9К72 «Ельбрус»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
9К72 «Ельбрус»
Scud-launcher-scotland1.jpg
СПУ "Ельбрус" з ракетою у вертикальному положенні, RAF Spadeadam, Шотландія (2005)
Тип тактичний ракетний комплекс
Походження  СРСР
Історія використання
На озброєнні

1962–дотепер Скад-А
1964–дотепер Скад-Б
1965–дотепер Скад-Ц

1989–дотепер Скад-Д
Оператори див. Оператори
Війни

Війна Судного дня (1973 р.)
Вторгнення СРСР в Афганістан (1979—1989 рр.)
Ірано-іракська війна (1980—1988 рр.)
Війна в Перській затоці (1990—1991 рр.)
Громадянська війна в Ємені (1994 р.)
Перша російсько‐чеченська війна (1994—1996 рр.)
Друга російсько-чеченська війна (1999—2009 рр.)
Перша громадянська війна у Лівії (2011 р.)
Громадянська війна в Сирії (2011-донині)

Громадянська війна в Ємені (2015-донині)
Історія виробництва
Розробник СКБ-385
Розроблено 1958—1961 рр.
Виробник

8К14: «Воткінський завод»
2П19: Ленінградський Кіровський завод

9П117: Петропавлівський завод важкого машинобудування
Виготовлення

1959—1984 рр. (ракети)
1962—1964 рр (СПУ 2П19)

1965—1987 рр. (СПУ 9П117)
Виготовлена
кількість

56 СПУ 2П19
>800 СПУ 9П117

~7,000…10,000 ракет

Commons-logo.svg 9К72 «Ельбрус» у Вікісховищі
Радянський СПУ «Скад-Б» (1985)

9К72 «Ельбрус» (індекс ГРАУ — 9К72, за класифікацією НАТО — SS-1c/b/e SCUD-B/C/D) — мобільний оперативно-тактичний ракетний комплекс, розроблений в СРСР в кінці 1950-х на початку 1960-х років.

До складу компексу входила самохідна пускова установка 9П117 на базі МАЗ-543, яка здійснювала запуск балістичної ракети малої дальності Р-17.

Історія[ред. | ред. код]

24 лютого 1958 року підписано документи ВПК при Раді Міністрів СРСР і Постанова Радмину СРСР про створення комплексу ОТРК на базі Р-11М № 378-181 вийшло 1 квітня 1958 р. Ескізний проект захищений в НДІ-88 у вересні 1958 р., випуск конструкторської документації завершений в листопаді 1958 г. Виробництво дослідної серії і прототипів (Р-17 — варіант 1 — двигун ОКБ-3) велося на заводі СКБ-385 в м. Златоуст (головний конструктор — Макєєв В. П.) за участю ряду КБ і НДІ.

У квітні 1959 р. отримані тактико-технічні вимоги ГАУ МО СРСР на ракету. У травні 1959 р ТТТ затверджено, отриманий індекс ракети ГРАУ 8К14. За Постановою Радміну СРСР від 17 червня 1959 р. серійне виробництво ракет Р-17 / 8К14 (Р-17 — варіант 2 — двигун ОКБ-5 — з 1962 р) велося на Воткинском машинобудівному заводі № 235 (м. Воткінськ, серія з 1959 по 1984 рр.). В кінці липня 1959 року розпочато складання перших двох ракет для вогневих випробувань. Збірка ракет для льотних випробувань розпочато в серпня 1959 р.

Розробниками основних систем комплексу були призначені:

  • НДІ-592 — по бортової системи управління (головний конструктор — Н. А. Семіхатов);
  • ОКБ-3 — по двигуну на першому етапі льотних випробувань (головний конструктор — Д. Д. Севрук, провідний конструктор — Н. І. Леонтьєв);
  • ОКБ-5 — по двигуну з другого етапу льотних випробувань (головний конструктор — А. М. Ісаєв, провідний конструктор — Н. В. Малишева);
  • НДІ-6 — по розривному заряду і звичайного спорядження головної частини;
  • НДІ-944 — по гіроскопічним приладів (головний конструктор — В. І. Кузнєцов);
  • НДІ-1011 МСМ — по спецзаряду і комплекту електроавтоматики (науковий керівник — Ю. Б. Харитон, головний конструктор — С. Г. Кочарянц);
  • ДСКБ — по комплексу наземного обладнання, (головний конструктор — В. П. Петров, провідний конструктор С. С. Ванін);
  • Завод № 784 Київського раднаргоспу — за приладами прицілювання (головний конструктор Парняков С. П.);
  • Дослідне конструкторське бюро Ленінградського Кіровського заводу — по стартовому агрегату на гусеничному ходу (головний конструктор — Котін Ж. Я.);
  • ЦКБ важкого машинобудування — по стартовому агрегату на колісному ходу (головний конструктор — Кривошеїн М. О.).

