Європейський Союз

Європейський Союз англ. European Union іншими офіційними мовами ЄС: Болгарська: Европейски съюз Грецька: Ευρωπαϊκή Ένωση Данська: Den Europæiske Union Естонська: Euroopa Liit Ірландська: An Taontas Eorpach Іспанська: Unión Europea Італійська: Unione europea Латиська: Eiropas Savienība Литовська: Europos Sąjunga Мальтійська: Unjoni Ewropea Нідерландська: Europese Unie Німецька: Europäische Union Польська: Unia Europejska Португальська: União Europeia Румунська: Uniunea Europeană Словацька: Európska únia Словенська: Evropska unija Угорська: Európai Unió Фінська: Euroopan unioni Французька: Union européenne Хорватська: Europska unija Чеська: Evropská unie Шведська: Europeiska unionen Українська: [Європейський Союз]
Прапор
Девіз: лат. In varietate concordia (Єдність у різноманітті)
Гімн: нім. An die Freude (Ода до радості) «Інструментальна версія»
Розташування Європейського Союзу Розташування Європейського Союзу (зеленим кольором)
Столиця	Брюссель (де-факто)
Найбільше місто	Берлін
Офіційні мови	25 мов
Форма правління	Наднаціональний союз
- Президент Європейської комісії	Урсула фон дер Ляєн
- Голова Європейської Ради	Шарль Мішель
- Голова Європейського парламенту	Роберта Мецола
Формування
- Римські договори	1 січня 1958
- Маастрихтський договір	1 листопада 1993
- Лісабонська угода	1 грудня 2009
Площа
- Загалом	4 475 757 км²
- Внутр. води	3,08 %
Населення
- оцінка 2020	▼ 453 008 000 (3-тя)
- перепис 2013	505 163 008
- Густота	116 ос./км²
ВВП (ПКС)	2018 р., оцінка
- Повний	▲ $21,7 трлн. (2-га)
- На душу населення	▲ $42 459 (24-та)
ВВП (ном.)	2018 рік, оцінка
- Повний	$18,4 трлн. (2-га)
- На душу населення	$35 939 (22-га)
ІЛР (2017)	▲ 0,874 (дуже високий) (13-та)
Валюта	Євро (EUR, €, в Єврозоні) та 10 інших Лев (BGN, у Болгарії) Крона (DKK, у Данії) Злотий (PLN, у Польщі) Лей (RON, у Румунії) Форинт (HUF, в Угорщині) Куна (HRK, у Хорватії) Крона (CZK, у Чехії) Крона (SEK, у Швеції) >Гривня(UAH, у Україні) (Класифікація валют (ISO 4217))
Часовий пояс	WET (UTC) CET (UTC+1) EET (UTC+2)
- Літній час	WEST (UTC+1) CEST (UTC+2) EEST (UTC+3)
Домен	.eu
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Європейський Союз

Європе́йський Сою́з (скорочення: Євросоюз, ЄС) — економічний і політичний союз, що об'єднує 28 незалежних держав-членів, що розташовані в Європі. Веде свій початок від утворення Європейської спільноти з вугілля й сталі (ЄСВС) і Європейської економічної спільноти (ЄЕС), які складались із шести країн у 1957 році. У наступні роки територія ЄС була збільшена за рахунок уключення нових держав-членів, одночасно збільшуючи свою сферу впливу шляхом розширення політичних повноважень. У сучасному вигляді існує на основі Маастрихтського договору, підписаному 7 лютого 1992 року й чинному з 1 листопада 1993. Останній значний перегляд конституційних принципів ЄС був затверджений у Лісабонській угоді, яка набула чинності в 2009 році. Юридично в ЄС не виділено столиці, але де-факто таким є місто Брюссель, де базується більшість інституцій Європейського союзу.

ЄС діє через систему незалежних наднаціональних інституцій і спільно узгоджених рішень держав-членів. Найважливішими інституціями ЄС є: Європейська комісія, Рада Європейського Союзу, Європейська рада, Суд Європейського Союзу, Європейський центральний банк і Європейський парламент, який обирається кожні 5 років громадянами Європейського Союзу.

У ЄС діє єдиний ринок через стандартизовану систему законів, що діють у всіх державах-членах. У Шенгенській Зоні (до складу якої входять 22 держави-члени й 4 держави, що не є членами ЄС) паспортний контроль скасовано. Політика ЄС спрямована на забезпечення вільного руху людей, товарів, послуг і капіталу, законодавчих актів про спільні питання справедливості й підтримки спільної торгової політики, сільського господарства, рибальства й регіонального розвитку. Єврозона (валютний союз), була заснована в 1999 році й вступила в повну силу в 2002, коли були введені в обіг монети й банкноти Євро. Станом на 2017 рік, у Єврозону входять 19 держав-членів, що використовують євро як свою національну валюту. ЄС відіграє важливу роль у спільній зовнішній і безпековій політиці. Європейський Союз має постійні дипломатичні місії по всьому світу й офіційно представлений в ООН, Світовій організації торгівлі (СОТ), «Великій Сімці» й «Великій двадцятці».

На сьогодні, Європейський Союз займає площу 4 233 255 км² (7-ме місце у світі), з населенням близько 445 мільйонів людей (3-тє місце). Загальний номінальний валовий внутрішній продукт складає більше 17 трлн доларів США (2-ге місце), за паритетом купівельної спроможності — 21 трлн доларів США (2-ге місце). Якщо вважати ЄС країною, то за доходом на душу населення він входив би в тридцятку (якщо окремо в рейтингу враховувати країни-члени ЄС) або двадцятку (якщо не враховувати) найзаможніших країн світу (серед усіх 186 або 158 відповідно). ЄС, наразі, не має власних збройних сил, але сприяє військовому співробітництву його країн-членів, більшість яких є членами НАТО. Через великий політичний і економічний глобальний вплив, Європейський Союз розглядають однією з потенційних наддержав.

Історія

З кінця Другої світової війни суверенні європейські країни укладали договори й тим самим співпрацювали й узгоджували політику (або об'єднували суверенітет) у дедалі більшій кількості сфер, у так званому європейському інтеграційному проєкті чи будівництві Європи (фр. la construction européenne). Наступна хронологія окреслює правову основу Європейського Союзу (ЄС) — основної основи цього об'єднання. ЄС успадкував багато своїх нинішніх обов'язків від Європейських Співтовариств, які були засновані в 1950-х роках у дусі Декларації Шумана.

Передумови

Іспанські та австрійські європейські землі Габсбургів, 1700

Протягом століть, що послідували за падінням Риму в 476 році, кілька європейських держав розглядали себе як translatio imperii ("передача правління") неіснуючої тоді вже Римської імперії: Імперія Франків (481–843) і Священна Римська імперія (962–1806 ) намагалися тим самим відродити Рим на Заході. Ця політична філософія наднаціонального панування над континентом, аналогічна прикладу древньої Римської імперії, привела до раннього середньовіччя в концепції відродження імперії («відновлення імперії»), або в формах Reichsidee («імперська ідея») або релігійно натхненний Imperium Christianum («християнська імперія»). Середньовічний християнський світ і політична влада папства були названі сприяють європейській інтеграції і єдности.

У східних частинах континенту Московське Царство і, врешті-решт, Російська Імперія (1547–1917) оголосили Москву Третім Римом і спадкоємцем східних традицій після падіння Константинополя в 1453 році. Розрив між грецьким Сходом та латинським Заходом вже збільшився завдяки політичному поділу Римської імперії в IV столітті та Великій схизмі 1054 року, і врешті-решт його знову розширять залізною завісою (1945–1991) до розширення Європейського Союзу в напрямку Центрально-східної Європи з 2004 року.

Загальноєвропейська політична думка справді виникла в XIX столітті, натхненна ліберальними ідеями Французької та Американської революцій після загибелі імперії Наполеона (1804–1815). У десятиліття після підсумків Віденського конгресу, ідеали європейської єдности процвітали на всьому континенті, особливо в працях Войцеха Ястшембовського (1799–1882) або Джузеппе Мацціні (1805–1872). Термін Сполучені Штати Європи (фр. États-Unis d'Europe) був використаний Віктором ГюҐо (1802–1885) під час виступу на Міжнародному конгресі миру, що відбувся в Парижі в 1849 році:

Прийде день, коли всі нації на нашому континенті утворять європейське братство ... Настане день, коли ми побачимо ... Сполучені Штати Америки та Сполучені Штати Європи віч-на-віч, що тягнуться один до одного через морів.

Європа, де панує Франція в 1812

Протягом міжвоєнного періоду свідомість того, що національні ринки Європи взаємозалежні, хоча й конфронтаційні, поряд із спостереженням за більшим і зростаючим ринком США з іншого боку океану, живило потяг до економічної інтеграції континенту. У 1920 р., Виступаючи за створення Європейського економічного союзу, британський економіст Джон Мейнард Кейнс писав, що "слід створити Вільну профспілку..., яка б не вводила жодних протекціоністських мит проти продуктів інших членів Союзу". Протягом того ж десятиліття Річард фон Куденгове-Калергі, один із перших, хто уявив собі сучасний політичний союз Європи, заснував рух "Пан-Європа". Його ідеї вплинули на його сучасників, серед яких тодішній прем'єр-міністр Франції Арістід Бріан. У 1929 р. останній виступив з промовою за Європейський Союз перед асамблеєю Ліги Націй, попередниці ООН. У своєму радіозверненні в березні 1943 року, коли все ще вирувала війна, лідер Великої Британії сер Вінстон Черчилль тепло сказав про "відновлення справжньої величі Європи" після досягнення перемоги і розмірковував про повоєнне створення "Ради Європи" що об’єднало б європейські держави для побудови миру.

Попередньо (1945–1957)

Робер Шуман, один з співзасновників Європейського Союзу.

Після закінчення Другої світової війни (1939-1945 рр.) Європа була зруйнована. Німеччина була знищена, як і з погляду людського життя, так і матеріально. Франція та Велика Британія, які оголосили війну нацистській Німеччині у вересні 1939 року, хоч і перемогли у цій війні, але також зазнали великих збитків, що сильно вплинуло на їх економіку та світовий авторитет. Щойно закінчився конфлікт у Європі, 8 травня 1945 року, німецький режим був звинувачений у війні, оскільки її експансіоністська політика призвела до того, що країна захопила, а в деяких випадках і анексувала, території інших європейських країн. Німеччина була окупована союзниками, які розділили країну на чотири частини.

У наступні роки обурення та недовіра серед європейських народів ускладнювали примирення. У цьому контексті міністр закордонних справ Франції Робер Шуман рішуче захищав створення Західної Німеччини внаслідок об'єднання трьох окупаційних зон, контрольованих західними демократичними державами, залишаючи осторонь зону, окуповану Радянським Союзом. Шуман з німецько-люксембурзького походження мав три національності (французьку, німецьку та люксембурзьку), що дозволило йому зрозуміти складність європейських конфліктів та виробити особливий інтерес до європейського об'єднання.

9 травня 1950 року, через п'ять років після здачі нацистського режиму, Шуман звернувся до Західної Німеччини та інших європейських країн з ідеєю створити єдиний загальний транснаціональний орган для управління своїми підприємствами з виробництва, стратегічно важливими для військових потреб, сталі та вугілля. Цю промову, відому як «Декларація Шумана», вітали європейські уряди та ознаменували початок мирної європейської інтеграції, на відміну від націоналістичного напрямку та напруженого довоєнного суперництва. Це була перша конкретна офіційна пропозиція щодо європейського об'єднання. Однією з головних цілей плану стало примирення Франції та Німеччини і недопущення між ними війни у майбутньому, а також слабкість європейців на фоні появи двох наддержав — Сполучених Штатів та Радянського Союзу. Більш того, наслідки конфлікту спонукали європейських громадян до прагнення створити більш вільний і чесний континент, оскільки відносини між країнами мали розвиватись виключно мирним шляхом, щоб уникнути нового конфлікту між європейськими країнами.

Європейські спільноти

Держави-засновники Європейської спільноти з вугілля та сталі (ЄСВС). У той час Алжир був частиною території Четвертої Французької республіки.

