91 Водолія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
91 Водолія
Planet at Psi1 Aquarii.png
Система 91 Водолія в інтерпретації художника
Дані спостереження
Епоха J2000.0
Сузір’я Водолій
Пряме піднесення 23h 15m 53.49482s[1]
Схилення –9° 05′ 15.8546″[1]
Видима зоряна величина (V) +4,21-4,248[2]
Характеристики
Спектральний клас
Показник кольору (B−V) +1.104[2]
Показник кольору (U−B) +1.035[2]
Тип змінності
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: +368.78[1] мас/р
Схил.: –17.16[1] мас/р
Паралакс (π) 21.77[1] ± 0.29[1] мас
Відстань 150 св. р.
(45,5 пк)
Абсолютна зоряна
величина
(MV)
Фізичні характеристики
Маса 1.74 ± 0.35[3] M
Радіус 10.16 ± 0.45[3] R
Світність 49[4] L
Ефективна температура 4,603[4] K
Металічність [Fe/H] –0.14[4],-0.085±0.055[5]
Вік 1.25+0.16−0.34[6] млрд. років
Інші позначення
Psi1 Aquarii, ADS 16633, BD–09 6156, FK5 1608, Gl 893.2, HD 219449, HIP 114855, HR 8841, LTT 9437, SAO 146598.
Посилання
SIMBAD дані для HD+219449

91 Водолія(Псі1 Водолія, ψ1 Aqr) - потрійна зоряна система[7], що розташована приблизно за 150 світлових років (45,5 пк) від Землі в сузір'ї Водолія[1]. Зорю можна побачити неозброєним оком (видима зоряна величина дорівнює +4,248m)[2]. Навколо головного компонента системи, 91 Водолія А, обертається, як мінімум, одна планета.

Зірка[ред.ред. код]

91 Водолія - ​​потрійна зоря[7]. Головний компонент являє собою помаранчевий гігант спектрального класу K0 III, зорю, яка вичерпала своє термоядерне паливо і зійшла з головної послідовності[8]. Маса, радіус і світність зірки перевершують сонячні в 1,74, 10 і 49 разів відповідно [4] [3]. Температура поверхні зірки значно холодніша від сонячної: вона становить 4603 K, що і додає зірці помаранчевого кольору[9]. Зона, придатна для життя в цій системі перебуває на рівні 6-7 а.о.

На відстані близько 50 кутових секунд (2250 а.о) від головного компонента розташована система з двох зірок, 91 Водолія В і С[10]. Вони розділені між собою відстанню 0,3 кутової секунди [8]. Компонент В являє собою слабкий помаранчевий карлик спектрального класу K3 V, з видимою зоряною величиною +9,62m. 91 Водолія С - тьмяний білий карлик класу DA із зоряною величиною +10,1m[10].

Відомо про існування подвійної системи CCDM J23159-0905DE. Зірки D (mv = +13) і E (mv = +14) розташовані відповідно на відстанях приблизно 80,4 і 19,7 кутових секунд від системи 91 Водолія[10]. Поки не зрозуміло, чи пов'язані вони гравітаційно з системою 91 Водолія [11] [12].

Планетна система[ред.ред. код]

2003 року група американських астрономів оголосила про відкриття екзопланети біля зорі 91 Водолія А. Планета являє собою масивний газовий гігант, з масою майже втричі більшою, ніж маса Юпітер[13]. Вона обертається навколо батьківської зорі по майже круговій орбіті, на середній відстані 0,3 а.о.[13] Рік на ній триває 182 земних дні [14]. Екзопланета належить до класу гарячих юпітерів.

Планета
Маса
(MJ)
Радіус
(RJ)
Період обертання
(днів)
Велика напіввісь
орбіти
(а.о.)
Ексцентриситет
орбіти
b ≥2,9 ? 182 0,3 0

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж van Leeuwen, F. (November 2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy and Astrophysics 474 (2): 653–664. arXiv:0708.1752. Bibcode:2007A&A...474..653V. doi:10.1051/0004-6361:20078357. 
  2. а б в г Jennens, P. A.; Helfer, H. L. (September 1975). A new photometric metal abundance and luminosity calibration for field G and K giants.. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 172: 667–679. Bibcode:1975MNRAS.172..667J. 
  3. а б в Ghezzi, L. та ін. (December 2010). Metallicities of Planet-hosting Stars: A Sample of Giants and Subgiants. The Astrophysical Journal 725 (1): 721–733. arXiv:1008.3539. Bibcode:2010ApJ...725..721G. doi:10.1088/0004-637X/725/1/721. 
  4. а б в г Massarotti, Alessandro та ін. (January 2008). Rotational and Radial Velocities for a Sample of 761 HIPPARCOS Giants and the Role of Binarity. The Astronomical Journal 135 (1): 209–231. Bibcode:2008AJ....135..209M. doi:10.1088/0004-6256/135/1/209. 
  5. 91 Водолія на сайті Планетні системи
  6. Chanamé, Julio; Ramírez, Iván (February 2012). Toward Precise Ages for Single Stars in the Field. Gyrochronology Constraints at Several Gyr Using Wide Binaries. I. Ages for Initial Sample. The Astrophysical Journal 746 (1): 102. arXiv:1109.0013. Bibcode:2012ApJ...746..102C. doi:10.1088/0004-637X/746/1/102. 
  7. а б Eggleton, P. P.; Tokovinin, A. A. (September 2008). A catalogue of multiplicity among bright stellar systems. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 389 (2): 869–879. arXiv:0806.2878. Bibcode:2008MNRAS.389..869E. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13596.x. 
  8. а б Buscombe, W. (1962). Spectral classification of Southern fundamental stars. Mount Stromlo Observatory Mimeogram 4. Bibcode:1962MtSOM...4....1B. 
  9. The Colour of Stars. Australia Telescope, Outreach and Education (Commonwealth Scientific and Industrial Research Organisation). December 21, 2004. Процитовано 2012-01-16. 
  10. а б в Roell, T.; Neuhäuser, R.; Seifahrt, A.; Mugrauer, M. (June 2012). Extrasolar planets in stellar multiple systems. Astronomy & Astrophysics 542: A92. arXiv:1204.4833. Bibcode:2012A&A...542A..92R. doi:10.1051/0004-6361/201118051. 
  11. WDS catalogue
  12. The Catalogue of Components of Double and Multiple
  13. а б Raghavan, Deepak та ін. (July 2006). Two Suns in The Sky: Stellar Multiplicity in Exoplanet Systems. The Astrophysical Journal 646 (1): 523–542. arXiv:astro-ph/0603836. Bibcode:2006ApJ...646..523R. doi:10.1086/504823. 
  14. Mitchell, D. S.; S. Frink; A. Quirrenbach; D. A. Fischer; G. W. Marcy; R. P. Butler (2004-01-05). Four Substellar Companions Found Around K Giant Stars. Bulletin of the American Astronomical Society, 35#5; AAS 203rd Meeting; Session 17 Extra Solar Planets. Архів оригіналу за 2013-01-26. Процитовано 2009-11-28. 

Посилання[ред.ред. код]