12 грудня 1959 рокц на полігоні Капустин Яр відбувся перший випробувальний пуск ракети Р-17.

7 листопада 1961 р. чотири гусеничні самохідні пускові установки 2П19 з ракетами Р-17 вперше пройшлися Червоною площею під час військового параду.

24 березня 1962 р. оперативно-тактичний ракетний комплекс 9К72 «Ельбрус» з ракетою 8К-14 (Р-17) постановою Ради міністрів СРСР був прийнятий на озброєння[1].

Ракета[ред. | ред. код]

Докладніше: Р-17
Основні характеристики вихідних і модернізованих варіантів ракети[2]
за класиф. НАТО Scud-A Scud-B Scud-C Scud-D
Позначення розвідуправління МО США ss-1a ss-1b ss-1c ss-1d ss-1e
Індекс ГРАУ 8А61 8К11 8К14
8К14-1
9М77 8К14-1Ф
Офіційне позначення Р-11 Р-11М Р-17 Р-17М Р-300
Прийнята на озброєння 1958 1957 1964 1965 1989
Довжина корпусу, м 10,34 10,7 11,25 11,25 12,29
Діаметр корпусу, м 0,88 0,88 0,88 0,88 0,88
Стартова маса, кг 5409 4400 5900 6400 6500
Дальність стрільби макс., км 180 150 300 575-600 700
Пускове пальне, кг 950 985 600 985
Точність стрільби (КІВ), м 4000 900 900 50

8К14 — є одноступінчатою ракетою з несучими паливними баками та невідокремлюваною БЧ. За рахунок використання насосної системи подачі палива, тиск всередині баків ракети Р-17 знижено більш, ніж в 6 разів у порівнянні з Р-11М, що дозволило зменшити товщину стінок баків. Система управління ракети інерціальна, наведення ракети відбувається прицілюванням на стартовому столі, на активній ділянці траєкторії з використанням газодинамічних рулів. Однокамерний двигун РРД С5.2 / 9Д21 ОКБ-5 (головний конструктор — Ісаєв О. М., провідний конструктор — Малишева Н. В.), створений на базі С2.253А ракети Р-11М. Пальне — гасова суміш ТМ-185, окислювач — АК-27І, пускове пальне — ТГ-02 «Самин»[3].

Пускова установка[ред. | ред. код]

Дослідна, колісна СПУ 2П20 на шасі МАЗ-535А. Випробування велося в 1961—1962 роках, СПУ випробування не пройшла — потрібно посилити раму;

СПУ типу 2П19 / 2П19-1 — «об'єкт 810» / «об'єкт 816» / «об'єкт 817». Гусенична СПУ на базі ІСУ-152К (ІС-2) розроблена ОКТБ Кіровського заводу (м. Ленінград) під керівництвом Ільїна К. Н., генеральний конструктор — Котин Ж. Я., 1963 року «об. 817» оснащувався краном для навантаження ракети на лафет, випущена в якості досвідченого зразка. Установка «об. 810» випущена дослідною партією 56 од. на Кіровському заводі. Маса — 41,5 т.

Пускова установка 9П117 розроблена на базі чотиривісного колісного шасі МАЗ-543. Двигун розташований в передній частині машини. По боках від нього знаходяться дві двомісні кабіни. Сидіння в кабінах розміщені тандемом. Всі колеса шасі ведучі. Перша і друга пара коліс — керовані. Всі колеса мають незалежну підвіску.