18 квітня 1951 року «план Шумана» було реалізовано через підписання Паризького договору про створення Європейської спільноти з вугілля і сталі (ЄСВС), що сприяло обміну сировиною, необхідною для металургії, тим самим прискорюючи економічний ріст, що дало незалежність виробництва в Європі від зовнішніх ринків. До складу ЄСВС увійшли шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція та ФРН («європейська шістка», яка в подальшому стала «локомотивом» європейської інтеграції). Договір про ЄСВС набув чинності 23 липня 1952 року.

27 травня 1952 року, у розпал Холодної війни, країни «європейської шістки» підписують Договір про заснування Європейської оборонної спільноти (ЄОС). П'ять членів ЄСВС ратифікували цей договір, окрім Франції, де у серпні 1954 р. парламент після довгих дискусій вирішив відкласти ратифікацію. Враховуючи цю ситуацію, старий Брюссельський договір 1948 р. став основою для створення Західноєвропейського союзу (ЗЄС), який протягом десятиліть буде єдиною європейською організацією, що відповідає за оборону та безпеку, до набрання чинності Амстердамського договору 1999 року. Хоча це посилило старий договір, але ЗЄС був лише тіньовою організацією НАТО, якій було доручено забезпечити захист європейських країн від гіпотетичної ядерної атаки.

10 вересня 1952 року міністри закордонних справ країн-членів ЄСВС доручають Спільним зборам ЄСВС (прообразу майбутнього Європейського Парламенту) розробити проєкт Статуту Європейського політичного співтовариства (ЄПС). Проєкт Договору про європейське політичне співтовариство, підготовлений «Асамблею ad hoc», був готовий у лютому 1953 р. і передбачав створення повноцінно інституціональної структури влади, що максимально була наближена до національної моделі і мала функціонувати відповідно до принципу поділу влади. Так, законодавчий орган влади – двопалатний парламент (палата народів і Сенат), нижня палата якого мала обиратися шляхом загального голосування, що здійснював законодавчу діяльність і схвалював бюджет простою більшістю голосів обох палат, а також забезпечував демократичний контроль. Європейський виконавчий комітет мав здійснювати керівництво Співтовариством і володів правом законодавчої ініціативи. Він мав стати своєрідним урядом, що за функціями нагадую сучасну Європейську Комісію. На Раду національних міністрів покладався обов'язок гармонізувати діяльність Європейського виконавчого комітету і урядів держав-членів. Суд мав виступати в ролі своєрідного Касаційного Суду, до якого могли звертатися як юридичні, так і фізичні особи. Соціально-економічна рада виконувала консультативні функції.

Найважливішим досягненням 50-х років стало підписання в 1957 р. Римських договорів про заснування Європейської економічної спільноти (ЄЕС), для досягнення прогресу країнами-членами ЄСВС в економічній, соціальній та політичній співпраці. Метою ЄЕС визначалося усунення внутрішніх торговельних бар'єрів усередині Спільноти (створення зони вільної торгівлі), створення митного союзу і, нарешті — створення спільного ринку (забезпечення вільного руху по території країн-учасниць Спільноти товарів, послуг, капіталу, робочої сили). Ці документи також сформували третю спільноту безстрокової тривалості — Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом). Метою Євратому визначалась співпраця країн-членів у використанні ядерної енергії у мирних цілях. Обидва договори набули чинності 1 січня 1958 року.

Союз «трьох колон»

Падіння Залізної завіси у 1989 відкрило шлях до подальшого розширення ЄС в Східну Європу. На фото: падіння Берлінського муру.

8 квітня 1965 року було підписано Договір про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євратому та ЄЕС шляхом створення Європейської Комісії та Ради Європейського Союзу. 1 липня 1967 року цей Договір набув чинності. У 1968 році завершується формування зони вільної торгівлі та митного союзу (перших двох етапів інтеграції) Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Наприкінці 1969 року завершується формування спільного ринку (третього етапу інтеграції) ЄЕС. Цілі ЄЕС, визначені Римським договором 1957 року, виявились досягнутими.

На початку 70-х років розпочався процес розширення ЄЕС. 1 січня 1973 року членами ЄЕС стали Велика Британія, Данія, Ірландія. 1 січня 1981 року членом ЄЕС стала Греція. 1 січня 1986 року членами ЄЕС стали Іспанія та Португалія.

1 липня 1987 року набув чинності Єдиний європейський акт, підписаний у лютому 1986 року. Цей документ визначив подальші цілі Європейської інтеграції. Зокрема, він поставив за мету створення до 1 січня 1993 року Єдиного внутрішнього ринку (наступного етапу економічної інтеграції, що передбачав гармонізацію економічної політики та інституцій), запровадив спільну політику в соціальній сфері, в галузі науково-технологічного розвитку, охорони довкілля. Цей документ також вніс зміни до договорів про утворення Європейських Спільнот, зокрема створював Європейську раду, а також поширив інтеграційний процес на сферу зовнішньої політики. Крім того, у Єдиному Європейському акті було поставлено питання про створення Європейського Союзу, який мав стати інститутом не лише економічним, а й політичним.

7 лютого 1992 року у Маастрихті було підписано Маастрихтський договір (інша назва — Договір про Європейський Союз; саме поняття «Європейський Союз» з'явилось ще під час Паризької конференції 1972 року). Договір набув чинності 1 листопада 1993 року. Він визначив так звані «три колони» Європейського Союзу:

• «перша колона» — Європейські Спільноти: ЄСВС, Євратом та Європейська Спільнота (замість старої назви «Європейська Економічна Спільнота»). Причому Європейська Спільнота є серцевиною та каркасом процесу інтеграції і за своїми властивостями становить «наднаціональний феномен»;
• «друга колона» — спільна зовнішня та безпекова політика;
• «третя колона» — співробітництво у сферах юстиції та внутрішніх справ.

Також цей договір встановлював європейське громадянство, а також було прийнято рішення про створення єдиної валюти, євро, яка повинна була бути введена в обіг у 2002 році під управлінням Європейського центрального банку.

В економічному сенсі прийняття Маастрихтського договору означало курс на завершення формування єдиного внутрішнього ринку (четвертий рівень економічної інтеграції) та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу (п'ятий — найвищий рівень економічної інтеграції).

1 січня 1995 року членами Європейського Союзу стали Фінляндія, Австрія та Швеція.

Союз XXI століття, від Амстердама до Лісабона

2 жовтня 1997 року було підписано Амстердамський договір (набув чинності 1 травня 1999 року). Цей договір визначив принципи свободи, демократії та поваги до прав людини, включаючи принцип сталого розвитку. Також набула чинності Шенгенська угода про вільне (безвізове) пересування громадян у межах Європейського Союзу (укладена 1985 року).

26 лютого 2001 року був підписаний Ніццький договір, який вніс зміни в механізми інституційного розвитку ЄС з огляду на його майбутнє розширення. Зокрема, квоти представництва в інституціях ЄС були перерозподілені з урахуванням потенційної участі у них нових членів. Положення цього договору набрали чинності 1 лютого 2003 року.

Банкноти Євро. З часу запровадження у 2002 році, валютою стало користуватися 19 країн.

1 січня 2002 року до готівкового обігу була введена єдина грошова одиниця ЄС — євро, що стало етапом переходу до формування економічного та валютного союзу ЄС — найвищого етапу інтеграції. Станом на 2017 рік, євро перебуває в обігу на території 19 країн-членів ЄС. Велика Британія та Данія вирішили відмовитися від введення євро на своїй території, усі інші країни раніше чи пізніше зобов'язані приєднатися до Єврозони.

1 травня 2004 року відбулося найбільше за усю історію розширення Європейського Союзу. Новими членами стали одразу десять країн: Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія.

17—18 червня 2004 року на Саміті ЄС у Брюсселі було схвалено текст Європейської конституції. 29 жовтня 2004 року Угоду про Європейську конституцію було підписано главами держав та урядів 25 країн-членів ЄС у Римі. Конституція ЄС складається з чотирьох розділів, у яких відображено головні цілі, завдання та функції ЄС, організаційна структура та процедура прийняття рішень, права і обов'язки всіх європейських органів управління, а також напрямки діяльності організації. 29 травня і 1 червня 2005 року населення Франції та Нідерландів голосує проти Конституційного договору. Негативні рішення референдумів спричинили паузу у прийнятті Європейської конституції.

В жовтні 2005 ЄС починає переговори про вступ з Туреччиною та Хорватією. 1 січня 2007 року до Європейського Союзу приймають Болгарію і Румунію. Європейській Союз налічує 27 членів.

Підписанти Лісабонської угоди, 13 грудня 2007. Лісабонська угода внесла деякі нововведення в основоположний Договір про Європейський Союз

У грудні 2007 року глави держав і урядів ЄС підписали Лісабонський договір про реформу Європейського Союзу (набув чинності 1 грудня 2009). Він поставив ЄС на нову договірну основу і зробив його демократичнішим, прозорішим і ефективнішим. Прийняття рішень ЄС було полегшено за рахунок того, що в багатьох випадках відпала потреба в одностайному голосуванні. Рішення, що приймаються кваліфікованою більшістю, поширюються тепер на багато інших сфер. Починаючи з 2014 року, для прийняття рішень Ради ЄС принципово необхідна «подвійна більшість». Відповідно до цього, для прийняття рішення Європейського Союзу у Раді міністрів потрібна більшість у 55% країн-членів, що налічують 65% населення (перехідне положення до 2017 року). Крім того, з'явилася посада «Голови Європейської Ради» та «Високого представника Євросоюзу з питань політики безпеки й зовнішньої політики», який відповідає за зовнішні відносини євроспільноти. Також Лісабонський договір зробив Хартію основних прав Європейського Союзу юридично обов'язковими для держав-членів.

У 2012 році Європейський Союз отримав Нобелівську премію миру «За внесок впродовж більше шести десятиліть у просування миру і примирення, демократії та прав людини у Європі».

1 липня 2013 року 28-м членом ЄС стала Хорватія.

З початку 2010-х років, Європейський Союз переживає ряд випробувальних факторів, серед яких боргова криза в деяких країнах Єврозони, зростаюча міграція з близькосхідних країн та вихід Великої Британії з ЄС. У 2018 році було оголошено про завершення боргової кризи в Єврозоні та зменшення обсягів нелегальної міграції у більш ніж два рази (відносно піку в 2015). Вихід Великої Британії з ЄС був запланований на 29 березня 2019 року, пізніше відкладений на 31 жовтня 2019, потім на 31 січня 2020.

Хронологія формування

Підписаний Діє з Документ

1948 1948 Брюссельський договір

1951 1952 Паризький договір

1954 1955 Поправки до Брюссельського договору

1957 1958 Римські договори

1965 1967 Договір злиття

1975 Н/Д Висновки Європейської ради

1985 1985 Шенгенська угода

1986 1987 Єдиний європейський акт

1992 1993 Маастрихтський договір

1997 1999 Амстердамський договір

2001 2003 Ніццький договір

2007 2009 Лісабонська угода

Підвалини Європейського Союзу:

Європейські спільноти

Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом)

Європейська спільнота з вугілля та сталі (ЄСВС)

Термін дії договору минув у 2002 р.

Європейський Союз (ЄС)

Європейська економічна спільнота (ЄЕС)

Шенгенська угода

Європейська спільнота (ЄС)

Співробітництво TREVI (тероризм, радикалізм, екстремізм та міжнародне насильство)

Правосуддя та внутрішні справи

Співробітництво між поліцією та правосуддям у кримінальних справах

Європейська політична співпраця

Спільна зовнішня та безпекова політика (СЗБП)

Неконсолідовані органи

Західноєвропейський союз (ЗЄС)

Припинив існування у 2011 р.

Хронологія розширення

Анімація розширення ЄС, з 1957 по 2020 рр.

