61 Діви

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
61 Діви
61 Vir as seen with a 12.5" telescope with a field of view of 45.1 arcminutes.jpg

61 Vir через 12.5" телескоп з полем огляду 45,1 кутових хвилини
Дані спостереження
Епоха J2000
Сузір’я Діва
Пряме піднесення 13h 18m 24.31427s[1]
Схилення −18° 18′ 40.3047″[1]
Видима зоряна величина (V) 4.74
Характеристики
Спектральний клас G7V[2]
Показник кольору (B−V) 0.71
Показник кольору (U−B) 0.26
Тип змінності
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) –8.13[3] км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: −1,070.36[1] мас/р
Схил.: −1,063.69[1] мас/р
Паралакс (π) 116.89 ± 0.22 мас
Відстань 27.9 ± 0.05 св. р.
(8.56 ± 0.02 пк)
Абсолютна зоряна
величина
(MV)
5.07
Фізичні характеристики
Маса 0.94±0.03 – 0.95+0.04−0.03[4] M
Радіус 0.96±0.01 – 0.98[4] R
Світність 0.85[5] L
Ефективна температура 5,585[6] K
Інші позначення
BD-17°3813, FK5 1345, GCTP 3039.00, GJ 506, HD 115617, HIP 64924, HR 5019, LHS 349, LTT 5111, SAO 157844.
Посилання
SIMBAD дані для 61+Vir
ARICNS дані для 01034
Енциклопедія
Позасонячних планет
дані для 61+Vir

61 Діви (61 Vir) — позначення Флемстіда для зорі головної послідовності спектрального класу G (G7V), дещо меншої маси ніж Сонце (G2V), розташованої у 27,9 світлових роках від Землі у сузір'ї Діви. Характеристики цієї зорі дуже схожі на Сонце.

61 Діви є першою добре підтвердженою зорею головної послідовності, схожою на Сонце, довкола якої виявлена потенційна Надземля[4], хоча COROT-7 (майже помаранчевий карлик) ймовірно є першою, але поки що непідтвердженою.

Характеристики[ред. | ред. код]

61 Діви є жовтим карликом спектрального класу G7 V та п'ятою видимої зоряної величини[2]. Тому її ще можна побачити неозброєним оком на південний схід від яскравої Спіки у зодіакальному сузір'ї Діви. Позначення 61 Діви походить з зоряного каталогу англійського астронома Джона Флемстида, що був частиною його «Historia Coelestis Britannica». Звіт 1835 року про працю Флемстіда англійського астронома Френсіса Бейлі зазначав, що зоря мала власний рух[7]. Це зробило її цікавою для досліджень паралаксу і до 1950 року було отримане середнє річне значення 0,006″[8]. Сучасний результат, отриманий з даних супутника Гіппаркос, дає паралакс у 116,89 mas[1], що відповідає відстані у 27,9 св.р. від Землі.

За фізичними якостями зоря схожа на Сонце, маючи бл. 95 %[4] мас Сонця, 98 %[4] радіусу та 85 %[5] світності. Розподіл елементів також схожий на Сонце — металічність 61 Діви оцінюється у 95 %[6] сонячної. Зоря є однак старшою за Сонце (6,1–6,6[9] млрд.років) та обертається з невисокою проекційною обертальною швидкістю 4[10] км/с на екваторі. В середньому у зоряній хромосфері рівень активності невеликий[6] і вона є кандидатом на перебування у стані мінімуму Маундера[11]. Але у 1988 підозрювалось, що 61 Діви є змінною[12], крім того спостерігався спалах активності між юліанськими днями 54800 (29 листопада 2008 р.) та 55220 (23 січня 2010 р.)[13].

Компоненти космічної швидкості цієї зорі становлять U = –37.9, V = –35.3 та W = –24.7 км/с. 61 Vir обертається галактикою Чумацький Шлях на відстані 6,9 кілопарсек від її ядра з ексцентриситетом 0,15. Вона вважається членом населення галактичного диска[5][9].

Планетарна система[ред. | ред. код]

Екліптика системи 61 Діви, як визначено з її газопилового диску, нахилена до Сонячної системи під кутом 77°, а сама зоря ймовірно має нахил 72°.[13].

