 1989 році

Вперше була представлена широкому загалу на авіасалоні в місті Жуковському в серпні 1992 року.

Створення[ред. | ред. код]

Головним розробником 2С19 був призначений Уральський завод транспортного машинобудування, гаубиця 2А64 проєктувалася в ОКБ-2. У 1983 році був виготовлений перший макетний зразок, а в листопаді цього ж року було завершено виготовлення дослідного зразка, який протягом 1984 року на Ржевському полігоні проходив випробування. Спочатку САУ 2С19 розроблялася на базі танка Т-72, проте в ході випробувань були виявлені серйозні недоліки, серед яких було велике розгойдування при стрільбі. Для усунення зауважень було прийнято рішення від бази танка Т-72 залишити геометрію корпусу, двигун, трансмісію і приводи керування. При цьому торсіони і котки ходової частини САУ були замінені на нові, розроблені на базі танку Т-80. Після усунення зауважень до 1986 року були виготовлені 6 самохідних гаубиць 2С19 початкової партії. Виготовлені САУ були відправлені на державні, а потім на військові випробування. Після завершення військових випробувань і доробок виявлених недоліків у 1989 році самохідна гаубиця 2С19 «Мста-С» була прийнята на озброєння Радянської армії.

До початку 2008 року самохідні гаубиці 2С19М1 були прийняті на озброєння та почали надходити до російської армії. Відповідно був розроблений і експортний варіант з неофіційним найменуванням 2С19М1-155.^[2] У грудні 2012 року стало відомо про нову модернізовану САУ 2С19М2, перша партія більш 35 шт. поставлено було у 2013 році.^[2]

Конструкція[ред. | ред. код]

Броньований корпус і башта[ред. | ред. код]

2С19 "Мста-С" виконана за баштовою схемою. Корпус машини за геометрією подібний до корпусу танка Т-72, зварений зі сталевих броньових катаних листів і розділений на три відділення: відділення управління, бойове та силове (моторно-трансмісійне). У передній частині посередині корпусу розташоване місце механіка-водія з органами управління шасі. У середній частині знаходиться бойове відділення. На даху корпусу на кульковий погон діаметром 2444 мм встановлена зварна башта. Маса башти без боєкомплекту складає 13,5 тонни. У ній встановлено гармату 2А64, а також місця екіпажу. По правому борту у передній частині башти розміщується сидіння командира, по лівому борту у передній частині встановлено сидіння навідника та прицільні пристрої. За навідником та командиром розміщено два місця для заряджаючих. У кормовій частині башти встановлено два механізовані конвеєри із зарядами та снарядами. Під баштою на дні корпусу розташована платформа підлоги, що обертається, закріплена до погону чотирма трубами. Подача укладання може здійснюватися з ґрунту через спеціальний механізований лоток, що подає, розташований зовні на кормі башти. Додаткові конвеєри подачі боєприпасів із ґрунту дозволяють вести стрільбу без витрати внутрішнього боєприпасу. У похідному положенні один з них розміщується на башті, інший забирається всередину. У кормовій частині корпусу САУ знаходиться моторно-трансмісійне відділення, аналогічне такому ж на танку Т-72. Бронювання САУ 2С19 забезпечує протикульовий та протиосколковий захист екіпажу. Товщина листів корпусу та башти складає 15 мм. ^[3].

Озброєння[ред. | ред. код]

Основним озброєнням САУ 2С19 є 152-мм гармата 2А64 зі скорострільністю 7— 8 пострілів на хвилину. Довжина — 47 калібрів. Гармата повністю уніфікована за балістичними характеристиками і боєприпасами із 152-мм буксированою гарматою 2А65 «Мста-Б». Возимий боєкомплект САУ 2С19 складає 50 штатних пострілів. Максимальна дальність стрільби осколково-фугасним снарядом становить 24,7 км, при стрільбі активно-реактивним снарядом вона зростає до 29 км.

В якості додаткового озброєння на поворотній башточці командира встановлений 12,7-мм кулемет НСВТ.

Боєкомплект[ред. | ред. код]

В основний боєкомплект 2C19 входять осколково-фугасні снаряди 3ОФ45 із максимальною дальністю стрільби в 24,7 км, снаряди 3ОФ64 с покращеною ефективністю, осколково-фугасні снаряди 3ОФ61 з газогенератором, а також нові касетні снаряди 3-О-23. Крім того, 2С19 може використовувати всі боєприпаси для гаубиці Д-20 і САУ 2С3 «Акація». Штатний боєкомплект САУ 2С19 складають 20 осколково-фугасних і 30 активно-реактивних снарядів.^[4]

Номенклатура снарядів[ред. | ред. код]

