90-мм зенітна гармата M1/M2/M3
| 90-мм зенітна гармата M1/M2/M3 | |
|---|---|
 | |
| Тип |
зенітна гармата (M1) протитанкова гармата (M2) танкова гармата (M3) |
| Походження |
 США |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 1938—1960 |
| Війни | Друга світова війна, Корейська війна |
| Характеристики | |
| Вага |
M1A1: 8 618 кг |
| Довжина | M1A1: 9.0 м |
| Ширина | M1A1: 4,1 м |
| Висота | M1A1: 3,1 м |
| Обслуга |
M1: 8 M2: 8 |
|
| |
| Калібр | 90 мм |
| Стволи | один ствол |
| Підвищення |
M1: -10° — +90° |
| Траверс | 360° |
| Темп вогню |
32 постріли в хвилину (M1) |
90-мм гармата M1/M2/M3 — американська важка зенітна і протитанкова гармата, яка виконувала роль, подібну до німецької 8,8cm Flak 18 . Діаметр ствола становить 90-мм, а калібр — 50, що дає довжину ствола у 4,6 метри. Гармата здатна стріляти снарядами розміром у 90 мм на 600 мм на відстань у 19 км при горизонтльному наведенні або на 13.3 км при вертикальному.
90-мм гармата була основною важкою протиповітрянною гарматою армії США у період від початку Другої світової війни до 1946, серія також доповнювалась незначною кількістью гармат 120-мм гармати М1, що мають більші параметри. Обидва види були поширенними у обороні США під час холодної війни, як захист від можливого нападу радянських бомбардувальників. В середині 1950-років їх виробництво припиняється, адже з'являються ефективніші ракети класу «земля-повітря», такі як MIM-3 Nike Ajax .[1]
Використовувалась також як танкова гармата винищувача танків M36 і танка M26 Pershing, також була основною гарматою деяких інших післявоєнних танків, таких як M56 Scorpion. Гармати також були складовою частиною берегової оборони в Корпусі берегової артилерії Сполучених Штатів в 1943—1946 роках. Виробництво однієї гармати в 1940 коштувало близько 50 000 доларів, а запчатини виготовлялись 30 окремими підрядниками.[2]
Історія[ред. | ред. код]
До початку Другої світової війни одним із основних калібрів для цього класу зброї був 76,2 мм, цей калібр був у двох основних гарматах США: 3-дюймова гармата M1918 (76,2-мм L/40) і 3-дюймова зенітна гармата М3. Зброя цього калібру була поширена і в світі. На початку 1930-х розроблялись нові експериментальні версії гармат цього калібру, вони мали надійти на озброєння ближче до 1940-х.
Але військові сили США зацікавились гарматами, що мали б бути більш потужними, тож 9 червня 1938 року створюється договір на розробку двох нових гармат, одна з яких мала бути 90-мм, що на той час вважалась найбільшим розміром, який можна було б вручну виставити на значних висотах, а інша, 120-мм, мала б транспортуватись на висоти задопомогою транспорту. Нові дизайни видались кращими, ніж 3-х дюймові гармати, що розроблялись з початку 1930-ч, тож їх проекти були скасовані. Другий варіант 90-мм гармати 1940 року був стандартизований як 90-мм гармата M1.
С кінця 1940 року було випущенно кілька сотень гармат М1, внеслись кілька удосконалень до конструкції, оновлений дизайн отримав назву 90-мм M1A1 і став випускатись замість М1 з 22 травня 1941 року..Ця конструкція була здатна робити 20 пострілів на хвилину. Вдалось випустити кілька тисяч цих зенітних гармат до вступу США у війну. Вдала конструкція дозволила М1А1 стати основною зенітною зброєю армії США на весь час Другої світової війни. З часом, їх виробництво тільки зростало, дозволяючи випускати декілька тисяч на місяць.
Зенітні гармати доводилось використовувати і проти танків. Німецький Flak 88 cm і британська 3,7-дюймова зенітна гармата QF, виявились ефективними проти броньованих наземних противників, в той час, як М1А1 не вистачало можливості опускати ствол горизантально на 10 градусів нище. Ця проблема призвела до створення модифікації, яка, власне, її і вирішувала. Так виникла 90-мм M2, яка стала на озброєння 13 травня 1943 року.
