42-см гаубиця М14

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
42-см гаубиця М14


Mrs 42 cm.png
42-см гаубиця на позиції
Тип: Гаубиця оборони побережжя
Походження: Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорська імперія
Історія служби
Термін використання 1915-1919
Використання у Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорська імперія
Flag of Czechoslovakia.svg Чехословаччина
Flag of German Reich (1935–1945).svg Третій Рейх
Flag of Italy (1861-1946) crowned.svg Італія
Війни Перша світова війна, Друга світова війна
.
Історія виробництва:
Конструктор "Шкода"
Розроблено 1909- 1914
Виробник "Шкода"
Виготовлено 1915-1918
Кількість 8
Варіанти 42-см гаубиця М.16, 42-см гаубиця М.17
Характеристики
Маса бойова: 105,000 т

похідна:

Довжина L/15 калібр (6,29 м)
Стрільців 27
Тип боєприпасу роздільне заряджання, граната 13,4 кг - 16 кг
Калібр 420 мм
Віддача гідро-пружинний
Кут підвищення від +40° до +70°
Кут повороту 360°
Бойова скорострільність 1 постріл на 10-15 хвилин
Дульна швидкість 415 м/с - 470 м/с
Прицільна дальність 4,8 км (мін.)
Максимальна дальність 14,6 км

Commons-logo.svg 42-см гаубиця М14 у Вікісховищі

42-см гаубиця М.14/М.16/М.17 (нім. Küstenhaubitze 42 cm M 14 / M 16 / M 17) належала до важкої фортечної артилерії Австро-Угорської імперії. Планувалось виготовити 8 гаубиць. У міжвоєнний період використовувалась військом Чехословаччини і Вермахтом під час 2-ї світової війни.

Роботи над гаубицями оборони побережжя розпочались 1907 року. Перший постріл з прототипу дула провели 1912 року, а полігонні випробування гаубиці провели 1914 року. Після цього 42-см гаубицю оборони побережжя М.14 прийняли на озброєння. Лафет гаубиці встановлювали на ложі і бетонному фундаменті. Котлован для нього викопували за 20 годин, бетонування займало 10 днів, монтаж гаубиці за допомогою портального крану 40 годин. Стальне ложе з поворотною шайбою мало довжину 7,5 м, ширину 6,2 м, висоту 1,75 м. Дуло мало клиновий замок, гідравлічно-пружинний противідкатний пристрій. Вага набою становила 800-1000 кг з 89,6-104,4 кг тринітротолуолу чи амоналу. Для пострілу використовували один-чотири 51-кг заряди нітроцелюлози. Гаубиця входила до складу батареї з особовим складом з 8 офіцерів, 200 солдат. Беспосередня обслуга складала 27 осіб. При транспортуванні використовували два транспортні прицепи для дула, лафету, два для ложа та чотири бензо-електричні тягачі Artillerie-Generatorauto M.16, розроблені на фірмі Австро-Даймлер Фердинандом Порше. Коректування стрільби проводили за допомогою телефону з повітряної кулі чи радіо з літака Альбатрос.

До початку війни виготовили одну гаубицю, призначену для встановлення біля бази флоту у Пулі. Другу гаубицю передали до війська, де у січні 1915 вона брала участь у обстрілі російського війська біля Тарнова. Надалі її використовували на сербському фронті, влітку 1915 при облозі Модлинської фортеці. На італійському фронті вона була пошкоджена і відпралена на ремонт. Весною 1916 вона використовувалась на італійському фронті. До кінця війни виготовили три гаубиці М.14, чотири М.16 і одну М.17. Від подальшого виробництва гаубиць відмовились через розробку 42-см польової автогаубиці М.16. Також було виготовлено 8 панцирних башт і одне резервне дуло.

Гаубиця М.16 мала змінений лафет за зразком лафету 38-см гаубиці М.16, що полегшувало її транспортування. Він складався з 6 частин. Гаубиця М. 17 мала ще більш полегшений лафет, але з закладених 4 гаубиць виготовили лише одну. Для перевезення розібраної гаубиці використовували автопоїзд С-Zug.

Після війни гаубиці потрапили до війська Італії, Чехословаччини, звідки у березні 1939 їх ввели до Вермахту під позначенням 42-cm-Haubitze(t). Брали участь у облозі Ленінграду 1942 року.

Джерело[ред.ред. код]

  • Erwin Anton Grestenberger: K.u.k. Befestigungsanlagen in Tirol und Kärnten 1860 – 1918. Verlag Österreich u. a., Wien 2000, ISBN 3-7046-1558-7.
  • Terry Gander, Peter Chamberlain: Enzyklopädie deutscher Waffen 1939–1945. 2. Auflage. Spezialausgabe. Motorbuchverlag, Stuttgart 2006, ISBN 3-613-02481-0.

Посилання[ред.ред. код]