2С3 «Акація»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
2С3 «Акація» в Санкт-Петербурзькому артилерійському музеї

2С3 «Акація» в Санкт-Петербурзькому артилерійському музеї

2С3 «Акація»
Загальні дані
класифікація самохідна гаубиця
Виробництво та застосування
країна-виробник СРСР СРСР
роки виробництва 2С3
з 1968 по 1975
2С3М
з 1975 по 1987
2С3М1
з 1987 по 1993
2С3М2
з 2006
роки експлуатації з 1971
основні країни-оператори СРСР СРСР, Росія Росія, Україна Україна, Білорусь Білорусь, Казахстан Казахстан, Сирія Сирія
Основні параметри
бойова маса, т 27,5
екіпаж, осіб 4
довжина, мм 6970
ширина, мм 3250
висота, мм 3050
кліренс, мм 450
база, мм 4622
Броня
тип броні протикулева
  лоб корпусу, мм/град. 30
  борт корпусу, мм/град. 15
  лоб башти, мм/град. 30
  борт башти, мм/град. 15
Озброєння
основне озброєння 152-мм 2А33
калібр, марка та тип гармати нарізна гаубиця
довжина ствола, кал. 28
кути ВН, ° −4…+60°
кути ГН ° 360°
дальність стрільби, км до 20,5
боєкомплект гармати 46
приціли ПГ-4, ОП5-38, ТКН-3А
кулемети 1 × 7,62-мм ПКТ
Силова установка, маневреність та мобільність
тип, марка двигуна дизельний двигун В-59У
потужність двигуна, к.с. (кВт) 520
пальне багатопаливний
підвіска індивідуальна, торсіонна
швидкість по шосе, км/год. 60
швидкість по перетятій місцевості, км/год. 25-30
запас ходу по шосе, км 500
питома потужність, к.с./т 19
питомий тиск на ґрунт, кг/см2 0,6
подоланний підйом, ° 30°
подоланна стінка, м 0,7
подоланний рів, м 3,0
подоланний брід, м 1,0

2С3 «Акація» (рос. 2С3 «Акация») (індекс ГАБТУ — об'єкт 303) — радянська 152-мм дивізійна самохідна гаубиця. Розроблена на Уральському заводі транспортного машинобудування. Головний конструктор шасі — Г. С. Єфімов, 152-мм гармати 2А33 — Ф. Ф. Петров. 2С3 «Акація» призначена для придушення і знищення живої сили, артилерійських і мінометних батарей, ракетних установок, танків, вогневих засобів, пунктів управління і тактичних засобів ядерного нападу.

Історія[ред.ред. код]

Концепція[ред.ред. код]

Початок масового застосування самохідних артилерійських установок (САУ) відноситься до кінця 30-х, початку 40-х років XX століття. Саме тоді, в полум'ї Другої світової війни, досягли певного рівня технічної досконалості, тракторно-танкові шасі «взяли на себе» гарматні стволи, зробивши артилерію набагато маневреною, здатною супроводжувати піхоту на поле бою.

Особливо відзначився з впровадженням концептуально нового виду зброї німецький Вермахт, що мав безліч цілком вдалих конструкцій «самохідок» на своєму озброєнні вже до початку бойових дій. СРСР і союзники значно відставали від німецьких напрацювань (як з техніки, так і з тактики застосування), що звичайно ж, позначалося на ефективності бойових операцій, особливо — наступального типу. Ситуація вирівнялася тільки до 1943 року, коли зусиллями тилу були прийняті на озброєння численні типи САУ. Самохідна артилерія боролася з танками, надавала вогневу підтримку піхоті, «зламувала» довготривалу оборону, тощо. Численні СУ-76, СУ-85, СУ-100, СУ-122, СУ-152, ІСУ-122 і ІСУ-152 воювали на всіх ділянках радянсько-німецького фронту проти «Елефант», «Насхорн», «Бумерів» і "Візель вермахту. Деякі з цих самоходок (наприклад — СУ-85) досі офіційно не зняті з озброєння[джерело?].