Рік	Країна	Загальна кількість членів
1957	Бельгія  Італія  Люксембург  Нідерланди  Франція ФРН	6
1973	Велика Британія  Данія  Ірландія	9
1981	Греція	10
1985	Гренландія (автономна територія Данії) вийшла з союзу	10
1986	Іспанія  Португалія	12
1990	НДР (Об'єдналась із ФРН, надалі як єдина Німеччина)	12
1995	Австрія  Фінляндія  Швеція	15
2004	Естонія  Кіпр  Латвія  Литва  Мальта  Польща  Словаччина  Словенія  Угорщина  Чехія	25
2007	Болгарія  Румунія	27
2013	Хорватія	28
2020	Велика Британія вийшла з союзу	27

Демографія

Населення

Станом на 1 2020, населення Європейського Союзу становило близько 447 млн. чоловік (5,8% населення світу). У 2015 році в ЄС-28 народилося 5,1 мільйона дітей, що відповідає 10 народжуваності на 1000, що на 8 народжень нижче середнього світового показника. Для порівняння: коефіцієнт народжуваності в ЄС-28 становив 10,6 у 2000 році, 12,8 у 1985 році та 16,3 у 1970 році. Темп приросту її населення був позитивним і становив 0,23% у 2016 році.

У 2010 році 47,3 мільйона людей, які проживали в ЄС, народилися за межами країни проживання. Це відповідає 9,4% від загальної кількості населення ЄС. З них 31,4 млн (6,3%) народилися за межами ЄС, а 16,0 млн (3,2%) — в іншій країні-члені ЄС. Найбільша абсолютна кількість людей, народжених за межами ЄС, була в Німеччині (6,4 млн.), Франції (5,1 млн.), Великій Британії (4,7 млн.), Іспанії (4,1 млн.), Італії (3,2 млн.) Та Нідерландах (1,4 млн.) ). У 2017 році приблизно 825 000 людей набули громадянства держави-члена Європейського Союзу. Найбільшими групами були громадяни Марокко, Албанії, Індії, Туреччини та Пакистану. 2,4 млн іммігрантів з країн, що не входять до ЄС, увійшли до ЄС у 2017 році.

Урбанізація

ЄС містить близько 40 міських районів з населенням понад мільйон. Найбільшою агломерацією в ЄС є Париж, за ними йдуть Мадрид, Барселона, Берлін, Рур, Рим та Мілан, усі з мегаполісом населення понад 4 мільйони.

ЄС також має численні поліцентричні урбанізовані регіони, такі як Рейн-Рур (Кельн, Дортмунд, Дюссельдорф та ін.), Рандстад (Амстердам, Роттердам, Гаага, Утрехт та ін.), Франкфурт-Рейн-Майн (Франкфурт, Вісбаден, Майнц та ін.).), фламандський алмаз (Антверпен, Брюссель, Лювен, Гент та ін.) та верхньосілезький район (Катовиці, Острава та ін.)

Мови

Офіційні мови за відсотком носіїв (станом на лютий 2020 р, на основі опитування 2012 року)

Мова	Рідні носії	Разом
Німецька	18%	32%
Французька	13%	26%
Італійська	12%	16%
Іспанська	8%	15%
Польська	8%	9%
Румунська	5%	5%
Нідерландська	4%	5%
Грецька	3%	4%
Угорська	3%	3%
Португальська	2%	3%
Чеська	2%	3%
Шведська	2%	3%
Болгарська	2%	2%
Англійська	1%	51%
Словацька	1%	2%
Данська	1%	1%
Фінська	1%	1%
Литовська	1%	1%
Хорватська	1%	1%
Словенська	<1%	<1%
Естонська	<1%	<1%
Ірландська	<1%	<1%
Латвійська	<1%	<1%
Мальтійська	<1%	<1%

Європейський Союз має 24 офіційні мови: болгарська, хорватська, чеська, данська, голландська, англійська, естонська, фінська, французька, німецька, грецька, угорська, італійська, ірландська, латвійська, литовська, мальтійська, польська, португальська, румунська, словацька, Словенська, іспанська та шведська. Важливі документи, такі як законодавство, перекладаються на кожну офіційну мову, і Європейський парламент забезпечує переклад документів та пленарних засідань.

Уповноважений Верховної Ради з захисту державної мови Тарас Кремінь заявив, що зараз Україна веде перемовини з європейською асоціацією мовних інституцій. У підсумку Київ зможе отримати асоційоване членство до кінця 2021 року. Це посилить українські позиції на міжнародній арені, а також сприятиме перспективному застосуванню української мови як обов'язкової в країнах ЄС.

Через велику кількість офіційних мов, більшість установ використовують лише декілька робочих мов. Європейська комісія веде свою внутрішню діяльність трьома процедурними мовами: англійською, французькою та німецькою. Так само Суд Європейського Союзу використовує французьку як робочу мову, тоді як Європейський центральний банк веде свою діяльність переважно англійською мовою.

Незважаючи на те, що мовна політика відповідає державам-членам, інституції ЄС сприяють розвитку багатомовності серед своїх громадян. У 2012 році англійська мова була найпоширенішою мовою в ЄС, і її розуміли 51% населення ЄС, враховуючи як носіїв мови, так і іноземних. Однак після виходу Великої Британії з блоку на початку 2020 року відсоток населення ЄС, яке розмовляло англійською мовою як рідною, впало з 13% до 1%. Німецька мова є найпоширенішою рідною мовою (18% населення ЄС), а другою за розумінням іноземною мовою є французька (13% населення ЄС). Крім того, обидві є офіційними мовами кількох держав-членів ЄС. Більше половини (56%) громадян ЄС можуть брати участь у розмові не на рідній мові.

Загалом двадцять офіційних мов ЄС належать до індоєвропейської мовної сім'ї, представленої балто-слов'янською, італьською, германською, еллінською та кельтською гілками. Тільки чотири мови, а саме угорська, фінська, естонська (усі три уральські) та мальтійська (семітська), не є індоєвропейськими мовами. Три офіційні алфавіти Європейського Союзу (кирилиця, латиниця та новогрецька) походять від архаїчних грецьких писемностей.

Люксембурзька (у Люксембурзі) та турецька (на Кіпрі) є єдиними двома національними мовами, які не є офіційними мовами ЄС. 26 лютого 2016 року було оприлюднено, що Кіпр просив зробити турецьку мову офіційною в ЄС, «жестом», який може допомогти у вирішенні поділу країни. Уже в 2004 році планувалося, що турецька мова стане офіційною, коли Кіпр возз'єднається.

Окрім 24 офіційних мов, існує близько 150 регіональних мов та мов меншин, на яких говорять до 50 мільйонів людей. Каталонська, галисійська та баскська не є визнаними офіційними мовами Європейського Союзу, але мають офіційний статус в одній з держав-членів (Іспанія): отже, офіційні переклади договорів на них вносяться, і громадяни мають право листуватися з установами на цих мовах. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, ратифікована більшістю держав ЄС, містить загальні вказівки, якими держави можуть керуватися для захисту своєї мовної спадщини. Європейський день мов проводиться щороку 26 вересня і спрямований на заохочення вивчення мови в Європі.

Релігія

ЄС не має офіційного зв'язку з жодною релігією. Стаття 17 Договору про функціонування Європейського Союзу визнає "статус національного законодавства церков та релігійних об'єднань", а також статус "філософських та неконфесійних організацій".

У преамбулі Договору про Європейський Союз згадується про "культурну, релігійну та гуманістичну спадщину Європи". Дискусія щодо проєктів текстів Європейської конституції, а згодом і Лісабонського договору включала пропозиції згадати християнство чи бога, або обох, у преамбулі тексту, але ця ідея зіткнулася із запереченням і була відмовлена.

Християни в Європейському Союзі розділені між членами католицизму (як римського, так і східного обряду), численних протестантських конфесій (англіканців, лютеран та реформатів, що становлять основну частину цієї категорії) та Східної православної церкви. У 2009 році в ЄС, за оцінками, жило 13 мільйонів мусульман, і за оцінками, єврейське населення перевищує мільйон. Інші світові релігії буддизму, індуїзму та сикхізму також представлені серед населення ЄС.

Згідно з новими опитуваннями про релігійність в Європейському Союзі в 2015 році, проведеними Євробарометром, християнство є найбільшою релігією в Європейському Союзі, на нього припадає 71,6% населення ЄС. Католики є найбільшою християнською групою, на них припадає 45,3% населення ЄС, тоді як протестанти складають 11,1%, східні православні — 9,6%, а інші християни — 5,6%.

Опитування громадської думки Євростату Євробарометра показали у 2005 р., Що 52% громадян ЄС вірили в бога, 27% у "якийсь дух або життєву силу", а 18% не мали жодної форми віри. За останні роки багато країн зазнали падіння відвідуваності церкви та членства. Країнами, де найменше людей повідомили про релігійну віру, були Естонія (16%) та Чехія (19%). Найрелігійнішими країнами були Мальта (95%, переважно католицька), а також Кіпр і Румунія (обидві переважно православні), кожна з яких приблизно 90% громадян сповідувала віру у свого відповідного бога. В усіх країнах ЄС віра була вищою серед жінок, людей похилого віку, тих, хто має релігійне виховання, тих, хто залишив школу в 15 чи 16 років, і тих, хто "позиціонує себе праворуч від політичної шкали".

Країни-члени

Мапа Європейського Союзу із заморськими територіями

Континентальна частина Європейського Союзу
Ірландія Франція Нідерланди Німеччина Данія Польща Литва Латвія Естонія Фінляндія Швеція Чехія Австрія Угорщина Румунія Болгарія Греція Словаччина Словенія Хорватія Італія Бельгія Люксембург Португалія Іспанія Мальта Кіпр

ЄС-27

Українська назва	Оригінальна назва	Скорочення ISO 3166-1	Столиця	Населення	Площа, км2
Австрія	Österreich	AT	Відень	8 794 267	83 879
Бельгія	België / Belgique / Belgien	BE	Брюссель	11 303 528	30 528
Болгарія	България	BG	Софія	7 101 859	110 994
Греція	Ελλάδα	GR	Афіни	11 183 716	131 957
Данія	Danmark	DK	Копенгаген	5 748 769	42 931
Естонія	Eesti	EE	Таллінн	1 315 635	45 336
Ірландія	Éire / Ireland	IE	Дублін	4 761 865	70 273
Іспанія	España	ES	Мадрид	46 351 321	505 990
Італія	Italia	IT	Рим	60 589 445	301 338
Кіпр	Κύπρος / Kıbrıs	CY	Нікосія	1 170 125	9 251
Латвія	Latvija	LV	Рига	1 953 500	64 589
Литва	Lietuva	LT	Вільнюс	2 821 674	65 300
Люксембург	Lëtzebuerg / Luxemburg / Luxembourg	LU	Люксембург	590,667	2 586.4
Мальта	Malta	MT	Валлетта	445 426	316
Нідерланди	Nederland	NL	Амстердам	17 170 000	41 543
Німеччина	Deutschland	DE	Берлін	82 349 400	357 168
Польща	Polska	PL	Варшава	38 422 346	312 679
Португалія	Portugal	PT	Лісабон	10 309 573	92 212
Румунія	România	RO	Бухарест	19 638 000	238 397
Словаччина	Slovensko	SK	Братислава	5 435 343	49 035
Словенія	Slovenija	SI	Любляна	2 065 895	20 273
Угорщина	Magyarország	HU	Будапешт	9 797 561	93 030
Фінляндія	Suomi / Finland	FI	Гельсінкі	5 509 717	338 424
Франція	France	FR	Париж	67 158 000	640 679
Хорватія	Hrvatska	HR	Загреб	4 154 200	56 594
Чехія	Česko	CZ	Прага	10 610 947	78 866
Швеція	Sverige	SE	Стокгольм	10 065 389	450 295

   Країни-члени

   Кандидати: Албанія, Північна Македонія, Сербія, Туреччина, Чорногорія

   Потенційні кандидати які подали заявку на членство: Боснія і Герцеговина, Україна

   Потенційні кандидати, які ще не подали заявку на членство: Косово (частково визнана)

   Країна, яка вийшла з ЄС: Велика Британія

   Країни, які не є державами-членами, але мають угоди з союзом, такі як ЄЕЗ та Шенгенська угода: Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швейцарія

   Країни які підписали Угоду про асоціацію та визнані як такі що мають перспективу членства: Грузія, Молдова, Україна

Для вступу до Євросоюзу країна-кандидат повинна відповідати Копенгагенським критеріям. Копенгагенські критерії — критерії вступу країн в Європейський союз, які були прийняті в червні 1993 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді. Критерії вимагають, щоб в державі дотримувалися демократичні принципи, принципи свободи і пошани прав людини, а також принципи верховенства права. Також в країні має бути конкурентоздатна ринкова економіка і повинні визнаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу. Оцінку виконання цих критеріїв, країною, ставить Європейська Рада. Першою країною-членом, що покинула союз стала Велика Британія, хоча до того Ґренландія (автономна провінція Данії) вийшла в 1985 році. У Лісабонській угоді тепер передбачено положення щодо того, як країна-член може вийти з ЄС.

