5-та піхотна дивізія (США)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
5-та піхотна дивізія (США)
5th Infantry Division (United States)
US 5th Infantry Division.svg
Нарукавний шеврон дивізії
На службі 19171921
19391946
19471992
Країна Flag of the United States.svg США
Належність Emblem of the United States Department of the Army.svg Регулярна армія США
Вид Emblem of the United States Department of the Army.svg армія США
Тип піхотна дивізія
Роль механізовані війська
Чисельність дивізія
Командування III корпус
Гарнізон/Штаб США Форт Полк, Луїзіана
Прізвисько «Червоний діамант» («Red Diamond»)[1]
«Червоні дияволи» («Red Devils»)
Гасло Ми зможемо
(англ. We Will)
Війни/битви Перша світова війна
* Бій за Сен-Мієль
* Мез-Аргоннська операція
Друга світова війна
* Нормандська операція
* Операція «Оверлорд»
* Прорив «Лінії Зігфрида»
* Арденнська операція
* Центрально-Європейська операція
Війна у В'єтнамі
Вторгнення США в Панаму
Командири
Визначні
командири
Бернард Роджерс

5-та піхотна дивізія (США) (англ. 5th Infantry Division (United States) — військове з'єднання, піхотна дивізія армії США. Дивізія брала участь у бойових діях Першої та Другої світових, В'єтнамської війн, а також у вторгненні американських військ у Панаму.

Історія[ред.ред. код]

5-та піхотна дивізія сформована 11 грудня 1917 року в Кемп Логан, поблизу Х'юстона в Техасі. 1 травня 1918 року з'єднання у повному складі прибуло на Західний фронт Першої світової війни й взяла активну участь у битвах за Сен-Мієль та в Мез-Аргоннській операції. Після капітуляції Німеччини залишалася з окупаційними функціями на території Бельгії та Люксембургу. У липні 1919 року її повернули з Європи до континентальних Сполучених Штатів, спочатку у Форт Гордон, Джорджія, а пізніше у Форт Джексон, у штаті Південна Кароліна. У 1921 році 5-ту дивізію розформували.

Вдруге дивізію активували на початку Другої світової війни восени 1939 року в Форт Маккліллан, Алабама. У травні 1942 року її перекинули на Ісландію, де вона змінила на острові британські окупаційні сили.

У червні 1944 5-та дивізія висадилася на узбережжя Нормандії на плацдармі «Юта», билася проти німецьких військ за визволення французьких міст Комон-л'Еванте, Відувіль, Сен-Ло, Анже, Шартр, Фонтенбло й Монтеро-Фо-Іонн та 24 серпня після форсування Марни звільнила Реймс. 30 серпня передові підрозділи дивізії закріпилися на сході від Вердена. У подальшому з'єднання билося на сході Франції, 4 грудня перетнула з боями німецько-французькій кордон і захопила Фельклінген

5-та дивізія стала першою союзною частиною, що в ніч на 22 березня 1945 форсувала Рейн, де захопивши у полон 19 000 німецьких вояків, продовжила стрімкий наступ на схід на Франкфурт-на-Майні, котрий опанувала 27-29 березня 1945 року. У подальшому брала участь у ліквідації Рурського котла, 1 травня вийшла на чехословацький кордон. Завершення війни в Європі застало дивізію у містах Воларі та Вімперк.

Загалом 5-та піхотна дивізія за 270 днів та ночей пройшла з боями по дорогах Європи, втративши 2 083 солдати загиблими, 9 278 — пораненими, 1 073 — зниклими безвісти та 101 американський солдат потрапив у полон. 20 вересня 1946 року після повернення з війни, дивізію розформована.

Знову відновлена 15 липня 1947 року й дислокувалася у Західній Німеччині, як частина американських військ у НАТО. У 1960-ті роки повернулася до США, з пунктом постійної дислокації у Форт Карсон, Колорадо.

З 1968 по 1971 року одна з трьох бригад дивізії перебувала на постійній основі у В'єтнамі, де підрозділи дивізії взяли найактивнішу участь у боях з В'єтконгом та армією Північного В'єтнаму.

У 1989 році 5-та піхотна дивізія залучалася до військової операції «Справедлива справа» у Панамі, з метою повалення лідера країни Мануеля Нор'єгі, та допомагала американському спецпідрозділу «Дельта» в операції «Кислотний гамбіт».

24 листопада 1992 року 5-та піхотна дивізія за планом скорочення збройних сил США після Холодної війни знову деактивована.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Special Unit Designations». United States Army Center of Military History. 21 April 2010.