52 км (зупинний пункт, Донецька залізниця)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
52 км
Краснолиманська дирекція
Донецька залізниця
зупинний пункт
Розташування
Адреса с. Нововодяне
Координати 48°32′45″ пн. ш. 37°08′14″ сх. д. / 48.545944° пн. ш. 37.13722° сх. д. / 48.545944; 37.13722 (52 км)Координати: 48°32′45″ пн. ш. 37°08′14″ сх. д. / 48.545944° пн. ш. 37.13722° сх. д. / 48.545944; 37.13722 (52 км)
Структура
Лінія(ї) Дубове — Покровськ
Платформ 1
Тип платформ бічна
Колій 1
Історія
Відкрито 1961 (57 років)
Інша інформація
Власник Донецька залізниця
Оператор Укрзалізниця
Код ЄМР (АСУЗТ) 493028
Вид у бік з.п. 52 км в районі Нововодяного
Залізниця Мерцалове — Дубове в районі села Нововодяне

52 км — пасажирська зупинна залізнична платформа Краснолиманської дирекції Донецької залізниці на лінії Покровськ — Дубове між станціями Мерцалове (14 км) та Легендарна (18 км).

Розташована в с. Нововодяне, Добропільський район, Донецької області.

Із 2007 р. пасажирське сполучення на даній ділянці припинене.

Історія[ред. | ред. код]

Зупинка 52 км в районі села Нововодяне з'явилася в 60-х роках ХХ століття. Від платформи 52 км на північ залізниця йде високим (до 10 м) насипом із віадуком над автомобільною дорогою Золотий Колодязь — Білозерське і через долину річки Водяна (а точніше, того, що від неї залишилося) у верхній течії. Кількість пасажирів з року в рік коливалося: у 1971 році звідси придбали квитки 1,9 тис. пасажирів, у 1972 році — всього лише 57 пасажирів. Інтерес для дослідника історії викликає річка Водяна, яка протікає через село Нововодяне.

Туристичні можливості[ред. | ред. код]

За даними істориків та археологів Б. О. Рибакова і С. А. Плетньової, річка Водяна, що протікає тут, — і є легендарна Каяла, де відбулася відома битва князя Ігоря з половцями у 1185 році. Місце битви вчені локалізували на захід і північний захід від сучасного Нововодяного. У своїх дослідженнях Б. О. Рибаков і С. А. Плетньова спростовували класичну гіпотезу, в якій стверджувалося, що битва Ігоря з половцями відбулася в басейні річки Сіверський Донець. Б. О. Рибаков відкидає також зв'язок з битвою назв річок в басейні Дону, Сіверського Дінця, Азовського моря, співзвучних з Каялою. Так, академік звертає увагу, що Ярославна, оплакуючи полон чоловіка, звертається не до Дону, а до Дніпра. Розглядаючи два «дніпровських» варіанта — «північний» («Орільський») і «південний» («Самарський»), Б. О. Рибаков зупинився на останньому. «Орільський» варіант було відкинуто через те, що в даному випадку Ігор вийшов би з Чернігово-Сіверської землі, пройшовся б по краю Землі Половецької, і увійшов би в Переяславське князівство, не виходячи вглиб ворожої території.

В основу методики локалізації місця битви лягли положення:

  • поле битви пролягло на відстані півтора переходи (ніч і півдня) від річки Салниця, яка локалізувалася як нині пересохла притока Сіверського Дінця, що впадає в останній в районі сучасного Ізюма;
  • перша сутичка з половцями відбулася за Сюурліем, заболоченою річкою, на «протилежному» березі, і русичі гналися за половецькими «вежами» від полудня до ночі. С. А. Плетньова стверджує, що це були «лже-вежі», які лише відволікали на себе увагу русичів;
  • ночівля русичів сталася «за горою», яка ототожнювався з вододільним хребтом між річками Каяла і Сюурлій.

