56-та окрема десантно-штурмова бригада (РФ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
56 окрема гвардійська десантно-штурмова бригада
56 ОДШБр.jpg
нарукавний знак
Країна СРСР СРСР
Росія Росія
Належність Red Army flag.svg СВ ЗС СРСР,
Flag of the Russian Federation Ground Forces.svg СВ ЗС РФ,
Flag of the Russian Airborne Troops.png ПДВ РФ
Тип бригада
Гарнізон/Штаб м. Камишин, Волгоградська область
Війни/битви Друга Світова війна,
Війна в Афганістані,
Карабаська війна,
Перша російсько‐чеченська війна,
Дагестанська війна,
Друга чеченська війна
Нагороди Радянська гвардія Орден Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Кутузова II ступеня
Звання «Донська»
«козача»

Commons-logo.svg 56-та окрема десантно-штурмова бригада (РФ) у Вікісховищі

56-та окрема гвардійська десантно-штурмова Червонопрапорна, орденів Кутузова і Вітчизняної війни Донська козача бригада (рос. 56-я отдельная гвардейская десантно-штурмовая Краснознамённая, орденов Кутузова и Отечественной войны Донская казачья бригада, 56-я огдшбр) — військове формування Сухопутних військ ЗС СРСР, Сухопутних військ ЗС Росії та ПДВ Росії. Днем народження формування є 11 червня 1943 року, коли були сформовані 7-ма і 17-та гвардійські повітряно-десантні бригади.

Історія[ред.ред. код]

На 4-му Українському фронті було розгорнуто сильне угрупування ПДВ у складі 4-ї, 6-ї та 7-ї гвардійських повітряно-десантних бригад, котрі планувалося застосувати при визволенні Криму.

У грудні 1943 року 4-та й 7-ма гвардійська повітряно-десантні бригади були передислоковані в Московський військовий округ.

15 січня 1944 р. відповідно до наказу командувача ПДВ Червоної Армії № 00100 від 26.12.1943 р. в місті Ступіно Московської області на базі 4-ї, 7-ї і 17-ї окремих гвардійських повітряно-десантних бригад (бригади дислокувалися в м. Востряково, Внуково, м. Ступіно) була сформована 16-та гвардійська повітряно-десантна дивізія. В дивізії за штатом було 12000 осіб.

У серпні 1944 р. дивізія була передислокована в місто Старі Дороги і 9 серпня 1944 р. увійшла до складу новосформованого 38-го гвардійського повітряно-десантного корпусу. У жовтні 1944 р. 38-й гвардійський повітряно-десантний корпус увійшов до складу новосформованої окремої гвардійської повітряно-десантної армії.

8 грудня 1944 р. армія була переформована в 9-ту гвардійську армію, 38-й гвардійський повітряно-десантний корпус став гвардійським стрілецьким.

Наказом Ставки Верховного Головнокомандувача № 0047 від 18.12.1944 р. 16-та гвардійська повітряно-десантна дивізія була переформована в 106-ту гвардійську стрілецьку дивізію 38-го гвардійського стрілецького корпусу. 4-та окрема гвардійська повітряно-десантна бригада була переформована в 347-й гвардійський стрілецький полк, 7-ма окрема гвардійська повітряно-десантна бригада — в 351-й гвардійський стрілецький полк, 17-та окрема гвардійська повітряно-десантна бригада — в 355-й гвардійський стрілецький полк.

До складу 106-ї гвардійської стрілецької дивізії входили:

  • 347-й гвардійський стрілецький полк;
  • 351-й гвардійський стрілецький полк;
  • 356-й гвардійський стрілецький полк;
  • 107-й окремий гвардійський зенітно-артилерійський дивізіон;
  • 193-й окремий гвардійський батальйон зв'язку;
  • 123-й окремий гвардійський протитанковий дивізіон;
  • 139-й окремий гвардійський саперний батальйон;
  • 113-а окрема гвардійська развідрота;
  • 117-а окрема гвардійська хімічна рота;
  • 234-й окремий гвардійський медсанбат.

До складу дивізії також була введена 57-а артилерійська бригада зі складом:

  • 205-й гарматний артилерійський полк;
  • 28-й гаубичний артилерійський полк;
  • 53-й мінометний полк.

У січні 1945 р. дивізія в складі 38-го гвардійського стрілецького корпусу передислокувалася залізницею в Угорщину, до 26 лютого зосередилася на схід від міста Будапешт в районі: Сольнок — Абонь — Сойал — Теріель і на початку березня увійшла до складу 3-го Українського фронту.

