87-ма стрілецька дивізія (СРСР)
87-ма стрілецька дивізія (СРСР) — стрілецька дивізія, загальновійськове формування Збройних сил СРСР під час Другої світової війни. Формувалася тричі.
Перше формування[ред. | ред. код]
Вперше 87-ма стрілецька дивізія була сформована у Київському військовому окрузі у 1936 році. У вересні 1939 року в складі 15-го стрілецького корпусу брала участь у радянському вторгенні до Польщі. У лютому-березні 1940 року дивізія брала участь у радянсько-фінській війні, а після її завершення повернулася до України.
У німецько-радянській війні дивізія брала участь з 22 червня 1941 року. Дивізія в складі 27-го стрілецького корпусу 5-ї армії Південно-Західного фронту брала участь в обороні Володимира-Волинського[1]. Дивізія потрапила в оточення і зазнала значних втрат, у бою загинув командир дивізії генерал-майор Алябушев. Після прориву з оточення дивізія брала участь в обороні Києва і загинула у вересні 1941 року в оточенні на схід від Києва[2]. 19 вересня 1941 року розформована.
Командири дивізії[ред. | ред. код]
- Комбриг Пилип Миколайович Матикін (1938–1940)
- Генерал-майор Пилип Федорович Алябушев (13 березня — 25 червня 1941, загинув у бою)
- Полковник Микола Іванович Васильєв (26 червня — 19 вересня 1941, загинув у бою)
Друге формування[ред. | ред. код]
Вдруге дивізія сформована 20 листопада 1941 року на Південно-Західному фронті на базі частин 3-го повітряно-десантного корпусу[3]. Дивізія вела бої за міста Тім і Щігри. За успішні бойові дії 19 лютого 1942 року перетворена у 13-ту гвардійську стрілецьку дивізію.
Командир дивізії[ред. | ред. код]
- Полковник Олександр Ілліч Родімцев
Третє фомування[ред. | ред. код]
Втретє дивізія була сформована на Далекому Сході на базі 420-ї стрілецької дивізії. У липні 1942 року перекинута на Сталінградський фронт, брала участь у Сталінградській битві. Дивізія прославилася в грудні 1942 року, коли зупинила контрнаступ німецьких військ фельдмаршала Манштейна в напрямі Сталінграда.
В складі 2-ї гвардійської армії Південного фронту дивізія брала участь у вигнанні нацистів з Донбасу, а також у Кримській операції. За взяття Перекопу дивізія була удостоєна почесного найменування «Перекопська».
Із липня 1944 року дивізія воювала на 1-му Прибалтійському і Ленінградському фронтах, брала участь у блокаді Курляндського угрупування військ вермахту. У 1947 році дивізія була розформована[4].
Командири дивізії[ред. | ред. код]
- Полковник Олександр Гнатович Казарцев (березень — 26 грудня 1942)
- Полковник Михайло Сергійович Ехохін (28 грудня 1942 — 2 серпня 1943)
- Підполковник, полковник Георгій Степанович Іванов (5 серпня 1943 — 1 травня 1944)
- Полковник, генерал-майор Георгій Петрович Куляко (2 травня 1944 — 1947)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ВОЕННАЯ ЛИТЕРАТУРА --[ Военная история ]-- Владимирский А. В. На киевском направлении. По опыту ведения боевых действий войсками 5-й армии Юго-Западного фронта в июне-сентябре 1941 г. militera.lib.ru. Архів оригіналу за 6 листопада 2010. Процитовано 23 жовтня 2021.
- ↑ 87-я стрелковая дивизия. www.rkka.ru. Архів оригіналу за 23 жовтня 2021. Процитовано 23 жовтня 2021.
- ↑ Действующая армия. Перечни войск. Перечень № 5. Стрелковые, горно-стрелковые, мотострелковые и моторизованные дивизии. www.teatrskazka.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2017. Процитовано 23 жовтня 2021.
- ↑ 87-я Перекопская Краснознаменная стрелковая дивизия. www.rkka.ru. Архів оригіналу за 23 жовтня 2021. Процитовано 23 жовтня 2021.
Джерела[ред. | ред. код]
- Феськов В. И., Калашников К. А., Голиков В. И. Глава 2. Стрелковые и воздушно-десантные войска, укреплённые районы Красной Армии в годы Великой Отечественной войны // Красная Армия в победах и поражениях 1941—1945 гг.. — Томск: Издательство Томского университета, 2003. — 619 с. — ISBN 5-7511-1624-0.
- Полтавская стрелковая дивизия //Великая Отечественная война 1941—1945: энциклопедия /главный редактор генерал армии, профессор М. М. Козлов и др. — М.: Советская энциклопедия, 1985.-C.573
- Коллектив авторов. Сухопутные войска // Вооружённые Силы СССР после Второй Мировой войны от Красной армии к Советской. — 1-е. — Томск: НТЛ, 2013. — 640 с.