Після Другої світової війни радянські конструктори і військові проаналізували досвід застосування САУ і виявили їх позитивні властивості і недоліки. Про перші говорити не доводиться, — САУ відмінно зарекомендували себе на полях битв, що ж стосується другого, то їх знання вельми важливо проектувальникам бойових машин наступних поколінь. Зокрема, була відзначена недостатня ефективність снарядів 122-мм гаубиць, тому на ділянках головного удару зосереджували не тільки СУ-122 і ІСУ-122. але й потужніші СУ-152 і ІСУ-152. Незадовільним визнали і кути горизонтального наведення в 10 — 16, при яких важко вести вогонь по рухомих цілях. Недостатньою була і скорострільність, на яку впливали не тільки вага пострілів, але й тіснота бойового відділення і повільно діючі ручні поршневі затвори. Малим був огляд з традиційних для вітчизняних самоходок нерухомих бронерубок. Кут піднесення ствола в 20° перешкоджав стрільбі на максимальну дальність, особливо на пересіченій місцевості. Невдалим було визнано і розташування бойового відділення — в передній частині корпусу, що сильно збільшувало габарити машини і, відповідно, знижувало її маневреність. У вермахті самохідки, зокрема, знаменитий «Фердинанд», мали, здебільшого, бойове відділення, розміщене в кормі.

Крім того, дещо змінилися і самі завдання самоходок. Якщо в 2-й світовій війні одним з найголовніших завдань було знищення ворожих танків, то в повоєнний час, у зв'язку з колосальним удосконаленням і поширенням ПТКР (протитанкових керованих ракет) і РПГ (ручних протитанкових гранатометів), протитанкова функція поступилася свою першістю вогневій підтримці військ. Недоліки артсистем колишнього покоління були очевидні, і створення досконаліших зразків було цілком можливо, якби не вплив суб'єктивних обставин.

У 1950 — 1960-х рр.. за наполяганням Н. С. Хрущова розробки перспективних зразків класичної артилерії, в тому числі самохідної, припинили, а виділені кошти «перекачали» на ракетну техніку. Треба відзначити, що і в США складалася схожа ситуація, але там раніше усвідомили свій промах. Результати такої політики виявилися плачевними. У 50-60-ті роки на озброєння Радянської Армії не прийняли жодної САУ із снарядом калібру понад 100 мм. А в локальних війнах, що тоді весь час виникали, виявилася незамінність самохідної артилерії. Мало того, в багатьох ситуаціях артилерія ставала єдиною реальною силою, коли застосування авіації і тактичних ракет було неможливе. Прикладів таких конфліктів десятки: 50-ті роки — артилерійська дуель в Тайванській протоці між КНР і американцями та гомінданівцями, що влаштувались на островах; 60-ті роки — бої за острів Даманський між СРСР і КНР; 70-ті роки — «перша соціалістична війна» між В'єтнамом і Китаєм; в 1967–1972 роках — артилерійська дуель через Суецький канал Єгипту з Ізраїлем, Скрізь артилерія, в тому числі і самохідна, підтвердила, що вона була, є і буде «богом війни».

І тільки в 1965 р. після відставки Хрущова, було відновлено проектування і створення артсистем нового покоління, тим більше, що до того часу виявилось помітне відставання в цьому відношенні Радянського Союзу від ймовірних противників.

Постановка задачі[ред.ред. код]

4 липня 1967 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли спільну постанову, що пропонує приступити до виготовлення цілого ряду самохідних артилерійсько-мінометного систем. Серед них були 152-мм самохідна гармата 2С5 "Гіацинт" і гаубиця 2СЗ "Акація" такого ж калібру. Останні призначалися для оснащення артилерійських полків танкових і мотострілецьких дивізій - з них слід було знищувати ворожу бронетанкову техніку, позиції артилерії і мінометів, а також скупчення живої сили ворога. Отримавши завдання, конструктори провели дослідження, встановивши оптимальні розміри майбутніх машин, можливості розміщення гармат в нерухомих рубках і обертових вежах, і зупинилися на останньому варіанті. При виборі калібру враховували досвід не тільки Другої Світової війни, але і збройних конфліктів 1950-1960рр. Адже ефективність дії снарядів визначається не тільки калібром гармат, у тому числі самохідних, але і масою розривного заряду, далекобійністю, скорострільністю і купчастістю влучень. Врахували і те, що в останнє десятиліття піхотинці пересіли на захищені бронетранспортери. Звідси зробили висновок, що для майбутньої самохідної гаубиці калібрів 100 - 120 мм виявиться недостатньо, особливо при веденні вогню по рухливим і групових цілях, опорним пунктам. Прийняли до уваги і те, що навіть осколки 152-мм снарядів виводять з ладу БТРи та іншу подібну техніку. Початку роботи над СГ "Акація" передував порівняльний аналіз артилерійських гармат, створених під час війни (СУ-100, СУ-152), і артсистем післявоєнного покоління. У результаті була вибрана концепція перспективного розвитку самохідної артилерії.