Є п'ять офіційних країн-кандидатів на вступ до Європейського союзу: Албанія, Північна Македонія, Сербія, Туреччина та Чорногорія. Боснія і Герцеговина офіційно визнана потенційним кандидатом. Косово також називається потенційним кандидатом, однак Європейська Комісія не вважає її незалежною країною, оскільки не всі держави-члени визнають її окремою від Сербії. Грузія, Україна та Молдова підписали Угоду про асоціацію у 2014 році, і як очікується, подадуть заявку на вступ до ЄС у 2024 році з метою стати членами в 2030 роках.

Чотири країни-не-ЄС, які утворюють Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ), досить тісно інтегровані з ЄС: Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія через Європейську економічну зону, а Швейцарія має подібні зв'язки через двосторонні угоди. Відносини європейських мікродержав (Андорра, Ватикан, Монако та Сан-Марино) з ЄС, включають використання євро та інших сфер співробітництва.

Географія

Монблан в Альпах, кордон Франції з Італією, є найвищою точкою в Європейському Союзі, 4 810 метрів.

Узбережжя Греції (Середземномор'я)

Європейський союз розташований на більшій частині Західної і Центральної Європи, що охоплює 4 423 147 км². Його європейська територія простягається з північного сходу Фінляндії до південного заходу Португалії та з північного заходу Ірландії до південного сходу Кіпру. Крім того, в склад входять багато заморських територій держав-членів ЄС.

Найвищою вершиною Європейського Союзу є гора Монблан в Альпах (4810 м), найнижчою — польдери Zuidplaspolder в Нідерландах та Lammefjorden в Данії (обидва на 7 метрів нижче рівня моря). Найдовша річка — Дунай (2 860 км). Берегова лінія є сильно помережана морями, затоками, півостровами і островами та за довжиною (65 993 км) є другою у світі (після Канади). Об'єднані держави-члени поділяють сухопутні кордони з дев'ятнадцятьма країнами-нечленами, загальною довжиною 12 441 км, що є п'ятим кордоном у світі.

Включаючи зарубіжні території держав-членів, клімат варіюється від арктичного до тропічного. Більшість населення проживає в районах з середземноморським кліматом (Південна Європа), з морським кліматом (Західна Європа), або теплим літнім континентальним кліматом (Східна Європа).

Населення ЄС є високо урбанізованим, де близько 75% населення (в 2020 році воно зросте до 90% у семи державах) проживає у містах. Міста широко розкидані по всьому об'єднанні, а навколо Бенілюксу є найбільші скупчення. Зростаючий відсоток цього, пов'язаний з розширенням низької щільності міст. У деяких випадках зростання міст було пов'язано з притоком коштів ЄС до регіону.

Довкілля

Національний парк Лахемаа в Естонії

У 1957 році, коли було засновано Європейський Союз, він не мав жодної екологічної доктрини або навіть екологічних законів. Сьогодні в ЄС є одні з найбільш прогресивних екологічних політик у всьому світі, і екологічне законодавство об'єднання протягом останніх чотирьох десятиліть надзвичайно розвинулося. Європейське законодавство зараз поширюється на всі сфери охорони довкілля, такі як: боротьба із забрудненням повітря, захист води, переробка відходів, охорона природи та контроль хімічного забруднення, розвиток біотехнологій та інше. Європейський інститут екологічної політики констатує, що в законодавстві ЄС, охорона довкілля охоплює понад 500 директив, нормативних актів та рішень. Екологічне законодавство стало центральним напрямом європейської політики.

Такі динамічні події є дивовижними, з урахуванням правових та інституційних умов, які існували в 1950-х та кінці 1960-х років. Працюючи без будь-яких законодавчих повноважень, європейські політики розширили здатність об'єднання діяти, визначивши екологічну політику як економічну проблему. Однак з плином часу екологічна політика ЄС виникла як формальна політична сфера, з її власними принципами та політичними процедурами. Правова база екологічної політики ЄС не була чітко визначена до введення в дію Єдиного європейського акту в 1987 році.

Спочатку екологічна політика Європейського Союзу була досить інтроспективною. Однак останнім часом ЄС продемонстрував посилене лідерство у глобальному екологічному управлінні. Прикладом цього є роль об'єднання в забезпеченні ратифікації та набрання чинності Кіотського протоколу перед лицем протидії Сполучених Штатів. Цей міжнародний аспект відображено у шостій Програмі дій ЄС щодо довкілля, яка визнає, що її стратегічні цілі можуть бути досягнуті лише в тому випадку, якщо буде активно підтримано і належним чином впроваджено низку важливих міжнародних природоохоронних угод. Набуття чинності Лісабонського договору ще більше посилив амбіції ЄС щодо екологічного лідерства на планеті.

Величезна кількість екологічного законодавства ЄС, яке існує на сьогоднішній день, відіграло важливу роль у поліпшенні середовища існування та захисту місцевих видів в Європі, а також у сприянні поліпшенню атмосферного повітря, якості води та переробку відходів. Проте значні виклики залишаються як для досягнення цілей та прагнень існуючих держав-членів, так і для створення нових цілей та дій, які сприятимуть подальшому покращенню довкілля та якості життя в Європі.

Одним із пріоритетів екологічної політики ЄС є боротьба зі зміною клімату. 2007 року держави-члени погодились, що ЄС має використовувати 20% відновлюваних джерел енергії у майбутньому та зменшити викиди діоксиду вуглецю до 2020 року не менше ніж на 20% у порівнянні з 1990 роком. Це передбачає заходи, згідно з якими до 2020 року 10% від загального обсягу палива, що використовується автомобілями на території союзу, повинно надходити з відновлюваних джерел, таких як біопаливо. Це вважається одним із найамбітніших рухів у важливому індустріальному регіоні світу для боротьби зі зміною клімату.

• 
  65 993 км (41 006 миль) узбережжя домінує в європейському кліматі (Природний парк Penyal d'Ifac, Іспанія)
• 
  Монблан в Альпах - це найвища вершина ЄС
• 
  Дунай (на фото в Будапешті) - найдовша річка в Європейському Союзі
• 
  Національний парк Реповесі у Фінляндії, де є 187 888 озер площею понад 500 м2 (5 382 кв. футів)
• 
  Нуоргам, село в муніципалітеті Утсьокі, є найпівнічнішою точкою Європейського Союзу

Політика

Складність та багатогранність Європейського Союзу як наднаціонального об'єднання породжує необхідність створення потужної та розгалуженої системи управління та координації дій, для досягнення поставлених цілей Союзу. Країни-члени Європейського Союзу передають повноваження у вирішенні деяких питань незалежним інститутам, які представляють інтереси Союзу, його держав і громадян. Європейська Комісія захищає інтереси Союзу в цілому, кожен національний уряд представлений в Раді Міністрів (Раді), а члени Європейського Парламенту безпосередньо обираються громадянами ЄС. Таким чином, демократія і верховенство закону — наріжний камінь цієї структури.

Основні чотири інститути Європейського Союзу закладено ще в 1952 році, коли було створено Європейське об'єднання вугілля і сталі, а ідея Європейської Ради ще навіть не була видимою. Ці інститути, а саме: Асамблея, Рада, Комісія і Суд — по суті своїй з тих пір не змінювалися. Асамблея перетворилася на наднаціональний парламент, а Європейський Суд — в суперарбітра. В той же час роль Ради, що складається з представників урядів держав-членів, дещо знизилася, а роль Європейської Комісії як виконавського органу істотно не змінилася. Такі зміни пояснюються тим, що спочатку ідея об'єднання країн в Європейське Економічне Співтовариство, а нині — в Європейський Союз, носила наднаціональний характер. Відповідно ті інститути, які додавали до свого статусу наднаціональності, ставали впливовішими.

Основні інститути влади

Інституції Європейського Союзу

Європейська рада - Спрямовують і спонукають -		Рада Європейського Союзу - Законодавча влада -		Європейський парламент - Законодавча влада -		Європейська комісія - Виконавча влада -
зустріч на вищому рівні глав держав чи урядів, Голови Європейської Ради і Президента Європейської комісії дає необхідний політичний стимул для розвитку Союзу і встановлює її загальні цілі та пріоритети не відноситься до виконавчої влади базується в Брюсселі		діє спільно з Європарламентом як законодавчий орган спільно з Європарламентом здійснює контроль над бюджетом забезпечує координацію широкої економічної та соціальної політики і встановлює принципи Спільної зовнішньої та безпекової політики укладає міжнародні угоди базується в Брюсселі		діє спільно з Радою ЄС як законодавчий орган спільно з Радою ЄС здійснює контроль над бюджетом і остаточно затверджує його здійснюють демократичний контроль над інституціями, включаючи Європейську комісію та затверджує членів Комісії пленарні засідання проходять у Страсбурзі і Брюсселі		є вищим органом виконавчої влади надає пропозиції щодо нового законодавства до Європарламенту та Ради ЄС реалізовує політику розпоряджається бюджетом забезпечує дотримання Європейського права узгоджує міжнародні угоди базується в Брюсселі

	Суд справедливості Європейського Союзу - Судова влада -		Європейський центральний банк - Центральний банк -		Європейський суд аудиторів - Фінансовий контроль -
	забезпечує однакове застосування і тлумачення Європейського права має право вирішувати правові спори між державами-членами, установами, підприємствами та приватними особами базується у Люксембурзі		спільно з національними центральними банками утворює Європейську систему центральних банків і тим самим визначає грошову політику єврозони забезпечує цінову стабільність в єврозоні шляхом регулювання грошової маси базується у Франкфурті-на-Майні		перевіряє належне виконання бюджету базується у Люксембурзі

Європейська Комісія

Президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер

Європейська Комісія — виконавчий орган Європейського Союзу, що складається з 28 членів (рахуючи президента), які призначаються на п'ять років національними урядами, але повністю незалежні у виконанні своїх обов'язків. Склад Комісії затверджується Європейським Парламентом. Кожен член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС і очолює відповідний Генеральний Директорат.

Європейський Парламент

Європейський Парламент — зібрання з 751 депутата, що безпосередньо обираються громадянами країн-членів ЄС строком на п'ять років. Голова Європарламенту обирається на два з половиною роки. Депутати Європарламенту вивчають законопроєкти і затверджують бюджет. Вони приймають спільні рішення з Радою Міністрів з конкретних питань і контролюють роботу Рад ЄС і Європейській Комісії. Європарламент проводить пленарні засідання в Страсбурзі (Франція) і Брюсселі (Бельгія).

Рада Європейського Союзу (Рада міністрів)

Рада міністрів — в ЄС — основний орган ухвалення рішень, який збирається на рівні міністрів національних урядів, і його склад змінюється залежно від обговорюваних питань: Рада міністрів закордонних справ, Рада міністрів економіки і так далі В рамках Ради представники урядів держав-членів обговорюють законодавчі акти ЄС і приймають або відкидають їх шляхом голосування.

Європейська Рада

Голова Європейської Ради Дональд Туск

Європейська Рада — регулярні зібрання глав держав ЄС. Раду скликають 4 рази на рік з метою визначення порядку денного Союзу і спонукати подальшу інтеграцію. Президент Ради є відповідальним за розвиток вищого політичного органу ЄС.

