2С2 «Фіалка»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
2С2 «Фіалка»
Самохідна артилерійська гармата 2С9 «Нона»
Тип самохідна гаубиця
БМД-1
Історія виробництва
Розробник КБ ВгТЗ
ОКБ-9
Виробник СРСР СРСР, Уральський ЗТМ
Виготовлення 1968
Виготовлена
кількість
3
Варіанти 2С9 «Нона»
Характеристики
Вага 10
Довжина 5 765
Довжина ствола 35
Ширина 2 650
Висота 2 180
Обслуга 4

Калібр 122-мм 2А32 нарізна
Підвищення −3…+70°
Траверс −15…+15°
Темп вогню 4-6
Дальність вогню
Ефективна до 15,2
Приціл ПТ-2, ОП5-37

Броня алюмінієва, катана, протикульова
Головне
озброєння
гаубиця
боєкомплект: 40
Другорядне
озброєння
зв'язок: Р-123
Двигун
Питома потужність 24
Підвіска індивідуальна гідропневматична
тиск на ґрунт: 0,55
Дорожній просвіт 100—400
Швидкість шосе: 62
бездоріжжя: 45…50
(9-10 на плаву)
Прохідність нахил: 18°
підйом: 35°
стінка: 0,7
рів: 2
брід: 2

Самохі́дна гаубиця 2С2 «Фіа́лка» (рос. 2С2 «Фиа́лка»)  — 122-мм радянська самохідна артилерійська установка повітряно-десантних військ. Гусенична, броньована, плаваюча, аеротранспортабельна, десантувалася парашутним та посадочним способами. У серійне виробництво запущена не була.

Розробка 122-мм самохідної гаубиці 2С2 «Фіалка», що призначалася для озброєння повітряно-десантних військ, була розпочата за постановою Ради Міністрів СРСР № 609-201 від 4 липня 1967 р.. Артилерійська частина САУ розроблялася в ОКБ-9 і становила незначно модифікацію САУ 2С1 «Гвоздика». Модифікована гаубиця отримала індекс ГРАУ 2А32. Шасі «Фіалки» (Об'єкт 924) виготовлялося на Волгоградському тракторному заводі, базою для нього послугувала бойова машина десанту БМД-1.

Перші три дослідницькі САУ були виготовлені в лютому 1968 року і надійшли на випробування. Випробування артсистеми були припинені в грудні 1968 року через слабкість шасі, яке не витримувало перевантажень при стрільбі.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Холявский Г. Л. Энциклопедия бронетехники. Гусеничные боевые машины. — Харвест, 2001. — 656 с. — ISBN 985-13-0035-7
  • А. Карпенко. Журнал БАСТИОН. «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия. — Санкт-Петербург: «Бастион», 2009. — 64 с.
  • А. В. Карпенко. Часть 1. Лёгкие самоходные артиллерийские установки // Отечественные самоходные артиллерийские и зенитные установки. — Санкт-Петербург: «Бастион», 2000. — С. 76. — 88 с. — ISBN 5-85875-050-8
  • Двигатели УТД-20 и 5Д20. Техническое описание. — Военное издательство Министерства Обороны СССР, 1972. — 96 с.

Посилання[ред. | ред. код]