Створення[ред.ред. код]

Проектування та виготовлення перших дослідних зразків артилерійської частини 152-мм самохідної гаубиці 2СЗ "Акація" проходило в Свердловську (Єкатеринбурзі), в ОКБ-9 заводу ім. М. І. Калініна, а шасі - на заводі "Уралтрансмаш". Артилерійська частина САУ розроблялася на базі 152-мм буксируемой гармати-гаубиці Д-20. Внутрішній устрій ствола, балістика і боєприпаси були взяті у Д-20 без змін. Нова гаубиця отримала заводський індекс Д-22 та індекс ГРАУ (Головне ракетно-артилерійське управління) - 2АЗЗ. Шасі було розроблено на базі пускової установки ЗРК Коло, яке в свою чергу створили на базі дослідної САУ СУ-100П, і отримало індекс "Об'єкт 303". Два перших дослідних зразка 2СЗ були виготовлені в кінці 1968 року. У ході заводських випробувань, що завершилися в жовтні 1969 року, була виявлена ​​велика загазованість бойового відділення, особливо при стрільбі з малими зарядами. З цієї ж причини виявилися не прийнятими і ще чотири зразки, випущених влітку 1969 для полігонних випробувань. Тому порадили замінити роздільно-гільзове заряджання картузного і впровадити напівавтоматичний поршневий затвор з пластичним обтюратором. Втім, особливих переваг це нововведення не обіцяло, хоча його і вважали за потрібне використовувати при проектуванні нових 152-мм самохідних гармат. Зрештою з загазованістю впоралися шляхом доопрацювання системи вентиляції. Гусеничне шасі «Об'єкт 303» після випробувань дослідних установок на Науково-дослідному полігоні ГБТУ (Головного бронетанкового управління), навпаки, отримало високу оцінку у військових замовників і співробітників ВНДІ транспортного машинобудування. Це шасі розглядалося як база для нових зразків самохідної артилерії і ПУ ракет вагою до 30 т. На ньому також створювалися такі САУ, як 152-мм самохідна гармата, 240-мм самохідний міномет і ряд інших бойових і допоміжних машин. У процесі експлуатації ходова частина 2СЗ також показала надзвичайно високу надійність.  У 1970 році на Державних випробуваннях 2СЗ показала чудові результати, до кінця року на УЗТМ були зібрані перші три серійні машини. На великих військових навчаннях 1971 року в перевагах нових САУ особисто переконався міністр оборони А.А. Гречко. У тому ж році 2СЗ «Акація» була прийнята на озброєння, а на УЗТМ виготовили ще дев'ять машин, з них шість - у грудні місяці. У 1973 році завод отримав замовлення вже на 70 САУ.

Конструкція[ред.ред. код]

Корпус[ред.ред. код]

Корпус і башта зварені з плит вальцованої броньової сталі, які забезпечують захист від ураження бронебійною кулею з відстані 300 м, а також від осколків артилерійських снарядів і мін малого калібру.

САУ 2СЗ розділена на три відсіки: управління, силовий і бойовий.

Відсік управління розташований в передній частині корпуса між лівим бортом і моторною перегородкою. У ньому розміщується механік-водій.

Силовий відсік знаходиться праворуч в носовій частині. У ньому розміщуються двигун, трансмісія, системи живлення пальним і повітрям, змащення, охолодження, підігріву та запуску.

Бойове відділення займає середню, кормову частини корпусу і всю башту, яка являє собою суцільнозварну конструкцію. У даху башти з лівого боку встановлена ​​командирська башня і люк командира, а з правого — люк зарядника. Над люком командира встановлено 7,62-мм зенітний кулемет для боротьби з повітряними цілями. Знизу до башти кріпиться так звана корзина, в якій розташовується екіпаж бойового відділення і частина боєкомплекту. Башта разом з корзиною встановлено в корпус за допомогою кулькового погонного пристрою. Основну частину бойового відділення займає гаубиця, боєукладки і робочі місця екіпажу. Сидіння навідника розміщено зліва від гаубиці, а зарядника — справа. Командир знаходиться позаду навідника.

Гармата[ред.ред. код]

152-мм гаубиця Д-22
152-мм ОФС:
53-ОФ-530 (ліворуч)
53-ОФ-540 (праворуч)

Основне озброєння «Акації» — 152-мм гаубиця Д-22. Її ствол складається з труби-моноблока, двокамерного дульного гальма, ежектора, муфти та казенника, вертикального клинового затвора з напівавтоматикою механічного (копірного) типу, гідравлічного гальма відкату веретенного типу і пневматичного накатника. Циліндри противідкатних пристроїв жорстко пов'язані зі стволом і при пострілі відкочуються разом з ним. Нормальна довжина відкату становить 510–710 мм, а гранична — 740 мм. Наведення гаубиці у вертикальній площині здійснюється в діапазоні від −4° до +60°. Ручний підйомний механізм гаубиці оснащений одним сектором і врівноваженим пневматичним механізмом штовхаючого типу. Гаубиця встановлюється в амбразуру башти за допомогою закладних цапф.