16 березня 1945 р. прорвавши оборону німців, 351-й гвардійський стрілецький полк вийшов на австро-угорський кордон.

У березні-квітні 1945 р. дивізія брала участь у Віденській операції, наступаючи на напрямку головного удару фронту. Дивізія у взаємодії із з'єднаннями 4-ї гвардійської армії прорвала оборону противника північніше міста Секешфехервар, вийшла у фланг і тил головних сил 6-ї танкової армії СС, що вклинилися в оборону військ фронту між озерами Веленце і Балатон. На початку квітня дивізія завдала удару в північно-західному напрямку в обхід м. Відня і у взаємодії з 6-ю гвардійською танковою армією зломила опір противника, вийшла до р. Дунаю і відрізала противнику шляхи відступу на захід. Дивізія успішно вела бої в місті, які тривали до 13 квітня.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29.03.1945 р. за участь у розгромі одинадцяти дивізій супротивника на південний захід від м. Будапешту і взяття м. Мор дивізія нагороджена орденом Кутузова II ступеня.

За прорив укріпленої смуги оборони і оволодіння містом Мор весь особовий склад отримав подяку Верховного Головнокомандувача ЗС СРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.04.1945 р. «за участь у взятті м. Відня» дивізія нагороджена орденом Червоного Прапора. З тих пір 26 квітня вважається щорічним святом частини.

Під час Віденської операції дивізія пройшла з боями понад 300 кілометрів. В окремі дні темп настання її сягав 25-30 кілометрів на добу.

З 5 до 11 травня 1945 р. дивізія в складі військ 2-го Українського фронту брала участь у Празькій наступальній операції.

5 травня дивізія була піднята по тривозі і зробила марш до австро-чехословацького кордону. Увійшовши в зіткнення з противником, 8 травня вона перетнула кордон Чехословаччини і з ходу оволоділа містом Зноймо.

9 травня дивізія продовжувала бойові дії з переслідування ворога й успішно розвивала наступ на Рец, Пісек. Дивізія зробила марш, переслідуючи противника, і за 3 дні пройшла з боями 80-90 км. О 12.00 11 травня 1945 р. передовий загін дивізії вийшов на річку Влтава і в районі села Олешня зустрівся з військами американської 5-ї танкової армії. Тут закінчився бойовий шлях дивізії у Другій світовій війні.

По Другій світовій війні[ред.ред. код]

Після закінчення бойових дій дивізія з Чехословаччини своїм ходом повернулася в Угорщину. З травня 1945 р. до січня 1946 р. дивізія розташовувалася табором в лісах на південь від Будапешта.

На підставі Постанови Ради Міністрів СРСР № 1154474сс від 3.06.1946 р і директиви Генерального штабу Збройних Сил СРСР №орг/2/247225 від 7.06.1946 р. до 15 червня 1946 р. 106-а гвардійська стрілецька Червонопрапорна, ордена Кутузова дивізія була переформована в 106-у гвардійську повітряно-десантну Червонопрапорну, ордена Кутузова дивізію.

З липня 1946 р. дивізія дислокувалася в м. Тула. Дивізія входила до складу 38-го гвардійського повітряно-десантного Віденського корпусу (штаб корпусу — м. Тула).

3 грудня 1947 р. дивізії було вручено Гвардійський Бойовий Прапор.

На підставі директив начальника Генерального штабу Збройних Сил від 3 вересня 1948 р. і від 21 січня 1949 р. 106-а гвардійська повітряно-десантна Червонопрапорна, ордена Кутузова дивізія в складі 38-го гвардійського повітряно-десантного Віденського корпусу увійшла до складу повітряно-десантної армії.

У квітні 1953 р. повітряно-десантна армія була розформована.

На підставі директиви начальника Генерального штабу Збройних Сил від 21 січня 1955 р. до 25 квітня 1955 р. 106-а гвардійська повітряно-десантна дивізія вийшла зі складу 38-го гвардійського повітряно-десантного Віденського корпусу, який був розформований, і перейшла на новий штат у складі трьох полків з кадрованим батальйоном (неповного складу) у кожному парашутно-десантному полку.

Зі складу розформованої 11-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії до складу 106-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії був прийнятий 137-й гвардійський парашутно-десантний полк. Пункт дислокації — місто Рязань.

Особовий склад 351-го гвардійського парашутно-десантного полку брав участь у військових парадах на Красній площі в Москві, брав участь у великих навчаннях МО і в 1955 році десантувався поблизу м. Кутаїсі (Закавказький ВО).