Беручи за вихідний варіант «ізюмської Салниці», Б. О. Рибаков окреслив на мапі дугу окружності, радіус якої дорівнює півтора переходи, і знайшов вододіл між басейнами річок Самара і Сіверський Донець, — т.з. «Дніпрово-Донський Шеломянь». Беручи за шлях русичів в півтора переходи, який знаходиться в межах 40-80 км, Б. О. Рибаков окреслив дві дуги: «малу», 40-кілометрову, яка припадала на басейн річки Сухий Торець, і «велику», 80-кілометрову, яка припадала на басейн річок Самара та її притоки Бик. Якщо місцевість по «малій дузі» являє з себе рівну степ без ярів і перелісків, то по «великій дузі» місцевість яриста, порізана річками і балками, яка нагадує місцевість, описану в «Слові». Отже, подальші дослідження були пов'язані з цією місцевістю.

Крім того, басейн р. Самара був набагато ближче до відомих кочовищ хана Кончака в басейні Казенного Торця. Тут, по вододілу Дніпра і Дона, був знайдений Сюурлій, одне зі значень назви якого в азербайджанською мовою передається як «багато биків». Тому, було звернута увага на багато річок з коренем «бик», «бич» в басейнах Самари і Торця: річка Бик — притока річки Самара, річка Бичок — притока річки Бик, річка Бичок — притока Сухого Торця, річка Бичок — притока Казенного Торця і, трохи з боку, — річка Бичок — притока Кривого Торця. Отже, Б. О. Рибаков вважав, що Сюурлій — це річка Самара, береги якої раніше були заболоченими, а Каяла розташована в межиріччі Самари і Бика. Додатковим орієнтиром було озеро, біля якого Ігор бачив, як б'ється його брат Всеволод, а також кам'янисті береги Каяли.

Вибір зупинився на річці Водяна, — притоці річки Самара, яка, дійсно, розташована між Самарою і Биком. Низинні береги Самари і Бика — заболочені, і цілком відповідають описаним в «Слові» місцях, де загинуло багато русичів, рятуючись від половців втечею. Притока Самари Гнилуша, що протікає також між Самарою і Биком, також входить до поля передбачуваного місця битви. Тут, в верхів'ях річки, на думку С. А. Плетньової, розташовувалися «лже-вежі». Біле озеро, яке розташоване між Биком, Гнилушею, Водяниою і Самарою, на думку Б. О. Рибакова, — це і є те озеро, де Ігор бачив Всеволода. За 6 км від озера, в районі сучасного Нововодяного, є балка Скелевата, тобто Кам'яниста, або Каяла.

Якщо вірити цій гіпотезі, то місце битви русичів із половцями було найбільш несприятливим для русичів. Система балок і озер, болотисті береги Самари з півночі та сходу, Бика — з півдня, брудної Гнилуші із солоною водою — із заходу. У районі нинішнього Нововодяного між балками Водяна і Мала Водяна (на захід від останньої) було велике болото. Не місцевість, а великий каменисто-болотистий мішок! Кончак зміг нав'язати своєму майбутньому зятю Ігорю місце битви, найбільш вигідне для господарів степу. Хоча, і для половців ця місцевість була згубною: тут не було навіть половецьких кам'яних баб, які трапляються в чималих кількостях на інших територіях українських степів. Заманивши Ігоря «лже-вежами», де русичі захопили багаті трофеї, але де не було ані худоби (атрибут стоянок кочовиків), ані охорони, — половці приспали пильність русичів, надавши їм можливість ночувати в степу на пересіченій місцевості. А наступного ранку русичі і поплатилися за свою зухвалість і недалекоглядність. Дослідження в районі Гнилуші й Водяної проводила С. А. Плетньова. Орієнтири, зазначені нею, були перевірені в результаті поїздок уздовж Водяної краєзнавцем із села Золотий Колодязь С. С. Мельниковим. Дослідники вказують, що Водяна має кам'янисті схили на території Олександрівського району.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Тарифное руководство № 4(рос.)
  • Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — М. : Транспорт, 1981. (рос.)