Європейський Суд

Суд Європейського Союзу — судовий орган ЄС вищої інстанції, регулюючий розбіжності:

• між державами-членами ЄС;
• між державами-членами ЄС і самим Європейським Союзом;
• між інститутами ЄС;
• між ЄС і фізичними або юридичними особами.

Суд аудиторів

Європейський суд аудиторів — орган Європейського Союзу, створений з метою проведення аудиторської перевірки бюджету ЄС і його інститутів.

Європейський Омбудсмен

Займається скаргами європейських приватних і юридичних осіб на інститути і установи ЄС. В Європейському Союзі право подавати петиції до Європейського парламенту було передбачене ще Маастрихтським договором 1992 року. Право петиції було запроваджено для того, щоб громадяни ЄС та особи, які постійно проживають в Європейському Союзі, мали можливість у більш простій формі звертатися до органів публічної влади ЄС із побажаннями та скаргами.

Фінансові структури

Європейський центральний банк (ECB)

Європейський центральний банк, центральний банк Єврозони

• визначає валютну політику країн ЄС;
• встановлює ключові процентні ставки;
• управляє офіційними резервами Європейської системи Центральних Банків (ESCB), головним завданням якої є підтримка стабільності цін;
• має право санкціонувати емісію банкнот в межах валютного союзу.

Європейський інвестиційний банк (EIB)

Європейський інвестиційний банк — орган ЄС, заснований в 1959 р. Європейським Союзом для сприяння розвитку, інтеграції і співпраці шляхом надання інвестиційних позик. Позики надаються під однаковий відсоток, що забезпечує збалансованість управління позикою в частині погашення заборгованості. Позики надаються для розвитку відсталих європейських регіонів і реалізації проєктів, що представляють спільний інтерес.

Консультативні органи

Економічний і соціальний комітет

Економічний і соціальний комітет — консультативний орган ЄС, що спостерігає за функціонуванням єдиного внутрішнього ринку. Комітет складається з 317 членів, які представляють різні сфери економіки і соціальні групи і незалежні у виконанні своїх обов'язків.

Комітет регіонів

Комітет регіонів — консультативний орган Ради ЄС і Комісії, який розробляє висновки з усіх питань, що зачіпають інтереси регіонів. Комітет складається з 317 членів — представників регіональних і місцевих органів, повністю незалежних у виконанні своїх обов'язків

Закордонна політика

Верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки, Жозеп Боррель

У грудні 2007 року, Лісабонською угодою була створена нова посада «Верховного представника Євросоюзу з питань закордонних справ і політики безпеки» що призначається кваліфікованою більшістю від складу Європейської Ради за погодженням з Президентом Європейської комісії та Європейським парламентом.

Відповідно до статей 18 і 27 Договору про Європейський Союз, Верховний представник ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки:

• проводить спільну зовнішню політику Євросоюзу і політику безпеки;
• вносить пропозиції щодо її розвитку;
• головує в Раді закордонних справ;
• є одним з віцепрезидентів Комісії;
• забезпечує узгодженість Союзу з питань зовнішнього впливу;
• несе відповідальність в рамках покладених на нього в області зовнішніх зв'язків і координації інших аспектів зовнішньої діяльності Союзу повноважень;
• представляє Союз з питань, що належать до спільної зовнішньої політики і політики безпеки;
• веде політичний діалог з третіми особами та країнами від імені Союзу та висловлює позицію Союзу в міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях.

З 1 грудня 2019 року Верховним представником Європейського союзу із питань закордонних справ є Жозеп Боррель.

Гуманітарна допомога

ЄС є найбільшим постачальником гуманітарної допомоги у світі

Європейський Союз загалом (Комісія та країни-члени) наразі є найбільшим постачальником гуманітарної допомоги у світі.

Останнім часом надання гуманітарної допомоги як частина зовнішньої діяльності Європейської Спільноти набуло особливого значення. Це пов'язано зі збільшенням кількості кризових ситуацій на планеті та прагненням Співтовариства відігравати провідну роль у міжнародних гуманітарних місіях. З цією метою 1992 року був створений Офіс гуманітарної допомоги Європейської Комісії (англ. European Commission's Humanitarian Aid Office, ECHO). Його завданням є надання термінової допомоги (продуктів, матеріалів та практичної участі) жертвам природних і суспільних катастроф і конфліктів за межами Союзу. Надання такої допомоги базується на принципах недискримінації, неупередженості та гуманності. Вона розподіляється партнерами Офісу, а саме, недержавними організаціями, агенціями гуманітарної допомоги ООН та інших міжнародних організацій.

Економіка

Франкфурт, один з фінансових центрів Європи, місце розташування ЄЦБ (2014)

Європейський Союз має другу в світі економіку за розміром номінального ВВП і паритетом купівельної спроможності. Станом на 2016 рік, за даними Міжнародного валютного фонду, його номінальний ВВП становив 16,5 трильйона Євро, що становить 22,8 % світового ВВП. Євро, що використовується в 19-ти з 27-ми членах ЄС а також 6-ма іншими європейськими країнами, займає друге місце у світі за величиною валютних резервів та обсягами торгівлі.

Економіка Європейського Союзу складається з єдиного простору змішаних національних економік, що базуються на вільних ринкових відносинах та розвиненій соціальній політиці. ВВП за паритетом купівельної спроможності на душу населення у 2015 становив 37,8 тис. дол. у порівняні з 57 тис. дол. в США та 14,3 тис. дол. в КНР. З низьким коефіцієнтом Джині (що становить 0,31) в ЄС є більш рівномірний розподіл доходів ніж в середньому у світі.

Серед головних бірж ЄС є Euronext, Франкфуртська та Лондонська. Європейський Союз є чистим експортером капіталу. Іноземні інвестиції в ЄС у 2012 становили 5,1 трлн дол., а інвестиції ЄС в інші країни — 9,1 трлн дол., що є найвищими показниками в світі.

З початку боргової кризи в 2009 році у ЄС виникли протилежні економічні ситуації між країнами Південної Європи з одного боку, і Центральної та Північної Європи з іншого боку: підвищення рівня безробіття та державного боргу в країнах Середземномор'я та зниження рівня безробіття з підвищенням темпів зростання ВВП у країнах Східної та Північної Європи. У 2015 році державний борг у Європейському Союзі становив 85 % ВВП, з відмінностями між найнижчим показником в Естонії — 9,7 %, та найбільшим в Греції — 176 %.

П'ятьма найбільшими національними економіками в ЄС є (у порядку зростання, станом на 2019 рік): Нідерланди, Іспанія, Італія, Франція та Німеччина — разом на них припадає близько 69% номінального ВВП усього ЄС. Найбільшими торговельними партнерами Європейського Союзу є (у порядку спадання, станом на 2019 рік): США, КНР, Велика Британія, Швейцарія та Росія. Україна в цьому рейтингу займає 18 місце (між В'єтнамом та ПАР), у 2018 році вона займала 21 місце. ЄС є повноправним членом Світової організації торгівлі, Великої сімки та Великої двадцятки.

Соціальна політика та рівність

Держави-члени ЄС за соціальними видатками у 2019 році

Нації	Соціальні витрати (відсотків ВВП)
	31.0
	29.1
	28.9
	28.3
	28.2
	26.9
	25.9
	25.5
	24.7
	24.0
	22.6
	21.6
	21.3
	21.1
	19.2
	18.1
	17.7
	17.7
	16.7
	16.4
	16.1
	13.4

Європейський Союз давно намагається пом'якшити наслідки вільних ринків шляхом захисту прав працівників та запобігання соціальному та екологічному демпінгу. З цією метою він прийняв закони, що встановлюють мінімальні стандарти зайнятості та довкілля. Сюди входили Директива про робочий час та Директива про оцінку впливу на навколишнє середовище.

ЄС також прагнув координувати системи соціального забезпечення та охорони здоров'я держав-членів, щоб сприяти особам, які здійснюють права на вільне пересування, та забезпечувати їм можливість зберігати доступ до послуг соціального забезпечення та охорони здоров'я в інших державах-членах. Основне законодавство про соціальне забезпечення міститься в Директиві 86/378 про рівне ставлення до професійного соціального забезпечення, Директиві про рівне ставлення в соціальному забезпеченні 79/7 / ЄЕС, Регламенті соціального забезпечення 1408/71 / ЄС та 883/2004 / ЄС та Директиві 2005/36 / ЄС

Європейська соціальна хартія — головний договір, який визнає соціальні права європейських громадян.

Європейське страхування на випадок безробіття запропонував, зокрема, комісар з питань праці Ніколас Шміт.Також обговорювалася європейська директива про мінімальну заробітну плату.

З 2019 року існує Європейський комісар з питань рівності, а Європейський інститут із гендерної рівності існує з 2007 року.

У 2020 році за мандатом Хелени Даллі була затверджена перша в історії Стратегія Європейського Союзу щодо рівності ЛГБТІК.

Житло, молодь, дитинство, функціональне різноманіття або догляд за літніми людьми є допоміжними компетенціями Європейського Союзу і можуть фінансуватися Європейським соціальним фондом.

Регіональна та місцева політика

Класифікація регіонів з 2014 по 2020 рік.

Структурні фонди та Когезійний фонд підтримують розвиток слаборозвинених регіонів ЄС. Такі регіони передусім розташовані в державах Центральної та Південної Європи. Кілька фондів надають екстрену допомогу, підтримку членів-кандидатів у перетворенні своєї країни на відповідність стандартам ЄС (PHARE, ISPA та SAPARD) та підтримку Співдружності Незалежних Держав (TACIS). Зараз TACIS став частиною всесвітньої програми EuropeAid.

Демографічний перехід до суспільства, яке старіє, низький коефіцієнт народжуваності та депопуляція немітропольних регіонів вирішується в рамках цієї політики.

Навколишнє середовище та клімат

За даними Європейського агентства з охорони навколишнього середовища, біогеографічні регіони континентальної Європи

У 1957 році, коли було засновано Європейське економічне співтовариство, воно не проводило екологічної політики. За останні 50 років було створено все більш щільну мережу законодавчих актів, що поширюється на всі сфери охорони навколишнього середовища, включаючи забруднення повітря, якість води, поводження з відходами, охорону природи та контроль за хімічними речовинами, промисловими небезпеками та біотехнологіями. За даними Інституту європейської екологічної політики, екологічне законодавство включає понад 500 директив, положень та рішень, що робить екологічну політику ключовим напрямком європейської політики.

Європейські політичні діячі спочатку збільшили спроможність ЄС реагувати на екологічні проблеми, визначивши це як проблему торгівлі. Торгівельні бар'єри та викривлення конкуренції на Спільному ринку можуть виникнути через різні екологічні стандарти в кожній країні-члені. У наступні роки навколишнє середовище стало офіційною сферою політики зі своїми власними суб'єктами політики, принципами та процедурами. Правова основа екологічної політики ЄС була створена із запровадженням Єдиного європейського акту в 1987 році.

785 / 5000 Результати перекладу Спочатку екологічна політика ЄС була зосереджена на Європі. Зовсім недавно ЄС продемонстрував лідерство у глобальному екологічному управлінні, напр. роль ЄС у забезпеченні ратифікації та набуття чинності Кіотським протоколом, незважаючи на спротив Сполучених Штатів. Цей міжнародний вимір знайшов своє відображення у Шостій програмі дій ЄС щодо охорони навколишнього середовища, яка визнає, що її цілі можна досягти лише за умови активної підтримки та належного впровадження ключових міжнародних угод як на рівні ЄС, так і у всьому світі. Лісабонський договір ще більше зміцнив амбіції керівництва. Законодавство ЄС відіграло значну роль у покращенні захисту середовища існування та видів у Європі, а також сприяло поліпшенню якості повітря та води та поводження з відходами.

Пом'якшення змін клімату є одним з головних пріоритетів екологічної політики ЄС. У 2007 році держави-члени домовились, що в майбутньому 20% енергії, що використовується в ЄС, має бути відновлюваною, а викиди вуглекислого газу повинні бути нижчими в 2020 році щонайменше на 20% порівняно з рівнем 1990 року. ЄС прийняв систему торгівлі викидами для включення викидів вуглецю в економіку. Європейська зелена столиця — це щорічна премія, що присуджується містам, яка фокусується на довкіллі, енергоефективності та якості життя в міських районах для створення розумного міста.