Індекс пострілу	Індекс снаряда	Індекс снаряда	Маса снаряда, кг	Маса ВР, кг	Марка детонатора	Початкова швидкість снаряда, м/с	Максимальна дальність стрільби, км
Касетні
3ВО13	3-О-13	54-ЖН-546	57,9	8×0,23	ДТМ-75		14,5
3ВО14	3-О-13	54-Ж-546У	57,9	8×0,23	ДТМ-75		11
3ВО28	3-О-23	54-Ж-546У	42,8	40×0,042			21
Осколково-фугасні
3ВОФ72	3ОФ45	Ж61	43,56	7,65	РГМ-2М, РГМ-2	670	24,7
3ВОФ58	3ОФ45	ЖН-546(-1)	43,56	7,65	РГМ-2М, РГМ-2	570	19,4
3ВОФ32	3ОФ25	ЖН-546(-1)	43,56	6,88	РГМ-2, РГМ-2М, В-90, АР-5	655	17,4
3ВОФ33	3ОФ25	Ж-546У(-1),	43,56	6,88	РГМ-2, РГМ-2М, В-90, АР-5	509	13,4
53-ВОФ-546	ОФ-540	54-Ж-546У	43,56	5,86	РГМ-2, В-90, Д-1-У, АР-5	651	17
53-ВОФ-546У	ОФ-540	54-ЖН-546/4Ж38	43,56	5,86	РГМ-2, РГМ-2М, В-90, АР-5	509	13
3ВОФ91(Активно-реактивний снаряд)	3ОФ61	Ж61	43,56	7,8	В-429	680	29
Керовані снаряди
Краснополь (керований снаряд) 3ВОФ64М	3ОФ39М	54-ЖН-546	43	9 (тротиловий еквівалент)			20
Краснополь (керований снаряд) 3ВОФ64	3ОФ39	54-Ж-546	50	6,6			20
«Сантиметр-М»	3ОФ75		48	10 (тротиловий еквівалент)			18

Двигун і трансмісія[ред. | ред. код]

В 2С19 встановлено V-подібний 12-циліндровий двигун потужністю 780 к.с. Крім дизельного палива, двигун має можливість роботи на гасі марок ТС-1, Т-1 і Т-2.

Трансмісія механічна коробка передач, з бортовими планетарними коробками передач (БКП). Має сім передніх та одну задню передачу. Максимальна швидкість руху на сьомій передній передачі становить 60 км/год.

Модифікації[ред. | ред. код]

2С19М1 — встановлена супутникова навігація, нова система керування вогнем «УСПЕХ-С».^[5]^[6]
2С19М2 — встановлена нова автоматизована система управління вогнем, також є можливість застосування цифрових електронних карт, знижена помітність в радіолокаційному, тепловому і оптичному діапазонах, встановлений кондиціонер, збільшена прицільна скорострільність до 10 пострілів в хвилину, поліпшена точність наведення.^[7]

Оператори[ред. | ред. код]

Азербайджан — укладено контракт з Росією у 2011—2012 роках на постачання 18 одиниць 2С19 «Мста-С». Постачання розпочато в 2013 році
Білорусь — 12 одиниць 2С19, станом на 2013 рік
Венесуела — 48 одиниць 2С19, станом на 2013 рік
Грузія — 1 одиниця 2С19 на зберіганні, станом на 2013 рік
Росія — 600 одиниць 2С19 (450 у строю, 150 на зберіганні, станом на 2017 рік).^[8](Перевірено 16 серпня 2018) З 2013 року розпочато постачання модернізованих САУ 2С19М2. 1 лютого 2022 р. було отримано партію з 12 шт САУ 2С19М2.^[9]
Україна — 35 одиниць 2С19, станом на 2021 рік^[10]
Ефіопія — 10 одиниць 2С19, станом на 2013 рік

Бойове застосування[ред. | ред. код]

Отримала бойове хрещення під час Першої чеченської війни.

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

Докладніше: Російсько-українська війна (з 2014), російська зброя на Донбасі та Російське вторгнення в Україну (2022)

Російські установки САУ «Мста-С» були неодноразово зняті у серпні-вересні 2014 року на Маріупольському напрямку. Були ідентифіковані фото у Новоазовську.^[11]^[12]

Меморандум від 20 вересня до Мінського протоколу передбачав відведення гаубиць калібром 152-мм: 2С5 «Гіацинт-С», 2С3 «Акація», 2С19 «Мста-С», 2А65 «Мста-Б» на 33 км від лінії зіткнення^[13]^[14]. А «Комплекс заходів» на виконання Мінських угод від 12 лютого 2015 передбачав створення зони безпеки завширшки 50 км для артилерійських систем калібру 100 мм і більше^[15].

Колони САУ, зокрема новітньої російської модифікації 2С19М1, було зафіксовано під час боїв за Дебальцеве у лютому 2015 року. 2С19М1 були ідентифіковані під м. Перевальськ,^[5] смт Селезнівка,^[16] смт Михайлівка неподалік Алчевська.^[17]

Під с. Байрачки щонайменше одна установка була знищена українським контрбатарейним вогнем.^[18]

Використовуються обома сторонами під час вторгнення Росії в Україну.

27 березня 2022 року Збройні сили України здобули в бою із окупантами на Миколаївщині черговий трофей — самохідну артилерійську установку «Мста-С». Її транспортували до однієї з військових частин^[19].

Наприкінці серпня 2022 року спільними зусиллями українських захисників була знищена російська 2С19 «Мста-С» всього за 350 метрів від державного кордону в Харківській області (поблизу пункту пропуску «Гоптівка»)^[20].

В результаті наступу на початку вересня 2022 року в районі Ізюма на Харківщині, українська армія поповнилася сотнями одиниць трофейної російської техніки. Зокрема великою кількістю 152-мм самохідних артустановок «Мста-С», у тому числі модернізованих^[21].

Станом на 16 грудня 2023 року є візуальні докази втрати російськими військами 171 Мста-С (123 знищених, 11 пошкоджених, 2 покинутих і 35 захоплених) і 35 Мста-СМ2 (17 знищених, 2 пошкоджених і 16 захоплених).^[22].