Заряджання гаубиці роздільно-гільзове, тобто в канал ствола спочатку досилається снаряд, а потім гільза з метальним зарядом, як і у переважної більшості артсистем такої потужності і такого калібру. Боєкомплект складається з 40 пострілів, які перебувають у двох боєукладках (у башті і в корпусі).

У 1975 році замість двох механізованих боєукладок ввели одну — барабанного типу на 12 пострілів, що дозволило збільшити боєкомплект, що перевозиться, з 40 до 46 пострілів. Модернізована таким чином самоходка отримала індекс 2С3М, а гаубиця — 2А33М. У боєкомплект «Акації» увійшли старі осколково-фугасні снаряди ОФ-540 (маса снаряда 43,56 кг, вибухової речовини — 5,86 кг) і нові осколково-фугасні снаряди ОФ-25 (відповідно 43,56 кг і 6,88 кг). Для стрільби ними передбачені повні заряди, а також шість зменшених. Останні при невеликій дальності стрільби дозволяють посилати снаряд по крутіший траєкторії і вражати цілі, приховані перешкодами (пагорбами, багатоповерховими будинками і т. д.). Крім того, з наближенням до нормалі кута зустрічі снаряда з горизонтальною ціллю (дахом доту, будинки, танка тощо) різко зростає ефективність дії снаряда. І нарешті, чим менше заряд, тим більше живучість ствола гаубиці. Міняючи заряд, можна змінити початкову швидкість осколково-фугасного снаряда від 651 м/с до 282 м/с, а дальність, відповідно, від 17 053 м до 6751 м. Максимальна дальність стрільби осколково-фугасним снарядом становить 18 500 м, при стрільбі активно-реактивним снарядом вона зростає до 24 000 м.

Боєкомплект[ред.ред. код]

Для боротьби з танками в боєкомплект 2С3 входить кумулятивний снаряд БП-540, бронепробивання якого не залежить від дальності стрільби. Стрільба їм ведеться спеціальним зарядом Ж6 масою 5,6 кг, початкова швидкість снаряда 676 м/с, прицільна дальність 3000 м. За нормалі він пробиває броню товщиною 250 мм, під кутом 60° — 220 мм, під кутом 30° — 120 мм . У штатний боєкомплект 2С3М зазвичай входить 42 осколково-фугасних снаряда ОФ-540 і ОФ-25 і чотири кумулятивних БП-540. Крім того, САУ може стріляти і не входять в штатний боєкомплект снарядом Бр-540Б (тупоголовий з балістичним наконечником) і снарядом Бр-540 (гостроголові). На дистанції 1000 м Бр-540Б пробиває по нормалі 120-мм броню, а під кутом 60° — 100-мм; Б-540 — 115-мм і 95-мм броню відповідно. У 1970 році для САУ «Акація» була розпочата розробка спеціального пострілу ЗБВЗ з дальністю стрільби 17 400 м. Самохідна гаубиця Акація може стріляти і іншими снарядами: освітлювальним парашутним С1, який висвітлює місцевість протягом 40 секунд; хімічним 3Х3, усіма 152-мм снарядами (з індексом 540) від гаубиць МП-20 і Д-20, коректованими 152-мм снарядами Краснопіль (ОФ-38), а також снарядами (з індексом 530) 152-мм гаубиці Д-1. Крім того, в 70-х роках в боєкомплект 2СЗ був введений постріл з ядерним боєприпасом потужністю 2 кТ.

Номенклатура пострілів[ред.ред. код]