На виборах до Європарламенту 2019 року зелені партії збільшили свою владу, можливо, через зростання постматеріалістичних цінностей.

Пропозиції досягти нульової вуглецевої економіки в Європейському Союзі до 2050 року пропонувались у 2018 — 2019 рр. Майже всі держави-члени підтримали цю мету на саміті ЄС у червні 2019 р. Чехія, Естонія, Угорщина та Польща не погодились.

У 2017 році ЄС викинув 9,1% глобальних викидів парникових газів. ЄС має на меті встановити нульові викиди ПГ до 2050 року.

Освіта та дослідження

Еразм Роттердамський, гуманіст епохи Відродження, на честь якого названа Програма Еразм

Базова освіта — це сфера, де роль ЄС обмежується підтримкою національних урядів. У галузі вищої освіти ця політика була розроблена у 1980-х роках в рамках програм підтримки обміну та мобільності. Найпомітнішою з них є програма Еразмус, програма університетських обмінів, яка розпочалася в 1987 році. У перші 20 років вона підтримувала можливості міжнародного обміну для понад 1,5 мільйона студентів університетів та коледжів і стала символом європейського студентського життя.

Існують подібні програми для учнів та вчителів шкіл, для слухачів професійно-технічної освіти та для дорослих, які навчаються у Програмі навчання впродовж життя 2007–2013. Ці програми призначені для заохочення ширших знань про інші країни та поширення передового досвіду в галузі освіти та підготовки кадрів по всьому ЄС. Підтримуючи Болонський процес, ЄС підтримує порівнянні стандарти та сумісні ступені в усій Європі.

Науковому розвитку сприяють Рамкові програми ЄС, перша з яких розпочалась у 1984 р. Цілі політики ЄС у цій галузі полягають у координації та стимулюванні досліджень. Незалежна Європейська наукова рада виділяє кошти ЄС на європейські або національні науково-дослідні проекти. Дослідницькі та технологічні рамкові програми ЄС стосуються багатьох областей, наприклад, енергетики, метою якої є розробка різноманітного поєднання відновлюваних джерел енергії для сприяння довкіллю та зменшення залежності від імпортованого палива.

Охорона здоров’я та безпека харчових продуктів

Європейська картка медичного страхування (На фото словенська версія)

ЄС не має основних повноважень у галузі охорони здоров'я, а стаття 35 Хартії основних прав Європейського Союзу підтверджує, що "Високий рівень охорони здоров'я людини повинен забезпечуватися при визначенні та реалізації всіх політик та заходів Союзу". Генеральний директорат Європейської Комісії з питань охорони здоров'я та споживачів прагне узгодити національні закони щодо захисту здоров'я людей, прав споживачів, безпеки харчових продуктів та інших продуктів.

Усі країни ЄС та багато інших європейських країн пропонують своїм громадянам безкоштовну європейську карту медичного страхування, яка на взаємній основі забезпечує страхування невідкладної медичної допомоги під час відвідування інших європейських країн-учасниць. Директива про транскордонне медичне обслуговування має на меті сприяти співробітництву в галузі охорони здоров’я між державами-членами та полегшити доступ до безпечного та якісного транскордонного медичного обслуговування для європейських пацієнтів..

ЄС має одні з найвищих рівнів очікуваної тривалості життя у світі, причому Іспанія, Італія, Швеція, Франція, Мальта, Ірландія, Нідерланди, Люксембург та Греція входять до числа 20 найбільших країн світу з найвищою тривалістю життя. Загалом тривалість життя нижча у Східній Європі, ніж у Західній Європі. У 2018 році регіоном ЄС з найвищою тривалістю життя був Мадрид, Іспанія — 85,2 року, за яким слідували іспанські регіони Ла-Ріоха та Кастилія-і-Леон — 84,3 року, Трентіно в Італії — 84,3 року та Іль-де-Франс у Франції. у 84,2 року. Загальна тривалість життя в ЄС у 2018 році становила 81,0 року, що перевищувало середній показник у світі, який становив 72,6 року.

Збройні сили

Станом на 2020 рік, Європейський Союз не має власних повноцінних збройних сил, їх натомість окремо мають усі 28 держав-членів союзу, з яких 22 члени входять у військовий блок НАТО а решта 6 (Австрія, Ірландія, Кіпр, Мальта, Фінляндія та Швеція) дотримуються політики нейтралітету. На рівні ЄС лише відбувається сприяння військовому співробітництву між його країнами-членами в рамках Cпільної політики безпеки та оборони через Військовий штаб та Європейське оборонне агентство. Також для координації захисту зовнішнього кордону країн-учасників Шенгенської угоди (куди входять 22 країни-члени ЄС та 4 інші європейські країни — Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія) працює агентство Frontex.

Перспектива створення

Європейські політики неодноразово висловлювали ідею про створення європейської армії. Мотивом називали те, що європейські країни вже довгі роки існують у мирі, і захист власних національних інтересів для багатьох держав Європи у відносинах між ними більше не має сенсу. Прихильники ідеї вказують на неефективність організації оборони на національних рівнях, що призводить до дублювання структур і функцій та відповідно високих витрат. На їх думку, співпраця всіх країн-членів ЄС у військовій сфері дозволить заощадити на розробці і придбанні сучасних систем озброєнь і перерозподілити завдання на таке улагодження військ, щоб кожна з країн мала свою військову спеціалізацію. Однак головним противником такої ідеї виступала Велика Британія, яка погрожувала заблокувати створення єдиної армії, аргументуючи це тим, що така структура лише дублюватиме функції НАТО.

   Країни-учасники PESCO

   Члени ЄС, що відмовилися від участі в PESCO

Нова хвиля обговорення ідеї створення спільної армії почалася в 2017-2018 роках після рішення Великої Британії щодо виходу з Європейського Союзу, посилення геополітичної напруженості в світі (див. Друга холодна війна) та погіршенням відносин між Європою та США за президенства Дональда Трампа (зокрема через його неодноразові звинувачення на адресу європейських партнерів по НАТО щодо недостатнього внеску в спільну оборону). Одним з перших високопосадовців ЄС, які підтримали створення спільної армії, став Голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. 8 березня 2015 року (на тлі агресії Росії проти України) він заявив, що завдяки створенню такої армії Європа зможе переконливо реагувати на загрозу для миру як у самих країнах-членах, так і у сусідніх із ЄС країнах. На його думку, спільна армія "дасть Росії зрозуміти, що ми серйозно ставимось до відстоювання цінностей Європейського Союзу". Його підтримали, зокрема, міністр оборони ФРН Урсула фон дер Ляєн і глава німецького МЗС Франк-Вальтер Штайнмаєр, а канцлер Ангела Меркель назвала ідею "проєктом майбутнього" і висловилася наразі за поглиблення військового співробітництва. Пізніше Жан-Клод Юнкер неодноразово повторював свою позицію, аргументуючи її ризиками тероризму, зокрема від організації Ісламська Держава, та більшої незалежності і самостійності Європи від США. 6 листопада 2018 року ідею створення армії ЄС підтримав президент Франції Емманюель Макрон. За його словами, власна армія необхідна ЄС, "беручи до уваги Росію, Китай і навіть США". Його тепер цілком (на відміну від Юнкера у 2015-му) підтримала канцлер ФРН Ангела Меркель, заявивши що "Спільна європейська армія покаже світу, що між європейськими країнами більше ніколи не буде війни". Проти виступив прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте, зазначивши, що НАТО повинно залишатися наріжним каменем європейської оборонної політики. Заява Макрона прозвучала на тлі виходу США з ядерної угоди по Ірану та погроз виходу з договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (підписаному між США та СРСР в 1987, тепер дійсної зокрема щодо її правонаступниці Росії), проти чого виступали європейські лідери. На думку європейських лідерів, вихід США з даних угод посилить нестабільність на Близькому Сході, Європі та в усьому світі, від чого більше постраждає насамперед Європа, а не США, крім того, це може спровокувати нові перегони озброєнь у світі. США аргументують свій вихід недотриманням Іраном і Росією відповідно умов даних договорів.

14 грудня 2017 року 25 країн ЄС (усі країни-члени, за винятком Великої Британії, Данії та Мальти) запустили програму "Структурної співпраці у сфері оборони та безпеки" (англ. Permanent Structured Cooperation, PESCO), яка розглядається як перший крок на шляху до створення європейського оборонного союзу. Основна ідея PESCO — підвищити ефективність у сфері оборони. Мова йде про усунення дублювань зусиль і більш ефективне використання коштів. На 2021 рік запланований запуск Європейського оборонного фонду (англ. European Defence Fund), у його рамках Єврокомісія запропонувала протягом семи років виділити 13 мільярдів євро на спільні проєкти з розробки нових озброєнь і технологій.

17 червня 2019 року міністри оборони Німеччини, Франції та Іспанії затвердили найбільший в Європі оборонний проєкт — систему ведення повітряних боїв майбутнього, яка має бути готова до бойового використання до 2040 року. Система включатиме не лише бойові літаки, але також супровідні загони безпілотників, флагманські і патрульні літаки, наземні станції і супутники. Загальна вартість проєкту оцінюється в суму до 50 мільярдів євро. Також цього ж дня міністри закордонних справ і оборони всіх 28 країн Євросоюзу затвердили «Глобальну стратегію ЄС», у якій описані спільні оборонні та безпекові спроможності та розглянуті шляхи подальшого зміцнення ролі Євросоюзу як глобального гравця.

Культура

Культурне співробітництво між державами-членами було інтересом ЄС з моменту включення його як компетенції громади до Маастрихтського договору. Дії, вжиті ЄС у культурній сфері, включають семирічну програму «Культура 2000», захід «Європейський місячник культури» та такі оркестри, як Молодіжний оркестр Європейського Союзу. Програма Європейської столиці культури щороку відбирає одне чи кілька міст для сприяння культурному розвитку цього міста.

Спорт

Асоціація футболу на сьогоднішній день є найпопулярнішим видом спорту в Європейському Союзі за кількістю зареєстрованих гравців. Інші види спорту, в яких найбільше учасників клубів - це теніс, баскетбол, плавання, легка атлетика, гольф, гімнастика, кінні види спорту, гандбол, волейбол та вітрильний спорт.

За спорт відповідають головним чином держави-члени та інші міжнародні організації, а не ЄС. Існує певна політика ЄС, яка вплинула на спорт, наприклад, вільне пересування робітників, яке було основою рішення Босмана, яке забороняло національним футбольним лігам встановлювати квоти для іноземних гравців з європейським громадянством.

Лісабонський договір вимагає будь-якого застосування економічних норм з урахуванням специфічного характеру спорту та його структур на основі добровільної діяльності. Це послідувало за лобіюванням керівних організацій, таких як Міжнародний олімпійський комітет та ФІФА, через заперечення щодо застосування принципів вільного ринку до спорту, що призвело до збільшення розриву між багатими та бідними клубами. ЄУ фінансує програму для тренерів ізраїльського, йорданського, ірландського та британського футболу в рамках проєкту Football 4 Peace.

Символи

Використовуваний прапор — прапор Європи, який складається з кола з 12 золотих зірок на блакитному тлі. Спочатку розроблений у 1955 році для Ради Європи, прапор був прийнятий Європейськими Співтовариствами, попередниками нинішнього Союзу, в 1986 році. Рада Європи дала прапору символічний опис у наступних термінах, хоча офіційний символічний опис, прийнятий ЄС, не містить посилання на "західний світ":

На тлі блакитного неба західного світу зірки символізують народи Європи у формі кола, знака союзу. Кількість зірок незмінно дванадцять, фігура дванадцять - символ досконалости і цілісности.

— Рада Європи. Париж, 7–9 грудня 1955.