Дослідження 1988 року припускало, що 61 Діви є «ймовірно змінною», але її компаньйонів тоді не було знайдено[12]. Пізніше дослідження протягом наступних 11 років також не виявило жодного компаньйона аж до маси Юпітера та  до відстані в 3 а.о.[14]

Система 61 Діви

14 грудня 2009 року науковці оголосили про відкриття трьох екзопланет з масами між 5 та 25 мас Землі на орбіті довкола 61 Діви[4][15]. Всі три планети обертаються дуже близько до зорі; якщо порівняти з Сонячною системою, всі три ближче ніж орбіта Венери. Найвіддаленіша з них, d, ще не підтверджена даними HARPS.[13]

Дослідження за допомогою космічного телескопу Спітцер виявило надлишок інфрачервоного випромінення на довжині хвилі 160 μm, що вказувало на наявність уламкового дику довкола зорі. Його було розпізнано на довжині хвилі 70 μm. Спочатку вважалось, що він розташований між 96 а.о. та 195 а.о. від зорі; зараз його кордони обмежені 30-100 а.о.[13] Загальна маса диску оцінюється у 5 × 10−5 мас Землі[13][16].

Європейське космічне агентство 27 листопада 2012 року повідомило, що уламковий диск (як і у Глізе 581) має «принаймні у 10 разів більше» комет, ніж Сонячна система.

Станом на 2012 рік, були виключені  «планети, масивніші за Сатурн на орбіті менше 6 а.о.»[13] , а пізніше ЄКА виключило і планети маси Сатурну за межами цього радіусу.[17].

Потрібні додаткові дані для підтвердження можливості додаткових планет менше Сатурну на відстанях від 0,5 (або 0,3) до 30 а.о. від зорі[13]. Оскільки сучасна технологія не дозволяє виявити планету земної маси у «зеленій зоні» зорі, її існування залишається можливим.

Система 61 Діви
Планета
(по порядку віддалення
від зорі)
Маса Радіус Велика піввісь
(ао)
Орбітальний період
(діб)
Нахил орбіти,
(°)
Ексцентриситет
орбіти
Кіл-ть супутників
b 5.3 ± 0.5[18] M ? 0.050201 ± 0.000005 4.2150 ± 0.0006 ? 0.12 ± 0.11 ?
c 18.8 ± 1.1[19] M ? 0.2175 ± 0.0001 38.021 ± 0.034 ? 0.14 ± 0.06 ?
d (гіпотетична)[13] 23.7 ± 2.7[20] M ? 0.476 ± 0.001 123.01 ± 0.55 ? 0.35 ± 0.09 ?
Уламковий диск 5 × 10−5 M ? ? ? ? ? ?

Вид від 61 Діви[ред. | ред. код]