Протиповітряне функціювання[ред. | ред. код]
Звичайний гарматний розрахунок складався з групи в чотири людини, якими керував оператор M7 або M9, або Kerrison Predictors. Радіолокація набувала все більшої поширенності, починаючи з SCR-268, який з'явився в 1941 та був недостатньо точним, щоб безпосередньо наводити гармати, але міг забезпечити точне визначення дистанції в бою. Для ночного бою до радару підключали прожектор з такою шириною променя, щоб ворожий літак був повністю підсвічений, це дозволяло вести вогонь, як і в день. У 1944 році відбувається модернізація системи, додається мікрохвильовий радар SCR-584, який мав точність до 0,06 градусів. Завдяки цій системі значно спрощувалось наведення, адже тепер збиралась та направлялась в комп'ютер інформація про напрямок та дальність цілі, а він вже міг автоматично наводити гармату екіпажу залишалося лише заряджати снаряди.
Основні протитанкові розробки[ред. | ред. код]
Цей тип гармат також намагались адаптувати для різних типів бронетехніки. На початку 1943 року на винищувач танків М10 було встановлено експерементальну версію пушки Т7, яку потім прийняли як 90-мм M3. Також ця гармата встановлювалась на винищувачі танків М36 та M26 Pershing.[3] Снаряд на вильоті з дула розвивав швидкість у 810 м/с.[3] Ця швидкість та якість сталі, з яких робились бронебійні снаряди, конкурували з танковою гарматою 88-мм KwK 36, що встановлювалась на Тигр І, але поступались 88-мм танковій гарматі KwK 43. Для вирішення цієї проблеми у деякі танки Т26/М26 забезпечили 90-мм бронебійними підкаліберними снарядами з вольфрамовими покриттям.[3][4]Так гармата стала спроможною змагатись з гарматами встановленними на Тигр ІІ.
| Тип боєприпасів | Начальна швидкість | Пробиття (мм) | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 100 м | 250 м | 500 м | 750 м | 1000 м | 1250 м | 1500 м | 1750 м | 2000 м | 2500 м | 3000 м | ||
| M77 AP проти FHA | 823 m/s (2 700 ft/s) | 168 | 159 | 146 | 134 | 122 | 112 | 102 | 94 | 86 | 72 | 60 |
| M77 AP проти RHA | 823 m/s (2 700 ft/s) | 188 | 179 | 163 | 150 | 137 | 125 | 115 | 105 | 96 | 81 | 68 |
| M82 APC проти FHA | 808 m/s (2 650 ft/s) | 151 | 150 | 147 | 144 | 140 | 135 | 131 | 127 | 123 | 115 | 107 |
| M82 APC проти RHA | 808 m/s (2 650 ft/s) | 164 | 156 | 150 | 143 | 137 | 131 | 125 | 119 | 114 | 104 | 92 |
| Пізній M82 APC проти RHA | 853 m/s (2 800 ft/s) | 169 | 168 | 164 | 157 | 151 | 144 | 140 | 136 | 132 | 123 | 116 |
| Пізній M82 APC проти FHA | 853 m/s (2 800 ft/s) | 161 | 159 | 155 | 151 | 147 | 144 | 138 | 133 | 127 | 115 | 104 |
| T33 AP проти RHA | 853 m/s (2 800 ft/s) | 206 | 201 | 193 | 185 | 178 | 170 | 164 | 157 | 150 | 139 | 128 |
| T30E16 проти HVAP | 1 018 m/s (3 340 ft/s) | 306 | 295 | 278 | 262 | 246 | 232 | 218 | 205 | 193 | 171 | 151 |
Через те, що стандартна М3 90-мм була довжиною в 15,5 футів, вона була не здатна пробити найтовстішу лобову броню німецьких танків, таких як Тигр ІІ та Ягдтигр, було розроблено ще кілька модифікацій М3.
90-мм T15E1 L/73 зі стволом довжиною 21 фут (6,4 м) був спроєктований і створенний як протитанкова гармата, яка може зрівнятися або перевершити 8,8-см гармату KwK43 L/71, відому гармату Тигра ІІ.
Подальший розвиток[ред. | ред. код]
У 1948 році модернзована М3А1, якій дали назву Т119 була прилаштована для використання на танка Т42 (а потім і на М47 Паттон), отримавши нові боєприпаси та пришвидшивши швидкість їх польоту.[6]
.jpg)
Друга світова війна посприяла прийнятю гармати М1 на озброєння Корпусом берегової артилерії, щоб замініти старі 3-дюймові гармати в захисті території США. Гармати організовували в батареї протимоторних торпедних катерів, як правило батарея включала в себе чотири 90-мм гармати і двомі зенітні гарматами калібру 37 або 40 мм . Зазвичай дві з 90-мм гармат встановлювались на стаціонарних установках T3/M3 і дві були на буксированих установках M1A1 або M2, а 37-мм або 40-мм зброя на одинарних буксируваних установках. Кріплення T3/M3 було спеціально створене для протиповітряного або зенітного вогню. У 1943 році в континнтальних штатах, Панамі, на Алясці, на Гаваях, в Пуерто-Рико та інших місцях були побудовані точки для щонайменше 90 батарей з двох стаціонарних гармат, а також мобільної зброї.[7]
Варіанти[ред. | ред. код]
M1[ред. | ред. код]
- Буксирувана зенітна гармата. Схвалена до експлуатації в 1940 році.