Європа та бик на грецькій вазі, приблизно 480 р. до н. національний музей Тарквінії, Італія

«Об’єднані у різноманітті» було прийнято девізом Союзу у 2000 році, вибравши його серед пропозицій, поданих учнями школи. З 1985 року днем ​​прапора Союзу є День Європи, 9 травня (дата декларації Шумана 1950 року). Гімн Союзу — це інструментальна версія прелюдії до Оди до радості, 4-го частини дев'ятої симфонії Людвіга ван Бетховена. Гімн був прийнятий лідерами Європейського Співтовариства в 1985 році і відтоді звучав офіційно. Окрім іменування континенту, грецька міфологічна фігура Європи часто використовувалась як уособлення Європи. Відома з міфу, в якому Зевс спокушає її в образі білого бика, Європа також згадується стосовно нинішнього Союзу. Статуї Європи та бика прикрашають кілька установ Союзу, а її портрет видно на серії банкнот євро 2013 року. Бик, зі свого боку, зображений на всіх картках посвідки на проживання.

Карл Великий, також відомий як Карл Великий (лат. Carolus Magnus), а згодом визнаний Pater Europae ("Батьком Європи"), має символічне значення для Європи. Комісія назвала одну зі своїх центральних будівель у Брюсселі на честь Карла Великого, а місто Ахен з 1949 року присуджує премію Карла Великого чемпіонам європейського об'єднання. З 2008 року організатори цієї премії спільно з Європейським парламентом присуджують молодіжну премію Карла Великого на знак визнання подібних зусиль молодих людей.

ЗМІ

Файл:Siège d'Euronews.jpg

Штаб-квартира Euronews у Ліоні, Франція

Свобода ЗМІ є основним правом, яке поширюється на всі держави-члени Європейського Союзу та його громадян, як це визначено в Хартії ЄС про основні права, а також Європейській конвенції з прав людини.^:1 У процесі розширення ЄС гарантування свободи ЗМІ називається "ключовим показником готовності країни стати частиною ЄС".

Більшість засобів масової інформації в Європейському Союзі є національно орієнтованими, хоча деякі ЗМІ, що зосереджуються на європейських справах, з'являються з початку 90-х років, такі як Euronews, Eurosport, EUobserver, EURACTIV або Politico Europe. ARTE є загальнодоступною франко-німецькою телевізійною мережею, яка просуває програмування в галузі культури та мистецтв. 80% її програм пропонуються в однаковій пропорції двома компаніями-членами, тоді як решта забезпечується Європейською групою економічних інтересів ARTE GEIE та європейськими партнерами каналу.

Програма ЄС «МЕДІА» підтримує європейські популярні кіно- та аудіовізуальні галузі з 1991 року. Вона забезпечує підтримку в розробці, просуванні та розповсюдженні європейських творів у Європі та за її межами.

Вплив

Європейська емблема, прикрашена Ейфелевою вежею

Європейський Союз справив значний позитивний економічний вплив на більшість держав-членів. Згідно з дослідженням держав-членів, які вступили з 1973 по 2004 рік у 2019 році, "без європейської інтеграції доходи на душу населення були б в середньому приблизно на 10% нижчими за перші десять років після вступу в ЄС". Греція була винятком, про яке повідомляло дослідження, яке проводило аналіз до 2008 року, "щоб уникнути незрозумілих наслідків світової фінансової кризи".

Європейський Союз сприяв миру в Європі, зокрема, заспокоюючи прикордонні суперечки, і поширюючи демократію, особливо шляхом заохочення до демократичних реформ у країнах-членах Східної Європи після розпаду СРСР. Учений Томас Рісс писав у 2009 році, "у літературі щодо Східної Європи існує консенсус щодо того, що перспектива членства в ЄС мала величезний якірний ефект для нових демократій". Однак Р. Даніель Келемен стверджує, що ЄС виявився корисним для лідерів, які контролюють демократичне відступлення, оскільки ЄС неохоче втручається у внутрішню політику, дає авторитарним урядам кошти, які вони можуть використовувати для зміцнення своїх режимів, а також через свободу пересування в межах ЄС дозволяє різним громадянам залишати країни, що відступають. У той же час, союз забезпечує зовнішнє обмеження, яке не дозволяє м'яким авторитарним режимам переростати у жорстку диктатуру.

Україна і ЄС

Першим договором що регулював стосунки України та Європейського Союзу була Угода про партнерство та співробітництво підписана 16 червня 1994 року.

Віктор Ющенко та Ангела Меркель на саміті Європейської народної партії, 21 червня 2007. Після перемоги Помаранчевої революції в ЄС вперше широко заговорили про європейські перспективи України.

У 2005 році, після перемоги Помаранчевої революції, Президент України Віктор Ющенко заявив, що членство в ЄС є стратегічною метою зовнішньої політики України. Всі фракції у Верховній Раді України 5-го скликання 2006—2007 років (окрім комуністів — 5 % місць) підтримали найшвидше приєднання до ЄС, зокрема перехід до тісніших форм інтеграції (перший крок — створення зони вільної торгівлі відразу після вступу до СОТ, що було запропоновано ЄС у 2006).

У жовтні 2005 р. президент Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу заявив, що майбутнє України — у ЄС. Проте 9 листопада 2005 року в опублікованій новій стратегії ЄС було сказано, що вступ Румунії, Болгарії, Хорватії й інших країн колишньої Югославії може блокувати можливість майбутнього вступу України, Білорусі і Молдови. Комісар ЄС з розширення Оллі Рен заявив, що ЄС має бути обережним з надто великим розширенням і що наразі план розширення виглядає вкомплектованим.

В березні 2007 було розпочато переговори щодо нового базового договору між Україною та ЄС на заміну чинної Угоди про партнерство та співробітництво. 12 липня 2007 Європарламент у Страсбурзі ухвалив рішення висловити підтримку надання Україні перспективи членства в Євросоюзі. Відповідне рішення було прийняте за результатами обговорення доповіді депутата Міхала Томаша Камінські щодо мандату на переговори з Україною про нову поглиблену угоду — Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Переговори щодо цієї угоди були закінчені в грудні 2011, однак її остаточне підписання загальмувалося на тлі погіршення відносин України та ЄС під час президенства Віктора Януковича. Європейські чиновники часто звинувачували українську владу в погіршенні громадянських прав, свободи слова, переслідуванні опозиції та інших основоположних демократичних принципів в Україні.

Євромайдан та наступна після цього російська агресія, на думку багатьох, остаточно закріпили курс України на інтеграцію з ЄС.

Від початку президенства Януковича, в Україні офіційно продовжувалася політика європейської інтеграції, однак 21 листопада 2013 року Уряд Азарова раптово повідомив про призупинення підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Це викликало проєвропейські протестні акції в Україні під назвою Євромайдан який згодом переріс у більш широку Революцію гідності — за демократичні права та проти корупції в країні. Наслідком подій, під час яких загинуло 128 людей, стала повна зміна політичного керівництва в Україні та відновлення активної євроінтеграційної політики. Також одразу після цього почалася російська збройна агресія проти України.

27 лютого 2014 року, після подій Євромайдану, Європарламент ухвалив резолюцію у якій вперше йдеться про те, що Україна має право стати повноправним членом Євросоюзу. У ній зазначено, що підписання Угоди про асоціацію не є кінцевою метою партнерства з Києвом і відповідно до Статуту ЄС всі європейські країни, включаючи Україну, «мають довгострокову можливість подавати заявку на членство в ЄС». 21 березня 2014 року було підписано політичну частину угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а 27 червня цього ж року — економічну. В дію угода вступила з 1 листопада 2014 року. 11 червня 2017 року почав діяти безвізовий режим між Україною та Європейським Союзом.

Після подій 2014 року, висловлювалися різні думки та прогнози щодо термінів можливого вступу України в ЄС. 3 березня 2016 року, глава Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, напередодні референдуму в Нідерландах щодо асоціації України і ЄС, висловив думку що Україна не зможе стати членом ЄС в найближчі 20-25 років. Натомість Прем'єр-міністр України, Володимир Гройсман, 1 липня 2016 висловив упевненість в тому, що Україна стане членом ЄС через 10 років. Тоді ж в МЗС Німеччини заявили, що не бачать перспектив членства України у ЄС в осяжному майбутньому, зазначивши про багато невирішених питань, зокрема в тому, що стосується подолання корупції.

9 січня 2019, Міністр закордонних справ України Павло Клімкін назвав маніпуляцією як тих хто говорить що Україна може вступити в ЄС за рік-два так і тих що це можливо не раніше як за 25-30 років, додавши що "Це залежить найперше від нас. Нам потрібно продовжити зміни в цій країні... і це йдеться не просто про реформи, а про фундаментальні зміни в цій країні. Чим краще ми будемо виконувати Угоду про асоціацію, чим краще ми будемо перебирати європейські стандарти, тим швидше ми набудемо членства в Європейському Союзі після того, як отримаємо європейську перспективу. Я вважаю що це можна зробити дійсно в середньостроковій перспективі". Він зазначив що це залежить і від Європейського Союзу, від "настроїв які відбуваються там" але "головне залежить від нас".

Під час 23-го саміту Україна - Європейський Союз, 12 жовтня 2021 року прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, віце-президент Європейської комісії, високий представник Європейського Союзу із закордонних справ та безпекової політики Жозеп Боррель та надзвичайний і повноважний посол Словенії в Україні Томаж Менцін підписали угоду між Україною та Європейським Союзом і його державами-членами про Спільний авіаційний простір.

28 лютого 2022 року Україна подала Заявку на членство держави у ЄС згідно спеціальної процедури, яка раніше була запропонована Словаччиною. Того ж дня фізичний документ був переданий у Брюсель на розгляд Єврокомісією. Окрім цього, заявка практично одразу була схвалена вісьмома країнами учасницями Європейського союзу.

Угода про асоціацію та Порядок денний асоціації

Станом на 2021 рік, основним документом що регулює відносини України та ЄС є Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, яка набрала чинності 1 листопада 2014 року, юридичної сили набула з 1 вересня 2017 року. Дана угода стала наступним етапом в зближенні України та ЄС (після Угоди про партнерство та співробітництво) та дає змогу перейти від партнерства і співробітництва до політичної асоціації та економічної інтеграції двох сторін.

Угода про асоціацію налічує понад тисячу сторінок, а за своєю структурою складається з преамбули, семи частин, 43 додатків та 3 протоколів. У частині «Преамбула, загальні цілі та принципи» описане зокрема визнання з боку ЄС європейського вибору та європейських устремлінь України як європейської країни, що поділяє з ЄС спільну історію і спільні цінності, а також визначені цілі Угоди, серед яких – створення асоціації, поступове зближення між Україною та ЄС на основі спільних цінностей, поглиблення економічних та торговельних відносин, зокрема шляхом створення зони вільної торгівлі, посилення співробітництва у сфері юстиції, свободи і безпеки. Закріплюються основні принципи, які лежатимуть в основі асоціації, передусім забезпечення прав людини та основоположних свобод, повага до принципу верховенства права, дотримання принципів суверенітету і територіальної цілісності, непорушності кордонів і незалежності. Підкреслюється, що подальші відносини між Україною та ЄС базуватимуться також на принципах вільної ринкової економіки, верховенства права, ефективному урядуванні тощо.

1 січня 2016 року набула чинності Угода про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС (ЗВТ) яка передбачає суттєву лібералізацію торгівлі (усунення тарифів чи квот) між сторонами, гармонізацію законодавства і нормативно-регуляторної бази. Створення ЗВТ між Україною та ЄС відбуватиметься поступово, протягом 10 років. Станом на 2019 рік, створення даної ЗВТ вже позитивно вплинуло на торгівлю України з ЄС та часткову компенсацію від втрати російського ринку. Так, за даними Держстату України, якщо сукупний експорт українських товарів і послуг до ЄС становив 15,9 млрд дол. США у 2015 році та 16,5 млрд у 2016, то у 2017-2018 роках він виріс до 20,9 та 24,1 млрд відповідно (зростання на 51%). В той час в країни СНД український експорт у ці роки становив 11,3, 9,7, 10,6 та 10,7 млрд відповідно (падіння на 5%), в країни Азії 13,5, 12,9, 14,2 та 15,2 млрд (зростання на 12%) а загалом в усі країни світу 47,8, 46,2, 53,9 та 58,9 млрд (зростання на 23%). За ці роки частка ЄС в експорті України зросла з 33% до 40%. Частка ЄС в імпорті Україною товарів і послуг залишилася практично без змін — на рівні 42%, але в розмірах збільшилася на 46% (з 18 млрд дол. США у 2015 до 26,5 млрд у 2018).