З системи 61 Діви Sun ледве видиме, як тьмяна зоря поруч зі значно яскравішим Sirius. Arcturus (зоряною величиною -1.01) є найяскравішою зорею на нічному небі системи.[21]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д van Leeuwen, F. (November 2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy and Astrophysics 474 (2): 653–664. Bibcode:2007A&A...474..653V. arXiv:0708.1752. doi:10.1051/0004-6361:20078357. 
  2. а б Gray, R. O. та ін. (October 2003). Contributions to the Nearby Stars (NStars) Project: Spectroscopy of Stars Earlier than M0 within 40 Parsecs: The Northern Sample. I.. The Astronomical Journal 126 (4): 2048–2059. Bibcode:2003AJ....126.2048G. arXiv:astro-ph/0308182. doi:10.1086/378365. 
  3. Nidever, David L. та ін. (August 2002). Radial Velocities for 889 Late-Type Stars. The Astrophysical Journal Supplement Series 141 (2): 503–522. Bibcode:2002ApJS..141..503N. arXiv:astro-ph/0112477. doi:10.1086/340570. 
  4. а б в г д е Vogt, Steven; Wittenmyer; Paul Butler; Simon O'Toole; Henry; Rivera; Stefano Meschiari; Gregory Laughlin та ін. (2009). «A Super-Earth and two Neptunes Orbiting the Nearby Sun-like star 61 Virginis». arXiv:0912.2599v1 [astro-ph.EP]. 
  5. а б в Porto de Mello, Gustavo; del Peloso, Eduardo F.; Ghezzi, Luan (April 2006). Astrobiologically Interesting Stars Within 10 Parsecs of the Sun. Astrobiology 6 (2): 308–331. Bibcode:2006AsBio...6..308P. PMID 16689649. arXiv:astro-ph/0511180. doi:10.1089/ast.2006.6.308. 
  6. а б в Perrin, M.-N.; Cayrel de Strobel, G.; Dennefeld, M. (February 1988). High S/N detailed spectral analysis of four G and K dwarfs within 10 PC of the sun. Astronomy and Astrophysics 191 (2): 237–247. Bibcode:1988A&A...191..237P. 
  7. Baily, Francis, ред. (1835). An Account of the Revd. John Flamsteed, the First Astronomer- Royal. By order of the Lords Commissioners of the Admiralty. с. 588. 
  8. Staff (1950). Stars, Parallax of: Stellar parallaxes determined photographically at the Cape Observatory (seventeenth list). Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 110: 405–412. Bibcode:2005MPBu...32...27S. doi:10.1093/mnras/110.4.405. 
  9. а б Mamajek, Eric E.; Hillenbrand, Lynne A. (November 2008). Improved Age Estimation for Solar-Type Dwarfs Using Activity-Rotation Diagnostics. The Astrophysical Journal 687 (2): 1264–1293. Bibcode:2008ApJ...687.1264M. arXiv:0807.1686. doi:10.1086/591785. 
  10. Ammler-von Eiff, M.; Reiners, A. (June 2012). New measurements of rotation and differential rotation in A-F stars: are there two populations of differentially rotating stars?. Astronomy & Astrophysics 542: A116. Bibcode:2012A&A...542A.116A. arXiv:1204.2459. doi:10.1051/0004-6361/201118724. 
  11. Lubin, Dan; Tytler, David; Kirkman, David (March 2012). Frequency of Maunder Minimum Events in Solar-type Stars Inferred from Activity and Metallicity Observations. The Astrophysical Journal Letters 747 (2): L32. Bibcode:2012ApJ...747L..32L. doi:10.1088/2041-8205/747/2/L32. 
  12. а б Campbell, Bruce та ін. (1988). A search for substellar companions to solar-type stars. Astrophysical Journal 331: 902–921. Bibcode:1988ApJ...331..902C. doi:10.1086/166608. , pages 904, 906, and 919
  13. а б в г д е ж и Wyatt, M. C. та ін. (2012). Herschel imaging of 61 Vir: implications for the prevalence of debris in low-mass planetary systems. MNRAS. Bibcode:2012MNRAS.424.1206W. arXiv:1206.2370. doi:10.1111/j.1365-2966.2012.21298.x. 
  14. Cumming, Andrew; Marcy, Geoffrey W.; Butler, R. Paul (1999). The Lick Planet Search: Detectability and Mass Thresholds. Astrophysical Journal 526 (2): 890–915. Bibcode:1999ApJ...526..890C. arXiv:astro-ph/9906466. doi:10.1086/308020. 
  15. Tim Stephens (2009-12-14). New planet discoveries suggest low-mass planets are common around nearby stars. UCSC News. UC Santa Cruz. Архів оригіналу за 23 December 2009. Процитовано 2009-12-14. 
  16. Tanner, Angelle (October 2009). Survey of Nearby FGK Stars at 160 μm with Spitzer. The Astrophysical Journal 704 (1): 109–116. Bibcode:2009ApJ...704..109T. arXiv:0908.0049. doi:10.1088/0004-637X/704/1/109. 
  17. ESA Herschel (27 November 2012). Do missing Jupiters mean massive comet belts?. 
  18. m sin i = 5.1. Це значення справжньої маси виходить з нахилу бл. 75 градусів за Вяттом.
  19. m sin i = 18.2. Це значення справжньої маси виходить з нахилу бл. 75 градусів за Вяттом.
  20. m sin i = 22.9 ± 2.6. Це значення справжньої маси виходить з нахилу бл. 75 градусів за Вяттом.
  21. http://www.bdm.id.au/localspace/systems/506.html

Посилання[ред. | ред. код]

Координати: Карта зоряного неба 13г 18м 24.3с, −18° 18′ 40.3″