У 1956 р. 38-й гвардійський повітряно-десантний Віденський корпус був розформований і дивізія стала безпосередньо підпорядковуватися командувачу ПДВ.

У 1957 р. полк проводив показові навчання з десантуванням для військових делегацій Югославії та Індії.

На підставі директив Міністра оборони СРСР від 18 березня 1960 р. і Головнокомандувача Сухопутними військами від 7 червня 1960 р. до 1 листопада 1960 р.:

  • до складу 105-ї гвардійської повітряно-десантної Віденської Червонопрапорної дивізії зі складу 106-ї гвардійської повітряно-десантної Червонопрапорної, ордена Кутузова дивізії був прийнятий 351-й гвардійський парашутно-десантний полк (місто Єфремов Тульської області);
  • 105-а гвардійська повітряно-десантна дивізія (без 331-го гвардійського парашутно-десантного полку) була передислокована в Туркестанський військовий округ в місто Фергана Узбецької РСР;
  • 351-й гвардійський парашутно-десантний полк був дислокований в місті Чирчик Ташкентської області.

У 1961 р. після землетрусу в Ташкенті особовий склад 351-го гвардійського парашутно-десантного полку надавав допомогу жителям міста, які постраждали від стихії, допомагав місцевій владі в підтримці порядку.

У 1974 р. 351-й гвардійський парашутно-десантний полк десантувався в один з районів Середньої Азії і бере участь у великомасштабних навчаннях ТуркВО. Будучи передовою частиною ПДВ Середньоазіатського регіону країни СРСР, полк брав участь у парадах в столиці Узбекистану в м. Ташкент.

На підставі директиви начальника Генерального штабу Збройних Сил СРСР від 3 серпня 1979 р. на 1 грудня 1979 р. 105-а гвардійська повітряно-десантна дивізія була розформована.

Від дивізії залишилися в м. Фергана 345-й окремий гвардійський парашутно-десантний ордена Суворова полк значно більшого складу (до нього було додано гаубичний артилерійський дивізіон), ніж звичайний і 115-я окрема військово-транспортна авіаційна ескадрилья. Решта особового складу дивізії була використана для заповнення некомплекту в інших з'єднаннях ПДВ і на доукомплектування заново сформовані десантно-штурмові бригади.

На базі 351-го гвардійського парашутно-десантного полку 105-ї гвардійської повітряно-десантної Віденської Червонопрапорної дивізії в Азадбаш (район згаданого міста Чирчик) Ташкентської області Узбецької РСР була сформована 56-а окрема гвардійська десантно-штурмова бригада.

Для формування бригади були в терміновому порядку відмобілізувати військовозобов'язані запасу — так звані «партизани» — з числа жителів середньоазіатських республік і півдня Казахської РСР. Вони згодом і склали 80 % особового складу бригади при введенні військ в ДРА.

Формування підрозділів бригади одночасно було проведено в 4-х мобілізаційних пунктах і завершено в м. Термез. 13 грудня 1979 р. підрозділи бригади завантажені в ешелони і були передислоковані в місто Термез Узбецької РСР.

У грудні 1979 р. бригада була введена в Демократичну Республіку Афганістан (ДРА) і увійшла до складу 40-ї загальновійськової армії.

Вранці 25 грудня 1979 р. відразу на територію ДРА був переправлений 781-й окремий розвідувальний батальйон 108-ї мотострілецької дивізії. Слідом за ним переправився 4-ї десантно-штурмовий батальйон (4-й ДШБ) 56-ї дшбр, якому було поставлено завдання з охорони перевалу Саланг.

З Термеза 1-й пдб і 2-й ДШБ на вертольотах, а решта в колоні — були передислоковані місто Кундуз. 4-й ДШБ залишився на перевалі Саланг. Потім з Кундуза 2-й ДШБ був переведений в місто Кандагар, де увійшов до складу новосформованої 70-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади.

У січні 1980 року була введена весь склад 56-ї огдшбр. Вона була розміщена в місті Кундуз.

З моменту передачі 2-й ДШБ до складу 70 «огмсбр», бригада фактично була полком у складі трьох батальйонів[1].

Первинним завданням підрозділів бригади була охорона і оборона найбільшої автомагістралі в районі перевалу Саланг, забезпечення просування радянських військ в центральні та південні райони Афганістану.