11 червня 2017 року почав діяти Безвізовий режим між Україною та Європейським Союзом. Він дозволяє громадянам України, які мають біометричні паспорти, без попереднього оформлення віз приїжджати з діловою чи туристичною метою або в сімейних справах на термін до 90 днів протягом 180-денного періоду до 26 з 28 країн ЄС (усі, за винятком Великої Британії та Ірландії) та 4 інших членів Шенгенської зони (Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн). За даними Державної міграційної служби України, за два роки існування, безвізом з країнами ЄС скористалися майже 3 мільйони українців. Після запровадження безвізу з ЄС, Україна також підписала аналогічні угоди з багатьма іншими країнами, так якщо у 2016 році громадяни України могли вільно їздити у 81 країну світу, то, станом на червень 2019, їх кількість зросла до 128.

7 вересня 2017 року, Президент України Петро Порошенко у посланні до Верховної Ради України назвав головним пріоритетом України на її шляху до євроінтеграції виконання Угоди про асоціацію. Також у промові він виділив наступні п'ять завдань:

• Асоціація із Шенгенською зоною. Йдеться, по суті, про членство України в Шенгенській зоні. Для країни поза межами Євросоюзу такий формат має назву "асоціація з Шенгеном". Саме такі стосунки мають з ЄС Швейцарія, Ісландія або Норвегія. Це, якщо станеться, фактично означатиме руйнацію західного кордону України, який стане точно таким прозорим, як кордон між Францією і Німеччиною чи Німеччиною і Польщею. На думку аналітиків, це завдання може виявитися ще складнішою метою, аніж членство в ЄС. Для прикладу, станом на 2018 рік, такі найновіші члени ЄС як Хорватія, Румунія, Болгарія – досі не набули повноправного членства у Шенгені, між ними і рештою країн ЄС досі існує прикордонний контроль.
• Приєднання до митного союзу ЄС. Митний союз з ЄС означає, що країна повністю синхронізує своє митне законодавство з європейським, торгівля з країнами ЄС стає безмитною, а у зовнішній торгівлі починають діяти ті мита, що встановлені для держав-членів Євросоюзу. Митний союз навряд чи включатиме агропродукцію. Станом на 2018 рік, є одна країна за межами ЄС, яка перебуває у митному союзі з Євросоюзом – Туреччина (з обмеженнями щодо агропродукції та торгівлі послугами).
• Приєднання до енергетичного союзу ЄС. Означатиме повноцінне входження до спільного енергетичного ринку ЄС та приєднання до спільної зовнішньоенергетичної політики. Це серед іншого мало би передбачати і український голос в ухваленні спільних рішень про європейську енергетичну безпеку, зокрема у відносинах з Росією. (див. також Енергетична політика Європейського Союзу).
• Вступ в дію спільного авіаційного простору. Означає формування спільного авіаційного простору між державами-членами ЄС та Україною, який заснований, зокрема, на ідентичних правилах в сфері безпеки польотів, авіаційної безпеки, управління повітряним рухом, захисту навколишнього середовища, захисту прав споживачів, систем комп’ютерного бронювання, а також, що стосується соціальних норм в авіаційній галузі. Станом на 2018 рік, угода є фактично готовою, але заблокована для остаточного підписання через спір Великої Британії та Іспанії щодо статусу Гібралтару.
• Вступ до єдиного цифрового ринку. Є складовою частиною Угоди про асоціацію, означає гармонізацію законодавства у галузі інформаційно-комунікативних технологій, телекомунікацій, електронних послуг та торгівлі тощо. Серед конкретних досягнень означатиме, наприклад, скасування (або зменшення) плати за роумінг між Україною та членами ЄС.

За словами Порошенка, "Реалізація цих ініціатив фактично перетворить східні кордони України на східні кордони Євросоюзу ще до того, як ми де-юре приєднаємося до Союзу... І тоді членство стане лише формальним питанням часу".

На думку директора «Європейської програмної ініціативи», Дмитра Шульги, Україні слід було б визначити дві амбітні "мегаідеї" щодо її інтеграції до ЄС: Першою є повна економічна інтеграція до ЄС шляхом входження України до Європейської економічної зони, що для прикладу є зараз у Норвегії або Швейцарії. На думку експерта це б більше відповідало українським інтересам аніж митний союз. Другою є повна реалізація принципу політичної асоціації з ЄС що вже прописано в Угоді про асоціацію. Її реалізація означатиме виконання першого "копенгагенського критерію" членства у ЄС — наявність в країни-кандидата стабільної та дієвої демократії та гарантування дотримання ключових прав та свобод на своїй території. Таке визнання дозволило б Україні з впевненістю підійти до рішення про подання заявки на початок переговорів про вступ до ЄС у майбутньому.

В березні-квітні 2019 року, новообраний Президент України Володимир Зеленський, під час своєї передвиборчої компанії, заявляв про підтримку євроінтеграційного курсу України, а серед конкретних кроків для цього пропонував проведення референдуму щодо членства в ЄС та створення офісу з координації процесу євроінтеграції всередині Кабінету Міністрів, щоб пришвидшити імплементацію Угоди про асоціацію.

Суспільна думка

За даними соціологічних опитувань, станом на 2007 рік абсолютна більшість українців (55 %) підтримували вступ України до Європейського Союзу. При цьому 25 % були проти вступу України до ЄС, а 20 % не змогли визначитись щодо цього питання.

За даними дослідження, проведеного у 2011 році, більшість жителів України підтримують підписання угоди про Зону вільної торгівлі з Євросоюзом. Згідно з результатами дослідження, 56 % опитаних українців підтримують підписання угоди про ЗВТ з Євросоюзом. Разом з тим, 30 % українців одночасно підтримують підписання угоди про ЗВТ з Євросоюзом і вступ України в Митний союз. Проте, респонденти оцінюють, що підписання угоди про ЗВТ вигідніше (39 %), ніж вступ до ТЗ (34 %).

За результатами опитування, проведеного групою Рейтинг в січні 2016 року, 59 % громадян України підтримують вступ України до ЄС, проти висловилися 22 %, решта (19 %) або не визначилися або не брали б участі в референдумі на таке питання.

За результатами опитування, проведеного групою Соціопрогноз в травні 2018 року, 59,4% українців підтримують вступ України до ЄС, проти — 17,1%. 10,7% опитаних не брали участі у волевиявленні, ще 12,8% не змогли відповісти на питання.

За даними опитування, проведеного в 2007 році, 55% респондентів у Німеччині, Франції, Великій Британії, Італії, Іспанії та Польщі підтримували вступ України до ЄС якщо Україна виконає необхідні для цього умови. 34 % були проти вступу України до ЄС. Вступ до ЄС Росії, Туреччини та Марокко підтримували відповідно 45%, 40% та 35% респондентів.

За даними опитування, проведеного в 2017 році в Німеччині, Франції, Італії, Литві, Великій Британії, Польщі та Нідерландах, підтримали вступ України до ЄС 48% опитаних респондентів, не підтримали 52%. Основні аргументи проти вступу України до ЄС — загальне небажання розширення ЄС (незалежно від країни-кандидата), бідність України (побоювання надмірного навантаження на бюджет ЄС), недостатня демократичність і корупція (ризик поширення української корупції на решту Союзу). Основні аргументи за вступ України до ЄС: Україна — це частина Європи, вступ до ЄС посилить демократію в Україні, заохочуватиме українців під час конфлікту з Росією і збільшить економічні відносини з ЄС. Щодо термінів вступу України до ЄС, 56% респондентів думають (незалежно чи вони за чи проти), що це відбудеться "впродовж 10 років або раніше", 23% — "не раніше, ніж через 15—20 років", решта 21% — "ніколи". У порівнянні з іншими гіпотетичними кандидатами Україна продовжує мати найвищий рівень підтримки інтеграції в ЄС: вступ до ЄС Росії, Туреччини та Марокко підтримали відповідно 33%, 21% та 26% респондентів.

Див. також

• Європейська асоціація вільної торгівлі
• Європейська валютна система
• Агентства Європейського Союзу
• Екологічна політика ЄС
• Європейська інтеграція
• Європеїзм
• Європоцентризм
• Європейська мрія
• Євроскептицизм
• Європа різних швидкостей
• Процес стабілізації й асоціації ЄС
• Європейські роки

Посилання та література

• Азбука європейської інтеграції / І. Яковюк, Л. Трагнюк, В. Меделяєв. — Х. : Апекс+, 2006. — 168 с.
• Віднянський С.В., Мартинов А.Ю. Об’єднана Європа від мрії до реальності. Історичні нариси про батьків-засновників Європейського Союзу. – К.: Вид-во Києво-Могилянська академія, 2011. – 395 с.
• Дайнен Д. Дедалі міцніший союз: курс європейської інтеграції. — К.: К. І.С., 2006. — 696 с.
• Консолідовані версії Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу (Лісабонський договір).
• Європейський Союз //Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Європейський Союз: історія і засади функціонування: навч. посіб. / В. В. Копійка, Т. І. Шинкаренко; за ред. Л. В. Губерського. — 2-ге вид., виправл. і доповн. — К.: Знання, 2012. — 759 с. — (Вища освіта ХХІ століття). — ISBN 978-966-346-937-9.
• Європейський Союз. Консолідовані договори. — К.: Port-royal, 1999.
• Європейський Союз у XXI столітті: функціонування та розвиток: монографія / В. С. Загорський, О. Я. Красівський, О. С. Киричук, П. В. Когут, О. П. Котовська; ред.: В. С. Загорський, О. Я. Красівський; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. — Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2016. — 631 c. 
• ЄС у кишені : довідник із європейської інтеграції України / Фонд Конрада Аденауера ; Акад. української преси ; передм. Габріеле Бауманн. – 4-те вид, випр. і допов. – Київ : Фонд Конрада Аденауера, 2012. – 74 с.
• Ильин Ю. Д. Лекции по истории и праву Европейского Союза. — Харьков: Консум, 1998. — 156 с. (рос.) (також: М.: Спарк, 2002. — 115 с. — ISBN 5-88914-181-3)
• Історія європейської інтеграції від Римської імперії до Європейського Союзу: монографія / за заг. ред. І. В. Яковюка. — К. : Ред. журн. «Право України» ; Х. : Право, 2013. — 208 с.
• Нестерович В.Ф. Лобіювання у правотворчому процесі Європейського Союзу / В.Ф. Нестерович. Українське право. 2007. № 1 (20). С. 242-256.
• Нестерович В.Ф. Роль та місце лобіювання у європейському інтегруванні України / В.Ф. Нестерович. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2009. № 3. С. 32-42.
• Нестерович В.Ф. Інституційне оформлення суб’єктів впливу громадськості на прийняття нормативно-правових актів у Європейському Союзі / В.Ф. Нестерович. Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. 2010. № 3. С. 54-64.
• Нестерович В.Ф. Конституційно-правове регулювання інституту лобіювання у Європейському Союзі / В.Ф. Нестерович. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. 2011. № 3. С. 27-39.
• Нестерович В. Ф. Реалізація права петицій на рівні Європейського Союзу / В. Ф. Нестерович. Публічне право. 2016. № 2. С. 33-40.
• Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х.: Право, 2015.
• Посельський В. Європейський Союз: інституційні основи європейської інтеграції. — К. : Смолоскип, 2002. — 168 с.
• Тоді Ф. Нарис історії Європейського Союзу / пер. з англ. М. Марченко. — К.: К. І.С., 2001. — 136 с.
• Grygoriy Shamborovskyi Аналіз взаємозв'язку ступеня інтегрованості зі зростанням добробуту населення в країнах — членах ЄС, НАФТА, АСЕАН, МЕРКОСУР // Схід. № 5(145) (2016)

Посилання

• europa.eu — офіційний інтернет-портал Європейського Союзу
• Представництво Європейського Союзу в Україні
• Глосарій термінів Європейського Союзу