Індекс пострілу Індекс снаряда Індекс снаряда Маса снаряда, кг Маса ВР, кг Марка детонатора Початкова швидкість снаряда, м/с Максимальна дальність стрільби, км
Кумулятивні
3ВБП2 53-БП-540 4Ж6 27,67 5,6 ГКВ, ГПВ-3 676 4
3ВБП5
Бронебійні
53-ВБР-546 53-БР-540 54-ЖД-546Б 48,8 0,66 МД-7 600 4
53-ВБР-546Б 53-БР-540Б 54-ЖД-546Б 46,5 0,48 ДБР 600 4
Бетонобійні
53-Г-530 54-ЖН-546 (№ 1) 40 5,1 КТД, ДБТ 619 14,82
53-Г-530 54-Ж-546У 40 5,1 КТД, ДБТ 530 12,74
53-Г-530Ш 54-ЖН-546 40 4,9 КТД, ДБТ 670 15,84
53-Г-530Ш 54-Ж-546У 40 4,9 КТД, ДБТ 530 12,74
53-Г-545 54-ЖН-546 (№ 1) 56 4,22 КТД 552 15,8
53-Г-545 54-ЖН-546У 56 4,22 КТД 529 15
Касетні
DP-ICM 53-CG-540 44,6 56×0,044 M138 648 17,3
ER DP-ICM (активно-реактивний) 53-CG-540ER 42,9 49×0,044 M138 670 20,3
3ВО13 3-О-13 54-ЖН-546 41,4 8×0,23 ДТМ-75 14,5
3ВО14 3-О-13 54-Ж-546У 41,4 8×0,23 ДТМ-75 11
Осколкові
53-О-530А 54-ЖН-546 40 5,31 РГМ-2, Д-1-У 670 15,92
53-О-530А 54-Ж-546У 40 5,31 РГМ-2, Д-1-У 530 12,89
Осколково-фугасні
53-ОФ-530 54-ЖН-546 40 5,83 РГМ-2, Д-1-У, АР-5 670 15,92
53-ОФ-530 54-Ж-546У 40 5,83 РГМ-2, Д-1-У, АР-5 530 12,89
53-ВОФ-546В 53-ОФ-540В 54-ЖН-546 43,56 4,80 РГМ-2, В-90, Д-1-У, АР-5 655 17,05
53-ВОФ-546ВУ 53-ОФ-540В 54-Ж-546У 43,56 4,80 РГМ-2, В-90, Д-1-У, АР-5 509 13,3
53-ВОФ-546 53-ОФ-540(Ж) 54-ЖН-546/4Ж38 43,56 5,86 РГМ-2, В-90, Д-1-У, АР-5 655 17,05
53-ВОФ-546У 53-ОФ-540(Ж) 54-Ж-546У 43,56 5,86 РГМ-2, В-90, Д-1-У, АР-5 509 13,3
3ВОФ27 (Активно-реактивний снаряд) 3ОФ22 54-ЖН-546/4Ж38 43,33 4,88 В-429, АР-5 651 20,5
3ВОФ32(-1) 3ОФ25 54-ЖН-546/4Ж38 43,56 6,88 60/59 655 17,4
3ВОФ33(-1) 3ОФ25 54-Ж-546У 43,56 6,88 РГМ-2, В-90, АР-5 511 13,4
HE ER EOFd (Активно-реактивний снаряд) 54-ЖН-546/4Ж38 43,56 8,1 РГМ-2, KZ-88 655 20
Керовані снаряди
3ВОФ63 3ОФ38 54-ЖН-546 49,5 8,5 (тротиловий еквівалент) 12
Краснополь (керований снаряд) 3ВОФ64 3ОФ39 54-ЖН-546 50 6,3 20
Краснополь (керований снаряд) 3ВОФ64 3ОФ39М 54-ЖН-546 43 10,0 (тротиловий еквівалент) 20
3ВОФ66 3ОФ38 54-Ж-546У 49,5 8,5 (тротиловий еквівалент) 8
Краснополь (керований снаряд) 3ВОФ64 3ОФ39 54-Ж-546У 50 6,3
«Сантиметр-М» 3ОФ75 41 10 (тротиловий еквівалент) 18
Шрапнельні
3ВШ2 3Ш2 54-ЖН-546/4Ж38 43,56 ДТМ-75 651 10,2
3ВШ5 3Ш2 54-Ж-546У 43,56 ДТМ-75 509 9
Постановник перешкод КВ/УКВ
53-ВРС-546
3ВРБ36 3РБ30(-1…8) 54-Ж-546У 43,56 13,5
3ВРБ37 3РБ30(-1…8) 54-ЖН-546 43,56 18
Димові
53-ВД-546 53-Д-540 54-ЖН-546 43,53 6,626 655 17,4
53-ВД-546У 53-Д-540 54-Ж-546У 43,53 6,626 511 13,4
Освітлювальні
3ВС16 3С6(-1) 54-ЖН-546/4Ж38 39,7 Т-90 14,94
3ВС17 3С6(-1) 54-Ж-546У 39,7 Т-90 508 11,79
3ВС22 3С1 54-ЖН-546/4Ж38 40,2 Т-7 14
3ВС23 3С1 54-Ж-546У 40,2 Т-7 11,25
Хімічна зброя
53-ХС-530 38,8 670 15,9
53-ХС-530Д 42,5 5,4 Отруйна речовина Р-43 (в'язкий люізіт)
53-ХН-530 Споряджений нестійким типом отруйної речовини 39,1 КТМ-2 670 15,9
53-ОХ-530 40 КТМ-2, РГ-6 670 15,9
53-ОХ-540 655 17,05
3Х3 40 2,873 Отруйна речовина Р-55 (зоман) РГМ-2
3Х3-35 40 2,82 Отруйна речовина Р-35 (зарин) РГМ-2
Ядерні
3ВБ3 1 кт (тротиловий еквівалент) 17,4
Навчальні
53-ВОФ-546ИН 53-ОФ-540ИН 54-ЖН-546/4Ж38 43,56 655 17,05
53-ВПБР-546 53-ПБР-540 54-ЖД-546Б 48,78 600 4
Холостий 4Х13