З 1982 р. до червня 1988 р. 56-а огдшбр дислокувалася в районі м. Гардез, ведучи бойові дії на всій території Афганістану: Баграм, Мазарі-Шариф, Ханабад, Панджшер, Логар, Аліхейль (Пактія). У 1984 р. бригада за успішне виконання бойових завдань була нагороджена перехідним Червоним Прапором ТуркВО.

Наказом від 1985 р., в середині 1986 р. вся штатна авіадесантована бронетехніка бригади (БМД-1 і БТР-Д) була замінена на більш захищену бронетехніку з великим моторесурсом:

Також особливістю бригади був збільшений штат артилерійського дивізіону, що складався не з 3-х вогневих батарей, як це було прийнято для частин дислокованих на території СРСР, а з 5-и[2].

4 травня 1985 р. указом Президії Верховної Ради СРСР бригада нагороджена орденом Вітчизняної війни I ступеня № 56324698.

З 16 грудня 1987 р. до кінця січня 1988 р. бригада брала участь в операції «Магістраль». У квітні 1988 р. бригада брала участь в операції «Бар'єр». Десантники перекрили караванні шляхи з Пакистану з метою забезпечення виведення військ з міста Газні.

Штатна чисельність особового складу 56-ї гвардійської ОДШБр на 1 грудня 1986 становила 2452 людини (261 офіцер, 109 прапорщиків, 416 сержантів, 1666 солдатів)[1].

Після виконання інтернаціонального обов'язку, 12-14 червня 1988 року бригада була виведена в м. Йолетен Туркменської РСР.

БРДМ-2 в бригаді було всього 3 одиниці в складі розвідроти. Однак, ще один БРДМ-2 був в хімвзводі та ще 2 штуки в загоні пропаганди і агітації (рос. отряд пропаганды и агитации, ОПА).

У 1990 році бригада була переформована в окрему повітряно-десантну (рос. овдбр). Бригада пройшла «гарячі точки»: Афганістан (12.1979-07.1988), Баку (12-19.01.1990 — 02.1990), Сумгаїт, Нахічевань, Мегрі, Джульфа, Ош, Фергана, Узген (06.06.1990), Чечня (12.94-10.96, Грозний, Первомайський, Аргун і з 09.1999).

15 січня 1990 р. Президія Верховної Ради СРСР після детального вивчення обстановки прийняла рішення «Про оголошення надзвичайного стану в Нагірно-Карабахській автономній області та деяких інших районах». Відповідно до цього ПДВ почали операцію, що проводилася в два етапи. На першому етапі в період з 12 до 19 січня на аеродроми коло м. Баку висадилися частини 106-ї і 76-ї повітряно-десантних дивізій, 56-й і 38-й повітряно-десантних бригад і 217-го парашутно-десантного полку (див. «Чорний січень»), а в м. Єревані — 98-а гвардійська повітряно-десантна дивізія. 39-я окрема десантно-штурмова бригада увійшла в Нагірний Карабах.

З 23 січня підрозділи ПДВ почали операції з відновлення порядку в інших частинах Азербайджану. В районі Ленкорані, Прішіпа і Джалілабад вони проводилися спільно з прикордонними військами, що відновили державний кордон.

У лютому 1990 р. бригада повернулася до місця постійної дислокації.

З березня до серпня 1990 р. підрозділи бригади підтримували порядок в містах Узбекистану і Киргизії.

6 червня 1990 р. почалася висадка на аеродромах в містах Фергані й Оші 104-го парашутно-десантного полку 76-ї повітряно-десантної дивізії, 56-ї повітряно-десантної бригади, а 8 червня — 137-го парашутно-десантного полку 106-ї повітряно-десантної дивізії в м. Фрунзе. Зробивши у цей же день марш через гірські перевали кордону двох республік, десантники зайняли Ош і Узген. На наступний день 387-й окремий парашутно-десантний полк і підрозділи 56-ї повітряно-десантної бригади взяли під контроль обстановку в районі міст Андіжан, Джалал-Абад, зайняли Кара-Суу, гірські дороги і перевали на всій території конфлікту.

Після розвалу СРСР[ред.ред. код]

У жовтні 1992 р. у зв'язку з розпадом СРСР бригада була передислокована в станицю Зеленчукська Карачаєво-Черекесії. Звідки маршем висунулася на місце постійної дислокації в селище Підгори під містом Волгодонськ Ростовської області. Територія військового містечка була колишнім вахтовим містечком будівельників Ростовської АЕС, розташоване в 3 км від атомної станції.