- Закріплені на кріпленні T3/M3 для служби берегової артилерії .
M1A1[ред. | ред. код]
Зенітна гармата призначена для буксирування. Виробництво почалося в 1940 році. Його скорострільність становила 20 пострілів на хвилину.
M2[ред. | ред. код]
Значна переробка гармати, щоб перетворити виключно зенітну установку на ще й протитанкову. Оновлюється система подачі боєприпасів і додається автоматична система подачі боєприпасів. Темп стрільби збільшується до 24 пострілів в хвилину. Тепер може опускати ствол на 10 градусів нище. Додається великий металевий щит для захисту команди.
M3[ред. | ред. код]
Версія гармати для танків, націлена на знищення ворожої бронетехнки. Використовувалась для оснащення винищувача танків M36 і танка M26 Pershing. Також відомиа як 90-мм L/53 .
M3A1[ред. | ред. код]
Гармата M3 з дуловим гальмом, що використовувалась на M46 Patton та перших версіях танків M48 Patton і винищувачах танків M36 після ремонту часів Корейської війни.
Зброя порівнянної ролі, виконання та епохи[ред. | ред. код]
- 8,8 см Flak 18/36/37/41: німецька зенітна гармата
- 8,8 cm KwK 36: німецька танкова гармата, встановлена на танках Tiger I
- Cannone da 90/53 : італійська зенітна гармата
- 3,7-дюймова зенітна гармата QF: британська зенітна гармата
- 85-мм ППО М1939 (52-К): радянська зенітна гармата
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ US Army AAA Gun Site Program 1951-59 at ed-thelen.org. Архів оригіналу за 16 вересня 2020. Процитовано 30 листопада 2021.
- ↑ The Ordnance Department: Procurement and Supply
- ↑ а б в Green, Michael, Tiger Tanks At War, Zenith Press, ISBN 9780760331125, 076033112X (2008), pp. 118—122
- ↑ Armor-Piercing Ammunition for Gun, 90-mm, M3, Washington, D.C., U.S. Army: Office of the Chief of Ordnance (January 1945)
- ↑ Bird, Lorrin Rexford; Livingston, Robert D. (2001). WWII Ballistics: Armor and Gunnery. Overmatch Press. с. 63.
- ↑ Hunnicutt, R. P. (1984). Patton (вид. 1st). Novato, Calif.: Presidio Press. ISBN 0-89141-230-1. OCLC 11043006.
- ↑ Berhow, Mark A., Ed. (2004). American Seacoast Defenses, A Reference Guide, Second Edition. CDSG Press. с. 80—81, 200—223, 233, 249—251. ISBN 0-9748167-0-1.
Посилання та література[ред. | ред. код]
- Hogg, Ian V. (англ.)рус.. Allied Artillery of World War Two (англ.). — Ramsbury, Marlborough, Wiltshire: Crowood Press, 1998. — ISBN 1-86126-165
- Campbell J. Naval weapons of World War Two. — Annapolis, Maryland: Naval Institute Press, 1985. — 403 с. — ISBN 0-87021-459-4.
- Green Michael, Panzers at War. London: Zenith Press, 2005. ISBN 0-7603-2152-3
- Технічний посібник з військового міністерства США TM 9-374 90-MM Gun M3, встановлений на бойових машинах. 11 вересня 1944 року [Архівовано 25 серпня 2021 у Wayback Machine.]
- Таблиця бронепробиваемості М3
- Список усіх прибережних фортів і батарей США [Архівовано 27 вересня 2015 у Wayback Machine.] на вебсайті Coastal Defense Study Group, Inc.
- FortWiki, перелічує всі CONUS та канадські форти [Архівовано 23 березня 2016 у Wayback Machine.]
- 90mm M1A1 & M2 ANTI-AIRCRAFT GUNS. Архів оригіналу за 10 серпня 2016. Процитовано 12 липня 2017.