Силова установка[ред.ред. код]

Силова установка представлена 12-циліндровим чотиритактним дизелем рідинного охолодження В-59. Двигун розвиває потужність 382 кВт, що дозволяє самохідної гаубиці рухатися по дорогах з твердим покриттям з максимальною швидкістю 60 км / г. З двигуном взаємодіє механічна двопоточна трансмісія. Коробка передач знаходиться в одному блоці з планетарним механізмом повороту. Підвіска індивідуальна, торсіонна, з гідравлічними амортизаторами телескопічного типу. До складу ходової частини, стосовно одного борту, входять шість подвійних обгумованих опорних котків (проміжки між першим і другим, другим і третім котками різні і набагато більші, ніж між іншими котками), чотири підтримують ролика, провідне колесо переднього і напрямне колесо заднього розташування . Ширина гусениці з резинометалевим шарніром дорівнює 490 мм. "Акація" характеризується порівняно невеликим питомим тиском на ґрунт, що не перевищує 0,059 МПа, що відповідає тиску на ґрунт ноги дорослої людини. САУ може долати підйоми і спуски крутизною до 30 °, рови шириною до 3 м. і вертикальні стінки висотою до 0,7 м, а також водні перешкоди глибиною до 1 м. Допустимий крен для машини - не більше 25 °.

Допоміжні системи[ред.ред. код]

Самохідна гаубиця 2С3 обладнана фільтровентиляційною установкою, автоматичною протипожежною системою, включається при підвищенні температури в бойовому або силовому відділеннях, і системою герметизації населених відділень для захисту екіпажу від факторів ураження хімічного, бактеріологічного та ядерної зброї. В останньому випадку вона спрацьовує автоматично при появі потоків гамма-випромінювання, що виникає при ядерному вибуху. При необхідності герметичність "Акації" підтримується як на марші, так і при стрільбі боєкомплектом, які є всередині машини.

Модифікації[ред.ред. код]

2СЗМ. У 1975 році замість двох механізованих боєукладок ввели одну — барабанного типу на 12 пострілів, що дозволило збільшити возимий боєкомплект з 40 до 46 пострілів (у штатний боєкомплект 2СЗМ зазвичай входить 42 ОФС ОФ-540 і ОФ-25 і чотири КС БП-540). Додатково до штатних снарядів в НДІ машинобудування для «Акації» був розроблений снаряд ЗОФ29 із збільшеною учетверо осколковою дією. За ним в боєкомплекті з'явилися активно-реактивні снаряди і боєприпаси, оснащені донними газогенераторами, за допомогою яких далекобійність самохідки зросла на 20-30%.

2СЗМ1[ред.ред. код]

У 1987 році «Акацію» оснастили апаратурою прийому, обробки та відображення командної інформації і новим прицілом СП-538.

Обслуги отримали і керовані артилерійські снаряди ЗОФ38 «Краснопіль», самонавідні на ціль на кінцевій ділянці траєкторії і здатні вражати об'єкти, які рухаються зі швидкостями до 35 км/год. Зовні «Краснопіль» походить на американський керований снаряд «Копперхед», але легше його і здатний подолати більшу відстань — близько 18 тис. м. Він містить бойову частину вагою 20,5 кг і призначається для ураження ворожої бойової техніки з імовірністю 0.9, оснащений пристроями, що протидіють навантаженням на бортову апаратуру при пострілі. У передній частині, приблизно в третині довжини, знаходяться крила, що розкриваються в польоті, а в задній — стабілізатор. Передовий артилерійський спостерігач виявляє ціль, визначає її координати і повідомляє їх на командний пункт полку або дивізіону або батареї, після чого починає підсвічувати її лазерним покажчиком. Після пострілу «Краснопіль» виходить на балістичну траєкторію, і коли він досягає граничної висоти, автоматично розкриваються його крила і стабілізатор і відразу ж включається напівактивна головка самонаведення, яка отримує живлення від вбудованих джерел. Захопивши засвічену ціль по відбитому лазерному луна-сигналу, «Краснопіль» самостійно підправляє курс і точно виходить на неї.

