37-мм траншейна гармата зразка 1915 року
| Траншейна гармата зразка 1915 року | |
|---|---|
 | |
| Тип | Траншейна гармата |
| Походження |
 Російська імперія |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 1915 |
| Оператори |
 СРСР |
| Війни |
Перша світова війна Громадянська війна в Росії |
| Історія виробництва | |
| Розробник | М.Ф. Розенберг |
| Виготовлення | 1915 |
| Характеристики | |
| Вага |
бойова: 180,1 кг |
| Довжина | 22,8 калібрів |
|
| |
| Калібр | 37 мм |
| Підвищення | від -5° до 15° |
| Траверс | 90° |
| Темп вогню | 8 пострілів на хвилину |
| Дульна швидкість | 435 м/с |
| Дальність вогню | |
| Максимальна | 3200 м |
|
| |
37-мм траншейна гармата зразка 1915 року у Вікісховищі | |
37-мм траншейна гармата зразка 1915 р. («траншейна гармата Розенберга») — російська батальйонна гармата калібру 37 мм періоду Першої світової війни, пристосована до ведення бою в позиційних умовах.
Історія створення[ред. | ред. код]
Ще під час війни з Японією з'явилася необхідність мати артилерійські системи для ведення вогню по кулеметам та іншим вогневим засобам противника на відстані 200-300 метрів, однак до початку Першої світової війни траншейної артилерії в Росії створено не було. Гостра необхідність в ній виникла в кінці 1914 року, коли війна набула позиційного характеру. Для гармати безпосереднього супроводу піхоти були висунуті такі вимоги: вона має легко розбиратися і легко переноситися або перевозитися розрахунком з 3 — 4 осіб, зручно розміщуватися для стрільби в кулеметних гніздах, які мають піхотний приціл і легко обслуговуватися самою піхотою (а не артилеристами).
У 1915 році член Артилерійського комітету полковник М.Ф. Розенберг переконав начальника артилерії великого князя Сергія Михайловича в необхідності такої гармати і в короткий термін спроектував 37-мм батальйонну гармату.
Траншейна гармата Розенберга зразка 1915 р. відповідала всім необхідним умовам: розбиралася на 3 частини — ствол гармати зі щитом (вага близько 74 кг), лафет з нижнім щитом (близько 82 кг) і колеса (близько 25 кг), встановлювалася в будь-якому кулеметному гнізді, мала піхотний приціл і могла обслуговуватися піхотою. При стрільбі на 1000-1200 кроків траншейне гармата Розенберга відрізнялася хорошою влучністю і достатньою пробивною здатністю по щитах гармат і кулеметів. Щит виготовлявся з броні 6 або 8 мм (8-мм броня витримувала кулю гвинтівки Мосіна, випущену в упор).
Боєприпаси і балістика[ред. | ред. код]
Для гармати застосовувалися боєприпаси, сумісні з 37-мм гарматою Гочкіса. Балістика також виявлялася досить близькою.
Опис[ред. | ред. код]
Як ствол використовувалися стандартні вкладиші для пристрілювання морських гармат.
Післявоєнний розвиток[ред. | ред. код]
В 1925 році для гармати був створений залізний станок (конструктор Р.А. Дурляхов).
Посилання[ред. | ред. код]
- Барсуков Е. И. Русская артиллерия в мировую войну 1914—1918 гг. [Архівовано 23 грудня 2009 у Wayback Machine.] Том первый. [Архівовано 23 грудня 2009 у Wayback Machine.]
- Организация артиллерии в 1921-32 гг.
- Батальонные пушки 1922—1930 годов[недоступне посилання з лютого 2019]
- Боевое снабжение русской армии в мировую войну [Архівовано 28 квітня 2018 у Wayback Machine.]
Література[ред. | ред. код]
- Широкорад А.Б. Энциклопедия отечественной артиллерии. — Минск : Харвест, 2000. — 1156 с. — (Библиотека мировой истории) — ISBN 985-433-703-0.