З грудня 1994 р. до серпня-жовтня 1996 р. зведений батальйон бригади воював в Чечні. 29 листопада 1994 р. в бригаду був відправлений наказ про формування зведеного батальйону і перекидання його в м. Моздок. Артдивізіон бригади брав участь в кінці 1995 р. — початку 1996 р. в операції під с. Шатой. Окремий взвод АГС-17 бригади з березня 1995 р.до вересня 1995 р. в складі зведеного батальйону 7-ї гв. ПДД брав участь в гірській компанії в Веденському і Шатойському районах Чечні. За проявлену мужність і героїзм військовослужбовці нагороджені медалями та орденами. У жовтні-листопаді 1996 р. зведений батальйон бригади був виведений з Чечні.

У 1997 р. бригада була переформована в 56-й гвардійський десантно-штурмовий Червонопрапорний, орденів Кутузова і Вітчизняної війни полк, який увійшов до складу 20-ї гвардійської мотострілецької дивізії.

У липні 1998 р. наказом Міністра оборони РФ у зв'язку з поновленням будівництва Ростовської АЕС полк почав передислокацію в місто Камишин Волгоградської області. Полк був розміщений в корпусах розформованого в 1998 р. Камишинського вищого військово-будівельного командно-інженерного училища.

19 серпня 1999 р. десантно-штурмовий загін зі складу полку був направлений на посилення зведеного полку 20-ї гвардійської мотострілецької дивізії і був відправлений літерним військовим ешелоном в Республіку Дагестан. 20 серпня 1999 р. десантно-штурмовий загін прибув в село Ботліх. Надалі брав участь в бойових діях в Республіці Дагестан і в Чеченській Республіці. Батальйонна тактична група полку воювала на Північному Кавказі (місце дислокації — Ханкала).

У грудні 1999 р. підрозділи полку і ДШМГ[ru] ФПС[ru] прикривали чеченську ділянку російсько-грузинського кордону.

З 1 травня 2009 р. 56-й гвардійський десантно-штурмовий полк знову став бригадою. А з 1 липня 2010 р. вона перейшла на новий штат і стала іменуватися як «56-а окрема гвардійська десантно-штурмова Червонопрапорна, орденів Кутузова і Вітчизняної війни Донська козача бригада (легка)»[3].

Після 11 жовтня 2013 р. знаходиться у підпорядкуванні ПДВ РФ відповідно указу президента Російської Федерації № 776[4].

Командири[ред.ред. код]

  • Плохіх Олександр Петрович — 1980—1981,
  • Карпушкін Михайло Олександрович — 1981—1982,
  • Сухін Віктор Арсентійович — 1982—1983,
  • Чижиков Віктор Матвійович — 1983—1985,
  • Раєвський Віталій Анатолійович — 1985—1987,
  • Євневич Валерій Геннадійович — 1987—1990,
  • Сотник Олександр Олексійович — 1990—1995,
  • Мишанин Сергій Валентинович — 1995—1996,
  • Степаненко Рустам Алієвич — 1996—1997,
  • Кірсі Павло Валентинович,
  • Тимофєєв Ігор Борисович,
  • Лебедєв Олександр Віталійович — 2012—2014,
  • Валітов Олександр Хусайнович — серпень 2014 року — до нині.

Особи[ред.ред. код]

  • Хабаров Леонід Васильович — командир 4-го десантно-штурмового батальйону з моменту формування бригади до квітня 1980 р.. Начальник штабу бригади з жовтня 1984 р. до вересня 1985 р..

Прапор[ред.ред. код]

У період з вересня 1979 р. до осені 2013 р. як бойовий прапор бригада використовувала бойовий прапор 351-го гвардійського парашутно-десантного полку 105-ї гвардійської Віденської повітряно-десантної дивізії, на базі якої була сформована[5]. У зазначений період відбулося четверте перейменування частини:

  1. в 1979 р. в 56-у окрему гвардійську десантно-штурмову Червонопрапорну, орденів Кутузова і Вітчизняної війни бригаду;
  2. в 1990 р. в 56-у окрему гвардійську повітряно-десантну Червонопрапорну, орденів Кутузова і Вітчизняної війни бригаду;
  3. в 1997 р. в 56-й гвардійський десантно-штурмовий Червонопрапорний, орденів Кутузова і Вітчизняної війни полк;
  4. в 2010 р. заново — в 56-у окрему гвардійську десантно-штурмову Червонопрапорну, орденів Кутузова і Вітчизняної війни бригаду.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Військове формування Це незавершена стаття про військові формування.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.