2СЗМ2[ред.ред. код]

На виставці озброєнь в Нижньому Тагілі, що проходила в липні 2004 р., була представлена ​​модернізована самохідна гаубиця «Акація» з повністю оновленою електронною системою управління. Створені на єкатеринбурзькому підприємстві «Уралтрансмаш» самохідки оснащені автоматизованою системою управління вогнем, супутниковою навігаційною системою і електронною картою бойових дій. Якщо раніше радянські машини, перевершували по вогневих і ходовим якостям іноземні зразки, програвали по насиченості системами управління, то тепер деякі російські машини по електронній начинці не мають собі рівних, що дозволяю міняти вогневу позицію кожні 2 хвилини, що підвищує живучість САУ в п'ять разів.

Досвід бойового застосування та експлуатації[ред.ред. код]

У 1971 р. виробництво "Акації" розгорнули на Уральському заводі важкого транспортного машинобудування, хоча офіційно її прийняли на озброєння Радянської Армії через два роки.   Іноземні військові експерти відзначили, що її творці успішно вирішили проблему стійкості машини при стрільбі без застосування загальноприйнятих висувних сошників. У компонувальному відношенні розташування моторно-трансмісійного відділення в носовій частині праворуч і відділення управління зліва є найбільш зручним для САУ середніх калібрів, оскільки залишає всю середню і кормову частину корпусу вільною для бойового відділення. Сподобалося військовим і та обставина, що самохідна гаубиця 2СЗ - авіатранспортабельні, причому літак Ан-22 може перевозити відразу дві установки.

«Акація» знаходиться в «одній ваговій категорії» з американською 155-мм самохідної гаубиці М109 "Paladin", прийнятої на озброєння в 1962р., - На 10 років раніше. Фугасна і бризантна дія нашого 152-мм снаряда і американського 155-мм приблизно однакові. Радянське «виріб» володіє кращими швидкісними і маневреними характеристиками, дещо перевершує «американку» по прохідності і має в півтора рази більший запас ходу, що в умовах військової плутанини може виявитися важливим чинником. Екіпаж нашої самохідки менше на 2 людини. У М109 вище бойова скорострільність - 6 вист. / Хв. проти 4 вист. / хв. у «Акації» і боєкомплект - 56 проти 46 відповідно. Що ж до дальності стрільби, то різні джерела дають для М109 зовсім різні цифри - від 14 км до 24 км. Враховуючи те, що вік американської самохідки перевищив поважні 40 років, і те, що наприкінці 70-х років вона проходила докорінну модернізацію, то першу цифру слід віднести до найраніших моделям, а останню - до установок, які пройшли модернізацію та використовує активно-реактивні снаряди. При такому розкладі характеристики «Паладіна» і «Акації» виявляються приблизно рівними. Гаубиці М109А2 / АЗ/А4 використовують уже гармати М185 і стріляють на дальність 23500 метрів. Заміна цієї гармати довжиною 23 калібру на гармату М284 з довжиною 39 калібрів на М109А5/А6 збільшило далекобійність до 30 км.   Власної самохідкою обзавелися в свій час і японці. Поекспериментувавши на легшій 105-мм машині, в 1975 році була прийнята на озброєння «Сил самооборони» цілком сучасна (або цілком пересічна?) САУ «Тип« 75 ».

Вона оснащена зварними алюмінієвими корпусом і баштою; компоновка класична, з руховим відсіком в передній частині і вежею ззаду. Озброєння - гаубиця зі стволом довжиною 30 калібрів японської розробки, оснащеним двохщілистих дуловим гальмом і ежектором. Затвор гвинтовий, мається здвоєний обертовий магазин заряджання, однак для досилання в казенну частину кожного пострілу потрібно опускати ствол гармати до піднесення близько +6 °. Бойова скорострільність становить шість пострілів на хвилину. Возить боєкомплект становить 18 пострілів в автоматі заряджання і ще десять пострілів у вежі. На даху встановлено 12,7 мм зенітний кулемет.   Для самохідної гаубиці "Тип 75" в Японії був розроблений власний фугасний снаряд, що має максимальну дальність пострілу 19000 метрів. Проте "Тип 75" також може застосовувати стандартний снаряд НАТО М107, при цьому дальність пострілу складе 15000 метрів. Один час велися роботи по створенню активно-реактивного снаряда, який, як очікувалося, повинен був мати дальність пострілу 24000 метрів.

До кінця 1989 роки після поставки 201 установки випуск був припинений, тому що виробництво, яке здійснювалося компанією "Міцубісі", виявилося дуже дорогим, бо багато деталей і деякі вузли вимагали ручної збірки і доведення (і це - в Японії).

Великою перевагою «Акації» є її простота освоєння і надійність в експлуатації в будь-яких погодно-кліматичних умовах. Реаліями ж американської армії давно став той факт, що число поламаних машин з технічних та експлуатаційних причин на порядок-два перевищує бойові втрати. Втім, це бич всієї заокеанської техніки, розрахованої на комфортні бойові дії в Західній Європі.