Комплекс 9К72 з ракетою 8К14 на стратових агрегаті 2П19 (на базі ІСУ-152К) постановою Ради міністрів СРСР був прийнятий на озброєння 24 березня 1962 р. Колісний стартовий агрегат транспортних випробувань не витримав — треба було посилити раму. Після проведених доробок пускова установка 9П117 на колісному шасі автомобіля МАЗ-543 була прийнята на озброєння постановою Ради Міністрів СРСР № 75-26 від 27.1.1967 р. Надалі 2П19 замінялися на 9П117, але ця заміна була проведена не повсюдно. До кінця 80-х років 2П19 все ще перебували на озброєнні в ракетних бригадах в Кандалакше і на Кавказі, де гусенична техніка краща за колісну[4].

Бойове застосування[ред. | ред. код]

Війна Судного дня[ред. | ред. код]

Докладніше: Війна Судного дня

Невелика кількість Р-17 було використано Єгиптом проти Ізраїлю під час війни 1973 року.

Ірано-іракська війна[ред. | ред. код]

Близько 600 Р-17 і їх модифікацій було використано для обстрілу міст як Іраком, так і Іраном під час ірано-іракської війни (так звана «війна міст»), 1980—1988 роки. Іракці розробили на основі Р-17 ракети більшої дальності — «Аль-Хусейн» (англ. Al Hussein) і «Аль-Аббас».

Війна в Афганістані[ред. | ред. код]

Протягом 1979—1989 років радянська армія використала більше 2,000 ракет «Скад» в війні проти Афганістану.

Оператори[ред. | ред. код]

  •  Вірменія — 8 SS-1C Scud-B, станом на 2016 рік
  •  Білорусь — 60 ПУ на 2016 рік
  •  В'єтнам — кілька Scud-B/C на 2016 рік
  •  Єгипет — 9 Scud-B на 2016 рік
  •  Ємен — 6 ПУ Scud-B і 33 ракети
  •  КНДР — більше 30 ПУ Scud-B/C і не менше 200 ракет на 2016 рік
  •  Лівія — 400 ракет, на 1997 рік було 80 ПУ
  •  ОАЕ — 6 ПУ Scud-B і до 20 ракет на 2016 рік
  •  Росія — деяку кількість на зберіганні, станом на 2016 рік. Станом на 1991—1992 рр. оцінювалося в 550 Scud-B/C
  •  Сирія — 18 Scud-B/C/D на 2010 рік (28 ПУ Р-17Е на 1997 рік)
  •  Казахстан — 18 ПУ Scud-B в 44-й рбр, в 1991 році
  •  Туркменістан — 16 ПУ Scud SS-1 на 2016 рік.
Інші оператори 
  • Хезболла — SS-1D Scud-C і SS-1E Scud-D використовується в Лівії станом на 2016 рік.
Зняті з озброєння 
  •  Афганістан — в 1989 р. ~43 ПУ перебувало на озброєнні ракетного батальйону гвардії особливого призначення Міністерства державної безпеки Республіки Афганістан. В 2005 р. лише 4 ПУ.
  •  Болгарія — 36 ПУ перебувало на озброєнні, за даними на 1995 рік у складі трьох ракетних бригад
  •  Угорщина — 8 ПУ перебувало на озброєнні 5-ї змішаної ракетної бригади (Тапольца).
  •  Ірак — 32 ПУ та 500—800 ракет перебувало на озброєнні 2-х ракетних бригад (223, 224) станом на 1991 рік
  •  Іран — більше 12 ПУ Scud-B/C і 300 ракет
  •  НДР — 24 ПУ перебувало на озброєнні 3-й Рбр «Otto Schwab» і 5-й Рбр «Bruno Leuschner»
  •  Польща — 36 ПУ та 65 ракет перебувало на озброєнні 4 ракетних бригад (2, 3, 18, 32) станом на 1989 рік.
  •  Румунія — 18 ПУ та 72 ракети перебувало на озброєнні 2-х ракетних бригад (32-я і 37-я) станом на 1989 рік
  •  Україна — 132 ПУ і 185 ракет, комплекс знятий з озброєння в 2007 році, 12 квітня 2011 року завершено його утилізацію
  •  Чехословаччина — 58 ПУ складався на озброєнні 3 оперативно-тактичних ракетних бригад (311, 321, 331) за станом на 1989 рік
  •  Югославія — 4 ПУ Scud-B
  •  СРСР — близько 650 комплексів, всього було вироблено до кінця 1990 року, з них гусеничних 56 одиниць.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]