Американська система була випущена дуже великою серією - близько 5000 примірників і продавалася в багато країн світу. На кадрах військової кінохроніки (в т.ч. і самої останньої - з багатостраждального Лівану) незмінно присутні американські самохідки, красиво розставлені в шаховому порядку, що методично ведуть вогонь по купках «Хезболли», - благо для ізраїльтян, що у терористів з «Хамасу» і «Хезболла» немає важкої військової техніки.

Вітчизняна самохідка також поставлялася на експорт, насамперед - союзникам по Варшавському договору, Іраку, Лівії, Сирії і т.д. «Акації» довелося повоювати і на Близькому Сході, де у складі сирійської армії вона давала відсіч армії оборони Ізраїлю під час проведення тієї операції «Мир Галілеї» в 1982р. Тоді євреям, чесно кажучи, бувало зовсім не до ефектно-рекламних стрільбищ ... Але істинним випробуванням для радянської самохідки став Афганістан. Піщані бурі, спека, відсутність інфраструктури як ніколи підняли престиж «Акації» серед військових. Безвідмовна і невибаглива, проста в обслуговуванні і володіє великою вогневою міццю, - всі ці якості зробили її незамінною «довгою рукою» піхоти, готової, на відміну від авіації, в будь-який час доби і при будь-якій погоді обрушити на голови супротивника шквал вогню.   З найкращої сторони показала вона себе і в чеченській війні, пригнічуючи вузли опору в Грозному та інших населених пунктах, обстрілюючи гірські схили і лісові хащі, змітаючи в прах зміцнення бойовиків і розсіюючи скупчення бандформувань.

Зараз "Акації" активно застосовується військами АТО, проти проросійських бойовиків на Донбасі. Для участі в антитерористичній операції їх спеціально було виведено з консервації.

Виробництво САУ 2СЗ «Акація» було припинено в 1993 році. В даний час вона перебуває на озброєнні багатьох країн, в т.ч. Росії та України. На зміну «Акації» приходить САУ нового покоління «Мста-С». Але, розглядаючи військові бюджети нинішньої України та Росії, можна прогнозувати, що перевірені часом і боями «Акації» ще довгий час будуть нагадувати про себе ймовірного противника своїм запахом. Тим самим солодкуватим запахом артилерійського залпу. Запахом смерті.

Російсько-українська війна[ред.ред. код]

Широко використовувалась під час боїв 2014 - 2015 років. Було втрачено 19 САУ[1].

Меморандум від 20 вересня до Мінського протоколу передбачав відведення гаубиць калібром 152-мм: 2С5 «Гіацинт-С», 2С3 «Акація», 2С19 «Мста-С», 2А65 «Мста-Б» на 33 км від лінії зіткнення[2][3]. А «Комплекс заходів» на виконання Мінських угод від 12 лютого 2015 передбачав створення зони безпеки завширшки 50 км для артилерійських систем калібру 100 мм і більше[4].

Знаходиться на озброєнні[ред.ред. код]

Карта поставок самохідної гаубиці 2С3.
Зелений — країни, що використовують 2С3 останнім часом.
Червоний — країни, що експлуатували 2С3.
Жовтий — країни, призначення поставок в які невідомо.

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.ukrmilitary.com/2016/01/2s3-akacija.html Жирохов М. САУ 2С3 «Акація» ЗС України в ході війни на Донбасі (2014-2015)
  2. ОБСЄ оприлюднила текст мінського Меморандуму. Голос Америки. 20 вересня 2014. 
  3. У Мінську домовились про буферну зону на сході – Кучма. Громадське телебачення. 20 вересня 2014. 
  4. Комплекс мер по выполнению Минских соглашений. Президент России. 12 лютого 2015. 

Література[ред.ред. код]

  • Широкорад А. Б. Самоходки // Техника и оружие: вчера, сегодня, завтра. — М., 1996. — № 6. — С. 2 — 3, 21 — 23.
  • Карпенко А. В. «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия. — СПб., 2009. — 64 с.
  • Холявський Г. Л. Самоходные артиллерийские установки, 1945—2000 гг // Энциклопедия боевых гусеничных машин, 1919—2000. — ООО «Харвест», 2001. — С. 158 — 159, 193 — 196, 223, 263.
  • Широкорад А. Б. Атомный таран XX века / Под ред. Дмитриевой С. Н. — Віче, 2005. — 352 с. — 7000 прим. — ISBN 5-9533-0664-4.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Бомба Це незавершена стаття про зброю.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.